Рішення

від 18.06.2024 по справі 380/30046/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2024 рокусправа № 380/30046/23

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а саме не виплатив на користь позивача індексацію грошового забезпечення, а тому повинен нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період з 12.11.2023 до 22.11.2023. У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою від 26.12.2023 відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Ухвалою від 24.05.2024 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду і вирішення позовні вимоги позовами ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії у справі №380/30046/23 та у справі №380/30315/23. Адміністративній справі №380/30315/23 присвоєно №380/30046/23.

Розгляд адміністративної справи №380/30046/23 здійснюється з урахуванням таких позовних вимог:

1) -визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення за листопад 2023 року, невиплату компенсації за невикористану відпустку, невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні);

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 у розмірі 17946,27грн.;

2) - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за неотримане речове майно);

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 57 826, 87 грн.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з тих підстав, що положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того як їх сума була встановлена судом. Просить у позові відмовити.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Суд установив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах України на посаді начальника відділу зберігання військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України від 30.09.2023 №195 позивача звільнено з військової служби у запас за п.п. «а» (за віком) ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Частина грошового забезпечення (виплати грошового забезпечення за листопад 2023року, виплати компенсації за невикористану відпустку, виплату одноразової грошової допомоги при звільненні) позивачу виплачена 22.11.2023 у розмірі 379196,24грн., що не оспорюється сторонами.

Остаточний розрахунок грошового забезпечення (виплати компенсації за неотримане речове майно) з позивачем проведено 12.12.2023 у розмірі 76602,11грн., що не оспорюється сторонами.

Вважаючи, що відповідачем допущено порушення строків розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі також Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесені зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення Позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.

Отже у цій справі суд ураховує норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла після 19 липня 2022, оскільки позивач звільнений зі служби після набрання чинності Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022.

Стосовно періоду затримки розрахунку при звільненні, котрий тривав після 19 липня 2022 суд ураховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23.

Як встановив суд, наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України від 30.09.2023 №195 позивача звільнено з військової служби у запас за п.п. «а» (за віком) ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 12.11.2023.

При звільненні, позивачу не було виплачене належне йому грошове забезпечення в повному обсязі.

Так, грошове забезпечення належне позивачу при звільненні виплачено йому частинами: 22.11.2023-грошове забезпечення, 12.12.2023 - грошову компенсацію за неотримане речове майно позивач отримав шляхом надходження грошових коштів на рахунок.

Таким чином, при розрахунку суми середнього заробітку, який належить до виплати, застосовуються норми статті 117 КЗпП України у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.

При цьому суд ураховує, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №1640/3365/18.

Таким чином, застосування ст.117 КЗпП України пов`язане із моментом припинення правопорушення відповідачем унаслідок фактичного розрахунку, з огляду на що працівник визначає остаточний обсяг своїх вимог.

Отже, оскільки позивач був звільнений 12.11.2023, а остаточний розрахунок з ним було здійснено 12.12.2023, тобто припинення роботодавцем порушення щодо неповного розрахунку при звільненні відбулося саме 12.12.2023, то період затримки розрахунку при звільненні становить 29 календарних днів, з 13.11.2023 до 11.12.2023.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для застосування ст.117 КЗпП України до правовідносин стосовно несвоєчасної виплати позивачу частини грошового забезпечення, здійсненої 22.11.2023, оскільки станом на цей день порушення ще тривало.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 розмір місячного грошового забезпечення, належного позивачу, у вересні 2023 становив 66318,00грн, у жовтні 2023 55318,00грн.

Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 1994,03грн. (66318,00 + 55318,00)/61 день .

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить: 1994,03грн. х 29 день = 57826,87грн.

Таким чином, за період затримки розрахунку при звільненні за період з 13.11.2023 до 12.12.2023 з відповідача на користь позивача належить стягнути 57826,87грн.

При цьому суд бере до уваги, що сторонами у справі не надано доказів існування спору стосовно означеної суми.

Аргументи відповідача стосовно того, що положення КЗпП України не передбачають права на виплату середнього заробітку за затримку виплат, що мали місце після того як їх сума була встановлена судом, є безпідставні, оскільки як встановив суд грошове забезпечення належне позивачу було виплачено відповідачем з порушенням встановленого строку, однак не пов`язане з виконанням судового рішення.

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021 у справі № 380/3007/20 та від 29.10.2021 у справі № 380/5499/20.

За таких умов суд вважає за доцільне обрати спосіб задоволення позову у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку у сумі 57826,87 грн. за час затримки розрахунку при звільненні.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судовий збір на суму 2147,20грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 57826 (п`ятдесят сім тисяч вісімсот двадцять шість)грн 87коп.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) 2147 (дві тисячі сто сорок сім)грн 20коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЛунь З.І.