Постанова

від 19.06.2024 по справі 420/36862/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/36862/23Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Турецької І.О.,

Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2023р. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) щодо не проведення нарахування і виплати середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 1.01.2016р. по 28.02.2018р.) у день виключення зі списків особового складу частини (29.12.2018р.) ОСОБА_1 і в подальшому з 30.12.2018р. по 22.12.2023р.;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 1.01.2016р. по 28.02.2018р.) з 30.12.2018р. по 19.01.2023р..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) та наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №598 від 26.12.2018р. відповідно до п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров`я) звільнено з військової служби у запас підполковника ОСОБА_1 , провідного наукового співробітника науково-дослідної лабораторії (проблем розвитку системи матеріально-технічного забезпечення військ (сил) факультету підготовки спеціалістів матеріально-технічного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) та 29.12.2018р. наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) №276 (по стройові частині) підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу академії і всіх видів забезпечення.

14.12.2021р. П`ятим апеляційним адміністративним судом у справі №420/6329/21 прийнято постанову, якою зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1.01.2016р. по 28.02.2018р., з урахуванням січня 2008 року у якості базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення.

22.12.2023р. ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) шляхом перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 здійснила виплату індексації його грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №420/6329/21 в розмірі 34 149,65грн.

Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) щодо не проведення нарахування і виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 108 459,26грн..

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день звільнення зі служби, відповідачем не проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а тому позивач відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за період затримки розрахунку, але не більше як за шість місяців у сумі 108 459,26грн..

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) та наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №598 від 26.12.2018р. відповідно до п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров`я) звільнено з військової служби у запас підполковника ОСОБА_1 , провідного наукового співробітника науково-дослідної лабораторії (проблем розвитку системи матеріально-технічного забезпечення військ (сил) факультету підготовки спеціалістів матеріально-технічного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) та 29.12.2018р. наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1) №276 (по стройові частині) підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу академії і всіх видів забезпечення (а.с.6-7).

Позивач вважав, що на день звільнення йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення, а тому звернувся до суду із відповідним позовом.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/6329/21 від 14.12.2021р. частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2021р. - скасовано, прийнято у справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) щодо здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 1.01.2016р. по 28.02.2018р., без урахування січня 2008 року у якості базового місяця для нарахування індексації; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 1.01.2016р. по 28.02.2018р., з урахуванням січня 2008 року у якості базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

22.12.2023р. на виконання вищевказаного рішення суду, відповідачем перераховано на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 34 149,65грн. (а.с.10).

Позивач вважає, що у нього є право у відповідності до ст.117 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

Приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-XII).

Відповідно до абз.1 та 3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закон №2011-ХІІ.

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування норм ст.116 та ст.117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.04.2020р. у справі №140/2006/19, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18, від 20.01.2021р. у справі №200/4185/20-а, від 20.01.2021р. у справі №240/12238/19, від 5.03.2021р. у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021р. у справі №340/970/20.

Як вбачається із матеріалів справи, що на виконання Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/6329/21 від 14.12.2021р. ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) 22.12.2023р. перераховано на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 34 149,65грн..

З огляду на вказане, судова колегія вважає, що період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 30.12.2018р. (дати виключення зі списків) до моменту остаточного розрахунку 21.12.2023р..

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 протиправною.

Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Виходячи із такого законодавчого регулювання Велика Палата Верховного Суду у справі №810/451/17 акцентувала увагу, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Відтак, у вказаній справі Велика Палата дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Враховуючи дату повного розрахунку при звільненні та звернення ОСОБА_1 до суду із даним адміністративним позовом, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX. .

В апеляційній скарзі апелянт посилається виключно на відсутність у позивача права на отримання середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні та не вказує жодних доводів щодо незгоди із розрахунком відповідного середнього заробітку, визначеним судом першої інстанції.

З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для незгоди із визначеною судом сумою середнього заробітку у розмірі 108 459,26грн., що підлягає стягненню, а тому погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1) залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: І.О. Турецька

О.А. Шевчук