Рішення

від 19.06.2024 по справі 904/1720/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2024м. ДніпроСправа № 904/1720/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСК-Технолоджі", м. Харків

до Фізичної особи-підприємця Богатиря Іллі Олеговича, Дніпропетровська область, м. Дніпро

про стягнення 13 766,64 грн

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСК-Технолоджі" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Богатиря Іллі Олеговича про стягнення 13 766,64 грн, з яких: 1462,61 грн пеня, 145,21 грн 3% річних, 287,82 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 5 від 09.01.2023.

Суд ухвалою від 19.04.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСК-Технолоджі" залишив без руху. Запропонував Товариству з обмеженою відповідальністю "ОСК-Технолоджі" усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про уточнення позовних вимог з обґрунтованим розрахунком суми позову (зокрема, і у прохальній частині такої заяви), разом із доказами направлення її на адресу відповідача у строк до 03.05.2024 включно.

30.04.2024 до господарського суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 13 775,64 грн, з яких: 11 880,00 грн - набутих без достатніх правових підстав, 1462,61 грн пеня, 145,21 грн 3% річних, 287,82 грн інфляційні втрати.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 03.05.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 03.05.2024 направлена 03.05.2024 відповідачу на офіційну електронну адресу, яка міститься у ЄДР.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

09.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСК-Технолоджі" (покупець) та Фізичною особою-підприємцем Богатирем Іллею Олеговичем (постачальник) було укладено договір поставки № 5 (далі - договір).

Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця металорізальний, слюсарно-монтажний, абразивний, твердосплавний, пневматичний інструмент та оснащення (надалі товар), а покупець зобов`язується оплатити його по рахунках-фактурах та прийняти товар за видатковими-накладними (п. 1.1. договору).

Найменування, кількість та інші характеристики товару, його ціна вказується в видаткових накладних, які є невід`ємними частинами цього договору (п. 1.2. договору).

Поставка товару здійснюється на умовах ЕХW Інкотермс-2010 протягом 5-ти робочих днів з дати оплати товару (п. 3.1. договору).

Товар може постачатися декількома партіями (п. 3.2. договору).

Оплату за доставку товару здійснює покупець (п. 3.3. договору).

Постачальник надає покупцю, при отриманні товару або відправленні його через перевізника, документи: рахунок - фактуру ( оригінал) 1 екз; видаткову накладну (оригінал) 2 екз (п. 3.5. договору).

Загальна сума договору складається із сум підписаних видаткових накладних до цього договору (п. 4.1. договору).

Оплата вартості товару здійснюється шляхом 100% перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок постачальника у термін не пізніше трьох днів з дати отримання товару (п. 4.2. договору).

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 4.3. договору).

Даний договір, складений в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2023. В разі, якщо у сторін на момент закінчення строку дії договору, залишаються невиконаними зобов`язання чи не задоволені законні вимоги дія договору продовжується у частині таких зобов`язань та задоволення законних вимог (п. 6.1. договору).

У випадку, якщо жодна із сторін не повідомить у письмовій формі іншу сторону про свій намір припинити дію даного договору не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення першого й кожного з наступних строків його дії, договір автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (п. 6.2. договору).

За невиконання або неналежне виконання умов даного договору винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни боргу за весь час прострочки договірних зобов`язань (п. 7.1. договору).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору 06.11.2023 сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 11 880,00 грн на підставі рахунку № 323 від 06.11.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 2865 від 06.11.2023 (а.с. 12).

Господарський суд зауважує, що виставлений відповідачем рахунок № 323 від 06.11.2023 на суму 11 880,00 грн в матеріалах справи відсутній.

Відповідно до п. 3.1. договору, поставка товару здійснюється на умовах ЕХW Інкотермс-2010 протягом 5-ти робочих днів з дати оплати товару.

Таким чином, поставка товару на суму 11 880,00 грн повинна була бути здійснена до 13.11.2023 включно (06.11.2023 + 5 робочих днів).

Однак, як зазначає позивач, відповідач в порушення умов договору у встановлений строк товар на суму 11 880,00 грн не поставив. Станом на 11.04.2024 докази постачання та передачі товару у власність позивача відсутні.

У зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором, що в свою чергу призвело до втрати інтересу позивача до купівлі товару, позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою № 1202/24 від 12.02.2024 (а.с. 13-14), в якій вимагав повернути сплачені грошові кошти.

В якості доказу направлення на адресу відповідача вказаної претензії позивач надав до суду копії опису вкладення та накладної Укрпошти (а.с. 15-16).

З наданих позивачем в якості доказу направлення на адресу відповідача вказаної вимоги, копії опису вкладення та накладної Укрпошти вбачається, що зазначеному поштовому відправленню присвоєно 13-символьний цифровий номер (штрихкодовий ідентифікатор) 0319500375775.

За результатами пошуку за штрихкодовим ідентифікатором 0319500375775 на WEB сторінці Укрпошти, вбачається, що відправлення за вищевказаним номером 19.02.2024 вручено отримувачу особисто.

Однак, як зазначає позивач, відповідач відповідь на претензію не надав, кошти не повернув, що і стало причиною звернення до суду.

З позовної заяви вбачається, що позивач кваліфікує грошові кошти у розмірі 11 880,00 грн як безпідставно набуті та просить стягнути їх з відповідача в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСК-Технолоджі" (покупець) та Фізичною особою-підприємцем Богатирем Іллею Олеговичем (постачальник) було укладено договір поставки № 5 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця металорізальний, слюсарно-монтажний, абразивний, твердосплавний, пневматичний інструмент та оснащення (надалі товар), а покупець зобов`язується оплатити його по рахунках-фактурах та прийняти товар за видатковими-накладними. На виконання умов договору 06.11.2023 позивач сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 11 880,00 грн, з призначенням платежу: «за ТМЦ зг.рах. 323 від 06.11.2023», що підтверджується платіжною інструкцією № 2865 від 06.11.2023 (а.с. 12).

Враховуючи вищевикладене, укладений сторонами договір поставки є достатньою та належною правовою підставою сплати позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 11 880,00 грн.

З огляду на викладене, сплачені позивачем відповідачу грошові кошти не можуть вважатися безпідставно набутими в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки сплачені на виконання договору поставки, укладеного сторонами.

Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Суд зауважує, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

У статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У господарському процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі №633/408/18 вказала наступне: «У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально».

Позивач в позовній заяві також посилається на положення ст. 693 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, господарський суд зазначає наступне.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України)

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України).

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України).

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання щодо своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Господарський суд зазначає, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Зобов`язання з повернення суми попередньої оплати відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами строку поставки (до 13.11.2023 включно), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Таким чином, у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 14.11.2023.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення з відповідача сума грошових коштів 11 880,00 грн за своєю правовою природою є неповернутою сумою попередньої оплати товару, а не коштами,набутими без достатніх правових підстав.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Доказів повернення попередньої оплати в сумі 11 880,00 грн відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 11 880,00 грн є правомірними та підлягають задоволенню.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1462,61 грн за період з 15.11.2023 по 11.04.2024.

Відповідно до п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання умов даного договору винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни боргу за весь час прострочки договірних зобов`язань.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч.4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені позивача та встановлено, що він виконаний правильно.

Також позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3 % річних за період з 15.11.2023 по 11.04.2024 у розмірі 145,21 грн та інфляційні втрати за період з листопада 2023 року по березень 2024 року у розмірі 287,82 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що він виконаний правильно.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що має місце прострочення виконання зобов`язання є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача 13 775,64 грн, з яких: 11 880,00 грн попередня оплата, 1462,61 грн пеня, 145,21 грн 3% річних, 287,82 грн інфляційні втрати.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, позивачем подано для долучення до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 12.02.2024, укладений між позивачем та адвокатом Івановим В.І., додаткову угоду від 12.02.2024 до договору про надання правової допомоги про надання послуг в Господарському суді Дніпропетровської області на суму 3000,00 грн, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ЗП № 001811 від 27.09.2018, ордер АР № 1171925 від 12.02.2024.

Згідно із ч. 4, 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідного клопотання відповідачем не було подано.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача (п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, відповідно до положень п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача у розмірі 3000,00 грн.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Богатиря Іллі Олеговича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСК-Технолоджі" (61028, Харківська область, м. Харків, вул. Велико-Бурлуцька, буд. 14, ідентифікаційний код 41803243) 19 803,64 грн, а саме: 13 775,64 грн, з яких: 11 880,00 грн - попередня оплата, 1462,61 грн пеня, 145,21 грн 3% річних, 287,82 грн інфляційні втрати, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, про що видати наказ.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Суддя І.В. Мілєва