Рішення

від 19.06.2024 по справі 910/2665/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.06.2024Справа № 910/2665/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Кота О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ», м.Київ

до відповідача: Київської міської ради, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, м.Київ

про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним на новий строк, -

За участю представників сторін:

від позивача: Остащенко О.М., Абдулаєв В.

від відповідача: Перепелицін К.М.

від третьої особи: Геращенко В.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки від 03.12.2009 укладеним на новий строк.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що постійною комісією Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування прийнято рішення, оформлене протоколом №3/44 від 22.03.2023, про поновлення позивачу на 5 років договору оренди земельної ділянки №66-6-00549 від 03.12.2009, Департаментом земельних ресурсів за дорученням комісії було підготовлено відповідний договір із приведенням умов договору у відповідність до положень чинного законодавства та передано Товариству з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» для підписання, а останнім підписаний договір повернуто до Київської міської ради, яка безпідставно ухиляється від його підписання.

Ухвалою від 06.03.2024 було відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 03.04.2024.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що Київська міська рада вже висловила свою позицію про поновлення договору оренди на 5 п`ять років у висновку постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування, який оформлено протоколом №3/44 від 22.03.2023. Одночасно, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради листами №05716-5292 від 25.04.2023 та №05716-14102 від 24.10.2023 було повідомлено позивача про порядок укладення договору оренди на новий строк. Означені обставини, на думку відповідача, вказують на передчасність позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ».

01.04.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про залучення в якості третьої особи.

Ухвалою від 02.04.2024 залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

03.04.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 17.04.2024.

15.04.2024 представником третьої особи було подано письмові пояснення по справі, в яких проти задоволення позовних вимог було надано заперечення, а саме вказано на неможливості укладення договору на новий строк, оскільки фактично спірний договір не був поновлений протягом строку, на якій його могло б бути поновлено, а отже, позивач відповідно втратив свої права згідно ст.33 Закону України «Про оренду землі».

17.04.2024 судом було оголошено перерву у підготовчому засіданні на 15.05.2024.

15.05.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.06.2024.

У судовому засіданні 05.06.2024 судом було задоволено клопотання третьої особи та відкладено розгляд справи по суті на 19.06.2024.

У судовому засіданні 19.06.2024 представниками позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Представником третьою особи також було надано пояснення по суті справи, згідно змісту яких вказано на відсутність підстав для задоволення позову.

В судовому засіданні 19.06.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

03.12.2009 на підставі рішення Київської міської ради №346/1402 від 23.04.2009 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» (орендар) було укладено договір оренди земельних ділянок, загальною площею 0,0868 га., посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. 03.12.2009р. за реєстровим №904 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 04.12.2009р. за № 66-6- 00549.

Відповідно до п.2.1 договору від 03.12.2009 об`єктом оренди є земельні ділянки, які знаходиться за адресою: проспект Соборності (колишня назва Возз`єднання), 2 в Дніпровському районі м. Києва за кадастровим номером 8000000000:90:105:0046, площею 0,0588га та за кадастровим номером 8000000000:90:105:0047, площею 0,0280 га. Цільове використання земельної ділянки за договором для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку.

Договір укладено на 5 (п`ять) років на період будівництва (п.3.1. договору від 03.12.2009).

Згідно п.4.1 договору від 03.12.2009 визначена цим договором орендна плата за земельні ділянки становить платіж, який орендар самостійно розраховує на вносить орендодавцеві за користування земельними ділянками у грошовій формі.

У п.4.2 договору від 03.12.2009 вказано, що річна орендна плата за земельні ділянки встановлюється в розмірі 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Пунктом 6.2 договору від 03.12.2009 визначено, що право на оренду земельних ділянок виникає після державної реєстрації цього договору.

У п.11.7 договору від 03.12.2009 вказано, що після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має на інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

З матеріалів справи вбачається, що орендодавцем було передано за актом приймання-передачі від 04.12.2008 у володіння і користування орендаря земельні ділянки земельні ділянки, які знаходиться за адресою: проспект Соборності (колишня назва Возз`єднання), 2 в Дніпровському районі м. Києва за кадастровим номером 8000000000:90:105:0046, площею 0,0588га та за кадастровим номером 8000000000:90:105:0047, площею 0,0280 га.

Як вказує позивач, починаючи з серпня 2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» неодноразово звертався до відповідача щодо поновлення договору оренди земельної ділянки із примірниками відповідної додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, підписаний та скріплений печаткою орендаря. Але, як вказує позивач, відповідач ігнорував зазначенні звернення.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідь на лист №2 від 16.03.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» Київською міською радою листом №08/281-330 від 28.03.2023 було повідомлено Департаментом земельних ресурсів підготовлено та передано до Київської міської ради проект висновку постійної комісії до кадастрової справи № 490051049 (А-27313), відповідно до якого передбачено поновити Товариству на 5 п`ять років договір оренди земельних ділянок від 04.12.2009р. за № 66-6-00549 площами 0,0588 та 0,0280, але зазначене питання поновлення оренди земельних ділянок неодноразово на засіданнях розглядалось постійної комісією Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування попереднього VIII скликання, проте рішення із зазначеного питання прийнято не було.

Листом №05716-5292 від 25.04.2023 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради було повідомлено, що згідно з витягу з протоколу від 22.03.2023 № 3/44 засідання Постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин, комісія ухвалила поновити позивачу на 5 років договір оренди земельних ділянок від 04.12.2009р. № за № 66-6-00549 площею 0,0588га та площею 0,0280. для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку на проспект Соборності, 2 в Дніпровському районі м. Києва.

Відповідно до пункту 2 протоколу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Департамент земельних ресурсів) доручено підготувати додаткову угоду щодо поновлення договору оренди земельної ділянки від 04.12.2009р. за № 66-6-00549 на 5 років та приведення умов договору у відповідність до законодавства у порядку, передбаченому рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 «Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві».

Супровідним листом №28 від 25.10.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» було скеровано на адресу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради договір про укладення договору оренди земельних ділянок за кадастровим номером 8000000000:90:105:0046, площею 0,0588га та за кадастровим номером 8000000000:90:105:0047, площею 0,0280 га на новий строк.

Проте, як вказує позивач та не заперечує відповідач, договір про укладення договору оренди земельних ділянок за кадастровим номером 8000000000:90:105:0046, площею 0,0588га та за кадастровим номером 8000000000:90:105:0047, площею 0,0280 га на новий строк сторонами так і не було укладено, що, на думку позивача, вказує на порушення його прав, як орендаря земельної ділянки, що визначені ст..33 Закону України «Про оренду землі».

Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки від 03.12.2009 укладеним на новий строк.

Судом вказувалось, що заперечуючи проти позову відповідачем зазначено, що Київська міська рада вже висловила свою позицію про поновлення договору оренди на 5 п`ять років у висновку постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування, який оформлено протоколом №3/44 від 22.03.2023. Одночасно, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради листами №05716-5292 від 25.04.2023 та №05716-14102 від 24.10.2023 було повідомлено позивача про порядок укладення договору оренди на новий строк. Означені обставини, на думку відповідача, вказують на передчасність позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ».

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом суду обставини порушення його прав та законних інтересів з боку відповідача, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно абзацу 4 Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Відносини поновлення договору оренди землі на час виникнення спірних правовідносин у цій справі врегульовані статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка (станом на 03.12.2014 - закінчення п`ятирічного строку дії договору) мала назву «Поновлення договору оренди землі», на що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу у постанові від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Так, відповідно до частин першої - п`ятої цієї статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, зокрема, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель комунальної власності).

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору ((пункт 42 постанови від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20)).

Слід також враховувати, що відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У пункті 38.2 постанови від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на свої попередні висновки, викладені в постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20) та № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20), наголосила, що порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а в разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту в резолютивній частині рішення суду.

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» є неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме із цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 Земельного кодексу України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21)).

Тож поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб вимагає укладення сторонами додаткової угоди як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк, а право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означає право на звернення до суду для укладення додаткової угоди (пункти 68, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19)).

Разом з цим Велика Палата Верховного Суду враховує висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у підпункті 8.10 постанови від 08 вересня 2020 року у справі № 923/527/19, та виходить з того, що оскільки за частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути поновлений виключно на тих самих умовах і на той самий строк, то саме протягом цього строку можливе визнання такої додаткової угоди укладеною і, відповідно, поновлення договору. Якщо ж протягом строку, на який міг бути поновлений договір оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», додаткова угода не була укладена, договір не був поновлений на цей новий строк і не створив для сторін передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передумов для його наступного поновлення по завершенню строку дії.

У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частина восьма статті 33 Закону України «Про оренду землі» встановлює строк, зі спливом якого право сторони на поновлення договору оренди вважатиметься порушеним у випадку відмови або зволікання іншої сторони з укладенням додаткової угоди.

Натомість ефективно захистити це право шляхом задоволення вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, суд може лише в межах строку, на який цей договір може бути поновлений.

По завершенні строку, на який міг би бути поновлений договір оренди землі (однак не був поновлений через відмову або зволікання сторони з укладенням додаткової угоди), рішення суду або констатуватиме юридичний факт у минулому (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який сплив на час прийняття судового рішення), або змінюватиме умови договору оренди землі (у разі визнання судом укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі зі строком, який перевищуватиме встановлений у договорі). У першому випадку рішення суду не буде спрямоване на ефективний захист права, у другому - не відповідатиме нормі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». Аналогічну правову позицію висловено у постанові від 20.09.2023 Верховного Суду по справі №910/3453/22.

Судом вище було встановолено, що 03.12.2009 на підставі рішення Київської міської ради №346/1402 від 23.04.2009 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» (орендар) було укладено договір оренди земельних ділянок, загальною площею 0,0868 га., посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. 03.12.2009р. за реєстровим №904 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 04.12.2009р. за № 66-6- 00549.

Відповідно до п.2.1 договору від 03.12.2009 об`єктом оренди є земельні ділянки, які знаходиться за адресою: проспект Соборності (колишня назва Возз`єднання), 2 в Дніпровському районі м. Києва за кадастровим номером 8000000000:90:105:0046, площею 0,0588га та за кадастровим номером 8000000000:90:105:0047, площею 0,0280 га. Цільове використання земельної ділянки за договором для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку.

Договір укладено на 5 (п`ять) років на період будівництва (п.3.1. договору від 03.12.2009).

Тобто, датою закінчення п`ятирічного строку дії договору було 04.12.2014. Проте, матеріали справи взагалі не містять жодних жоказів звернення орендаря до орендодавця із повідомленням про наявність наміру поновити строк дії договору до 04.12.2014 (враховуючи дату державної реєстрації 04.12.2009).

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що у п.11.7 договору від 03.12.2009 вказано, що після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має на інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору. Доказів такого повідомлення у строки, що визначені договором, матеріали справи не містять.

Тобто, у суду відсутні підстави ввжати, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» було у порядку визначеному договором реалізовано своє переважне право на поновлення договору.

Судом враховано твердження позивача про те, що фактично додаткову угоду про поновлення договору оренди не було укладено саме через зволікання відповідача. Проте, в контексті вказаних тверджень звертає увагу, що позивач не був позбавлений права та можливості звернутись до суду з позовом на захист своїх прав, що передачені ст..33 Закону України «Про оренде землі» в межах строку, на яких договор могло б бути поновлено, а саме до 05.12.2019 року (05.12.2014 + 5 років = 05.12.2019).

Зокрема, суд зауважує, що оскільки відповідно до частини шостої статті 33 Закону договір оренди землі може бути поновлений на тих самих умовах і на той самий строк у випадку визнання судом укладеною відповідної додаткової угоди, то саме протягом цього строку можливе визнання такої додаткової угоди укладеною і, відповідно, поновлення договору. Якщо ж протягом строку, на яким міг бути поновлений договір оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону додаткова угода не була укладена, договір не був поновлений на цей новий строк і не створив для сторін передбачені частиною шостої статті 33 Закону передумови для його наступного поновлення по завершенню строку дії, а отже після спливу цього строку сторона вже не має права на поновлення договору за наведеним положенням Закону.

Наразі, суд також зауважує, що наяве в матеріалах справи листування сторін за 2023 рік взагалі ніяким чином не спростовує висновків суду щодо неможливості застосування процедури поновлення договірних відносин між сторонами договору від 03.12.2009 у порядку ст.33 Заокну України «Про оренду землі», оскільки станом на 2023 відповідні права орендарем вже було втрачено. Доказів захисту останнії у судовому порядку шляхом визначення укладеною відповідної додаткової угоди до договору матеріали справи не містять.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, в тому числі і щодо висловлення відповідачем згоди на поновлення договору на п`ять років, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на висновки суду щодо відмови в задоволенні позову, керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» до Київської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки від 03.12.2009 укладеним на новий строк.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 19.06.2024.

Суддя В.В. Князьков