Постанова

від 23.05.2024 по справі 910/2128/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2024 р. м.Київ Справа№ 910/2128/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Сибіги О.М.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 23.05.2024:

від позивача: Войтюк В.В. (в режимі відеоконференції)

від відповідача: не з?явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Авізо Хела»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.05.2023

у справі № 910/2128/23 (суддя І.В. Алєєва)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіскомплект»

до Приватного підприємства «Авізо Хела»

про стягнення 376 370, 85 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерсервіскомплект" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Авізо Хела" про стягнення 376 370, 85 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем передбаченого договором обов`язку з оплати вартості отриманого товару за договором поставки з розстроченням платежу у фіксованій сумі від 01.04.2021 № 010401.

Короткий зміст ухваленого рішення судом першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсервіскомплект" задоволено частково, а саме:

- стягнуто з Приватного підприємства "Авізо Хела" (01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ, будинок 29, ідентифікаційний код 25587934) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерсервіскомплект" (03038, місто Київ, ВУЛИЦЯ НОВОВОКЗАЛЬНА, будинок 21, ідентифікаційний код 35805803) заборгованість у розмірі 213 423 (двісті тринадцять тисяч чотириста двадцять три) грн 60 коп., пеню у розмірі 36 545 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок п`ять) грн 14 коп., штраф у розмірі 20 172 (двадцять тисяч сто сімдесят дві) грн 92 коп., 3 % річних у розмірі 6051 (шість тисяч п`ятдесят одна) грн 87 коп., інфляційні втрати у розмірі 51 209 (п`ятдесят одна тисяча двісті дев`ять) грн 80 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 12 607 (дванадцять тисяч шістсот сім) грн 93 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4911 (чотири тисячі дев`ятсот одинадцять) грн 05 коп.

- в іншій частині в задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову мотивовано тим, що:

- позивачем поставлено відповідачу товар на умовах визначених договором, що підтверджується наведеними вище видатковими накладними, які підписані відповідачем без зауважень, однак, відповідач свої зобов`язання за договором щодо оплати поставленого товару виконав не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 213 423, 60 грн.;

- здійснивши перерахунок, обгрунтованими є вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 36 545 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок п`ять) грн 14 коп., штрафу у розмірі 20 172 (двадцять тисяч сто сімдесят дві) грн 92 коп., 3 % річних у розмірі 6051 (шість тисяч п`ятдесят одна) грн 87 коп., інфляційні втрати у розмірі 51 209 (п`ятдесят одна тисяча двісті дев`ять) грн 80 коп.;

- на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 12 607 (дванадцять тисяч шістсот сім) грн 93 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Приватне підприємство "Авізо Хела" (14.06.2023 згідно відмітки поштової установи на описі вкладеного в цінний лист, з яким направлено апеляційну скаргу до суду) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення 62 885,22 грн. заборгованості, 36 545,14 грн. пені, 20 172,92 грн. штрафу, 3% річних в розмірі 6 051,87 грн., інфляційних втрат 51 209,80 грн., та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення в оскаржуваній частині порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції в частині присудження до стягнення спірних сум ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник наголошував, що:

- ним не отримувалась ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, внаслідок чого відповідач був позбавлений можливості надати свої заперечення по справі;

- відповідач не згодний з заявленим до стягнення розміром заборгованості, оскільки в розрахунок включено заборгованість в розмірі 40 370,64 грн. за іншим договором № 080201 (зокрема, накладні № 00000467 від 18.01.2022 на суму 8 8868,12 грн., № 00000501 від 18.01.2022 на суму 16 179,72 грн., № 000000783 від 24.01.2022 на суму 15 322,80 грн. складені на підставі іншого договору поставки № 080201 від 08.11.2020);

- суд першої інстанції ухвалюючи 18.05.2023 відповідне рішення, не врахував, що 09.05.2023 відповідачем було сплачено на користь позивача 22 514,58 грн., про що позивач не повідомив суду першої інстанції;

- суд першої інстанції невірно встановив періоди прострочення оплат, і відповідно, здійснив невірні розрахунки 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, а також не врахував умови п. 3.3 договору (з урахуванням додаткової угоди) щодо зазначення строків оплат у рахунках - фактурах, які судом не досліджувались;

- наявність форс-мажорних обставин у вигляді військової агресії проти України вплинула на можливість виконання відповідачем своїх зобов?язань перед позивачем;

- суд першої інстанції необгрунтовано присудив до стягнення вартість витрат на правничу допомогу, не обгрунтувавши розрахунок та не перевіривши фактичну їх сплату позивачем.

Також, 07.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, поданих разом з апеляційною скаргою, та витребування у позивача доказів - копій документів (рахунків - фактур № СФ-1235034 від 31.01.2022 на суму 28 081,56 грн., СФ_124220 від 15.02.2022 на суму 19 773,06 грн., № СФ-1243529 від 17.02.2022 на суму 34 036,04 грн.).

Короткий зміст заперечень у відзиві проти доводів апеляційної скарги

02.08.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач вказував, що про часткову суму сплати боргу у розмірі 22 514,58 грн. він дізнався вже після ухвалення оскаржуваного рішення.

Також, суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про розгляд справи судом першої інстанції, доводи скаржника про наявність форс-мажорних обставин - є необгрунтованими. Крім того, договір № 080201 втратив чинність 31.12.2020, а тому за ним жодного відвантаження товару не здійснювалось.

Також, в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем разом з позовом були подані договір про надання правничої допомоги № 201210 від 20.12.2022, попередній орієнтовний розрахунок № 1, акт надання послуг від 07.02.2023 на суму 14 493,60 грн. , які підтверджують розмір понесених витрат.

Крім того, 03.11.2023 позивачем через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду подано клопотання, в якому позивач повідомив про сплату відповідачем суми основного боргу в розмірі 213 423, 60 грн. (заборгованість по поставкам скаржником визнана та компенсована у повному обсязі згідно виставлених рахунків та видаткових накладних - від 28.12.2021 № 000030310, від 28.12.2021 № 000030293, від 10.01.2022 № 00000116, від 18.01.2022 № 00000467, від 18.01.2022 № 00000501, від 19.01.2022 № 00000594, від 24.01.2022 № 00000783, від 31.01.2022 № 00001291, від 15.02.2022 № 00002276, 17.02.2022 № 00002473), у зв?язку з чим просив також скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 16.06.2023, апеляційну скаргу Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2128/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23.

03.07.2023 на виконання ухвали з суду першої інстанції до Північного апеляційного суду надійшли матеріали справи № 910/2128/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 поновлено Приватному підприємству «Авізо Хела» пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/2128/23 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023. Судове засідання призначено на 07.09.2023 об 11 год. 50 хв.

02.08.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23, в якому останній просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 частково, а саме: в частині стягнення з Приватного підприємства «Авізо Хела» на користь Товарситва з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіскомплекс» заборгованість у розмірі 212 423,60 грн. зменшити її до 190 909,02 грн., тобто на суму оплати 09.05.2023 та стягнути зі скаржника на користь позивача понесені судові витрати на професійну правову (правничу) допомогу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 відкладено на 12.10.2023 о 10 год. 50 хв.

03.11.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіскомплект» надійшло клопотання, якою позивач просить суд:

- прийняти заяву (додаткові пояснення по справі № 910/2128/23) до розгляду та долучити їх до матеріалів справи;

- скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023 по справі № 910/2128/23 частково, а саме: в частині стягнення з Приватного підприємства «Авізо Хела» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіскомплекс» заборгованість у розмірі 213 423,60 грн., у зв`язку з оплатою їх на дату подання заяви (додаткових пояснень) 03.11.2023 року, тобто заборгованість по поставкам скаржником визнана та компенсована у повному обсязі згідно виставлених рахунків та видаткових накладних - від 28.12.2022 № 000030310, від 28.12.2022 № 000030293, від 10.01.2022 № 00000116, від 18.01.2022 № 00000467, від 18.01.2022 № 00000501, від 19.01.2022 № 00000594, від 24.01.2022 № 00000783, від 31.01.2022 № 00001291, від 15.02.2022 № 00002276, від 17.02.2022 № 00002473;

- стягнути зі скаржника на користь позивача понесені судові витрати на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 7 515,20 грн.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 відкладено на 07.12.2023 об 11 год. 30 хв.

07.12.2023 розгляд справи не відбувся, у зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. з 20.11.2023 по 08.12.2023 включно у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 призначено до розгляду в судовому засіданні справу № 910/2128/23 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023. Судове засідання призначено на 15.02.2024 об 11 год. 20 хв.

15.02.2024 розгляд справи не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 призначено до розгляду в судовому засіданні справу № 910/2128/23 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023. Судове засідання призначено на 04.04.2024 об 11 год. 50 хв.

У зв`язку з перебуванням з 03.04.2024 по 04.04.2024 включно у відпустці судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 03.04.2024, справу № 910/2128/23 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023, передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Шаптала Є.Ю., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 прийнято справу № 910/2128/23 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023, до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Шаптала Є.Ю., Сибіга О.М. Розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23, вирішено здійснити в раніше призначеному в судовому засіданні 04.04.2024 об 11 год. 50 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 відкладено на 23.05.2024 о 11 год. 50 хв.

22.05.2024 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіскомплекс» надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції по справі № 910/2128/23 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 заяву Товариства з обмеженою від повільністю «Інтерсервіскомплект» про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду при розгляді апеляційної скарги Приватного підприємства «Авізо Хела» на рішення Господарського суду м. Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 задоволено.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 23.05.2024 в режимі відеоконференції приймав участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіскомплек», а відповідач до суду своїх представників не направив, про час і дату судового засідання повідомлявся належним чином.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представник відповідача, що не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги у зв?язку з неявкою представника відповідача- відсутні.

Представник позивача в судовому засіданні 23.05.2024 повідомив, що в частині стягнення з Приватного підприємства «Авізо Хела» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіскомплекс» заборгованість у розмірі 213 423 грн. 60 коп. оплачена на дату подання заяви (додаткових пояснень) 03.11.2023, тобто заборгованість по поставкам скаржника визнана та компенсована у повному обсязі згідно виставлених розрахунків та видаткових накладних - від 28.12.2021 № 000030310, від 2812.2021 № 000030293, від 10.01.2022 № 00000116, від 18.01.2022 № 00000467, від 18.01.2022 № 00000501, від 19.01.2022 № 00000594, від 24.01.2022 № 00000783, від 31.01.2022 № 00001291, від 15.02.2022 № 00002276, від 17.02.2022 № 00002473. Просив в решті рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач у позові посилався на те, що 01.04.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір № 010401 поставки з розстроченням платежу у фіксованій сумі, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти та оплатити його в повному обсязі (п. 1.1. Договору).

11.10.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Додаткову угоду до договору № 010401 поставки з розстроченням платежу, якою сторони вирішили:

- Пункт 1.8. додати та викласти у наступній редакції:

" 1.8. До даного Договору застосовується наступна формула розрахунку за Товар:

- у кожному календарному місяці, покупець має право на розстрочку платежу фіксованої суми у розмірі 50 000, 00 (п`ятдесят тисяч) гривень, строком на 10 (десять) календарних днів. При цьому останній розстрочений платіж, у будь-якому випадку, повинен бути сплачений до 28 числа місяця, в якому Покупець має право на розстрочку платежу. Сплата розстроченого платежу після 28 числа місяця, в якому Покупець має право на розстрочку платежу здійснюється, тільки, за письмовим погодженням Сторін.

Решта розрахунків проходить у вигляді 100 % передоплати."

- Пункт 3.3. викласти у наступній редакції:

" 3.3. Оплата за цим Договором здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника наступним чином: сума зазначена у рахунку-фактурі як 100 % передоплата - протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання покупцем рахунку-фактури; сума зазначена у рахунку-фактурі як розстрочка платежу - протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання товару, з урахуванням п. 1.8. Договору."

Якщо день оплати випадає на вихідні чи святкові дні, оплата повинна здійснюватись раніше встановленого строку на 1-2 банківських дня."

- Пункт 10.1. викласти у наступній редакції

" 10.1. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками підприємств і діє до 31.12.2022 включно, в частині невиконання будь-яких взаємних зобов`язань, Договір продовжує дію до виконання сторонами всіх взаємних зобов`язань."

Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором щодо поставки товару відповідачу виконав в повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними підписаними сторонами без зауважень: від 28.12.2021 № 000030310 на суму 22 514, 58 грн, від 28.12.2021 № 000030293 на суму 31 225, 42 грн, від 10.01.2022 № 00000116 на суму 22 002, 08 грн, від 18.01.2022 № 00000467 на суму 8868, 12 грн, від 18.01.2022 № 00000501 на суму 16 179,72 грн, від 19.01.2022 № 00000594 на суму 31 445, 64 грн, від 24.01.2022 № 00000783 на суму 15 322, 80 грн, від 31.01.2022 № 00001291 на суму 28 081, 56 грн, від 15.02.2022 № 00002276 на суму 19 773, 06 грн та від 17.02.2022 № 00002473 на суму 34 036, 04 грн.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо повної оплати поставленого товару за договором не виконав, в наслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 213 423, 60 грн.

Проте, суд апеляційної інстанції, дослідивши додані до матеріалів позову видаткові накладні, підписані сторонами без зауважень: від 28.12.2021 № 000030310 на суму 22 514, 58 грн, від 28.12.2021 № 000030293 на суму 31 225, 42 грн, від 10.01.2022 № 00000116 на суму 22 002, 08 грн, від 18.01.2022 № 00000467 на суму 8868, 12 грн, від 18.01.2022 № 00000501 на суму 16 179,72 грн, від 19.01.2022 № 00000594 на суму 31 445, 64 грн, від 24.01.2022 № 00000783 на суму 15 322, 80 грн, від 31.01.2022 № 00001291 на суму 28 081, 56 грн, від 15.02.2022 № 00002276 на суму 19 773, 06 грн та від 17.02.2022 № 00002473 на суму 34 036, 04 грн., встановив, що підставою поставки продукції за даними видатковими накладними зазначено договір № 080201 від 08.11.2020.

При цьому, додані позивачем до позову рахунки - фактури не містять посилань до якого договору вони кладені, а посилання на вказані рахунки міститься лише у вищезазначених видаткових накладних, які складені саме на виконання сторонами договору № 080201 від 08.11.2020.

При цьому, матеріали справи не містять договір № 080201 від 08.11.2020, і такого позивачем до матеріалів позову надано не було.

В свою чергу, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач повідомив про сплату відповідачем суми основного боргу в розмірі 213 423, 60 грн. (заборгованість по поставкам скаржником визнана та компенсована у повному обсязі згідно виставлених рахунків та видаткових накладних - від 28.12.2021 № 000030310, від 28.12.2021 № 000030293, від 10.01.2022 № 00000116, від 18.01.2022 № 00000467, від 18.01.2022 № 00000501, від 19.01.2022 № 00000594, від 24.01.2022 № 00000783, від 31.01.2022 № 00001291, від 15.02.2022 № 00002276, 17.02.2022 № 00002473), і що учасниками спору не заперечувалось, і докази чого надано на стадії апеляційного розгляду справи.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Водночас, стаття 174 Господарського кодексу України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В свою чергу, як встановлено судом апеляційної інстанції, дослідивши додані до матеріалів позову видаткові накладні, підписані сторонами без зауважень: від 28.12.2021 № 000030310 на суму 22 514, 58 грн, від 28.12.2021 № 000030293 на суму 31 225, 42 грн, від 10.01.2022 № 00000116 на суму 22 002, 08 грн, від 18.01.2022 № 00000467 на суму 8868, 12 грн, від 18.01.2022 № 00000501 на суму 16 179,72 грн, від 19.01.2022 № 00000594 на суму 31 445, 64 грн, від 24.01.2022 № 00000783 на суму 15 322, 80 грн, від 31.01.2022 № 00001291 на суму 28 081, 56 грн, від 15.02.2022 № 00002276 на суму 19 773, 06 грн та від 17.02.2022 № 00002473 на суму 34 036, 04 грн., встановив, що підставою поставки продукції за даними видатковими накладними зазначено договір № 080201 від 08.11.2020.

При цьому, додані позивачем до позову рахунки - фактури не містять посилань до якого договору вони кладені, а посилання на вказані рахунки міститься лише у вищезазначених видаткових накладних, які складені саме на виконання сторонами договору № 080201 від 08.11.2020.

При цьому, матеріали справи не містять договір № 080201 від 08.11.2020, і такого позивачем до матеріалів позову надано не було.

Cуд апеляційної інстанції при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини 1 та 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

Стаття 181 Господарського кодексу України визначала, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною другою статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Ч. 2 наведеної статті визначено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Частиною 3 наведеної статті визначено, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Отже, враховуючи наведені вище приписи законодавства, дослідивши наявні матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поставка товару за видатковими накладними від 28.12.2021 № 000030310 на суму 22 514, 58 грн, від 28.12.2021 № 000030293 на суму 31 225, 42 грн, від 10.01.2022 № 00000116 на суму 22 002, 08 грн, від 18.01.2022 № 00000467 на суму 8868, 12 грн, від 18.01.2022 № 00000501 на суму 16 179,72 грн, від 19.01.2022 № 00000594 на суму 31 445, 64 грн, від 24.01.2022 № 00000783 на суму 15 322, 80 грн, від 31.01.2022 № 00001291 на суму 28 081, 56 грн, від 15.02.2022 № 00002276 на суму 19 773, 06 грн та від 17.02.2022 № 00002473 на суму 34 036, 04 грн., не здійснювалась саме за договором № 010401 від 01.04.2021, оскільки вказані видаткові накладні містять посилання на інший договір № 080201 від 08.11.2020, і хоча такого позивачем до матеріалів позову надано не було, і підставами позову - не заявлено, суд апеляційної інстанції враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, вважає, що за вказаними видатковими накладними у сторін виникли правовідносини поставки у спрощений спосіб шляхом поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

. Таким чином, суд апеляційної інстанції приймає вказані видаткові накладні в підтвердження виникнення між сторонами правовідносин поставки, і до яких застосуванню підлягають приписи законодавства, зокрема: ч. 1 ст. 638, ст. 642, ст. 692 Цивільного кодексу України, а договір № 010401 - є таким, що не регулює правовідносини з поставки за вказаними накладними.

В свою чергу, враховуючи те, що позивач повідомив про сплату відповідачем суми основного боргу в розмірі 213 423, 60 грн. (заборгованість по поставкам скаржником визнана та компенсована у повному обсязі згідно виставлених рахунків та видаткових накладних - від 28.12.2021 № 000030310, від 28.12.2021 № 000030293, від 10.01.2022 № 00000116, від 18.01.2022 № 00000467, від 18.01.2022 № 00000501, від 19.01.2022 № 00000594, від 24.01.2022 № 00000783, від 31.01.2022 № 00001291, від 15.02.2022 № 00002276, 17.02.2022 № 00002473), і що учасниками спору не заперечувалось, і докази чого надано на стадії апеляційного розгляду справи надано позивачем (відповідні платіжні інструкції № 60 від 27.09.2023, № 110 від 30.10.2023, № 111 від 30.10.2023, № 112 від 30.10.2023, № 113 від 30.10.2023, №1749 від 09.05.2023 (яка, зокрема, здійснена до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення), № 1809 від 31.07.2023, № 109 від 30.10.2023) і підлягають прийняттю судом апеляційної інстанції до розгляду і врахуванню при вирішенні спору з огляду на приписи ст. ст. 2, 14, 269 Господарського процесуального кодексу України, і що є справедливим, оскільки попередить необґрунтоване присудження до стягнення заборгованості у цій частині, а також узгоджується з вищенаведеними приписами процесуального закону.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу в розмірі 213 423, 60 грн. - підлягає скасуванню, а провадження у справі в ці частині - закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині внаслідок сплати вказаної суми .

Також, позивачем на підставі п. 6.5. Договору № 010401 від 01.04.2021 заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 84 200, 00 грн та 10 % штрафу від неперерахованої частини платежу у розмірі 20 172, 92 грн. за прострочення оплати боргу за видатковими накладними від 28.12.2021 № 000030310, від 28.12.2021 № 000030293, від 10.01.2022 № 00000116, від 18.01.2022 № 00000467, від 18.01.2022 № 00000501, від 19.01.2022 № 00000594, від 24.01.2022 № 00000783, від 31.01.2022 № 00001291, від 15.02.2022 № 00002276, 17.02.2022 № 00002473.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Проте, оскільки за наслідками апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що поставка товару за видатковими накладними від 28.12.2021 № 000030310 на суму 22 514, 58 грн, від 28.12.2021 № 000030293 на суму 31 225, 42 грн, від 10.01.2022 № 00000116 на суму 22 002, 08 грн, від 18.01.2022 № 00000467 на суму 8868, 12 грн, від 18.01.2022 № 00000501 на суму 16 179,72 грн, від 19.01.2022 № 00000594 на суму 31 445, 64 грн, від 24.01.2022 № 00000783 на суму 15 322, 80 грн, від 31.01.2022 № 00001291 на суму 28 081, 56 грн, від 15.02.2022 № 00002276 на суму 19 773, 06 грн та від 17.02.2022 № 00002473 на суму 34 036, 04 грн., не здійснювалась саме за договором № 010401 від 01.04.2021, а тому і підстави для застосування штрафних санкцій, обумовлених вказаним Договором, за порушення грошових зобов?язань, які виникли у відповідача на підставі вказаних видаткових накладних - відсутні.

З огляду на викладене, рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення пені у розмірі 36 545 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок п`ять) грн 14 коп., штрафу у розмірі 20 172 (двадцять тисяч сто сімдесят дві) грн 92 коп. - підлягає скасуванню та у скасованій частині слід ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у скасованій частині щодо пені і штрафу - відмовити.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 6051, 87 грн 3 % річних та 52 522, 46 грн інфляційних втрат.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару згідно видаткових накладних від 28.12.2021 № 000030310, від 28.12.2021 № 000030293, від 10.01.2022 № 00000116, від 18.01.2022 № 00000467, від 18.01.2022 № 00000501, від 19.01.2022 № 00000594, від 24.01.2022 № 00000783, від 31.01.2022 № 00001291, від 15.02.2022 № 00002276, 17.02.2022 № 00002473, строк оплати яких наступив в розумінні ст. 692 Цивільного кодексу України з моменту отримання товару відповідачем за ними, і оплата яких здійснена відповідачем з порушенням обумовленого законом строку, що є підставою для застосування обумовленої ст. 625 Цивільного кодексу України відповідальності за порушення грошового зобов?язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів ст. 692 Цивільного кодексу України щодо спірних правовідносин, дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 51 209, 80 грн. (оскільки позивачем заявлено до нарахування період з 28.02.2022 по 07.02.2023, враховуючи, що остання поставка за накладною здійснена 17.02.2022), а 3% річних підлягають задоволенню в розмірі 6051, 87 грн. (оскільки позивачем заявлено до нарахування період з 28.02.2022 по 07.02.2023, враховуючи, що остання поставка за накладною здійснена 17.02.2022).

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення 3 % річних у розмірі 6051 (шість тисяч п`ятдесят одна) грн 87 коп. та інфляційних втрат у розмірі 51 209 (п`ятдесят одна тисяча двісті дев`ять) грн 80 коп. - слід залишити без змін, з урахуванням мотивувальної частини даної постанови, а доводи скаржника в цій частині - відхиляються.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано наявність форс-мажорних обставин у вигляді військової агресії проти України вплинула на можливість виконання відповідачем своїх зобов??язань перед позивачем - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 Цивільного кодексу України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Так, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати грошові зобов`язання.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків зі сплати грошових коштів за отриманий товар, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 в контексті спірних правовідносин не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме в контексті спірних правоідносин, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем грошових зобов`язань.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що скаржником не доведено об`єктивної неможливості виконання грошових зобов?язань перед позивачем за спірними видатковими накладними з незалежних від нього обставин, у зв`язку з чим обумовлені як законом підстави для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань - відсутні.

Доводи скаржника про те, що - ним не отримувалась ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, внаслідок чого відповідач був позбавлений можливості надати свої заперечення по справі - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2023 про відкриття провадження у справі № 910/2128/23 було направлено відповідачу рекомендованим поштовим повідомленням на адресу його юридичного місцезнаходження - м.Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 29, і вказана ухвала повернулась до суду першої інстанції з відміткою поштової установи «за закінченням терміну зберігання».

У постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 роз`яснено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до п. 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.

Верховний Суд у постанові від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, здійснивши аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач належним чином повідомлявся судом першої інстанції про розгляд справи шляхом направлення ухвали за адресою юридичного місцезнаходження, і відповідне поштове відправлення повернуто поштовою установою з зазначенням «за закінченням терміну зберігання», і відповідно, доводи скаржника про неналежне його повідомлення - судом апеляційної інстанції відхиляються. До того ж, як свідчать матеріали справи, копія позовної заяви та доданих документів, також була направлена відповідачу за адресою юридичного місцезнаходження, і відповідно, отримання такого відправлення також перебуває поза межами контрою позивача, і відповідні процесуальні наслідки у даному випадку, покладаються виключно на відповідача.

Також, клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи доказів, поданих разом з апеляційною скаргою, та витребування у позивача доказів - копій документів (рахунків - фактур № СФ-1235034 від 31.01.2022 на суму 28 081,56 грн., СФ_124220 від 15.02.2022 на суму 19 773,06 грн., № СФ-1243529 від 17.02.2022 на суму 34 036,04 грн.) - судом апеляційної інстанції відхилено як необгрунтоване з огляду на приписи ст. ст. 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, враховуючи оцінку спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням мотивів даної постанови, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення 213 423,60 грн. основного боргу підлягає скасуванню та у скасованій частині провадження у справі слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Також, рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення пені у розмірі 36 545 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок п`ять) грн 14 коп., штрафу у розмірі 20 172 (двадцять тисяч сто сімдесят дві) грн 92 коп. - підлягає скасуванню та у скасованій частині слід ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - слід відмовити, а в решті рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення 3 % річних у розмірі 6051 (шість тисяч п`ятдесят одна) грн 87 коп. та інфляційних втрат у розмірі 51 209 (п`ятдесят одна тисяча двісті дев`ять) грн 80 коп. - слід залишити без змін, з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1); скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (п. 4).

П. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Ч. 1 ст. 278 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, найшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку (з урахуванням мотивів даної постанови), а саме на підставі ст. 276, п. 1-4 ч. 1 статті 277, ч. 1 ст. 278 Господарського процесуального кодексу України:

- рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення 213 423,60 грн. основного боргу підлягає скасуванню та у скасованій частині провадження у справі слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України;

- рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення пені у розмірі 36 545 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок п`ять) грн 14 коп., штрафу у розмірі 20 172 (двадцять тисяч сто сімдесят дві) грн 92 коп. - підлягає скасуванню та у скасованій частині слід ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити;

- а в решті рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення 3 % річних у розмірі 6051 (шість тисяч п`ятдесят одна) грн 87 коп. та інфляційних втрат у розмірі 51 209 (п`ятдесят одна тисяча двісті дев`ять) грн 80 коп. - слід залишити без змін, з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 14 493, 60 грн., які задоволені судом першої інстанції в розмірі 12 607,93 грн., з чим скаржник також не погодився в апеляційній скарзі, стверджуючи про їх необгрунтованість та недоведеність.

Частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 21.01.2021 № 280/2635/20 відшкодування судових витрат на правничу допомогу у разі підтвердження їх обсягу надання послуг і виконання робіт, підлягають відшкодування незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

В якості доказів понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем разом з позовною заявою надано Договір про надання правової (правничої) допомоги від 20.12.2022 № 201210, Акт наданих послуг від 07.02.2023 № 201210, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 24.01.2019 серія КВ № 6314 виданого на ім`я Самойленко П.М. та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 30.10.2015 серія КВ № 002161 виданого на ім`я Войтюк О.В.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи принцип пропорційності, суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати зі сплати судового збору за подачу позову у розмірі 4 060 (чотири тисячі шістдесят) грн 28 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 9 556 (дев?ять тисяч п?ятсот п?ятдесят шість) грн 76 коп. ;

- з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІНТЕРСЕРВІСКОМПЛЕКТ" на користь ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АВІЗО ХЕЛА" підлягає стягненню 2 722 (дві тисячі сімсот двадцять дві) грн. 55 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги;

- в решті судові витрати в суді апеляційної та першої інстанції (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу) - слід залишити за сторонами.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 276, 277, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «АВІЗО ХЕЛА» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення 213 423,60 грн. основного боргу скасувати та у скасованій частині провадження у справі закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення пені у розмірі 36 545 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок п`ять) грн 14 коп., штрафу у розмірі 20 172 (двадцять тисяч сто сімдесят дві) грн 92 коп. - скасувати та у скасованій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 в частині стягнення 3 % річних у розмірі 6051 (шість тисяч п`ятдесят одна) грн 87 коп. та інфляційних втрат у розмірі 51 209 (п`ятдесят одна тисяча двісті дев`ять) грн 80 коп. - залишити без змін, з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

5. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 у справі № 910/2128/23 у наступній редакції:

Стягнути з ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АВІЗО ХЕЛА" (01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ, будинок 29, ідентифікаційний код 25587934) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІНТЕРСЕРВІСКОМПЛЕКТ" (03038, місто Київ, ВУЛИЦЯ НОВОВОКЗАЛЬНА, будинок 21, ідентифікаційний код 35805803) 3 % річних у розмірі 6051 (шість тисяч п`ятдесят одна) грн 87 коп., інфляційні втрати у розмірі 51 209 (п`ятдесят одна тисяча двісті дев`ять) грн 80 коп., витрати зі сплати судового збору за подачу позову у розмірі 4 060 (чотири тисячі шістдесят) грн 28 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 9 556 (дев?ять тисяч п?ятсот п?ятдесят шість) грн 76 коп.

В частині стягнення пені у розмірі 36 545 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок п`ять) грн 14 коп., штрафу у розмірі 20 172 (двадцять тисяч сто сімдесят дві) грн 92 коп. - у позові відмовити.

6. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІНТЕРСЕРВІСКОМПЛЕКТ" (03038, місто Київ, ВУЛИЦЯ НОВОВОКЗАЛЬНА, будинок 21, ідентифікаційний код 35805803) на користь ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АВІЗО ХЕЛА" (01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ, будинок 29, ідентифікаційний код 25587934) 2 722 (дві тисячі сімсот двадцять дві) грн. 55 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

7. В решті судові витрати в суді апеляційної та першої інстанції (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу) - залишити за сторонами.

8. Матеріали справи № 910/2128/23 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши останньому видати накази на виконання даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту постанови: 14.06.2024.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.М. Сибіга

Є.Ю. Шаптала