Постанова

від 18.06.2024 по справі 623/4768/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«18» червня 2024 року

м. Харків

справа № 623/4768/21

провадження № 22ц/818/1937/24

провадження № 22ц/818/2421/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів Мальованого Ю.М., Яцини В. Б.,

за участю секретаря Волобуєва О.О.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 , представник позивачки ОСОБА_2 ,

відповідач - заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради, представник відповідача ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2024 року в складі судді Подус Г.С. та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 травня 2024 року в складі судді Подус Г.С.

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 17 квітня 2006 року і на даний час працює вихователем у закладі дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради.

Зазначила, що 04 жовтня 2021 року на сайті Міністерства охорони і здоров`яУкраїни було опубліковано прийнятий наказ Міністерства охорони і здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04 жовтня 2021 року, серед яких були і працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форм власності.

05 листопада 2021 року наказом №97-к/тр її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID - 19 без збереження заробітної плати.

Вказала, що відсторонення є протиправним та протизаконним, оскільки порушує вимоги статті 46 КЗпП України, а відсутність щеплення від COVID-19 не входить до переліку тих підстав, які слугують подальшому відстороненню працівника. Крім того жоден із спеціальних нормативно-правових актів не передбачає відповідної процедури та імперативності застосування таких дій по відношенню до працівника.

Посилалася на те, що в даному випадку вона також має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. За довідкою про доходи № 518 від 16 листопада 2021 року її заробітна плата за 2 місяці до відсторонення становила 27011,65 грн.

Просила визнати протиправним і скасувати наказ директора закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради Польової О.О. № 97-к/тр від 05 листопада 2021 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; зобов`язати заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді вихователя у закладі дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради; стягнути з закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу; вирішити питання щодо судових витрат.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про залишення позову без розгляду в частині вимог та просила залишити позов без розгляду в частині вимог про зобов`язання поновити її на роботі шляхом допуску її до роботи на посаді вихователя у закладі дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради; залишити позов без розгляду в частині вимог до відповідача директора закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради ОСОБА_4 .

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним і скасовано наказ директора закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради Польової О.О. №97-к/тр від 05 листопада 2021 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; стягнуто із закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року у розмірі 134512,75 грн; стягнуто із закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради судовий збір на користь держави у розмірі 2253,13 грн.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 травня 2024 року стягнуто з закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради на користь ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в розмірі 14300,00 грн.

На вказані судові рішення заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради подав апеляційні скарги, в яких просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, стягнути сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги; додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не звернув увагу на те, що матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 була попереджена про необхідність вакцінування. При цьому вона свідомо, розуміючи значення своїх дій, відмовилася від проведення щеплення.Вона не надала жодних документів, що могли б підтвердити наявність протипоказань. ОСОБА_1 працювала на посаді вихователя у дошкільному закладі освіти, і відповідно до своїх посадових обов`язків мала безпосереднє спілкування з малолітніми дітьми та їх батьками. Таким чином відсутність щеплення у ОСОБА_1 могло призвести до тяжких наслідків, а саме захворювання малолітніх дітей. Зазначив, що життя та здоров`я великої кількості малолітніх дітей, які відвідували дошкільний навчальний заклад, превалює над особистими інтересами ОСОБА_1 , яка з незрозумілих мотивів відмовилася від щеплення. Також, вважав, що судом порушено і норми процесуального права. Так, зазначив, що 14 березня 2024 року було оголошено вступну та резолютивну частину оскаржуваного рішення, яка відрізняється від резолютивної частини, викладеної в повному тексті судового рішення. Так, в резолютивній частині було зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, а в повному тексті позовні вимоги задоволено частково; зазначено в резолютивній частині розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу - 49521,01 грн, судовий збір 1816,00 грн; в повному тексті - 134512,75 грн, судовий збір 2253,13 грн. Разом з тим, в своєму останньому розрахунку, наданому до суду представник ОСОБА_1 просив стягнути саме 49521,01 грн. Вказав, що на теперішній час основне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня 2024 року оскаржується в апеляційному порядку, в той же час додаткове рішення є похідним від рішення суду від 14 березня 2024 року, а тому воно також підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі на рішення суду від 14 березня 2024 року.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

До судуапеляційної інстанціїучасники справи,будучи належнимчином повідомленіпро дату,час імісце розглядусправи,не з`явилися. 18 червня 2024 року до суду апеляційної інстанції від представника закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційні скарги закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради необхідно задовольнити, рішення суду та додаткове рішення суду скасувати.

Рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи є протиправним, оскільки не відповідає вимогам закону та обставинам справи, у зв`язку з чим і витрати на правничу допомогу є співмірними з наданою в суді першої інстанції правничою допомогою.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 17 квітня 2006 року ОСОБА_1 працює на посаді вихователя у закладі дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради (а.с.9-14 том 1).

03 листопада 2021 року ОСОБА_1 ознайомилася з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, складеного закладом дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради за № 01-38/481 від 29 жовтня 2021 року (а.с.64,217 том 1).

04 листопада 2021 року колектив закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради звернувся до директора закладу, в якому просив прийняти рішення щодо педагогічних працівників, зокрема і ОСОБА_1 , яка ухиляється та відмовляється від вакцинації проти COVID-19 (а.с.65 том 1).

05 листопада 2021 року закладом дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради за № 01-38/492 складено список працівників закладу, які станом на 05 листопада 2021 року отримали 1-2 дози вакцинації від COVID-19, відповідно до якого ОСОБА_1 написала, що відмовляється приймати участь в клінічних випробуваннях, згоду на це не надала (а.с.66-68,218220 том 1).

Наказом № 97-к/тр від 05 листопада 0221 року відсторонено ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

В цей же день ОСОБА_1 була з вказаним наказом ознайомлена (а.с.15-16,183 том 1).

З довідки про доходи вбачається, що сума доходу ОСОБА_1 за вересень 2021 року становить 13017,26 грн, за жовтень 2021 року - 13994,39 грн (а.с.17,184 том 1, а.с.54 том 2).

Наказом № 12/к/тр від 01 березня 2022 року ОСОБА_1 , вихователя, допущено до роботи з 01 березня 2022 року до закінчення воєнного стану (а.с.203 том 1, а.с.34 том 2).

Як вбачається з Посадової інструкції № 2-11 вихователя закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради, з якою позивачка була ознайомлена під особистий підпис, що до її функцій входить дотримання виробничої гігієни і санітарії у своїй роботі та у роботі з дітьми. Також передбачено, що вихователь несе відповідальність, зокрема, за охорону життя і здоров`я дітей, виконання правил внутрішнього трудового розпорядку, правил безпеки життєдіяльності, санітарних норм і правил, співпрацює з адміністрацією з питань організації безпечних і нешкідливих умов праці.

Згідно з пунктами 2.12, 2.35, 2.36, 2.37 Посадової інструкції до обов`язків вихователя входить, зокрема проводити прогулянки з дітьми на відкритому повітрі; розсаджує дітей за столами; контролює індивідуальне використання дітьми одягу та речей; співпрацює з батьками дітей або особами, які їх замінюють (а.с.221-223 том 1).

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я України» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ визнано, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників (закладів дошкільної освіти), які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширенням коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року Міністерство охорони здоров`я України видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках». Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, з втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Судувід 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Критерії оцінки пропорційності втручання у право на приватне життя Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. При оцінці пропорційності втручання підлягають врахуванню такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форма організації праці (дистанційна/ надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Слід зазначити, що саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження вакцинації проти COVID-19, або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Подібні висновки висловлено, зокрема, у постанові Верховного Судувід 14 червня 2023 року у справі № 943/2356/21 (провадження №61-1531св23).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді вихователя закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради.

З посадових обов`язків вихователя закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради вбачається, що вони пов`язані з організацією життєдіяльності дітей, здійсненням прийому дітей, наглядом за їхнім станом здоров`я, проведенням прогулянок, занять, заходів з дотримання правил особистої гігієни тощо.

Тобто, виконуючи свої службові обов`язки, ОСОБА_1 безпосередньо контактує з працівниками закладу дошкільної освіти та дітьми, які відвідують заклад дошкільної освіти.

Отже, робота позивачки пов`язана з безпосереднім контактом з дітьми та іншими працівниками закладу дошкільної освіти та водночас робота, яку виконує позивачка, не передбачає можливості встановлення дистанційної роботи.

В свою чергу ОСОБА_1 не надано доказів проходження щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення.

Виходячи зі змісту вказаних норм законодавства, а також характеру виконуваної позивачкою роботи, що обумовлює необхідність контактування з дітьми, а також з іншими працівниками закладу освіти, що мало вплив на безпечне освітнє середовище й підвищувало ризик інфікування коронавірусом та/або сприяння його подальшому поширенню,закладом дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради правомірно було ухвалено рішення про відсторонення позивачки від роботи. Питання щодо організації дистанційної або надомної роботи для позивачки відповідач не вирішував, враховуючи специфіку роботи закладу дошкільної освіти.

Необхідно зазначити, що право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка ухилилася від обов`язкового щеплення.

У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) дітей, їхніх батьків, інших працівників (членів суспільства), які провели щеплення, з метою загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Враховуючи, що за позивачкою на період відсторонення зберіглося робоче місце, трудовий договір не припинений, з 01 березня 2022 року її допущено до роботи колегія судів не встановила порушення права позивачки на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. За характером виконуваних обов`язків вихователя закладу дошкільної освіти, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто тісно контактувати з дітьми, їхніми батьками, працівниками закладу дошкільної освіти, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилась від проходження вакцинації та не надала довідку медичного закладу про медичні протипоказання до проведення цього профілактичного щеплення. Отже, відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства, відсторонив її від роботи до проведення щеплення.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що за встановлених у цій справі обставин роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

У цій справі позивачкою не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Оскільки заявлені позивачкою підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Викладені вище висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 березня 2023 року у справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22), від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22), від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22), від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21 (провадження № 61-1505св23), від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22 (провадження № 61-8378св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 950/2795/21 (провадження № 61-11703св22), від 26 квітня 2023 року у справі № 203/268/22 (провадження № 61-1662св23), від 09 серпня 2023 року у справі № 203/965/22 (провадження № 61-6389св23), від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22 (провадження № 61-5752св23), від 06 вересня 2023 року у справі № 317/4188/21 (провадження № 61-6560св23), від 13 вересня 2023 року у справі № 133/51/22 (провадження № 61-9650св23), від 04 жовтня 2023 року у справі № 565/25/22 (провадження № 61-9880св23), від 25 жовтня 2023 року у справі № 211/8418/21 (провадження № 61-6267св23), від 08 листопада 2023 року у справі № 565/279/22 (провадження № 61-13514св23), від 22 грудня 2023 року у справі № 348/149/22 (провадження № 61-16254св23), від 24 січня 2024 року у справі № 377/745/21 (провадження № 61-10180св23).

Таким чином, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) слід зазначити, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, у порядку, передбаченому законом, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає тісні соціальні контакти на робочому місці й впливає на безпеку освітнього середовища, а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих небезпечною для життя і здоров`я хворобою.

Що стосується додаткового рішення у даній справі, то колегія суддів виходить з того, що додатковим рішенням суд першої інстанції вирішив питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачкою на правничу допомогу, які підлягали стягненню з відповідача у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Отже, таке додаткове рішення хоч і є окремим процесуальним документом, проте в силу вимог пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Відповідно дочастин 1та 2статті 141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення та враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачкою за правничу допомогу мають покладатися на неї, у зв`язку з чим оскаржуване додаткове рішення також підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні такої заяви.

За таких обставин рішення та додаткове рішення суду підлягають скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційні скарги задоволено, тому судовий збір в розмірі 2 724,00 грн за їх подачу підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 13 комбінованого типу Ізюмської міської ради.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради задовольнити.

Рішення Дзержинського районногосуду м.Харкова від14березня 2024року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №13 комбінованого типу Ізюмської міської ради 2 724,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Ю.М. Мальований

В. Б. Яцина

Повний текст постанови складено 19 червня 2024 року.