Постанова

від 11.06.2024 по справі 622/1056/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Харків Справа № 622/1056/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А., суддя Фоміна В.О.,

за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційні скарги ОСОБА_1 (вх. №127Х) та Харківської обласної прокуратури (вх. №257Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 (рішення ухвалено суддею Шарко Л.В. в приміщенні Господарського суду Харківської області 21.12.2023 о 14:16 год, повний текст складено 02.01.2024) у справі №622/1056/21

за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області, м. Богодухів в інтересах держави, в особі Золочівської селищної ради, смт Золочів

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків

2) ОСОБА_1 , смт Золочів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Селянське (фермерське) господарство "Цилюрик", Харківська обл., Золочівський р-н. село Зрубанка,

про визнання наказу незаконним, договору недійсним, скасування реєстрації та повернення ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №622/1056/21 заяву прокурора про поновлення строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом задоволено; в задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про застосування до позовних вимог строку позовної давності, яка надійшла до суду 04.10.2023, відмовлено; в задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності, яка надійшла до суду 06.10.2023, відмовлено; в задоволенні позову відмовлено повністю.

ОСОБА_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №622/1056/21 в частині відмови в задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про застосування до позовних вимог строку позовної давності, заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності та в частині задоволення заяви прокурора про поновлення строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом.

ОСОБА_1 зазначає, що оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у суду були відсутні підстави для вирішення питання щодо застосування позовної давності. Крім того, суд задовольнив заяву прокурора про поновлення строку позовної давності, який не може бути поновленим в разі його спливу, оскільки не є інститутом процесуального права. Також, на думку заявника апеляційної скарги, прокурор звернувся з даним позовом поза межами строку позовної давності, не надавши при цьому доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних обставин, що перешкоджали довідатись про порушення відповідних прав в межах строку позовної давності.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (вх.№127 Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №622/1056/21; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 05.03.2024.

Харківська обласна прокуратура також звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №622/1056/21 в частині визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки від 14.01.2015, загальною площею 50,0000 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0 га, укладених між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 ; скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №622/1056/21 в частині скасування державної реєстрації договорів оренди земельної ділянки та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, загальною площею 50,0000 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0 га до комунальної власності Золочівської селищної ради, ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора в цій частині; судові витрати за подання позову та двох апеляційних скарг (на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 22.02.2023 та даної апеляційної скарги) у справі покласти на відповідачів.

Прокурор зазначає, що ГУ Держземагенства під час розгляду заяви ОСОБА_1 застосувало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілям, визначеним Законом України «Про фермерське господарство», не перевірило попереднього отримання ним земельної ділянки для аналогічних цілей та можливість здійснювати фермерську діяльність. Оскільки накази ГУ Держземагенства у Харківській області №3566-СГ та №3565-СГ від 22.12.2014 щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства прийняті з порушенням статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України і статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», тому спірні договори оренди земельної ділянки від 14.01.2015 загальною площею 50,0000 га. кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га, укладено між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 без дотримання конкурентних засад за відсутністю для цього підстав, визначених ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, тобто ці правочини спрямовані на незаконне заволодіння ділянкою державної власності. Таким чином, згідно частин 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України такі договори є нікчемними.

Прокурор звертає увагу, що у даній справі метою звернення з позовом до суду є повернення відповідній територіальній громаді земельних ділянок, які фактично не вибували з комунальної власності, а були передані в оренду з порушенням вимог чинного законодавства. Тобто за своїм змістом та спрямованістю даний позов фактично є негаторним, тобто позовом власника, який є володільцем майна, до будь- якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Проте, судом першої інстанції порушено норми ст. 391 ЦК України, ст. 52 Земельного кодексу України при вирішенні спору у даній справі, всупереч принципу "jura novit curia", не визначено змісту правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

На переконання прокурора, для забезпечення територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912 необхідно усунути перешкоди у здійснені права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права оренди за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури (вх.№257 Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №622/1056/21; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 05.03.2024.

02.02.2024 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури, в якому воно просить відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №622/1056/21 про відмову у задоволенні позову залишити без змін.

06.02.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому прокурор просить залишити її без задоволення; змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №622/1056/21 в частині визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки від 14.01.2015, загальною площею 50,0000 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га, укладених між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , виклавши її в редакції апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури; скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №622/1056/21 в частині скасування державної реєстрації договорів оренди земельної ділянки та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, загальною площею 50,0000 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га, до комунальної власності Золочівської селищної ради, ухваливши нове рішення про задоволення позову прокурора в цій частині.

07.02.2024 від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу прокуратури, в якому він просив залишити апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 без задоволення.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторної передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.03.2024 у зв`язку з відпусткою судді Фоміної В.О. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 об`єднано в одному апеляційному провадженні розгляд апеляційних скарг ОСОБА_1 та Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №622/1056/21, оголошено перерву до 16.04.2024, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Селянське (фермерське) господарство "Цилюрик" (62203, Харківська обл., Золочівський р-н. село Зрубанка, код ЄДРПОУ 25459030).

21.03.2024 від Селянського (фермерського) господарства "Цилюрик" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому товариство зазначає, що апеляційна скарга прокурора не може бути задоволена, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024 у зв`язку з відпусткою судді Здоровко Л.М. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 оголошено у судовому засіданні перерву до 11.06.2024.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2024 у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_2 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А., суддя Фоміна В.О.

11.06.2024 (електронний документ сформований в системі "Електронний суд" 10.06.2024) від прокурора надійшли письмові пояснення з окремого питання, в яких, зокрема, зазначається про допущення технічної помилки у п. 3 резолютивної частини позовної заяви та в описовій і мотивувальній частинах апеляційної скарги. У зв`язку з чим прокурор просить вважати п. 3 резолютивної частини позовної заяви викладеним у такій редакції:

"Визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Харківській області №3566-СГ та №3567-СГ від 22.12.2014 про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761, площею 50,0000 га, для ведення фермерського господарства, а також з кадастровим номером 6322655100:05:002:0912, площею 13,0000 га для ведення фермерського господарства».

Також прокурор вказує, що в тексті апеляційної скарги замість помилкових реквізитів "№ 3565-СГ" спірного наказу ГУ Держземагентства у Харківській області №3565-СГ від 22.12.2014 слід вважати вірними реквізити "№ 3567-СГ".

До письмових пояснень прокурором також додані: копія наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про внесення змін до наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 № 7018-СГ" від 23.01.2020 №1797-СГ; копія акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність б/н від 23.01.2020; копія рішення Золочівської селищної ради від 06.04.2020 № 4961 "Про внесення змін до рішення XII сесії Золочівської селищної ради VIII скликання "Про прийняття у комунальну власність Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення" №1941 від 30.10.2018". Вказані документи, за твердженням прокурора, не є новими доказами у розумінні ст. 73 ГПК України, є доступними для суду, оскільки містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за об`єктом речового права з реєстраційним номером об`єкта речового права 547763163226 - спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, проти вимог апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури заперечував.

Прокурор підтримала апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури, проти вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області проти апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури заперечував.

Інші учасники справи у судове засіданні не з`явились, хоча були повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи.

Розглянувши письмових пояснень прокурора від 11.06.2024, колегія суддів не вбачає підстав для прийняття наданих до них доказів, з огляду на таке.

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до положень статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, ч. 2 ст. 119 ГПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Як вже зазначалося, ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2024, зокрема, відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами Харківської обласної прокуратури та ОСОБА_1 , встановлено учасникам справи строк по 20.02.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження. Вказані ухвали отримані Харківською обласною прокуратурою та Богодухівською окружною прокуратурою Харківської області в електронному кабінеті 29.01.2024 та 30.01.2024 відповідно.

Надані до письмових пояснень докази подані після закінчення встановленого судом строку, при цьому прокурор не заявляє клопотання про продовження, поновлення такого строку. Крім того, вказані докази не були предметом дослідження в місцевому господарському суді, при цьому всупереч положенням частини 2 статті 269 ГПК України прокурор не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, у зв`язку з чим у апеляційного господарського суду відсутні підстави приймати такі докази до розгляду.

Стосовно пояснень прокурора про допущення технічної помилки у п. 3 резолютивної частини позовної заяви, в описовій і мотивувальній частинах апеляційної скарги щодо реквізитів одного із спірних наказів ГУ Держземагентства у Харківській області, а саме зазначення замість помилкових реквізитів №3565-СГ він просить вважати вірним №3567-СГ, колегія суддів зауважує, що прокурором не заявлялись вимоги про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області №3565-СГ, №3567-СГ від 22.12.2014, а тому суд апеляційної інстанції, враховуючи положення ст. 269 ГПК України не може приймати і розглядати позовні вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Крім того, вказані накази Головного управління Держземагенства у Харківській області взагалі відсутні в матеріалах справи, тому колегія суддів не може розцінити такі дії прокурора як технічну помилку.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Як свідчать матеріали справи, згідно з інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником, керівником та підписантом СФГ "Цилюрик", яке засновано та зареєстровано 23.01.1998.

Наказом ГУ Держземагенства у Харківській області від 15.10.2014 №2712-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельних ділянок 71,0 га (з них земельна ділянка №1 - 50,0 га, земельна ділянка № НОМЕР_1 - 8,0 га, земельна ділянка № НОМЕР_2 - 13,0 га), за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держземагенства у Харківській області від 22.12.2014 №3566-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" затверджено розроблений ФОП Фроловим В.О. "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області". ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761, площею 50,0000 га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства (код згідно з КВЦПЗ-01.02) строком на 49 років.

14.01.2015 між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761 загальною площею 50,0 га строком на 49 років. Відповідно до п. 17 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі наказу ГУ Держземагенства у Харківській області від 22.12.2014 №3566-СГ. Право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.01.2015.

Також, 14.01.2015 між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6322655100:05:002:0912 загальною площею 13,0 га строком на 49 років. Відповідно до п. 17 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі наказу ГУ Держземагенства у Харківській області від 22.12.2014 №3567-СГ. Право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.01.2015.

Як вбачається з матеріалів справи, після укладання договорів оренди від 14.01.2015 громадянин ОСОБА_1 . фермерське господарство не створював.

У подальшому, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі договорів суборенди від 29.01.2015 передав в суборенду СФГ "Цилюрик" земельні ділянки, отримані в оренду на підставі договорів оренди від 14.01.2015.

Матеріалами справи також підтверджено, що за ОСОБА_1 в органах Державної фіскальної служби обліковуюється три договори оренди земельних ділянок площею 8,0 га, 13,0 га та 50,0 га.

Крім того, у користуванні СФГ "Цилюрик" також перебуває земельна ділянка, надана для створення і ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серія ХР-13-00-000879, виданого ОСОБА_3 згідно з розпорядженням райдержадміністрації Золочівського району від 14.03.1997.

У вересні 2021 року прокурор Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради звернувся до Золочівського районного суду Харківської області із позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати накази Головного управління Держземагенства у Харківській області №3566-СГ та №3566-СГ від 22.12.2014 про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761, площею 50,0 га 6322655100:05:002:0912, площею 13,0 га для ведення фермерського господарства;

- визнати недійсними договори оренди земельної ділянки від 14.01.2015, загальною площею 50,0 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0 га, укладені між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , та скасувати його державну реєстрацію;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, загальною площею 50,0 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:076 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0 га до комунальної власності Золочівської селищної ради.

Також, прокурор просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що в ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок, розташованих на території Золочівської ОТГ Богодухівського району Харківської області, прокуратурою встановлено, що 10.10.2014 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Харківській області із заявою про надання в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 50 га, що розташована за межами населених пунктів на території Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області (зараз Золочівська селищна рада Богодухівського району Харківської області), з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0 га.

При цьому, ОСОБА_1 звернувся саме до ГУ Держземагентства у Харківській області, оскільки в силу ст. 122 Земельного кодексу України до компетенції вказаного органу виконавчої влади відносилось розпорядження земельним ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території ліквідованого Золочівського району Харківській області.

В заяві ОСОБА_1 зазначено, що обробляти вищевказану земельну ділянку він буде особисто із залученням додаткової робочої сили, має всю необхідну сільськогосподарську техніку та обладнання для обробітки ґрунту.

До заяви додано згоду на збір та обробку персональних даних, графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, документи, що підтверджують наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, копія паспорта, копія ідентифікаційного номера, бізнес-план використання земельної ділянки.

Як зазначає прокурор, вже під час подання заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, ОСОБА_1 надав копію диплома про освіту у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, де отримав кваліфікацію інженер-електрик.

Наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області №2712-СГ від 15.10.2014 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду, зокрема, земельних ділянок, орієнтовною площею 50,0 га та 13,0 га, розташованих за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області.

У подальшому, наказом ГУ Держземагенства у Харківській області №3566-СГ та №3565 від 22.12.2014 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області, з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761, площею 50,0 га та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

На виконання зазначених наказів між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 14.01.2015 укладено два договори оренди вищевказаних земельних ділянок загальною площею 50,0га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912 площею 13,0га строком на 49 років, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.01.2015.

Як зазначає прокурор, право оренди вищевказаної земельної ділянки на конкурентних засадах (земельних торгах) не продавалося, що підтверджується змістом вищезазначених наказів та відсутністю даних з цього приводу на сайті ГУ Держгеокадастру в Харківській області.

У подальшому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 , на підставі договору від 29.01.2015, передав в суборенду спірну земельну ділянку С(Ф)Г "Цилюрик".

На думку прокурора, накази ГУ Дергеокадастру у Харківській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим надання у користування (оренду) ОСОБА_1 , а в подальшому в суборенду СФГ "Цилюрик" вищевказаної спірної земельної ділянки відбулося незаконно.

За твердженнями прокурора, при подачі до ГУ Держгеокадастру у Харківській області Цилюриком А.В. клопотання, останній не обґрунтував розмір земельної ділянки, про яку йшлося в клопотанні, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив при цьому перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отримані у користування землі, наявність власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо.

До заяви ОСОБА_1 долучено графічні матеріали земельної ділянки, довідка форми №6-зем, копії паспорту, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, диплому та обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспективи діяльності фермерського господарства. Разом з цим, ним до заяви не додано відомостей щодо наявної у нього відповідної аграрної освіти або досвіду роботи у сільському господарстві, що в свою чергу є також порушенням положень постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві" від 12.08.2015 № 584.

Так, ОСОБА_1 додано до заяви копію диплому серії ИВ-1 №104567 від 28.06.1982, проте останньому присвоєно кваліфікацію "інженер-електрик" за спеціальністю "електрифікація сільського господарства".

Проте, відповідно до Національного класифікатору України "Класифікатор професій" (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327, посада інженера-енергетика: належить до розділу "Професіонали" Національного класифікатора України, код професії - 2143.2. та немає відношення до освіти в галузі аграрного сектору, у тому числі ведення сільського (фермерського) господарства та, відповідно, може лише застосовуватись як допоміжна галузь у сільському господарстві (сервіс, обслуговування тощо).

Таким чином, за твердженнями прокурора, освіта ОСОБА_1 немає жодного відношення до ведення сільського (фермерського) господарства, що залишено поза увагою при розгляді його заяв та документів.

В свою чергу, ГУ Держгеокадастру у Харківській області під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 , без урахування відповідності її розміру трудовим та виробничим ресурсам, безпідставно використало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірило можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, наявність власної техніки для обробітку землі, ресурсів для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, наявність потенційних контрагентів, ресурсів, яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, спроможність потенційного орендаря проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Таким чином, на переконання прокурора, ГУ Держгеокадастру у Харківській області не пересвідчилося в дійсності волевиявлення громадянина ОСОБА_1 на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, не перевірило, чи матиме можливість фермерське господарство, створене заявником, обробляти орендовані землі, чи буде досягнута законна мета оренди земельних ділянок, тобто чи насправді виникли та існують законні сподівання на здійснення майнового права - оренди землі, чи є такі сподівання практичними в своїй реалізації.

До того ж, як зазначає прокурор, відповідно до ст.8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Проте, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, громадянином ОСОБА_1 з часу укладення договору оренди (14.01.2015) та до цього часу фермерське господарство не створено, що лише підтверджує відсутність у останнього наміру займатися фермерським господарством.

Крім того, Закон України "Про фермерське господарство" передбачає особисту участь засновників фермерського господарства (голови) та членів у веденні фермерського господарства з метою реалізації їх ініціатив у сфері товарного сільськогосподарського виробництва. Проте, як вказує прокурор, ОСОБА_1 передав земельну ділянку в суборенду СФГ Цилюрик, яке було засновано ним же 23.01.1998 року.

При цьому, дії з передачі земельної ділянки в суборенду були здійснені ОСОБА_1 як фізичної особою, оскільки фермерське господарство останнім не створено, що є порушенням вимог ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство".

Вищевказаний факт залишено поза увагою ГУ Держгеокадастру при наданні ОСОБА_1 згоди на передачу земельної ділянки в суборенду, що за своєю правовою природою не відповідає Закону України "Про фермерське господарство".

Також прокурором встановлено, що рішенням виконкому Золочівської селищної Ради народних депутатів від 14.08.2001 №125-2 ОСОБА_1 надавалася у приватну власність земельна ділянка площею 4,7185 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі якого останній отримав державний акт на право приватної власності на землю Серія Р1 №715342. Крім того, в користуванні СФГ "Цилюрик" перебуває земельна ділянка, надана для створення і ведення фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею Серія ХР-13-00-000879, виданого згідно з розпорядженням райдержадміністрації Золочівського району від 14.03.1997 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відтак, за твердженнями прокурора, дії ОСОБА_1 були спрямовані на розширення земельного банку СФГ "Цилюрик" за рахунок отримання вищевказаної земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені статями 124, 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на той час), а сам ОСОБА_1 не мав жодних намірів на створення фермерського господарства та використання земель за призначенням.

У зв`язку з вищевикладеним, за твердженнями прокурора, ГУ Держгеокадастру у Харківській області усупереч вимогам статей 122, 123, 124, 134, 150, 186, 186-1 Земельного кодексу України, статей 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на той час) прийнято наказ №3566-СГ від 22.12.2014, яким без розгляду належним чином розробленої, погодженої та затвердженої землевпорядної документації, незаконно передано ОСОБА_1 , а в подальшому СФГ "Цилюрик", у користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 50 га.

Отже, звертаючись до суду з даним позовом прокурор посилався на те, що наявність рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки є обов`язковою передумовою укладення договору оренди землі, що перебуває у державній і комунальній власності. Визнання недійсним рішення, на підставі якого укладено договір оренди землі, є підставою для визнання недійсним і такого договору. Оскільки оспорювані правочини укладено на підставі наказів ГУ Держземагентства у Харківській області, що підлягають визнанню незаконними та скасуванню, то договори оренди землі в силу вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки підлягають поверненню власнику.

Про порушення вимог земельного законодавства при відведенні спірних земельних ділянок ОСОБА_1 та С(Ф)Г "Цилюрик" органи прокуратури дізнались в 2018 році під час опрацювання спірних наказів ГУ Держгеокадастру, які не перебувають у вільному доступі.

До позовної заяви прокурором додано: договори оренди землі від 14.01.2015; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.03.2018 №117719039; лист Золочівської селищної ради Харківської області, адресований Богодухівській окружній прокуратурі, від 14.09.2021 "Про вжиття заходів представницького характеру"; наказ ГУ Держземагентства у Харківській області №2712-СГ від 15.10.2014 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою"; наказ ГУ Держземагентства у Харківській області №3566-СГ від 22.12.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду"; заява ОСОБА_1 від 15.12.2014; лист ГУ Держгеокадастру від 05.03.2018, адресований Дергачівській місцевій прокуратурі Харківської області; лист Слобожанського ГУ ДФС у Харківській області від 20.03.2019, адресований Дергачівській місцевій прокуратурі Харківської області; державні акти на право приватної власності на землю Серія Р1 №715342 та Серія ХР 13-00-000879; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.03.2018 №117718640.

Ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 03.11.2021 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по цивільній справі №622/1056/21.

В свою чергу, ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, в обґрунтування якої посилався на те, що з урахуванням ст. 261 ЦК України саме з 22.12.2014 та 14.01.2015 для держави почався перебіг строків позовної давності. Отже, встановлений законом трирічний строк позовної давності щодо заявлених прокурором вимог про визнання незаконним та скасування наказу та визнання недійсним договору оренди сплив 22.12.2017 та 14.01.2018 відповідно.

Відповідно до розпорядження голови Верховного Суду від 14.03.2022, враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Золочівського районного суду Харківської області на Диканський районний суд Полтавської області, у зв`язку з чим ухвалою Диканського районного суду Полтавської області прийнято до провадження дану справу та призначено її до розгляду.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області звернулося до суду з клопотанням про закриття провадження у справі.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 22.02.2023 у задоволенні позовних вимог керівника Богодухівської окружної прокуратури відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25.07.2023 апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково; рішення Диканського районного суду Полтавської області від 22.02.2023 скасовано; провадження у справі №622/1056/21 за позовною заявою керівника Богодухівської обласної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківської області про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації та повернення земельних ділянок - закрито.

01.08.2023 до Полтавського апеляційного суду надійшла заява керівника Харківської обласної прокуратури Богодухівської окружної прокуратури про вирішення питання щодо направлення матеріалів справи №622/1056/21 за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16.08.2023 заяву керівника Харківської обласної прокуратури Богодухівської окружної прокуратури та направлення матеріалів справи №622/1056/21 за встановленою юрисдикцією задоволено; передано справу за позовом №622/1056/21 за позовною заявою керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконними та скасування наказу, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки, скасування його реєстрації та повернення земельних ділянок у відання держави, до Господарського суду Харківської області, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №622/1056/21.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області звернулося до місцевого господарського суду з відзивом на позов, в якому просило у задоволенні позовних вимог відмовити; а у разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності. До відзиву надано інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.09.2023 №348360937 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6322655100:04:001:0761 та №348361071 з кадастровим номером 6322655100:05:002:0912.

Також в матеріалах справи містяться документи надані ОСОБА_1 в обґрунтування заяви про застосування до позовних вимог прокурора позовної давності: запит Дергачівської місцевої прокуратури від 19.09.2016, адресований ГУ Держгеокадастру у Харківській області, щодо надання інформації про укладання додаткових угод до договорів оренди від 14.01.2015, укладених на підставі наказів №№3567-СГ, 3565-СГ, 3566-СГ; відповідь ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 07.10.2016 на лист прокуратури від 19.09.2016; лист Дергачівської місцевої прокуратури від 29.11.2016, адресований ГУ Держгеокадастру у Харківській області, щодо надання інформації про укладання додаткових угод.

Прокурор, заперечуючи проти заяви про застосування строків позовної давності зазначає, що перебіг позовної давності по цій справі починається з 2018 року з моменту отримання прокуратурою наказів та договорів. Крім того, на момент прийняття спірних наказів діяв наказ ГПУ №6гн "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень". У вказаному нормативному акті і в подальших наказах не вказується про обов`язок проведення прокурором будь-якого моніторингу. В свою чергу, відповідачем при зазначені вимоги про застосування строків позовної давності не надаються докази подання інформації щодо спірних наказів до органів прокуратури раніше ніж до 2018 року.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства у Харківській області №3566-СГ та №3566-СГ від 22.12.2014 не є ефективним способом захисту прав держави, оскільки наразі виданий Управлінням наказ вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання внаслідок укладення між ОСОБА_1 і ГУ Держгеокадастру у Харківської області оспорюваного договору оренди, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню з тих підстав, що така вимога не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним договорів оренди земельної ділянки від 14.01.2015 загальною площею 50,0 га кадастровий номер 6322655100:04:001:0761, та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0 га, укладених між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , та скасування їх державної реєстрації, суд виходив з того, що підставою для виникнення права оренди у ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки є наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №3566-СГ та №3566-СГ від 22.12.2014. З урахуванням того, що договір оренди земельної ділянки від 14.01.2015, загальною площею 50,0 га кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912 площею 13,0 га, укладені між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , є похідними від вимог про визнання незаконними наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області №3566-СГ та №3566-СГ від 22.12.2014, тому останні не підлягають визнанню судом недійсними з моменту їх вчинення.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, загальною площею 50,0 га, кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912, площею 13,0 га до комунальної власності Золочівської селищної ради, суд зазначив, що оскільки договір оренди земельної ділянки від 14.01.2015, загальною площею 50,0 га кадастровий номер 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912 площею 13,0 га, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 не був визнаний судом недійсним, вимога прокурора про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки є також необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Також, місцевий господарський суд розглянув заяви ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, а також клопотання про прокурора про поновлення строку позовної давності для звернення до суду з позовом та зазначив, що спірні договори та накази були надані на відповідний запит органів прокуратури в 2018 році. Лише після вивчення наказів та договорів, їх аналізу органами прокуратури прийнято рішення про звернення із відповідним позовом до суду. Тобто факт порушення інтересів держави встановлено саме на підставі аналізу змісту спірних договорів та наказів, а не інформації про укладення чи не укладення додаткових угод на підставі затвердженої нормативної грошової оцінки. Таким чином, прокурор у 2018 році довідався про порушення інтересів держави (національного, суспільного інтересу) у вказаній сфері суспільних відносин.

Відтак, з часу отримання прокурором копій спірних наказів, а саме з 06.03.2018 року у прокурора розпочався строк позовної давності. 28.09.2021 року позов був поданий прокурором до суду, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції на позовній заяві Золочівського районного суду Харківської області. Пропуск строку позовної давності починається з 09.03.2021 (є вихідні дні: субота, неділя та понеділок з 06.03.2021 по 08.03.2021р., тому переноситься на перший робочий день - вівторок 09.03.2021р.). Тобто, з матеріалів справи вбачається пропуск строку позовної давності з 09.03.2021 по 28.09.2021. Втім, суд зазначив, що прокурор обґрунтував у позовній заяві наявність поважних причин пропуску строку позовної давності.

Зокрема, суд прийняв до уваги доводи прокурора, що ним подавалася позовна заява з аналогічними вимогами до Золочівського районного суду Харківської області по справі №622/623/18 від 11.01.2019, яку було залишено без розгляду.

Крім цього, також подавалася аналогічна позовна заява до Господарського суду Харківської області (справа №922/1377/19). Так, ухвалою від 13.05.2021 у справі №922/1377/19 у відкритті провадження було відмовлено. Східним апеляційним господарським судом ухвалу суду першої інстанції від 13.05.2021 у справі №922/1377/19 було скасовано. Рішенням суду першої інстанції було відмовлено в задоволенні позову повністю у справі №922/1377/19. Постановою суду апеляційної інстанції від 02.12.2019 рішення першої інстанції скасовано, провадження у справі №922/1377/19 було закрито з підстав того, що спір не підлягає розгляду в господарських судах. Постановою Верховного Суду від 26.05.2020 у даній справі було відмовлено прокурору в задоволенні касаційної скарги.

З огляду на зазначене, суд першої дійшов висновку, що вищевказані обставини, а саме розгляд судами вищезазначених аналогічних справ, та здійснення прокурором функцій, передбачених законом, слід вважати у даному випадку такими, що підтверджують поважність причин пропуску строку позовної давності.

Ні прокурор, ні відповідач не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови у позовних вимогах про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства у Харківській області №3566-СГ та №3566-СГ від 22.12.2014, фактично погоджуючись із висновками суду, що вони не є ефективним способом захисту прав держави, оскільки такий наказ вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання внаслідок укладення оспорюваного договору оренди, а тому задоволення цих вимог не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном. Тому в цій частині суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг колегія суддів зазначає таке.

Предметом позову в цій справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та скасування їх державної реєстрації, а також повернення земельних ділянок до комунальної власності.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

За змістом ст. 22 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У статті 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до положень ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Так, відповідно до положень ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частинами 2, 3 ст. 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині 3 статті 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, ст. 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Закон України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до положень статті 8 зазначеного Закону після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

В абзацах 1, 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк, і в разі її задоволення, дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, Закон України "Про фермерське господарство" визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених статтею 123 ЗК України. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (статті 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство", як спеціального щодо статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц та від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

Закон України "Про фермерське господарство" передбачав, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому, норми даного Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про фермерське господарство", без проведення земельних торгів, діючим законодавством України як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена.

Таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення земельного банку вже існуючого фермерського господарства.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 та від 15.01.2020 у справі №627/1351/18 наголошено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладанням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись до ГУ Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, мав на меті не створення нового фермерського господарства, а розширення земельного банку вже існуючого СФГ "Цилюрик", бенефіціарним власником якого він є.

Вказане підтверджується, зокрема, тим, що після укладання договорів оренди від 14.01.2015 ОСОБА_1 не створив фермерське господарство, а передав спірні земельні ділянки в суборенду СФГ "Цилюрик" згідно з договорами суборенди від 29.01.2015 з метою обходу останнім обов`язкової процедури - земельних торгів.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлений законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За умовами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки апеляційним господарським судом встановлено факти порушення передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання ОСОБА_1 у користування на умовах оренди спірних земельних ділянок, відповідні договори оренди підлягають визнанню недійсними з моменту їх укладання.

Доводи прокурора щодо нікчемності спірних договорів оренди від 14.01.2015, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/22 звертала увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного правочину та нікчемного правочину, зокрема як такого, що порушує публічний порядок.

Так, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (див. пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №469/3134/19).

З огляду на вищевикладене Об`єднана палата з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосила на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (далі - Закон №1012-VIII), який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 ЗК України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При цьому, положеннями пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

Отже, фізичні та юридичні особи, які до набрання чинності цим Законом №1012-VIII у встановленому земельним законом порядку отримали дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів.

Наведене свідчить про помилковість доводів прокурора про те, що оспорювані договори оренди від 14.01.2015 є нікчемними, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку до набрання чинності Законом №1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Проте, обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2024 у справі №622/1061/21.

Оскільки договори оренди від 14.01.2015 є оспорюваними правочинами, то відповідно суд у цьому разі повинен досліджувати початок перебігу позовної давності, про сплив якої заявлено відповідачами.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він (прокурор) довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

Прокурор зазначає, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 органи прокуратури дізнались у березні 2018 року, у зв`язку із отриманням 22.03.2018 листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 05.03.2018 № 10-20-14-1809/0/19-18 з додатками, зі змісту яких вбачається інформація про наявність у ОСОБА_1 в оренді земельної ділянки з кадастровими номерами 6322655100:04:001:0761 та 6322655100:05:002:0912 на підставі укладених 14.01.2015 між ОСОБА_1 та ГУ Держземагентства у Харківській області договорів оренди, а тому строк позовної давності звернення з позовом прокурором, на його думку, не пропущений.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.

Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014, так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - ГУ Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення ГУ Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору, матеріали справи не містять, натомість, у відповідь на запит прокуратури ГУ Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи.

Крім того, як свідчать матеріали справи, 19.09.2016 Дергачівська місцева прокуратура Харківської області зверталась до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із запитом, в якому у зв`язку із вивченням законності відведення земельних ділянок на території Золочівського району Харківської області та встановлення підстав для представництва інтересів держави, керуючись ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор просив надати до Золочівського відділу Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області інформацію щодо того, чи укладались додаткові договори до договорів оренди від 14.01.2015 про передачу земельних ділянок ОСОБА_1 , які укладені на підставі наказів №3565-СГ, 3566-СГ, 3567-СГ.

У відповідь на запит прокуратури ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом від 07.10.2016 повідомило, що питання про укладання додаткових угод до договорів оренди землі від 14.01.2015 буде прийнято у встановлений чинним законодавством України термін.

Листом від 29.11.2016 Дергачівська місцева прокуратура Харківської області повторно звернулась до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із запитом щодо надання інформації про укладання додаткових угод до договорів від 14.01.2015.

Отже, принаймні з 19.09.2016 органи прокуратури були обізнані про укладання спірних договорів на підставі спірних наказів.

Колегія суддів зазначає про неспроможність доводів прокурора щодо обрахування позовної давності з 2018 року, оскільки такі доводи зумовлені як безпідставним прив`язуванням моменту початку відліку позовної давності до обізнаності прокурора, а не уповноваженого у спірних правовідносинах органу, так і не врахуванням того, що зміна власника земельних ділянок жодною мірою не вплинула на первісну обізнаність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області про всі обставини наявності порушення процедури належної перевірки документів ОСОБА_1 , наданих ним в обґрунтування необхідності передачі земельних ділянок в оренду за спрощеною процедурою, з моменту виникнення таких орендних правовідносин.

За таких обставин, відлік початку перебігу позовної давності з моменту передачі відомостей щодо всіх обставин від обізнаного про них уповноваженого органу держави у спірних правовідносинах до прокурора (на його запит, момент формування якого жодною мірою не обґрунтовано та не кореспондується із повноваженнями/їх зміною за законодавством), який покликаний виконувати субсидіарну функцію захисту інтересів держави, був би несумісний (відлік) з усталеною концепцією ЄСПЛ "належного урядування".

Дійсно, замість правової визначеності та сталості цивільного обігу, які, серед іншого, покликаний забезпечити інститут позовної давності, можливість втручання у право «мирного володіння майном» у розумінні ст.1 Першого протоколу ЄКПЛ, яке охоплює і довгострокове право оренди земельними ділянками, за таким підходом було б абсолютно не прогнозованим та узалежнювалось би від суб`єктивних чинників надсилання прокурором запитів.

Отже, у розглядуваному випадку строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсними спірних договорів, скасування їх державної реєстрації і застосування реституційного повернення майна становить 3 роки (ст. 257 ЦК України), які почали свій перебіг з моменту укладання таких договорів (ч.1 ст.261 ЦК України), адже процедура перевірки дотримання вимог Закон України "Про фермерське господарство" передує їх укладанню, та сплили відповідно 14.01.2018.

Проте, позовні вимоги були заявлені прокурором тільки 28.09.2021 - тобто з істотним пропуском позовної давності, навіть з урахуванням первісного звернення у порядку цивільного, а не господарського судочинства.

Щодо доводів прокурора про незастосовність до позовних вимог через їх негаторний характер позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закон") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що реалізація судом викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закон") безпосередньо залежить як від предмета пред`явленого позову, так і від конкретних фактичних обставин, встановлених судом у кожній справі окремо.

Натомість у цій справі відмова в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди з мотивів спливу позовної давності об`єктивно унеможливлює задоволення вимоги про повернення спірних земельних ділянок, яка (вимога) хоча і є негаторним позовом (про усунення перешкод у користуванні майном), на яку позовна давність не поширюється, однак чинність оспорюваних договорів (за відсутності підстав їх дострокового розірвання чи припинення, передбачених законом) як передумова фактичного користування суборендарем спірними земельними ділянками виключає обов`язок її повернення відповідачем-2.

Адже статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010).

Крім того наведена позиція щодо неможливості задоволення негаторного позову в разі існування між сторонами спору договірних правовідносин відповідає висновкам, викладеним у пунктах 89, 90, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №922/3166/20

Також твердження скаржника про помилкове незастосування судами положень статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України до спірних договірних відносин (у контексті дотримання принципу jura novit curia ("суд знає закон")) не відповідає викладеному в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №910/248/20 висновку про недопустимість ототожнення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні майном з позовом про визнання недійсними договорів з підстав порушення при їх укладенні норм чинного законодавства, оскільки позов про визнання правочину недійсним є самостійним способом судового захисту, передбаченим пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України.

Щодо аргументів скаржника про неврахування судом висновку щодо застосування норми статті 391 ЦК України, викладеного, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №924/820/21, колегія суддів зазначає таке.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (предмет позову - виселення громадян зі службової квартири) сформульовано висновок про те, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (предмет позову - визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки витребування земельних ділянок лісогосподарського призначення із чужого незаконного володіння) зазначено, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Таким чином, на відміну від цієї справи, у справі №359/3373/16-ц вирішувався спір про витребування земель лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, внаслідок чого держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти "а" і "б" частини 1 статті 91, пункти "а" і "б" частини 1 статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14.11.2018 № 183/1617/16 (пункт 148), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53)).

Водночас, ухвалюючи постанову від 11.01.2023 у справі №924/820/21 (предмет позову - зобов`язання повернути Гвардійській сільській раді земельні ділянки, скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Мисливський затишок" на земельні ділянки), якою судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін в частині задоволення вимог негаторного позову, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з урахуванням встановлених судами обставин належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду (в межах прибережної захисної смуги) дійшов висновку, що заявлена прокурором вимога про повернення земельних ділянок територіальній громаді в особі сільради є ефективним способом захисту, тобто негаторним позовом, на вимоги якого не поширюється позовна давність.

Оскільки в справах №653/1096/16-ц, 359/3373/16-ц, 924/820/21 взагалі не розглядалися та не задовольнялися позовні вимоги про визнання недійсними договорів, на підставі яких орендарі користуються земельною ділянкою, то колегія суддів вважає, що висновки Верховного Суду в зазначених справах, які не є релевантними до спірних орендних правовідносин, не мають враховуватися при вирішенні цього господарського спору.

Надаючи оцінку доводам прокурора щодо наявності поважних причин, які спричинили пропуск строків позовної давності, і які мають бути ураховані судом, апеляційний суд виходить з такого.

Частиною п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин (такий висновок сформульовано в пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).

Золочівська селищна рада як новий власник спірних земельних ділянок та правонаступник ГУ Держгеокадастру у Харківській області в силу пункту 24 Перехідних положень ЗК України не надала жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності. (До такого висновку прийшов Верховний Суд, зокрема, у п. 21 -23 постанови від 20.02.2024 у справі №922/1014/23).

В свою чергу, прокурор приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

На обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності прокурор посилався на те, що про порушення йому стало відомо тільки під час опрацювання листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 05.03.2018.

Крім того, згідно матеріалів справи заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області вже звертався до Золочівського районного суду Харківської області з частково тотожним позовом до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказів від 22.12.2014, визнання недійсними договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації та повернення у відання держави землі ще у червні 2018 року (справа №622/623/18). Ухвалою районного суду від 11.01.2019 позов залишено без розгляду.

В подальшому прокурор звертався з аналогічними позовними вимогами до ОСОБА_1 , у задоволенні яких рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2019 у справі 922/1377/19 відмовлено; постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 рішення скасовано, а провадження у справі закрито.

Проте, такі дії прокурора не спростовують висновки зроблені у цій постанові щодо можливості прокурора бути обізнаним про порушення права держави принаймні з 14.01.2015 року (дати укладання договорів), а тому колегія суддів не може визнати поважними причини пропущення позовної давності.

Наявність факту пропуску позовної давності без об`єктивних поважних причин та заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності має наслідком відмову у задоволенні позову.

Натомість суд першої інстанції прийшов до суперечливих та невірних висновків, навпаки встановивши відсутність підстав для задоволення позову по суті та одночасно задовольнивши заяву прокурора про поновлення строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом, а також відмовивши у задоволенні заяв відповідачів про застосування позовної давності.

А тому, суд апеляційної інстанції визнає слушними доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 .

Крім того, суд першої інстанції не врахував положення ст. 50 ГПК України та ті обставини, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки СФГ "Цилюрик", і помилково не залучив його до участі у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Селянське (фермерське) господарство "Цилюрик".

За положеннями ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В той же час, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Прийняття судом першої інстанції рішення, яким вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, є окремою підставою для його скасування та прийняття нового.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , залишення без задоволення апеляційної скарги прокуратури, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 269, 270, 277, 281-284 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №622/1056/21 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.06.2024.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.А. Пуль

Суддя В.О. Фоміна