Постанова

від 13.06.2024 по справі 686/27566/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/27566/23

Провадження № 22-ц/4820/935/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Талалай О.І., Ярмолюка О.І.,

секретаря: Чебан О.М.,

учасники справи: представник позивача адвокат Куркевич О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2024 року (суддя Карплюк О.І.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17.07.2012 року ОСОБА_1 взяв в борг у позивача 27003 дол. США про що написав боргову розписку. У розписці не зазначено дати повернення коштів, а отже вказаний договір є безстроковим.

08 вересня 2023 року ОСОБА_2 у відповідності до ст. 1049 ЦК України на адресу відповідача надіслав вимогу про повернення коштів протягом 30-ти днів з дня отримання вказаної вимоги. Оскільки вимогу ОСОБА_1 отримав 12.09.2023 року, строк повернення коштів сплив 12.10.2023 року. Вказану вимогу відповідач не виконав, кошти позивачу не повернув. Про відсутність наміру повертати кошти свідчить зокрема лист відповідача від 02.10.2023 року, в якому останній зазначив, що борг визнає частково, лише в сумі 6670 дол. США.

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в сумі 27003 дол. США та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.02.2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 27003 дол. США та судовий збір в сумі 10415,70 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення з нього боргу в сумі 20957,56 дол. США скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач повернув ОСОБА_2 більшу частину коштів за договором позики в сумі 20957,56 дол. США, також при розгляді справи не дав оцінки платіжним інструкціям від 13.10.2023 року, 01.02.2023 року. 22.02.2022 року, 14.09.2019 року, 27.08.2019 року згідно яких відповідачем сплачено частину боргу за договором позики на рахунок дружини позивача, ОСОБА_3 в сумі 624,56 дол. США.

В суді першої інстанції допитано ОСОБА_3 , яка пояснила, що і на момент передавання коштів відповідачу була і по теперішній час є дружиною позивача. Чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя. Вище вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду наведеного в постанові від 11.10.2023 року по справі №756/8056/19.

Кошти, які надавалися в позику були спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і надавалися за згодою дружини. Вказані обставини не були спростовані в суді першої інстанції.

Будь-яких інших зобов`язань крім договору позики від 17.07.2012 року в ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не було та немає. А тому, кошти сплачені на рахунок дружини позивача в сумі 624,56 дол. США, згідно платіжних інструкцій наявних в матеріалах судової справи, було сплачено саме на виконання умов договору позики, що не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення.

Апелянт зазначив, що кошти за договором позики поверталися також і готівкою позивачу та його дружині. А у січні 2018 року між позивачем та відповідачем здійснено звірку щодо загальної суми повернутих коштів, та залишку заборгованості, згідно якого, залишок боргу станом на 22.01.2018 року становить 6670 дол. США, тому сума повернутих відповідачем коштів за договором позики становить 20957,56 дол. США, а залишок боргу 6045 дол. США.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що докази про нібито повернення частини боргу відповідачем надані разом з відзивом на позов не прийняті судом, та відповідно, не враховані, оскільки ОСОБА_1 подав відзив з порушенням процесуального строку, який судом не поновлено. Тому, на думку позивача судом цілком правомірно не враховано докази, на які посилається відповідач. Суд першої інстанції в повному обсязі дослідив та правильно вирішив питання щодо достовірності наданих доказів сторонами по справі, а тому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання апелянт ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В черговий раз до апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з тим, що апелянт за станом здоров`я не може з`явитися до суду. Оскільки належних доказів щодо причини неявки в судове засідання до клопотання апелянтом не додано, колегія суддів вважає що причина неявка ОСОБА_1 в суд визнана неповажною.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача адвокат Куркевич О.В. в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд установив,що 17липня 2012року ОСОБА_2 (позикодавець)та ОСОБА_1 (позичальник)уклали угодуу виглядірозписки,за якоювідповідач отримаввід позивачагрошові коштив розмірі27003,00дол.США. ОСОБА_1 зобов`язавсяповернути кошти,що підтверджуєтьсярозпискою (а.с.4).

08 вересня 2023 року позивач надіслав ОСОБА_1 вимогу про повернення коштів в розмірі 27003 дол. США протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги. Вказану вимогу ОСОБА_1 отримав 12.09.2023 року, про що свідчить підпис останнього на рекомендованому повідомленні.

Заперечуючи частково проти позову ОСОБА_1 надав суду платіжну інструкцію від 13.10.2023 року, згідно якої платник ОСОБА_1 , отримувач ОСОБА_3 сума 3834,17 грн.; платіжну інструкцію від лютого 2023 року платник ОСОБА_1 отримувач ОСОБА_3 сума 4060 грн., платіжну інструкцію 22 лютого 2022 року де платник ОСОБА_1 . отримувач ОСОБА_3 сума 2946,73 грн., платіжну інструкцію від 14.09.2019 року платник ОСОБА_1 .. отримувач ОСОБА_3 сума 4000 грн., платіжну інструкцію від 27.08.2019 року платник ОСОБА_1 отримувач ОСОБА_3 сума 3600 грн. (а.с.28-32).

Крім того, додано відповідачем два договори купівлі-продажу земельної ділянки від 24.12.2021 року та від 29.06.2023 року за якими відповідно ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 купила земельну ділянку площею 0,2000 га для ведення особистого селянського господарства продаж вчинено за 18803,77 грн., та земельну ділянку площею 0,1372 га такого ж цільового призначення, продаж вчинено за 5000 грн. (а.с.33-40).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним із моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій із передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 688/3024/17, від 08 вересня 2021 року у справі № 163/1531/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 308/4890/20.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу другого частини першої статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції цього договору, яка закріплена в абзаці першому частини першої статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов`язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення (див. постанову Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року в справі № 924/1096/17).

Статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 596/1123/19.

Суд встановив, що ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 гроші у сумі 27003,00дол. США, що підтверджується розпискою.

ОСОБА_1 зобов`язався повернути кошти.

08 вересня 2023 року на адресу відповідача направлено лист-вимогу про виконання розписки протягом 30 днів з дня отримання вимоги.

Ураховуючи зазначене, суд дійшов правильного висновку про те, що між сторонами в належній формі укладений договір позики, проте ОСОБА_1 порушив свої зобов`язання щодо повернення грошей за першою вимогою.

Отже, дослідивши розписку, врахувавши, що відповідач не надав належних доказів повернення боргу, оскільки оригінал розписки знаходився у позивача, суд першої інстанції, правильно встановив природу спірних правовідносин, які виникли між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Оцінюючи заперечення відповідача проти позову, зокрема те, що зобов`язання є частково виконаним, на підтвердження виконання якого відповідачем надано вищезазначені платіжні інструкції та договори купівлі-продажу земельних ділянок, то такі докази не є належними та допустимими доказами щодо повернення боргу ОСОБА_1 . ОСОБА_2 за розпискою від 17.07.2012 року.

Доводи апеляційної скарги про ненадання судом першої інстанції оцінки наданим разом з відзивом на позов платіжним інструкціям, згідно яких відповідачем сплачено частину боргу за договором позики на рахунок дружини позивача, ОСОБА_3 в сумі 624,56 дол. США, то такі доводи не впливають на висновки суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23.10.2023 року у вказаній справі відкрито провадження та роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов в п`ятнадцяти денний строк з дня отримання вказаної ухвали.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (а.с. 17) ОСОБА_1 копію позовної заяви з додатками, копію ухвали про відкриття та судову повістку отримав 30.10.2023 року. Отже, останнім днем строку на подачу відзиву було 14.11.2023 року.

Відзив на позовну заяву разом з додатками, зокрема з платіжними інструкціями на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, відповідачем подано 22.12.2023 року з пропуском строку. Клопотання про продовження строку на подачу відзиву відповідач не заявляв.

А тому, з врахуванням наведених обставин, суд першої інстанції обгрунотвано вирішив спір за наявними матеріалами не беручи до уваги відзив та матеріали долучені до нього.

Обговорюючи доводи апеляції про те, що кошти, які надавалися в позику були спільним майном і надавалися за згодою дружини не заслуговують на увагу зважаючи на таке.

Дійсно, в суді першої інстанції, за клопотанням представниці відповідача в якості свідка була допитана дружина позивача ОСОБА_3 . Остання пояснила, що кошти в сумі 27003 дол. США надані її чоловіком в борг відповідачу були особистими кошами ОСОБА_2 . Вказані кошти позивач отримав від продажу спадкового майна, після смерті своїх батьків.

Окрім того, свідок ОСОБА_3 пояснила, що відповідач ніяких коштів на погашення боргу за договором позики не повертав, ні до отримання вимог, ні після її отримання.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання в апеляційній скарзі на судову практику як на обґрунтування своєї позиції не підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права у цій справі, оскільки фактичні обставини у цих справах різні.

За таких обставин та з врахуванням зазначених норм законодавства підстав для скасування рішення суду немає.

У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишає без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 червня 2024 року.

Судді: Т.О. Янчук

О.І. Талалай

О.І. Ярмолюк