Рішення

від 18.06.2024 по справі 240/28834/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/28834/21

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пулинської селищної ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Пулинської селищної ради Житомирської області (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Пулинської селищної ради від 03.06.2021 №462 Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою;

- зобов`язати Пулинську селищну раду Житомирської області розглянути повторно на наступній сесії заяву громадянки ОСОБА_1 , що була подана 19.05.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею на 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Пулинської селищної ради, неподалік с.Липівка, за кадастровим номером 1825483000:04:000:0133 та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Пулинської селищної ради, неподалік с.Липівка, за кадастровим номером 1825483000:04:000:0133.

Обгрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що 19.05.2021 звернулась до Пулинської селищної ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Пулинської селищної ради, неподалік с.Липівка, за кадастровим номером 1825483000:04:000:0133 та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Пулинської селищної ради, неподалік с.Липівка, за кадастровим номером 1825483000:04:000:0133. Проте, рішенням Пулинської селищної ради від 03.06.2021 №462 Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою відповідач відмовив у задоволенні її заяви, оскільки рішенням №336 15 сесії 7 скликання Мартинівської сільської ради від 28.02.2019 по даній земельній ділянці уповноваженими особами власників рогатої худоби на території громади надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом за захистом порушених прав та інтересів.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зауважив, що рішенням сесії №462 від 03.06.2021 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки рішенням №336 15 сесії 7 скликання Мартинівської сільської ради від 28.02.2019 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища. Водночас, зазначив, що на підставі клопотання уповноважених осіб власників великої рогатої худоби ініційовано створення громадського пасовища за межами села Липівка. На даний час уповноважена особа власників великої рогатої худоби, що проживають в с.Липівка, звернулася до землевпорядної організації на розроблення проекту землеустрою. З огляду на те, що уповноважена особа власників великої рогатої худоби звернулася із клопотанням про надання їм відповідного дозволу, необхідно врахувати той факт, що надання дозволу та подальше затвердження проекту землеустрою позивачу призведе до порушення правомірних очікувань власників великої рогатої худоби, що проживають в с.Липівка. Тому, на думку відповідача, під час прийняття даного рішення враховані інтереси жителів громади та дотримуючись принципу відповідальності перед територіальною громадою прийнято відповідне рішення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 19.05.2021 ОСОБА_1 звернулась до Пулинської селищної ради Житомирської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Пулинської селищної ради, неподалік с.Липівка, за кадастровим номером 18254830006:04:000:0133.

Рішенням Пулинської селищної ради від 03.06.2021 №462 позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га з земельної ділянки з кадастровим номером 1825483000:04:000:0133 у власність для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за межами с.Липівка Мартинівського старостинського округу, оскільки рішенням №336 15 сесії 7 скликання Мартинівської сільської ради від 28.02.2019 по даній земельній ділянці уповноваженим особам власників великої рогатої худоби на території громади надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 3 статті 24 Закону №280/97-ВР визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Частиною 1 статті 59 Закону №280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (часина 1 статті 3 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За приписами статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Пунктами а-в статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 15 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, належать: а) здійснення нормативно-правового забезпечення у сфері земельних відносин; б) забезпечення проведення земельної реформи; в) розробка та забезпечення реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель; г) забезпечення здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель; ґ) забезпечення проведення державної експертизи документації із землеустрою у випадках та порядку, визначених законом, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин; д) розроблення економічного механізму регулювання земельних відносин; е) участь у розробленні заходів щодо розвитку ринку земель; є) міжнародне співробітництво в галузі земельних відносин; ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, громадяни, які зацікавлені у реалізації свого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, у тому числі для ведення селянського господарства у межах населеного пункту, звертаються до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою, яку орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути у місячний строк.

Судом встановлено, що 19.05.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, додавши до неї ряд документів, передбачених законодавством. Жодних зауважень щодо доданих позивачем до заяви документів, або їх відсутності відповідачем в рішенні не зазначено.

Підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, Пулинська селищна рада Житомирської області рішенням від 03.06.2021 №462 відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою, з підстав наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення громадського пасовища. Тобто у рішенні наведено лише факт надання дозволу на розробку проекту під пасовища, що жодним чином не вказує на наявність певних прав на такі землі, та суперечить вичерпному переліку підстав для відмови у наданні дозволу.

У свою чергу, із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Станом на день прийняття рішення №462 від 03.06.2021 про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та на день подання позову, земельна ділянка за кадастровим номером 1825483000:04:000:0133 має цільове призначення - землі запасу, площею 6,7293 га, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру.

Отже, вказане свідчить про безпідставність відмови Пулинської селищної ради Житомирської області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу.

Згідно норм статті 116, частини 7 статті 118 Земельного кодексу України вбачається, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою приймається за умови дотримання особою законодавчо визначених умов на його одержання та не містить обмежень по кількості таких дозволів на одну і ту ж земельну ділянку.

Положення наведеної судом статті 118 Земельного кодексу України передбачають реалізацію таких послідовних етапів для передачі земельних ділянок у власність громадянам:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Розпорядження про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним з підготовчих етапів і обов`язковою передумовою до розгляду уповноваженим органом державної влади або органу місцевого самоврядування питання щодо передачі землі в оренду для зацікавленої особи, при цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Аналогічної правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду про що викладено у постанові від 16.01.2019 у справі №361/2562/16-а, яка відповідно до ч.5 ст.242 підлягає врахуванню судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень.

Також у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №840/2979/18 зазначено, що процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Отже, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Таким чином, правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц). У постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від цього висновку.

Усі учасники земельних відносин мають рівне право на розроблення проектів землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, яка отримає право власності або користування (оренду) на ділянку, а тому не має підстав зважати на пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, на думку суду, оскаржуване рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою третій особі прийняте не у відповідності до положень частини 7 статті 118 Земельного кодексу України є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, суд зазначає таке.

Дискреційні повноваження повноваження, які залишають адміністративному органу певний ступінь свободи щодо прийняття рішення, дозволяючи йому обирати з-поміж кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає більш відповідним (Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді)

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а тому не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Пулинської селищної ради Житомирської області від 03.06.2021 №462 у частині щодо ОСОБА_1 та зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею на 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Пулинської селищної ради, неподалік с.Липівка, за кадастровим номером 1825483000:04:000:0133.

Частинами 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до ст.139 КАС України.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2023 року в справі №826/14403/17, суд звернув увагу на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відтак, аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Оскільки позивачем не надано вищезгаданих документів на підтвердження витрат на правову допомогу, їх детального опису та обгрунтованого розрахунку, а клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу містить вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 4000 грн. без жодного їх документального підтвердження (детального опису робіт (наданих послуг), актів, рахунків тощо), а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 261-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пулинської селищної ради Житомирської області (вул.Незалежності, 13, смт.Пулини, Житомирська область, 31104, код ЄДРПОУ 04347172) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Пулинської селищної ради Житомирської області від 03.06.2021 №462 в частині щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Пулинської селищної ради, неподалік с.Липівка, за кадастровим номером 1825483000:04:000:0133.

Зобов`язати Пулинську селищну раду Житомирської області розглянути повторно на найближчій черговій сесії заяву ОСОБА_1 від 19.05.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Пулинської селищної ради, неподалік с.Липівка, за кадастровим номером 1825483000:04:000:0133, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Пулинської селищної ради Житомирської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 червня 2024 року.

Суддя Р.М.Шимонович