Постанова

від 18.06.2024 по справі 336/7943/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року

м. Київ

справа № 336/7943/19

провадження № 61-15818св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - Новоуспенівська сільська рада Веселівського району Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - Новоуспенівська сільська рада Веселівського району Запорізької області(далі - Ноуспенівська сільська рада) про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мотивували тим, що 14 грудня 2006 року їх мати ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_4 договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_6 передала їй в оренду земельну ділянку кадастровий номер 2321285700:04:007:0008, загальною площею 8,7327 га, строк оренди - 15 років, тобто до 13 грудня 2021 року, який посвідчений 22 грудня 2006 року сільським (селищним) головою Новоуспенівської сільської ради. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, а земельна ділянка перейшла їм у власність, у рівних частках, тобто по 1/3 частки.

Позивачі вказували, що, отримавши у власність земельну ділянку, вони не мали на меті продовжувати договір оренди земельної ділянки. Проте 18 листопада 2019 року випадково дізналися, що дію договору оренди землі продовжено до 31 грудня 2036 року на підставі додаткової угоди від 16 квітня 2018 року, укладеної їх матір`ю ОСОБА_6 та відповідачкою.

Однак додаткова угода від 16 квітня 2018 року є недійсною, ОСОБА_6 її не підписувала та не могла підписати, оскільки з лютого 2018 року самостійно не пересувалася, за нею здійснювала догляд ОСОБА_3 . Починаючи з березня 2018 року, мати не відлучалася з дому, окрім дітей та онуків, її ніхто не відвідував, нотаріус не приїздив.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили суд:

- визнати додаткову угоду від 16 квітня 2018 року до договору оренди землі від 14 грудня 2006 року, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , про оренду земельної ділянки кадастровий номер 2321285700:04:007:0008, загальною площею 8,7327 га, зареєстровану головою Новоуспенівської сільської ради за реєстраційним номером 040626800054, недійсною;

- вирішити питання розподілу судових витрат.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 , третя особа - Ноуспенівська сільська рада, про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мотивували тим, що 14 грудня 2006 року їх мати ОСОБА_6 , від імені якої діяв ОСОБА_2 , уклала з ОСОБА_5 договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_6 передала йому в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 2321285700:04:007:0007, загальною площею 8,7619, строком оренди на 15, тобто до 13 грудня 2021 року. Договір оренди землі 22 грудня 2006 року посвідчений сільським (селищним) головою Новоуспенівської сільської ради. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, а земельна ділянка перейшла їм у власність у рівних частках, тобто по 1/3 частини.

Не маючи наміру продовжувати договір оренди земельної ділянки, позивачі у листопаді 2019 року дізналися, що дію цього договору продовжено до 31 грудня 2036 року на підставі додаткової угоди від 16 квітня 2018 року, укладеної їх матір`ю ОСОБА_6 та відповідачем.

Однак додаткова угода від 16 квітня 2018 року є недійсною, ОСОБА_6 її не підписувала та не могла підписати, оскільки з лютого 2018 року самостійно не пересувалася, за нею здійснювала догляд ОСОБА_3 . Починаючи з березня 2018 року мати не відлучалася з дому, окрім дітей та онуків, її ніхто не відвідував, нотаріус не приїздив.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили суд:

- визнати додаткову угоду від 16 квітня 2018 року до договору оренди землі від 14 грудня 2006 року, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про оренду земельної ділянки кадастровий номер 2321285700:04:007:0007, загальною площею 8,7619 га, зареєстровану головою Новоуспенівської сільської ради, за реєстраційним номером 040626800092, недійсною;

- вирішити питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Веселівського районного суду Запорізької області від 20 березня 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_7 об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 09 червня 2021 року, ухваленим у складі судді Кравцова С. О., позови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Новоуспенівська сільська рада, про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди землі задоволено.

Визнано додаткову угоду від 16 квітня 2018 року, індексний номер 41086812 від 15 травня 2018 року до договору оренди землі від 14 грудня 2006 року, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про оренду земельної ділянки кадастровий номер 2321285700:04:007:0008, загальною площею 8,7327 га, зареєстровану головою Новоуспенівської сільської ради за реєстраційним номером 040626800054, недійсною.

Визнано додаткову угоду від 16 квітня 2018 року, індексний номер 41081449 від 15 травня 2018 року до договору оренди землі від 14 грудня 2006 року, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про оренду земельної ділянки кадастровий номер 2321285700:04:007:0007, загальною площею 8,7619 га, зареєстровану головою Новоуспенівської сільської ради за реєстраційним номером 040626800092, недійсною.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 256,14 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 256,14 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 256,14 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 256,14 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 256,14 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 256,14 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 підписала пакет невідомих документів, наданих ОСОБА_5 , замість матері, позивачі відмовились від проведення почеркознавчої експертизи щодо дійсності підпису померлої ОСОБА_6 , оскільки було встановлено, хто підписав оспорювані правочини, тому необхідності у проведенні експертизи не було. При цьому суд констатував, що такого клопотання не заявили і відповідачі.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що додаткова угода до договору оренди землі, належної позивачам, суперечать вимогам статті 203 ЦК України, оскільки відсутнє волевиявлення позивачів на укладення цього правочину, а укладення додаткової угоди не підтверджується доказами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено, рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 09 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Новоуспенівська сільська рада про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди землі відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що оспорювані угоди містять підпис у графі «Орендодавець» ОСОБА_6 , який свідчить про наявність її волевиявлення на укладення цих додаткових угод до договорів оренди землі та їх укладення, тому виходив з презумпції правомірності правочину, вказавши, що не можна письмовий доказ спростовувати будь-якими усними поясненнями осіб, та зокрема, заінтересованої особи - позивачки ОСОБА_3 , яка не була допитана у цій справі судом першої інстанції в якості свідка.

Встановивши, що у суді першої інстанції позивачі від свого клопотання про призначення судової почеркознавчої (посмертної) експертизи після пояснень позивача ОСОБА_3 відмовились, в апеляційному суді, після роз`яснення положень частини п`ятої статті 12 ЦПК України, за клопотанням відповідача було призначено судову почеркознавчу експертизу, яка не була проведена через ненадання позивачами вільних зразків підпису померлої. Суд апеляційної інстанції послався на положення статті 109 ЦПК України, вказав, що права позивачів відповідачами не порушені, тому у задоволенні позовів відмовив за недоведеністю.

При цьому апеляційний суд встановив, що у матеріалах справи відсутні належні, допустимі докази (відповідні медичні довідки, рішення суду) на підтвердження того, що померла ОСОБА_6 мала хворобу, яка б заважала їй підписувати оспорювані правочини чи розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст касаційної скарги

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

09 листопада 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

07 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Веселівського районного суду Запорізької області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) щодо заборони суперечливої поведінки та Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 130/1508/18 (провадження № 61-6086св19), від 06 травня 2020 року у справі № 201/11183/16 (провадження № 61-23601св18), від 03 серпня 2022 року у справі № 695/318/20 (провадження № 61-1833св22), від 31 травня 2023 року у справі № 175/3353/19 (провадження № 61-427св23), від 19 червня 2023 року у справі № 136/215/19 (провадження № 61-3859св22) щодо застосування статті 109 ЦПК України.

Крім того, як на підставу оскарження судового рішення заявник посилалась на те, що апеляційний суд вирішив справу за відсутності ОСОБА_2 (позивача), належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Суд апеляційної інстанції не забезпечив повноти встановлення обставин справи, протиправно засотував наслідки статті 109 ЦПК України та не врахував свідчення поштарки та наявність особи, уповноваженої на підпис документів.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 грудня 2006 року між батьком позивачів ОСОБА_8 та ОСОБА_5 укладений договір оренди землі б/н, предметом якого була земельна ділянка площею 8,7619 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новоуспенівської сільської ради, строком на 15 років. Договір оренди зареєстровано, вчинено запис у Державному реєстрі земель 22 грудня 2006 року.

14 грудня 2006 року між матір`ю позивачів ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладений договір оренди землі б/н, предметом якого була земельна ділянка площею 8,7327 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новоуспенівської сільської ради, строком на 15 років. Договір оренди зареєстровано, вчинено запис у Державному реєстрі земель 22 грудня 2006 року.

Після смерті орендодавця ОСОБА_8 , земельну ділянку площею 8,7619 га успадкувала ОСОБА_6 , згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Згідно із свідоцтвами про право на спадщину за заповітом, виданими 21 лютого 2019 року, земельні ділянки кадастровий номер: 2321285700:04:007:0008, площею 8,7327 га та 2321285700:04:007:0007, площею 8,7619 га перейшли у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у рівних частках, тобто по 1/3 частини кожна.

Встановлено, що позивачі 18 листопада 2019 року, під час оформлення спадщини, встановили, що дію договорів оренди землі на вказані земельні ділянки було продовжено до 31 грудня 2036 року на підставі додаткових угод від 16 квітня 2018 року, нібито укладених між ОСОБА_6 та відповідачами.

Встановлено, що оформленням додаткових угод займався ОСОБА_5 , який приїздив до ОСОБА_6 з метою розрахунку по орендній платі та підписання додаткових угод весною 2018 року. Із померлою ОСОБА_6 не спілкувався, передав матеріали її доньці ОСОБА_3 , яка проживала разом з матір`ю, пояснив, де необхідно підписувати документи, якщо погодиться мати на продовження договору оренди, передав їй гроші. ОСОБА_3 взяла пакет документів та пішла до будинку, через деякий час повернулася та віддала ці підписані документи, будь-яких заперечень з її боку не було. Він зареєстрував додаткові угоди у реєстратора. Копії додаткової угоди забув надати ОСОБА_6 . Після смерті матері син покійної заявив, що не бажає продовжувати оренду землі.

Встановлено, що з моменту підписання додаткової угоди ОСОБА_6 отримувала орендну плату більшого розміру, ніж було установлено умовами договору оренди, який діяв до 2018 року.

Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 підтвердили в судовому засіданні суду першої інстанції , що ОСОБА_6 , перебуваючи на 81 році життя, взимку 2018 року тяжко хворіла, перебувала з цього питання на обліку в управлінні соціального захисту, була лежача. Догляд за нею проводила донька ОСОБА_3 . Бувало, що людей ОСОБА_6 вже не впізнавала. ОСОБА_10 (листоноша) приносила ОСОБА_6 пенсію, заходила до неї, підпис про отримання пенсії фактично ставила за допомогою доньки, оскільки ОСОБА_6 не могла вже самостійно розписатися.

Встановлено, що за життя ОСОБА_6 передала представництво з правом підпису будь-яких документів сину - ОСОБА_2 на підставі доручення, посвідченого Новоуспенівською сільською радою 30 червня 2016 року.

ОСОБА_3 у суді першої інстанції засвідчила, що вона підписала пакет невідомих їй документів, наданих ОСОБА_5 .

Позивачі та їх представник відмовились від проведення почеркознавчої експертизи щодо дійсності підпису померлої ОСОБА_6 , мотивуючи це тим, що оскільки встановлено факт того, що ОСОБА_3 підписала оспорювані правочини, відсутня необхідність встановлення цього факту.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 вересня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Піскарьова А. О., призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру та зобов`язано позивачів надати у визначений строк експериментальні та вільні зразки їх підпису та почерку, вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надала до суду апеляційної інстанції письмові пояснення про неможливість надання будь-яких вільних чи експериментальних зразків підпису та почерку, необхідних для проведення експертизи.

Протокольною ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року скасовано ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 серпня 2023 року про призначення почеркознавчої експертизи через її невиконання позивачами у частині надання вільних та експериментальних зразків підпису у встановлений апеляційним судом строк.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 5 частина перша статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до абзацу 1 частини першої, абзацу 1 частини другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Беззаперечним доказом для визнання чи спростування факти підписання оспорюваних правочинів може бути висновок судової почеркознавчої експертизи.

У частині другій статті 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

У статті 109 ЦПК України визначено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо.

Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 вересня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Піскарьова А. О., призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру та зобов`язано позивачів надати у визначений строк експериментальні та вільні зразки їх підпису та почерку, вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На вирішення експертам поставлено наступні запитання:

чи виконаний підпис у додаткових угодах від 16 квітня 2018 року до договорів оренди землі ОСОБА_6 .?,

чи виконаний підпис у додаткових угодах від 16 квітня 2018 року до договорів оренди землі ОСОБА_1 .?,

чи виконаний підпис у додаткових угодах від 16 квітня 2018 року до договорів оренди землі ОСОБА_2 .?,

чи виконаний підпис у додаткових угодах від 16 квітня 2018 року до договорів оренди землі ОСОБА_3 .?

Позивачам надано час для надання своїх вільних та експериментальних зразків підпису та почерку, та вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_6 .

Протокольною ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року скасовано ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 серпня 2023 року про призначення почеркознавчої експертизи через її невиконання позивачами у частині надання вільних та експериментальних зразків підпису та почерку у встановлений апеляційним судом строк.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, обґрунтовано зазначив про те, що позивачі належними та допустимими доказами не підтвердили факт відсутності між ними та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 правовідносин за договором оренди землі, а саме: не довели, що ОСОБА_6 не підписувала додаткові угоди до договорів оренди землі від 14 грудня 2006 року, оскільки не виконали вимоги ухвали Запорізького апеляційного суду від 02 серпня 2023 року про призначення почеркознавчої експертизи у частині надання своїх вільних та експериментальних зразків підписів та вільних зразків підпису померлої ОСОБА_6 .

Отже, відсутні належні та допустимі докази на підтвердження непідписання ОСОБА_6 оспорюваних правочинів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову, оскільки позивачі не довели, що підпис у додаткових угодах вчинено іншою особою, а не їх матір`ю, тому суд першої інстанції мав виходити з презумпції правомірності оспорюваних правочинів.

Доводи касаційної скарги про те, що ухвала суду про надання зразків підписів не була виконано з незалежних від позивачів причин (військова агресія російської федерації, перебування в окупації, хвороба одного з позивачів), з урахуванням тих заходів, які застосував суд апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин справи, від яких позивачі відмовилися у суду першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування законного судового рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності доказів належного сповіщення позивача ОСОБА_2 про дату судового засідання, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів до уваги не бере, оскільки доказів того, що ОСОБА_2 уповноважував заявника ОСОБА_1 представляти його інтереси в суді касаційної інстанції, матеріали справи не містять.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом обставину укладення між сторонами оспорюваних додаткових угод встановлено на підставі недопустимих доказів, є безпідставними, оскільки відповідно до положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивачами вищевказану презумпцію оспорюваних правочинів належними та допустимими доказами не спростовано, що відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України є їх процесуальним обов`язком.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачі не довели належними та допустимими доказами факту відсутності між ними та відповідачами правовідносин за договорами оренди землі і не спростували факт використання спірного майна орендарями, внесення орендарями плати за таке використання та прийняття матір`ю позивачів такої оплати, про що у заявах по суті спору та у судових засіданнях суду першої інстанції зазначав ОСОБА_5 .

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Позивачі, оспорюючи факт укладення спірних правочинів, в одному випадку зазначали, що мати їх не підписувала, це зробила невідома особа, в іншому випадку стверджували, що підпис в оспорюваній угоді зробила позивачка ОСОБА_3 , а не їх мати, при цьому позивачі відмовились від свого клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи у суді першої інстанції.

Ураховуючи викладене, така поведінка позивачів указує на очевидну недобросовісність дій з їх сторони.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які послалася заявниця у касаційній скарзі, не входять у суперечність з висновками апеляційного суду, у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

Доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, зводяться значною мірою до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник