Постанова

від 18.06.2024 по справі 916/1294/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/1294/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро": Погодін В.О.

від ОСОБА_1 : не з`явився

від Фермерського господарства "Деметра": не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.04.2024 про відмову у забезпеченні позову, суддя в І інстанції Нікітенко С.В., в м. Одесі

у справі №916/1294/24

за позовом: Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до відповідача: ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фермерського господарства "Деметра"

про стягнення 13 756 286,11 грн

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року Акціонерне товариство „Банк Кредит Дніпро" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами у розмірі 13 756 286,11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за умовами договору поруки № 200123-П від 20.01.2023.

Ухвалою суду від 01.04.2024 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства „Банк Кредит Дніпро" до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1294/24.

В подальшому 16 квітня 2024 року до Господарського суду Одеської області від Акціонерного товариства „Банк Кредит Дніпро" надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, а саме:

1. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), які знаходяться на всіх рахунках у банківських та фінансово кредитних установах та будуть виявлені виконавцем при виконанні ухвали в межах ціни позову у розмірі 13756286,11 гривень до виконання рішення суду у цій справі;

2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКП НОМЕР_1 ) які знаходяться на всіх рахунках у банківських та фінансово-кредитних установах та будуть виявлені виконавцем при виконанні ухвали в межах ціна позову у розмірі 6878143,06 гривень до виконання рішення суду у цій справі;

3. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухомого майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до виконання рішення суду у цій справі, а саме на:

- частки нерухомого майна - квартири, яка находиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 8100650, яка належить ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, частка власності - ;

4. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухомого майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до виконання рішення суду у цій справі, а саме на:

- частки нежитлових будівель під номером 57 (п?ятдесят сім) загальною площею 1091,35 кв. м. та складається з: літ. «А» - корівник, Nє 3 - комора, Nє 2 - насосна, Nє 1 - скважина, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , які належать на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- частки земельної ділянки площею. 2 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4820983500:06:000:0158, яка находиться за адресою: Миколаївська обл., Березанський район, с/рада Новофедорівська, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1336381348209, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКІШ НОМЕР_2 );

- частки земельної ділянки площею 11,2525 га для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 4820983900:03:000:0146, яка находиться за адресою: Миколаївська обл., Березанський район, с/р Рибаківська, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1231373948209, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКП НОМЕР_2 );

- частки об?єкта житлової нерухомості, а саме: квартири загальною площею 31.9 кв. м., житловою площею 11,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого. майна: 934775951227, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- частки земельної ділянки площею 0,06 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5122786400:01:001:2639, яка находиться за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 638667151227, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

- частки земельної ділянки площею 0,06 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5122786400:01:001:2640, яка находиться за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 638018351227, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

В обґрунтування заяви про забезпечення лозову позивач зазначив, що 20 січня 2023 року між Акціонерним товариством „Банк Кредит Дніпро" та ОСОБА_3 був укладений Договір поруки №200123-П. Як зазначає позивач, на даний час поручитель ухиляється від виконання свого обов?язку і не реагує на вимоги банку, хоча майнові ресурси дозволяють йому це зробити. Отже поручитель не зацікавлений у погашенні боргу і у разі задоволення позову так само ухилятиметься від виконання рішення суду.

Як вказує позивач, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач відчужив власні земельні ділянки за кадастровими номерами 4820983500:04:000:0025, 4820983900:03:000:0134 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки. Також, 01.11.2023 на підставі Договору дарування подарував нежитлові будівлі під номером 57 загальною площею 1091,35 кв. м. та складається з: літ. «А» - корівник, № 3 - комора, № 2 - насосна.

З наведеного вбачається, що відповідач , завчасно спрогнозував для себе, як поручителя настання негативних наслідків у зв`язку з порушенням вимог Кредитних договорів, з метою невиконання договорів поруки, здійснив відчуження власного майна близькому родичу та колезі по роботі, з метою уникнення звернення стягнення на це майно, в тому числі і на виконання судового рішення

У зв`язку з тим, що станом на сьогодні, процедура відчуження нерухомого майна є досить швидкою, відповідач та його дружина розуміючи невідворотність настання майнової відповідальності за рішенням суду, з метою уникнення відповідальності, можуть за дуже короткий проміжок часу здійснити відчуження належних їм об`єктів нерухомого майна, що в подальшому зробить неможливим виконання рішення суду у зв`язку з відсутністю майна боржників.

Звідси, позивач вважає, що є необхідність у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на частки у грошових коштах, які знаходяться на рахунках у банківських установах та на частки власності дружини відповідача на нерухоме майно, оскільки є висока ймовірність відчуження майна та грошових коштів, що призведе до неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.04.2024 у справі №916/1294/24 відмовлено Акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро" у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не забезпечено надання належних доказів того, що відповідач, щодо майна якого заявлено вимоги про накладення арешту, наразі вчиняє дії щодо відчуження свого майна на користь інших осіб. Також позивачем не здійснено забезпечення надання доказів, які б свідчили, що відповідач здійснює якісь дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, заявником не обґрунтовано належними доказами обставин того, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до неможливості чи утруднення виконання судового рішення.

Суд також звернув увагу, що відповідач відчужуючи своє нерухоме майно в 2023 році, жодним чином не порушував умови договорів поруки, тобто відповідач не діяв всупереч умов договорів поруки.

Позивач мав усвідомлювати, що надаючи в кредит значні грошові кошти без укладення договору застави, значною мірою збільшується ризик неповернення позичальником та/або поручителем кредитних коштів.

Крім того, суд зазначив, що нежитлові будівлі під номером 57 (п`ятдесят сім) загальною площею 1091,35 кв. м., які складаються з: літ. «А» - корівник, № 3 - комора, № 2 - насосна, є особистою приватною власністю дружини відповідача, на яку суд не має правових підстав накласти арешт. А позивачем до суду не надано доказів, що майно дружини, на яке останній просить суд накласти арешт, набуте подружжям за час шлюбу.

29.04.2024 від Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій останнє просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.04.2024 у справі №916/1294/24 скасувати та задовольнити вимоги заяви про забезпечення позову.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що заявлені Банком заходи забезпечення позову є співмірними з позовним вимогам і забезпечують збалансованість інтересів сторін спору, за такої значної суми стягнення ефективне поновлення порушених прав позивача можливе лише при повному і якнайшвидшому виконанні рішення суду, а за наявних фактів ухилення відповідача від виконання вимог Банку, дієве поновлення прав позивача можливе лише з використанням заходів забезпечення позову.

Додатково вказує, що права відповідача при арешті майна не порушуються, оскільки він не позбавляється права власності на них, в той час як відсутність забезпечення позову (і, відповідно, можливість для відповідача вільно розпорядитися своїм майном протягом судового процесу) за заявленої суми стягнення ставить під загрозу можливість реального виконання рішення суду.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що зі змісту заяви не вбачається реальної загрози невиконання чи утруднення виконання Відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову: жодного документального підтвердження та інформації не надано стосовно того, що Відповідачем здійснюються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (як-от реалізація майна чи підготовка до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з Позивачем; укладання договорів поруки чи застави за наявності невиконаного зобов`язання тощо). А сам по собі факт порушення Відповідачем своїх грошових зобов`язань перед Позивачем у розумінні приписів ГПК України не є підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.04.2024 у справі №916/1294/24 та призначено справу до розгляду на 18.06.2024 об 12:00.

В судовому засіданні 18.06.2024 прийняв участь представник позивача, інші учасники справи участі не приймали, про дату ,час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи, за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду скарги по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів заявника, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Виходячи з положень ст. ст. 136, 137 ГПК України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 р. у справі № 914/970/18).

Позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 137 ГПК України).

При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення або унеможливлення виконання рішення господарського суду, унеможливлення поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20 та від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21).

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Предметом позову у цій справі є вимога Банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 13 756 286,11 грн у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поруки в частині погашення заборгованості.

За твердженням позивача, поручитель ухиляється від виконання свого обов`язку і не реагує на вимоги банку, хоча майнові ресурси дозволяють йому це зробити. Отже поручитель не зацікавлений у погашенні боргу і у разі задоволення позову так само ухилятиметься від виконання рішення суду.

Так, зі змісту заяви про забезпечення позову, зокрема, вбачається, що заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), які знаходяться на всіх рахунках у банківських та фінансово кредитних установах та будуть виявлені виконавцем при виконанні ухвали в межах ціни позову у розмірі 13756286,11 гривень до виконання рішення суду у цій справі.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви в цій частині, зазначив, що позивачем не забезпечено надання належних доказів того, що відповідач, щодо майна якого заявлено вимоги про накладення арешту, наразі вчиняє дії щодо відчуження свого майна на користь інших осіб. Також позивачем не здійснено забезпечення надання доказів, які б свідчили, що відповідач здійснює якісь дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Посилання позивача на наявність простроченої заборгованості за кредитними договорами, не виконання відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за договором поруки та ігнорування вимоги банку, самі по собі не створюють підстав для накладення наразі арешту на майно, про який просить позивач, оскільки обставини наявності/відсутності заборгованості, належності/неналежності виконання взятих на себе зобов`язань буде встановлюватись судом під час розгляду справи по суті. Позивачем також і не доведено суду вчинення/наміру вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження об`єктів нерухомості, на які просить накласти арешт позивач.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судова колегія звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

Судова колегія зазначає, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову про накладення арешту на грошові кошти не порушують та не обмежують права відповідача, а лише встановлюють певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача, в інтересах якого прокурор звернувся із цим позовом, в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.

Так, у постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

У свою чергу Відповідач не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, у разі пред`явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду.

Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти.

У постанові від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 Верховний Суд зазначив, що посилання на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про намагання відповідача продати заставлене майно, знищити чи передати без згоди заставодержателя іншим особам, а також доказів, які б свідчили про нецільове використання відповідачем коштів, чи його намір взагалі не здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що грошові суми, які є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю.

Бездіяльність відповідача, яка виражається у невиконанні взятих на себе грошових зобов`язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов`язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останнього від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача.

Позивач просить накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах ціни позову, що є співмірним заявленим позовним вимогам.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.10.2023 року (посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал I.M., зареєстровано в реєстрі за №1434) та Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.10.2023 року (посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал І.М., зареєстровано в реєстрі за №1435) відчужив власні земельні ділянки, розташовані за адресою Миколаївська область, Миколаївський район,) Коблівська (колишня назва - Березанський район, Новофедорівська сільська рада) за кадастровим номером: 4820983500:04:000:0025, за ціною - 192 908, 52 грн та Миколаївська область, Миколаївський район, тг. Коблівська (колишня назва - Березанський район, Новофедорівська сільська рада), за кадастровим номером: 4820983900:03:000:0134, у сумі 1 411 708,32 грн ОСОБА_4 .

Також, 01.11.2023 року ОСОБА_1 на підставі Договору дарування від 01.11.2023 року, подарував ОСОБА_2 нежитлові будівлі під номером 57 загальною площею 1091,35 кв.м. та складається з: літ. «А» - корівник, №3 - комора, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 .

Вищеперелічені правочини, здійснені відповідачем, свідчать про потенційну можливість ухилення останнього від виконання відповідних зобов`язань перед банком і ухилення від виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача.

Таким чином, судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови у накладенні арешту на грошові кошти відповідача та вважає, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, є обґрунтованими, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви в частині накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), які знаходяться на всіх рахунках у банківських та фінансово кредитних установах та будуть виявлені виконавцем при виконанні ухвали в межах ціни позову у розмірі 13756286,11 гривень.

В заяві про забезпечення позову позивач просив накласти арешт на нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , а також на кошти та на нерухомого майно, яке належить на праві власності особи, яку останнім не було визначено в якості відповідача у справі - ОСОБА_2 .

Щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на частки нерухомого майна - квартири, яка находиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна: 8100650, яка, за доводами позивача, належить ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, частка власності - , судова колегія зазначає, що належними доказами позивачем не доведено кому і в якій частці наразі належить на праві власності вказане нерухоме майно, оскільки згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 16.01.2012 володіє майном ОСОБА_5 з часткою та ОСОБА_6 з часткою . Однак останні не визначені позивачем як відповідачі по справі, тобто наразі не є учасниками справи.

Щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту грошові кошти та на частки нерухомого майна особи, яку останнім не було визначено в якості відповідача у справі - ОСОБА_2 , суд вказує, що забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності сторін, а застосований судом вид вжитих заходів забезпечення не може вирішувати питання про права інших осіб, крім відповідача, тим більше осіб, які не беруть участі у справі.

Тому, перед прийняттям рішення про задоволення заяви про забезпечення позову суд має пересвідчитись, що майно, на яке просить накласти арешт позивач, дійсно належить відповідачу на праві приватної власності, а не іншим особам.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2021 року у справі №755/5333/20 вказав, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження суди не звернули увагу, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №372/333/20, від 21 квітня 2022 року у справі №755/5300/21.

Отже, враховуючи, що станом на час прийняття судом першої інстанції ухвали про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_2 не є учасником справи, вимог до даної особи не заявлялося, а тому арешт на грошові кошти та майно ОСОБА_2 не може бути накладений.

Також, щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухомого майно, земельних ділянок, які, за доводами позивача, належать на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає, що рішень суду щодо поділу нерухомого майна та земельних ділянок та визначення часток, позивачем не надано, так само як і не надано доказів щодо поділу майна подружжя в порядку, передбаченому ст. 367 ЦК України, відповідно частки у ньому, відповідно до ст. 364 ЦК України, в натурі не виділялись. У зв`язку з чим, арешт мав би застосовуватися до майна подружжя без зазначення частки, у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України.

Також згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що нежитлові будинки під номером 57 загальною площею 1091,35 кв. м. та складається з: літ. «А» - корівник, №3 - комора, №2 - насосна, АДРЕСА_4 , належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Таким чином, нежитлові будівлі під номером 57 (п`ятдесят сім) загальною площею 1091,35 кв. м., які складаються з: літ. «А» - корівник, № 3 - комора, № 2 - насосна, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , на яку суд не має правових підстав накласти арешт.

Також судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем до суду не надано доказів, що майно ОСОБА_2 , на яке останній просить суд накласти арешт, набуте подружжям за час шлюбу, водночас, спільною заборгованістю подружжя може вважатися заборгованість, що виникла внаслідок спільних дій подружжя або одного з них (у тому числі без згоди іншого з подружжя) в інтересах обох членів подружжя або всієї сім`ї в цілому.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно було відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на частку майна відповідача та грошових коштів і частки майна ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_2 не є учасником у цій справі, що виключає можливість застосування до неї заходів забезпечення позову, а також те, що заявником належними і допустимими доказами в розумінні приписів ст. ст. 76, 77 ГПК України не надано доказів кому та в яких частках належить спірне майно, не надано рішень щодо поділу спірного майна, доказів отримання права власності спірного майна за подружжя.

Відтак, аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків Господарського суду Одеської області в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали з прийняттям постанови про часткове задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову.

Розподіл сум судового збору здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 136-140, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.04.2024 у справі №916/1294/24 скасувати частково в частині відмови накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 .

Заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), які знаходяться на всіх рахунках у банківських та фінансово кредитних установах та будуть виявлені виконавцем при виконанні ухвали в межах ціни позову у розмірі 13 756 286,11 грн.

В іншій частині ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.04.2024 у справі №916/1294/24 залишити без змін.

Стягувач: Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (01033, м. Київ, вулиця Жилянська, будинок 32; код ЄДРПОУ: 14352406).

Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку в порядку та строки, передбачені статтями 287-288 ГПК України.

Дана постанова є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено 19.06.2024.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська