Рішення

від 17.06.2024 по справі 160/12407/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 рокуСправа №160/12407/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

14.05.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 щодо ненадання відстрочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 , від призову на військову службу під час мобілізації;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ, НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 2 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як здобувачу вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Разом з заявою позивачем були надані відповідачу копії документів на підтвердження того, що позивач є здобувачем вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти. Вказана підстава для відстрочки передбачена ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Проте, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачу надано не було. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддямивід 14.05.2024 р. зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

31.05.2024 р. від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на адміністративний позов. Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Позивач для отримання відстрочки має особисто звернутись до РТЦК та надати документи, що підтверджують право на відстрочку від призову під час мобілізації. ОСОБА_1 особисто до РТЦК не звертався. Відповідь на заяву було направлено позивачу засобами поштового зв`язку. Враховуючи зазначене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства Україниза правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства Українипри розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

09.08.2023 р. Придніпровська державна академія будівництва та архітектури державної форми власності в особі ректора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про навчання у закладі вищої освіти № 351-23к.

Відповідно до п.1.2. вказаного договору Заклад бере на себе зобов`язання:

- зарахувати вступника на навчання після виконання вимог умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти, правил прийому та укладення договору;

- здійснити підготовку вступника за денною формою здобуття вищої освіти за освітньою програмою Охорона праці за спеціальністю 263 Цивільна безпека для здобуття ступеня вищої освіти бакалавр.

Згідно п. 1.3 договору освітня програма є акредитованою строком до 01.07.2026 р.

Відповідно до платіжної інструкції №0.0.3149839270.1 від 16.08.2023 р. ОСОБА_1 здійснено оплату за навчання.

Згідно витягу з наказу Придніпровської державної академії будівництва та архітектури №239-КС від 14.08.2023 р. зараховано з 01 вересня 2023 р. на другий курс денної форми навчання на ступінь бакалавра на спеціальність 263 Цивільна безпека за освітньо-професійною програмою Охорона праці ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки Придніпровської державної академії будівництва та архітектури від 30.11.2023 р. №1002 ОСОБА_1 у 2023 році вступив до Придніпровської державної академії будівництва та архітектури і зараз навчається на другому курсі денного відділення. Строк закінчення закладу освіти 30.06.2026 р.

ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою від 20.12.2023 р., в якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як здобувачу вищої освіти, у зв`язку із навчанням за денною формою здобуття освіти в Придніпровській державній академії будівництва та архітектури.

До заяви позивачем додано: оригінал довідки про навчання №1002 від 30.11.2023 р., квитанцію про сплату навчання, копію договору про навчання №351-23к від 09.08.2023 р., копію паспорта, копію РНОКПП, копію витягу з наказу №239-КС від 14.08.2023.

Надання документів до заяви підтверджується описом вкладення до цінного листа з повідомленням про вручення.

Факт отримання від позивача заяви та доданих документів відповідачем не заперечується.

Заяву позивача від 20.12.2023 р. про надання відстрочки отримано ІНФОРМАЦІЯ_4 та зареєстровано за вх. №10136 від 27.12.2023 р.

Посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 на заяву накладено резолюцію про виконання встановленим порядком.

Листом від 30.12.2023 р. №7621 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено ОСОБА_1 , зокрема, про наступне:

« ІНФОРМАЦІЯ_4 ретельно розглянуто Ваше звернення від 27.12.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією Вам необхідно особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 , пройти обов`язковий медичний огляд на встановлення ступеню придатності для проходження військової служби.

Таким чином, порушене у Вашій заяві питання про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є передчасним.»

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 рокуу зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану»постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року строк дії воєнного часу продовжувався.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України", передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Поряд з цим статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Згідно до ч.ч. 4, 5 ст. 22 Закону № 3543-ХІІ громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).

Згідно з пп. 8 п. 1Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів(додаток 2 доПорядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону УкраїниПро Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону УкраїниПро мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1статті 77Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77Кодексу адміністративного судочинства України).

Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у 2023 році вступив до Придніпровської державної академії будівництва та архітектури і зараз навчається на другому курсі денного відділення.

ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою від 20.12.2023 р., в якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як здобувачу вищої освіти, у зв`язку із навчанням за денною формою здобуття освіти в Придніпровській державній академії будівництва та архітектури, додавши до заяви документи на підтвердження того, що навчається в навчальному закладі вищої освіти за денною формою здобуття освіти.

Заява позивача та додані до неї документи отримані відповідачем, що сторонами не заперечується.

Вказану заяву ІНФОРМАЦІЯ_4 прийнято до розгляду, розглянуто та за результатами розгляду прийнято рішення про відмову в наданні відстрочки.

Рішення відповідача, оформлене листом від 30.12.2023 р. №7621, мотивовано тим, що для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачу необхідно особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 , пройти обов`язковий медичний огляд на встановлення ступеню придатності для проходження військової служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Таким чином, відповідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 2 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ як здобувач фахової вищої освіти, у зв`язку із навчанням за денною формою здобуття освіти.

Відповідно до пп. 8 п. 1Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів(додаток 2 доПорядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів) військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до п. 19Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістівпризовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.

Згідно з п. 3Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів призовники, військовозобов`язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно ізКодексом України про адміністративні правопорушення.

Судом встановлено, що позивачем було повідомлено відповідача про наявність підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації шляхом направлення засобами поштового зв`язку заяви про надання відстрочки та документів на підтвердження наявності підстав для відстрочки.

При цьому, пп. 8 п. 1Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів містить зобов`язання військовозобов`язаних особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Вказаною нормою не визначено чітко, в який спосіб військовозобов`язаний має особисто повідомити органу, в якому він перебуває на військовому обліку, про зміну персональних даних та надати документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Положення законодавства не містять прямої заборони військовозобов`язаним особисто повідомляти ІНФОРМАЦІЯ_5 про зміну персональних даних та надавати документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, засобами поштового зв`язку.

Таким чином, надання позивачем заяви та підтверджуючих документів поштою не є підставою для відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

З урахуванням зазначених положень законодавства, військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

В той же час, обов`язок «особисто повідомити» та «особисто прибути» не є тотожнім у спірних правовідносинах.

З огляду на наведене, суд відхиляє доводи відповідача щодо неналежного звернення позивача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до п. 11 Положення № 154 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Згідно до п. 11 Положення № 154 (в редакції, чинній на момент розгляду справи) районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

З урахуванням зазначеного, саме відповідач є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права.

Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Судом встановлено, що відповідачем в листі від 30.12.2023 р. №7621 по суті відмовлено в наданні відстрочки та наведено підстави не надання відстрочки позивачу.

Вказане впливає на права та обов`язки позивача.

Таким чином, лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.12.2023 р. №7621 є актом індивідуальної дії, тобто, рішенням суб`єкта владних повноважень.

В зв`язку з наведеним, відмова ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладена в листі від 30.12.2023 р. №7621, в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не відповідає вимогам п.п. 1, 3 ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, визначений законодавством та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, способом захисту порушеного права, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, є саме визнання протиправним та скасування індивідуального акта.

Частиною 1статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладену в листі від 30.12.2023 р. №7621, в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Частиною четвертоюстатті 245 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки судом встановлено протиправність відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладеної в листі від 30.12.2023 р. №7621, в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягаютьчастковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За змістом приписів пп.1 п.3 ч.1 ст.4 Закону України«Про судовий збір»за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1211,20 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, позовні вимоги про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії є однією вимогою, судовий збір становить 1211,20грн.

При поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Таким чином, сума судового збору в розмірі 1211,20 грн. є надміру сплаченою.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями2,72-77,139,243-246,255,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладену в листі від 30.12.2023 р. №7621, в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 2 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як здобувачу вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук