Ухвала

від 19.06.2024 по справі 600/2605/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 червня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/2605/24-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМА» про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМА» до Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РОМА» звернулося до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови №072944 від 13 травня 2024 року про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн.

Ухвалою суду від 19 червня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Разом із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд:

- зупинити дію постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 13 травня 2024 року №072944, винесеної в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Косменко В.В. про застосування до ТОВ «РОМА» адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн;

- заборонити Державній службі України з безпеки на транспорті вчиняти дії щодо звернення до Державної виконавчої служби (приватного виконавця) щодо примусового виконання рішення на підставі виконавчого документу - постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 13 травня 2024 року №072944, винесеної в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Косменко В.В. про застосування до ТОВ «РОМА» адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн.

Заяву обґрунтовано тим, що позивач, не погоджуючись з оскаржуваною постановою, звернувся до суду з позовом про її скасування. У зв`язку з цим позивачем не сплачувався адміністративно-господарський штраф відповідно до вказаної постанови, а строк пред`явлення такої до примусового виконання закінчується 12 серпня 2024 року. Водночас оскарження постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 13 травня 2024 року №072944 не зупиняє її дії, а тому така може бути пред`явлена до примусового виконання до органів Державної виконавчої служби до моменту набрання законної сили рішення суду у цій справі. Відповідно, на підставі оскаржуваної постанови може бути відкрите виконавче провадження і стягнуто з позивача грошові кошти, або щодо нього можуть вживатись інші засоби примусового виконання рішення (накладення арешту на рахунки та майно, яке є джерелом доходів). Вказане матиме негативний вплив на підприємство позивача, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді блокування рахунків та внесення даних до Єдиного реєстру боржників. Також позивач вказав, що відкриття виконавчого провадження на підставі оскаржуваної постанови позбавить його права на добровільну сплату сумі адміністративно-господарського штрафу протягом 15 днів після набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі, якщо таким буде відмовлено у задоволенні позову. Вказане призведе до додаткових витрат з боку позивача, пов`язаних з відкриттям та здійсненням виконавчого провадження.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши додані до неї матеріали, суд зазначає таке.

З наявних матеріалів убачається, що 13 березня 2024 року старшим державним інспектором відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Красняк В.І. проведено перевірку щодо додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом автомобіля, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «РОМА», марки TATA LPT 613, реєстраційний номер НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_1 , про що складено акт №029047 від 13 березня 2024 року.

Згідно вказаного акта інспектором виявлені порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: здійснення перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»: протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Так, інспектором в акті зазначено, що водій здійснював перевезення вантажу для ТОВ «РОМА» згідно ТТН №РН-01587636 від 13 березня 2024 року з м. Хмельницький транспортним засобом, не обладнаним тахографом, повною масою 7,250 т, на момент проведення перевірки відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, визначений статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

13 травня 2024 року в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Косменко В.В. за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт ТОВ «РОМА» винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №072944 за порушення вимог статей 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутній на момент перевірки протокол перевірки та адаптації тахографа, за що передбачена відповідальність абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв`язку з чим постановлено стягнути з ТОВ «РОМА» адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн.

За таких обставин позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.

Так, питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, які суд враховує в силу частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім цього згідно правової позиції Верховного Суду у справі №826/14951/18 (постанова від 20 березня 2019 року) до вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Також Верховним Судом (постанови від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20 та від 25 травня 2023 року у справі №520/4563/21) наголошено, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Суд також враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення позивачем обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Отже, позивачем не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, з наданням відповідних обґрунтувань та доказів на їх підтвердження.

Твердження, викладені в обґрунтування поданої заяви щодо існування можливості відкриття виконавчого провадження про стягнення адміністративно-господарського штрафу у примусовому порядку зі стягненням з позивача у тому числі витрат, пов`язаних зі здійсненням виконавчого провадження, ґрунтуються виключно на припущеннях позивача за відсутності належних, достатніх та допустимих доказів можливості настання негативних наслідків.

Застосування судом обраних заявником заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах позивача про ймовірність порушення у майбутньому його прав та інтересів оскаржуваними рішеннями.

При цьому суд зауважує, що позивачем не було надано жодних доказів того, що станом на момент подання заяви про забезпечення позову відповідачем пред`явлено до примусового виконання оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №072944 від 13 травня 2024 року; позивачем не надано доказів відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаної постанови.

Поряд з цим суд звертає увагу і на положення пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Отже, виконавець зупиняє вчинення будь-яких виконавчих дій, у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа, лише в межах виконавчого провадження.

Натомість, розглядаючи заяву про забезпечення позову та додані до неї матеріали, судом встановлено не подання позивачем доказів вчинення відносно нього виконавчих дій у межах виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови №072944 від 13 травня 2024 року.

Вказане виключає можливість застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач.

До того ж суд наголошує, що згідно змісту поданої заяви про забезпечення позову позивач у ній вказав, що станом на дату подання цієї заяви відповідно до відомостей Єдиного реєстру боржників щодо нього відсутні жодні інші виконавчі провадження.

Таким чином, позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які вказували б на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які мали би реальний характер, та унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у цій справі. Обставин щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, позивачем не наведені.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому, відповідно, відсутні правові підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Також заявником і не наведено обґрунтованих підстав для забезпечення позову згідно пункту 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень).

Щодо посилань позивача на ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі №160/28860/23, від 30 листопада 2023 року у справі №160/31309/23, Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року у справі №320/6869/23, Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року №600/2184/24-а, №600/2185/24-а, №600/2186/24-а, від 30 квітня 2024 року у справах №600/1780/24-а, №600/1781/24-а то такі суд відхиляє, адже рішення судів першої інстанції в інших справах не є джерелом права в України і такі не підлягають обов`язковому врахуванню судом при вирішенні інших справ по суті чи під час розгляду процесуальних питань, пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, зважаючи на суть спірних правовідносин, оцінивши доводи, викладенні в заяві про забезпечення позову, та враховуючи не подання позивачем доказів відкриття виконавчого провадження з примусового виконання оскаржуваної у цій справі постанови відповідача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для забезпечення даного позову, а тому подана заява задоволенню не підлягає.

Поряд з цим суд звертає увагу позивача на те, що у разі звернення відповідача до органу державної виконавчої служби з приводу примусового виконання постанови №072944 від 13 травня 2024 року та відкриття відповідного виконавчого провадження, позивач не позбавлений права звернення до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення цього позову відповідно до пункту 5 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМА» про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОМА» до Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.П. Лелюк