Постанова

від 18.06.2024 по справі 183/5434/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/130/24 Справа № 183/5434/21 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Барильської А.П.,

суддів: Деркач Н.М., Макарова М.О.,

за участю секретаря - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2022 року за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про припинення права власності співвласника та визнання права власності на будинок та земельну ділянку, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/12 частку житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цю 1/12 частку ОСОБА_1 , та визнання за ним права власності на 1/6 частку земельної ділянки з кадастровим номером 1223255600:03:001:0055, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що позивачу на праві приватної власності належить 11/12 частки житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , а власником 1/12 частки вказаного будинку є відповідач. Сторони родинних зв`язків не підтримують, відповідач не проживає у спірному будинку, не компенсує витрати на його утримання, а частка ОСОБА_1 у будинку є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Також відповідач має право часткової власності на інше житлове приміщення, в якому вона зареєстрована та проживає. Вартість 1/12 частки будинку становить 5835,00 грн., що позивачем сплачено на депозитний рахунок суду. Крім того, позивач вказує, що житловий будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,1216 га з кадастром номером 1223255600:03:001:0055. Позивачу на праві приватної власності належить 5/6 частки, а відповідачу, відповідно 1/6 частка вказаної земельної ділянки, однак остання не зареєструвала своє право власності в Державному реєстрі речових прав. У разі задоволення основної вимоги про визнання права власності на 1/12 частку житлового будинку, позивач стане власником цілого будинку, і за таких обставин, в силу вимог Земельного кодексу України, у нього виникає право власності і на 100% земельної ділянки, на якій розміщений житловий будинок /а.с.1-9/.

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені в повному обсязі.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/12 частку житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право приватної власності ОСОБА_1 на цю 1/12 частку житлового будинку.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку земельної ділянки кадастровий номером 1223255600:03:001:0055, площею 0,1216 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.97-99/.

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2023 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуті витрати по сплаті судового збору в сумі 2724 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що вона є пенсіонеркою і хоче мати у власності частину житла та земельної ділянки у місцевості селищного типу, яку вона отримала у спадщину, де б вона могла забезпечити свою життєдіяльність пенсійного віку, враховуючи, що в будинку 4 жилих кімнати із загальною площею будинку 80 кв.м. та земельна ділянка 0,1216 га., а припинення її права власності не може відповідати її суттєвим життєвим інтересам та не є справедливим балансом між позивачем та захистом її інтересів. Підстави неподільності об`єктів нерухомості є спірними та неоднозначними, як і підстави неможливості спільного володіння і користування, а вартість її часток у спільній власності з позивачем не забезпечить достойне існування відповідача, враховуючи, що висновок будівельно-технічного дослідження складений більше року тому, без попередження відповідача та без фактичного огляду всього домоволодіння/а.с.134-136/.

У відзиві на апеляційну скаргу представник правонаступника ОСОБА_2 ОСОБА_3 - адвокат Гейко Валерій Іванович, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні з доповненням в частині вирішення питання перерахування з депозитного рахунку на користь ОСОБА_1 коштів, як вартості її часток у спільному майні внаслідок припинення її права власності, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 5/12 частин житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 липня 2018 року (а.с.14-15) та 1/2 частина вказаного житлового будинку належить позивачеві на підставі договору дарування 1/2 частини житлового будинку від 15 березня 2019 року (а.с.16-17).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 16 жовтня 2018 року право власності на 1/12 частину житлового будинку, розташованого за вищевказаною адресою зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 2-2375, виданого 16 жовтня 2018 року Сьомою Дніпровською державною нотаріальною конторою (а.с.18).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 грудня 2018 року позивачу на праві приватної власності належить 5/6 частин земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,1216 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер1223255600:03:001:0055 (а.с.19,20). Право власності на решту 1/6 частини земельної ділянки не зареєстровано.

За інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності СТА970319/р.№78Л-15 від 26 жовтня 2015 року за відповідачем ОСОБА_1 23 листопада 2015 року зареєстровано право приватної спільної часткової власності на 1/3 частину квартири, загальною площею 38,2 кв.м., що знаходиться адресою: АДРЕСА_2 (а.с.21).

У спірному будинку відповідач не зареєстрована та не проживає.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач разом з позовом подав акт щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 від 05 липня 2021 року (а.с.22), у відповідності до якого за технічними показниками 1/12 частина вказаного об`єкта не є відокремленою, не має окремий вихід і не може бути виділена в натурі.

За висновком звіту про оцінку, ринкова вартість об`єкта оцінки - житлового будинку А-1 загальною площею 80 кв.м., житловою площею 49,9 кв.м., а1-тамбур, Б-літня кухня-гараж, б-прибудова, В-погріб, Г-сарай, Д-сарай, Е-вбиральня, 1-3 огорожі, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату оцінки 17 червня 2021 року, становить (без ПДВ) 70 022 грн. (а.с.31-40).

У відповідності до звіту про експертно-грошову оцінку, ринкова вартість об`єкта оцінки - земельної ділянки площею 0,1216 га, кадастровий номером 1223255600:03:001:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 станом на дату оцінки 17 червня 2021 року, становить (без ПДВ) 20 319 грн. (а.с.23-30).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вірно встановив характер спірних правовідносин, надав правову оцінку всім доказам на підтвердження підстав припинення права власності ОСОБА_1 на частку в спільному майні, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, які є самостійними, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства тощо.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В силу вимог статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

При цьому питання про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

Аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 та у постанові Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі №344/2399/21.

Суд першої інстанції, за встановлених фактичних обставин, вірно дійшов висновку, що частка відповідача 1/12 у спірному житловому будинку є не значною та не може бути виділена в натурі та припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_1 , а зворотнього апелянт не довела при розгляді її апеляційної скарги, що є наслідком застосування вимог ст. 365 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що що відповідачка є пенсіонеркою і хоче мати у власності частину житла та земельної ділянки у місцевості селищного типу, яку вона отримала у спадщину, де б вона могла забезпечити свою життєдіяльність пенсійного віку, враховуючи, що в будинку 4 жилих кімнати із загальною площею будинку 80 кв.м. та земельна ділянка 0,1216 га., а припинення її права власності не може відповідати її суттєвим життєвим інтересам та не є справедливим балансом між позивачем та захистом її інтересів. Підстави неподільності об`єктів нерухомості є спірними та неоднозначними, як і підстави неможливості спільного володіння і користування, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин. Натомість, як вбачається із матеріалів справи, відповідачка не зареєстрована та не проживає у спірному домоволодінні, її частка у спірному домоволодінні є не значною та припинення її права власності на частку не завдасть їй істотної шкоди, на підставі свідоцтва про право власності СТА970319/р.№78Л-15 від 26 жовтня 2015 року за відповідачем ОСОБА_1 23 листопада 2015 року зареєстровано право приватної спільної часткової власності на 1/3 частину квартири, загальною площею 38,2 кв.м., що знаходиться адресою: АДРЕСА_2 (а.с.21). Згідно акту щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 від 05 липня 2021 року (а.с.22), за технічними показниками 1/12 частина вказаного об`єкта не є відокремленою, не має окремий вихід і не може бути виділена в натурі.

Доводи апеляційної скарги про те, що вартість її часток у спільній власності з позивачем не забезпечить достойне існування відповідача, враховуючи, що висновок будівельно-технічного дослідження складений більше року тому, без попередження відповідача та без фактичного огляду всього домоволодіння, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідачкою на спросування вартості спірного майна будь-яких належних доказів не надано та клопотань щодо проведення експертизи з оцінки майна не заявлено.

Разом з цим, суд першої інстанції, провівши системний аналіз змісту норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, віднайшов правомірно всі підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

З огляду на зазначені норми матеріального права суд першої інстанції зазначив, що право власності ОСОБА_1 на 1/6 частину земельної ділянки за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстровано, хоча відповідач на підставі свідоцтва про право на спадщину мала у власності 1/12 частини будинку, а відтак, їй належало майнове право і на відповідну частку земельної ділянки, призначеної для обслуговування цього будинку, з чим погоджується і колегія суддів, а з припиненням права власності відповідача на частку у будинку та визнання права власності на цю частку за позивачем, внаслідок чого він стає власником будинку в цілому, до нього перейшло і майнове право на частину земельної ділянки, призначеної для будівництва та обслуговування цього житлового будинку, право на яку мала до цього ОСОБА_1 , що є підставою для визнання за позивачем і права власності на 1/6 частину спірної земельної ділянки, в силу ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Разом з цим, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції не врахував вимоги ч.2 ст. 365 ЦК України, яка регламентує обов`язок позивача внести на депозитний рахунок суду вартість цих часток, а, як наслідок, і не вирішив питання щодо зобов`язання перерахування на користь ОСОБА_1 такі кошти, враховуючи припинення права власності ОСОБА_1 як на 1/12 частку у житловому будинку, так і на 1/6 спірної земельної ділянки.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем внесено грошові кошти на депозитний рахунок суду в якості грошової компенсації відповідачеві вартості 1/12 частки житлового будинку у розмірі 5835,00 грн. та 1/6 частки земельної ділянки у розмірі 3387,00 грн., що вираховувано на підставі даних звітів про експертно-грошову оцінку.

Доводи апелянта про невідповідність грошового розміру відносно часток у спільній власності колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки апелянт іншої грошової оцінки компетентним експертом з визначення вартості спірних часток не надала та, поза як, і на інші суми не посилалась з наданням відповідних письмових доказів.

Одже, враховуючи припинення права власності ОСОБА_1 на 1/12 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/6 земельної ділянки з кадастровим номером 1223255600:03:001:0055 за тією ж адресою, а також внесення позивачем грошової компенсації на депозитний рахунок, колегія суддів доходить висновку про доповнення заочного рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2022 року наступними абзацами:

Зобов`язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з депозитного рахунку НОМЕР_3 грошові кошти у сумі 5835 грн., внесені ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , за квитанцією №10 Дніпровського РУ ТВБВ 10003/0491 від 25 червня 2021 року, в рахунок припинення права власності ОСОБА_1 на 1/12 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з депозитного рахунку НОМЕР_3 грошові кошти у сумі 3386 грн. за квитанцією №11 Дніпровського РУ ТВБВ 10003/0613 від 17 серпня 2022 року, в рахунок припинення права власності ОСОБА_1 на 1/6 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1223255600:03:001:0055 за адресою АДРЕСА_1 .

З практики Європейського Суду з прав людини вбачається, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Крім того, колегією суддів враховується, що Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (P0N0MARY0V v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Суд має забезпечити, наскільки це можливо, справедливу рівновагу між інтересами відповідної особи та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства (рішення у справах "Нікітін проти Росії" (Nikitin v. Russia), заява № 50178/99, п. 57, ECHR 2004-VIII, та "Савінський проти України" (Savinskiy v. Ukraine), заява № 6965/02).

Як зазначив Європейський суд з прав людини, повага до принципу верховенства права та поняття справедливого судового розгляду вимагає, щоб усі підстави застосування зворотної сили закону аналізувалися з особливою пильністю (рішення усправі "Зелінський і Прадель та Гонсалес і інші проти Франції" (ZielinskiandPradal GonzalezandOthersv.France)).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, які досліджені судом першої інстанції, та до незгоди з рішенням суду.

Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив характер спріних правовідносин, обставини даної справи, перевірив доводи позивача у відношенні з наданими ним матеріалами позову, дав їм належну правову оцінку і дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог, при цьому не вирішивши питання грошових сум на депозитному рахунку, які належить перерахувати відповідачеві, як компенсацію за припинення права власності відповідача на частки житлового будинку та земельної ділянки, які є не значними та не можуть бути виділені в натурі, тому належить рішення суду першої інстанції змінити в цій частині.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення суду - зміні з доповненням його вирішенням питання перерахування коштів на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2022 року- змінити.

Доповнити заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2022 року абзацами наступного змісту:

Зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з депозитного рахунку НОМЕР_3 грошові кошти у сумі 5835 грн., внесені ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , за квитанцією №10 Дніпровського РУ ТВБВ 10003/0491 від 25 червня 2021 року, в рахунок припинення права власності ОСОБА_1 на 1/12 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

Зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з депозитного рахунку НОМЕР_3 грошові кошти у сумі 3386 грн. за квитанцією №11 Дніпровського РУ ТВБВ 10003/0613 від 17 серпня 2022 року, в рахунок припинення права власності ОСОБА_1 на 1/6 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1223255600:03:001:0055 за адресою АДРЕСА_1 .

В іншій частині заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 20 червня 2024 року.

Головуючий: А.П.Барильська

Судді: Н.М.Деркач

М.О. Макаров