Ухвала

від 20.06.2024 по справі 761/14562/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 761/14562/24

провадження 6/201/413/2024

УХВАЛА

20 червня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

за участі секретаря Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Малкова Марія Вікторівна та Товариство з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Лігал» про заміну сторони (стягувача) його правонаступником

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2024 року ТОВ «Дебт Форс» звернулося до суду із заявою про заміну стягувача його правонаступником.

14 червня 2024 року справу було отримано за підсудністю Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська.

Суд дослідивши заяву та додані до неї матеріали дійшов висновку про те, що остання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. Заявник у своїй заяві просив дане питання розглядати за його відсутності. На підставі ч. 3 ст. 442 ЦПК України суд вважає можливим розглядати дані питання за їх відсутності.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно із ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

За ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням всебічного дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, а також допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою, суд вважає можливим замінити сторону виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса № 93215 від 20.11.2020 року.

20.11.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. вчинено виконавчий напис № 93215 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» суми боргу за кредитним договором № 94837784000.

Постановою приватного виконавця було відкрито виконавче провадження від 31.12.2020 року за номером № 63862326 з примусового виконання виконавчого напису.

15 лютого 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС» було укладено договір № 15-02/23 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС», а ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 94837784000.

30 травня 2023 року між ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС» та ТОВ «Дебт Форс» було укладено договір № 30-05/23 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС» відступило ТОВ «Дебт Форс», а ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 94837784000.

Оцінивши представлені і добуті докази, суд вважає, що заява про заміну сторони виконавчого провадження обґрунтована та підлягає задоволенню, а тому слід замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 63862326 від 31.12.2001 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» суми боргу за кредитним договором № 94837784000, оскільки судом встановлено, що 30 травня 2023 року між ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС» та ТОВ «Дебт Форс» було укладено договір № 30-05/23 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «КАМПСІС ФІНАНС» відступило ТОВ «Дебт Форс», а ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 94837784000.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник та кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

Згідно з частиною 1 статті 442 Цивільного процесуального кодексу України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (п. 5 ст. 442 ЦПК України).

Тобто така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини 5 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

За таких обставин звернення правонаступника із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Саме до такого правового висновку прийшов Верховний суд України у своїй постанові від 20 листопада 2013 року по справі № 6-122цс13.

Часиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин звернення заявника із заявою про надання ТОВ «Дебт Форс» (код ЄДРПОУ 43577608) статусу стягувача відповідає змісту ст. 512 ЦК України, ст. 442 ЦПК України та положенню Закону України «Про виконавче провадження» з огляду на що, суд вважає за необхідне задовольнити заяву в частині вимог про заміну сторони виконавчого провадження.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що заявник в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В частині вимог заявника про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа по цій справі суд вважає, що заява не підлягає задоволенню, оскільки як витікає з матеріалів справи виконавчий лист було отримано стягувачем, відповідно до чинного законодавства в строк, що підтверджується матеріалами справи та самою заявою в якій він просить поновити вказаний строк, а також наданими та добутими доказами.

Статтею 12 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02.06.2016 року, що вступив в дію з 05 жовтня 2016 року, передбачено, зокрема, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (ч. 1 статті).

У розділі XІІІ Прикінцевих та перехідних положень згаданого закону, а саме п. 5, 6 передбачено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість вказаної заяви про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 4, 12,13, 76,77, 81, 84, 89, 258, 259, 260, 261, 353, 442, 443, п. 17.4 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Малкова Марія Вікторівна та Товариство з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Лігал» про заміну сторони (стягувача) його правонаступником.

Замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 63862326 від 31.12.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» суми боргу за кредитним договором № 94837784000, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на його правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (код ЄДРПОУ 43577608).

Ухвала набрала законної сили 20 червня 2024 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя О.А. Антонюк