Ухвала

від 19.06.2024 по справі 921/336/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

м. Київ

19.06.2024Справа № 921/336/24

Суддя Господарського суду міста Києва Турчин С.О., розглянувши

позовну заяву Комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради

до відповідача Тернопільської обласної ради

про визнання незаконним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради, звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Тернопільської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Тернопільської обласної ради від 30 листопада 2023 року № 840 "Про реорганізацію комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради.

Разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову. У заяві Комунальне некомерційне підприємство "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення виконання рішення Тернопільської обласної ради від 30 листопада 2023 року № 840 "Про реорганізацію комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.05.2024 позовну заяву Комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради у справі № 921/336/24 до Тернопільської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення та додані до неї документи, заяву про забезпечення позову передано до Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 14.06.2024 справа №921/336/24 передана до розгляду судді Турчину С.О.

Розглянувши заяву Комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.1 ст.136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч.2 ст.136 ГПК України).

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

При цьому суд зазначає, що застосування заходів забезпечення позову спрямовано лише на збереження наявного становища сторін до розгляду справи по суті заявлених вимог і встановлення їх обґрунтованості.

Згідно з частиною першою статті 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

З наведених норм процесуального закону можна дійти висновку, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Отже, розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом, компетентним розглядати спір по суті. При цьому першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті.

Тобто першочерговою у будь-якому випадку є оцінка дотримання процесуального порядку звернення із заявою про забезпечення позову до суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.06.2022 у справі №917/1212/21).

Положеннями ГПК України визначено такі види юрисдикції: предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (ст.ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ст.ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст.ст. 27-31 ГПК України).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що у цій справі спірні правовідносини у цій справі не мають характеру корпоративних, порушені корпоративні права не визначені позивачем предметом захисту, що унеможливлює віднесення спору у цій справі до юрисдикції господарських судів на підставі пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд зазначає про відсутність правових підстав для віднесення спору у цій справі до юрисдикції господарських судів і на підставі пункту 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за виключеннями у цій категорії справ, які не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, є спори щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

До адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частин другої та третьої статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Предметом спору у цій справі є визнання незаконним та скасування рішення Тернопільської обласної ради від 30 листопада 2023 року № 840 "Про реорганізацію комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради, тобто рішення, прийняте органом місцевого самоврядування, що стосується реорганізації комунального підприємства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення не оформлене належним чином; не місить жодних об`єктивних передумов та обставин, що ґрунтуються на нормативно-правових актах; відсутні обґрунтовані підстави для припинення юридичної особи.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Згідно з частинами першою, третьою - п`ятою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом частин 1, 4 та 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на заклади охорони здоров`я. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до частини другої статті 169 Цивільного кодексу України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

За змістом пунктів 1.1., 1.3., 1.5. статуту Комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради, затвердженого рішенням Тернопільської обласної ради від 04.06.2019 №1365 (який є в публічному доступі на сайті підприємства), Комунальне некомерційне підприємство є лікарняним закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги з третинної/високоспеціалізованої медичної допомоги населенню (громадянам України), іноземцям, а також іншим особам в порядку та на умовах, встановлених з вимогами чинного законодавства України та цим статутом. Підприємство є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради (далі - Засновник). Підприємство створене на базі майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області. Засновником, Власником та органом управління майном Підприємства є Тернопільська обласна рада. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Засновнику, а в галузевому відношенні підпорядковується управлінню охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації в межах повноважень, визначених чинним законодавством України.

Основною метою діяльності є забезпечення медичного обслуговування населення шляхом надання йому медичних послуг в порядку та обсязі, встановлених законодавством України (п.3.1. Статуту).

Підприємство є юридичною особою публічного права (п.4.1. Статуту).

З огляду на викладене суд зазначає про те, що Комунальне некомерційне підприємство "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради є юридичною особою публічного права, про що прямо зазначено в пункті 4.1. Статуту цього підприємства, власником Підприємства є територіальні громади сіл, селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради. Органом управління Комунального некомерційного підприємства виступає саме Тернопільська обласна рада.

При цьому суд зазначає про те, що однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади.

З огляду на викладене, а також враховуючи положення Статуту Комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації", згідно з якими зазначене комунальне підприємство є закладом охорони здоров`я, що надає послуги з третинної/високоспеціалізованої медичної допомоги населенню, суд зазначає про те, що Комунальне некомерційне підприємство "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації", як заклад охорони здоров`я, як юридична особа публічного права, реалізує публічні інтереси держави у сфері охорони здоров`я при наданні медичної допомоги населенню.

Враховуючи предмет спору у цій справі та визначені позивачем підстави позову, а також характер порушених на думку позивача його прав та інтересів, що підлягають судовому захисту, суд зазначає про те, що спірні правовідносини у цій справі за своїми суттю та характером спрямовані на вирішення питань організації мережі закладів охорони здоров`я. Наведене свідчить про те, що метою вирішення питань у межах цих спірних правовідносини є захист передусім публічного, а не приватного інтересу.

Водночас Тернопільська обласна рада у спірних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки здійснює публічно-владні управлінські функції у сфері управління закладами охорони здоров`я, зокрема Комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації", шляхом прийняття відповідних нормативних актів, тому справа підсудна адміністративному суду.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 16 квітня 2009 року у справі № 7-рп/2009 в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59 Конституції України). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

У випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який із членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а (2-а/0187/7/16), адміністративне провадження № К/9901/13855/18).

Отже, Тернопільська обласна рада є суб`єктом владних повноважень, а оспорюване у цій справі рішення прийнято радою на виконання владних управлінських функцій і є таким, що зачіпає права та інтереси територіальної громади. Захист прав та/або інтересів територіальної громади від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, якщо ці порушення полягають, наприклад, у перевищенні повноважень, недотриманні процедури чи порядку прийняття рішення, є завданням адміністративного судочинства.

Аналогічні правові висновки щодо застосування зазначених вище норм права стосовно юрисдикції спору щодо оскарження рішення такого органу про реорганізацію юридичної особи публічного права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 925/1741/21.

Отже, Тернопільська обласна рада є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки здійснює публічно-владні управлінські функції у сфері управління комунальними підприємствами, зокрема Комунальним некомерційним підприємством "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації", шляхом прийняття відповідних нормативних актів, оспорюване рішення якої у цій справі прийнято радою на виконання владних управлінських функцій і є таким, що зачіпає права та інтереси територіальної громади, тому правовідносини, що виникли у справі, є публічно-правовими і належать до адміністративної юрисдикції.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.08.2023 у справі №925/1741/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, викладених у попередніх постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №813/1232/18 та від 09.09.2020 у справі №260/91/19, а також у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №140/434/19, від 22.10.2020 у справі №694/1174/16-а, зазначивши, що такі спори належать до адміністративної юрисдикції та мають вирішуватися судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові від 02.08.2023 у справі №925/1741/21 сформовано такі висновки (пункти 8.22, 8.24 - 8.26):

- необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя;

- до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення;

- з норм пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4, пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин;

- визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно - правовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Зазначену правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду в ухвалі №500/3752/21 від 18.01.2024.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом Комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради до Тернопільської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Тернопільської обласної ради від 30 листопада 2023 року № 840 "Про реорганізацію комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" Тернопільської обласної ради.

Отже, спір, в межах якого подана заява про забезпечення позову, не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки у цьому випадку Тернопільська обласна рада є суб`єктом владних повноважень, здійснює публічно-владні управлінські функції у сфері управління комунальними підприємствами, зокрема Комунальним некомерційним підприємством "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації", шляхом прийняття відповідних актів, а оспорюване рішення якої у цій справі прийнято радою на виконання владних управлінських функцій. Відтак, правовідносини, що виникли у справі, є публічно-правовими і належать до адміністративної юрисдикції.

З огляду на наведене, враховуючи, що заявником не дотримано порядку подання заяви про забезпечення позову, встановленого у статті 138 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволені цієї заяви.

Наведені висновки суду узгоджуються із позиціями Верховного Суду викладеними в постановах від 28.06.2022 у справі №917/1212/21, від 26.02.2021 у справі №904/5998/20 та від 16.08.2019 у справі №916/142/19, а також у постанові від 23.11.2023 у справі №925/848/23.

Керуючись ст. 136, 138, 140, 232, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Комунального некомерційного підприємства "Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації" про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку і строк, встановлені ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання ухвали: 19.06.2024.

Суддя С. О. Турчин