Постанова

від 19.06.2024 по справі 916/64/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/64/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни

на рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2024

у справі №916/64/24

за позовом Приватного підприємства ,,Болеро Трейд"

до Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни

про стягнення 138 000 грн,-

головуючий суддя - Литвинова В.В.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

Справа розглянута без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Приватне підприємство ,,Болеро Трейд" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни про стягнення 138 000 грн попередньої оплати за непоставлений товар.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 1096-23 від 20.03.2023, а тому на думку позивача, наявні підстави для стягнення з відповідача коштів за товар, який не був поставлений у вищевказаній сумі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.03.2024р. у справі №916/64/24 (суддя Литвинова В.В.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни на користь Приватного підприємства "Болеро Трейд" 138 000грн заборгованості та 2422,40грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позов місцевий господарський суд послався на доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 1096-23 від 20.03.2023, та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 138 000 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець Матякіна Олеся Олександрівна звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2024 у справі №916/64/24 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства ,,Болеро Трейд".

Апелянт вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято без з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Зокрема, скаржник зазначає, що у оскаржуваному рішенні не міститься відомостей про те, що господарський суд Одеської області проводив перевірку на предмет підписання електронним цифровим підписом (ЕЦП) або що за результатами такої перевірки було встановлено наявність ЕЦП на усіх електронних документах поданих позивачем, зокрема, договору поставки №1096-23 від 20.09.2023 та специфікації на товар до Договору.

Крім того заявник апеляційної інстанції зазначає, що у рішенні не зазначено чи було подано позивачем оригінали даних доказів, а в матеріалах справи відсутня ухвала Господарського суду Одеської області про витребування у позивача оригіналу підписаного документа.

Таким чином скаржник вказує, що якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи апелянт вважає, що докази подані позивачем не є належними.

Колегією суддів встановлено, що вищезазначена апеляційна скарга подана фізичною особою-підприємцем Матякіною Олесею Олександрівною безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/64/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни на рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2024 у справі №916/64/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.

03.04.2024 матеріали справи №916/64/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни на рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2024 у справі №916/64/24 залишено без руху. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання суду доказів сплати судового збору у розмірі 4026 грн. протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

15.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4026 грн. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни на рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2024 у справі №916/64/24; розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

30.04.2024 Приватне підприємство ,,Болеро Трейд" через систему «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу (№1104/24/Д1 від 30.04.2024), в якому позивач просив відмовити відповідачу в задоволені апеляційної скарги та залишити без змін рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2024 про стягнення 138 000 грн.

Позивач вважає, що подання відповідачем апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області про стягнення 138 000 грн спрямоване на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи і виконання судового рішення, та є зловживанням процесуальними правами.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

20.09.2023 року між Приватним підприємством "Болеро Трейд" (Покупець) та фізичною особою-підприємцем Матякіною Олесею Олександрівною (Постачальник) було укладено договір поставки № 1096-23, за умовами якого Постачальник зобов`язався передати (поставити) у власність покупця товар, визначений в п. 1.2 договору, а Покупець зобов`язався прийняти товар і оплатити (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.2 договору найменування, одиниці виміру, ціна, загальна кількість товару (асортимент, номенклатура) визначаються в специфікації на товар (додатки до договору).

Відповідно до п. 2.1 договору, ціна цього договору встановлюється в національній валюті та складає вартість товару, та зазначається у специфікації (додатки до договору).

Пунктом 2.4 договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем протягом 10 робочих днів з дня отримання покупцем рахунку постачальника (в т.ч. через електронну пошту) в безготівковому порядку на рахунок, зазначений в договорі та/або у відповідному рахунку.

За умовами п. 3.1 договору, поставка здійснюється одним із способів:

3.1.1 - постачальник здійснює поставку товару автомобільним транспортом на умовах поставки DDP відповідно до правил Інкотермс 2020. Адреса узгоджується сторонами додатково.

3.1.2 - самовивозом покупцем з адреси, зазначеної постачальником.

Згідно з п. 3.2 договору постачальник здійснює поставку протягом 14 робочих днів з дня 100% оплати покупцем відповідної партії товару, якщо сторонами під час узгодження замовлення не погоджено інший строк поставки товару.

Строк договору до 31.12.2023 (п. 8.1).

Зазначений договір поставки № 1096-23 було підписано сторонами електронними підписами у сервісі «Вчасно».

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також сторонами було підписано електронними підписами додаток до договору, а саме - специфікацію, в якій зазначено найменування продукції - квадрокоптер DJI Mavic 3 кількістю 2 шт по 69000грн, всього - 138000грн.

Крім того, постачальник виставив рахунок покупцю № 1512 від 20.09.2023 на суму 138000 грн квадрокоптер DJI Mavic 3 кількістю 2 шт та зазначено рахунок постачальника (відповідача у справі) UA513052990000026008004916429 код ФОП Матякіна Олеся Олександрівна 3086222869.

Такі самі банківські реквізити відповідача зазначено і в розділі 11 договору поставки «Реквізити сторін».

Платіжною інструкцією від 20.09.2023 № 1050 позивач перерахував на зазначені банківські реквізити відповідача 138000грн, призначення платежу - оплата за квадрокоптер DJI Mavic 3 згідно рахунку № 1512 від 20.09.2023.

Крім того, на підтвердження перерахування відповідачу 138000 грн позивач надав до матеріалів справи банківську виписку АТ «Райффайзен Банк» за 20.09.2023.

Але, постачальник (відповідач) не виконав своїх зобов`язань за договором щодо поставки товару, через що покупець (позивач) направив йому заяву № 20 від 20.10.2023 про повернення 138000грн, яка підписана позивачем електронним підписом у сервісі «Вчасно».

Крім того, позивач додатково направив заяву № 20 від 20.10.2023 про повернення коштів на адресу відповідача АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення та поштовою накладною від 02.01.2024, поштове відправлення № 7905100317328.

Відповідно до інформації сайту Укрпошта поштове відправлення № 7905100317328 повернулось відправнику (позивачу) без вручення. 20.01.2024 поштою було зроблено відмітку, що відправлення повертається через закінчення встановленого терміну зберігання.

Позивач також вказує, що 14.11.2023 ПП «Болеро» звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення коштів з ФОП Матякіної Олесі Олександрівни в порядку наказного провадження.

17.11.2023 Господарським судом Одеської області було видано судовий наказ № 916/4968/23 про стягнення з ФОП Матякіна О.О. 138000,00 грн за договором поставки від 20.09.2023 №1096-23, а також 268,40 грн судового збору.

Однак, за заявою ФОП Матякіна О.О. зазначений судовий наказ № 916/4968/23 було скасовано ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.12.2023.

Приймаючи до уваги, що відповідачем не було повернуто позивачу кошти за товар, який не був поставлений, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду з відповідним позовом, що розглядається судом в межах цієї справи.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

При визначені правової природи договору суд враховує його умови, права та обов`язки сторін, а також предмет. Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правовідносини сторін у цій справі виникли між сторонами з договору поставки №1096-23 від 20.09.2023р.

Відповідно до ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено господарським судом, позивач виконав свої зобов`язання зі здійснення оплати за товар у строк та за ціною, визначених у Специфікації, однак відповідач обумовлений договором товар в повному обсязі у визначний строк не поставив.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 202 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.2 договору постачальник здійснює поставку протягом 14 робочих днів з дня 100% оплати покупцем відповідної партії товару

Отже, отримавши оплату за товар 20.09.2023, відповідач мав здійснити поставку товару до 10.10.2023 включно.

Разом з тим докази такої поставки в матеріалах справи відсутні.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (постанова Верховного Суду від 07.02.2018 року по справі № 910/5444/17, постанова Верховного суду від 20.02.2019 року по справі № 912/2275/17).

Як зазначалось вище, позивач направив відповідачу заяву від 20.10.2023 №20 про повернення коштів через сервіс «Вчасно» 25.10.2023, що підтверджується електронним підписом позивача (а.с. 22), а відповідач отримав її 25.10.2023 о 19год. 47хв.

Отже, у семиденний строк з дня отримання вимоги позивача, відповідач мав повернути йому попередню оплату в сумі 138000грн - до 01.11.2023 включно, оскільки доказів поставки товару ним позивачу суду не надано.

Однак, відповідач не повернув позивачу кошти, через що позивачем обрано такий варіант поведінки як звернення до Господарського суду Одеської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення 138000грн.

17.11.2023 Господарським судом Одеської області було видано судовий наказ № 916/4968/23 про стягнення з ФОП Матякіна О.О. 138000,00 грн за договором поставки від 20.09.2023 №1096-23, а також 268,40 грн судового збору.

Однак, за заявою ФОП Матякіної О.О. зазначений судовий наказ № 916/4968/23 було скасовано ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.12.2023.

Крім того, позивач додатково направив заяву № 20 від 20.10.2023 про повернення коштів на адресу відповідача АДРЕСА_1 , на підтвердження чого позивачем надано до матеріалів справи опис вкладення та поштову накладну від 02.01.2024, поштове відправлення № 7905100317328.

Відповідно до інформації сайту Укрпошта поштове відправлення № 7905100317328 повернулось відправнику (позивачу) без вручення. 20.01.2024 поштою було зроблено відмітку, що відправлення повертається через закінчення встановленого терміну зберігання.

Згідно ст.ст.73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Будь - яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов`язання щодо повернення отриманих коштів за не поставлений ним товар позивачу, відповідач, у порушення приписів ст.ст.73, 74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують належне виконання позивачем зобов`язань з оплати товару, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 138 000 грн попередньої оплати за непоставлений товар.

Щодо доводів апелянта про, те що в оскаржуваному рішенні не міститься відомостей про те, чи подавались позивачем оригінали доказів, зокрема, договір поставки №1096-23 від 20.09.2023 та специфікація на товар до Договору, а також відсутня ухвала суду про витребування у позивача оригінала підписаного документа, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3)показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1998 та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Відповідно до приписів статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з частиною першою статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 Господарського процесуального кодексу України). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20.

Дослідженням наявних в матеріалах справи Договору поставки № 1096-23 від 20.09.2023, Додаток №1 до Договору поставки № 1096-23 від 20.09.2023 - Специфікація на товар, а також Рахунок-фактура №1512 від 20.09.2023 колегією суддів встановлено, що вказані документи було підписано сторонами електронними підписами у сервісі «Вчасно», що підтверджується електронним підписами сторін (а.с. 15, 17, 19), чим спростовуються твердження скаржника про відсутність відомостей про підписання електронним цифровим підписом (ЕЦП) на усіх електронних документах поданих позивачем, зокрема, договору поставки №1096-23 від 20.09.2023 та специфікації на товар до Договору.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи.

Із приписів частин третьої, п`ятої статті 96 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи, зокрема, в тому випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Тобто суд може перевірити копію електронного документа за клопотанням учасника справи, витребувавши його оригінал, наприклад, провівши огляд та дослідження веб-сайту в приміщенні суду з відповідного пристрою.

Проте відповідач клопотання про витребування оригіналу електронного доказу не заявляв, а місцевий господарський суд, не ставлячи під сумнів вищевказані документи, не витребовував у позивача оригінали електронних доказів.

Враховуючи, що згідно із вимогами статті 14 Господарського процесуального кодексу України збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, колегія суддів вважає, що не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналів електронних доказів за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, суд апеляційної інстації керується висновком Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області, викладених у оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2024 у справі №916/64/24 колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Матякіної Олесі Олександрівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2024р. у справі №916/64/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено

„19" червня 2024 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Я.Ф. Савицький