Рішення

від 29.11.2023 по справі 910/11350/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.11.2023Справа № 910/11350/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" пров. Несторівський, 3-5, м. Київ, 04053

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тера Україна" вул. Зоологічна буд.4-А оф.139, м. Київ, 04119

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Реватт Україна" 14029, Чернігівська обл., місто Чернігів, ВУЛИЦЯ АВІАТОРІВ, будинок 19

про стягнення 4 281 807,15 грн.

Представники сторін:

від позивача: Кириченко Л.В.

від відповідача: не з`явився.

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тера України" про стягнення 4 281 807,15 грн., а саме 3 451 000,00 грн. основного боргу, 463 345,48 грн. пені, 223 958,47 грн. процентів річних та 143 503,20 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 12/01/02/356-МТР поставки та робіт по монтажу та пусконаладці обладнання від 28.03.2018 року, Додаткової угоди від 09.09.2021 року про розірвання останнього та Договору № 12/01/05/419-ІН про переведення зобов`язань від 27.04.2020 року, в частині своєчасного та повного повернення отриманої від позивача передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 року за результатами розгляду позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11350/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.09.2023 року та за ініціативою суду залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Реватт Україна".

Судом встановлено, що через канцелярію суду 14.08.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшло клопотання №01/01/07-560 від 14.08.2023 року про долучення доказів направлення позовної заяви з додатками на адресу третьої особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариству з обмеженою відповідальністю "Реватт Україна". Вказане клопотання судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 року у зв`язку з неявкою в судове засідання уповноважених представників відповідача та третьої особи, а також ненадання останніми відзиву на позовну заяву та пояснень щодо суті спору, відкладено підготовче засідання у справі на 02.11.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/11350/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.11.2023 року.

У судове засідання з розгляду справи по суті 29.11.2023 року з`явився уповноважений представник позивача.

Уповноважені представники відповідача та третьої особи в судове засідання 29.11.2023 року не з`явилися.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача та третю особу про розгляд справи по суті судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 02.11.2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи № 910/11350/23 по суті була направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача та третьої особи, які відповідають даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: вул. Зоологічна буд.4-А оф.139, м. Київ, 04119, та 14029, Чернігівська обл., місто Чернігів, ВУЛИЦЯ АВІАТОРІВ, будинок 19 відповідно.

Доказів отримання відповідачем та третьою особою ухвали суду від 02.11.2023 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи 29.11.2023 року не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень на адресу відповідача № 06000232296612 та на адресу третьої особи № 0600232296663, за результатами яких отримано інформацію, що станом на 10.11.2023 року та 14.11.2023 року поштове відправлення «знаходиться у точці доставки» та «не вручено під час доставки» відповідно.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно з матеріалами справи, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.

При цьому судом встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тера Україна" та третьої особи - Товариств аз обмеженою відповідальністю «Реватт» зареєстрованих електронних кабінетів.

Інші дані (та/або електронні адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача і третьої особи та/або здійснити зв`язок з юридичними особами, матеріали справи не містять та суду невідомі.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи вище викладене, господарський суд зазначає, що відповідач та третя особа не були позбавлені права та можливості ознайомитися, зокрема, з ухвалами у справі № 910/11350/23, в тому числі про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті від 02.11.2023 року, в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/.

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та третьої особи та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Про поважні причини неявки уповноважених представників відповідача та третьої особи в судове засідання 29.11.2023 року суд не повідомлено.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від учасників справи на час проведення засідання з розгляду справи по суті 29.11.2023 року до суду не надходило.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 168, 178, 179, Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 10.08.2023 року, а також які визначені в ухвалі суду від 21.09.2023 року відповідач мав подати відзив на позовну заяву, а третя особа, в свою чергу, пояснення щодо суті позову.

Як свідчать матеріали справи, відповідач та третя особа не скористалися наданими їм процесуальними правами, передбаченим частинами 1 статті 178, 179 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача та третьої особи на час розгляду справи по суті 29.11.2023 року до суду також не надходило.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження та відкладення підготовчого засідання для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвал суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву та пояснень, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача та третьої особи на час проведення судового засідання з розгляду справи по суті 29.11.2023 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву, пояснень та/або про наміру вчинення відповідних дій у відповідності до статей 165, 168 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Тера Україна» як відповідач та Товариство з обмеженою відповідальністю "Реватт Україна" як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, учасниками справи не забезпечено участі представників в судовому засіданні 29.11.2023 року, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву та третьою особою не надано будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, за відсутності клопотань про відкладення та/або оголошення перерви суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами за відсутності уповноважених представників відповідача та третьої особи.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 29.11.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 29.11.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 28 березня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реватт Україна» (виконавць за договором, третя особа у справі) був укладений Договір № № 12/01/02/356-МТР поставки та робіт по монтажу та пусконаладці обладнання (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого виконавець в межах загальної вартості Договору, визначеної у п.2.1 даного Договору, зобов`язався: поставити автозаправним станціям замовника (далі - АЗС), перелік яких наведений у Додатку № 2 до Договору, швидкісні зарядні станції постійного струму в фірмовому стилі ПАТ «Укрнафта» - «Блискавка» в кількості 30-ти штук (далі - обладнання). Поставка, розвантаження Обладнання здійснюється силами Виконавця; виконати з використанням власних матеріалів та комплектуючих роботи по монтажу Обладнання (далі - роботи) на площадках підготовлених Замовником відповідно до Додатку №4. Поставка, приймання, розвантаження матеріалів та комплектуючих здійснюється силами Виконавця. За останнім зберігається право власності на вказані комплектуючі, матеріали до передачі виконаних робіт по цьому Договору Замовнику.

Розділами 1-10 Договору сторони узгодили предмет договору, вартість договору та порядок розрахунків, строки, порядок поставки обладнання та/і робіт, зобов`язання виконавця та замовника, гарантії, порядок приймання та передачі обладнання та робіт, відповідальність сторін, форс - мажор, прикінцеві положення тощо.

Згідно п. 10.1 Договору цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом одного року, або в будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх обов`язків за Договором.

Додатково сторонами вносились зміни до Договору шляхом укладення Додаткової угоди від 17.08.2018 року, якою викладено Додаток № 2 в новій редакції, а також Додаткової угоди № 2 від 02.09.2019 року, якою внесені зміни до п.п.3.3, 10.1 Договору та Додатку № 2 до Договору.

Зокрема, згідно п.10.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 02.09.2019 року, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Вказаний Договір та Додаткові угоди до нього підписані представниками замовника та виконавця і скріплені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України, з елементами договору підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 33 Господарського кодексу України та §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що можливість укладення сторонами змішаного договору та узгодження ними умов в такому договорі не суперечить приписам частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно п. 7.1 Договору поставка та передача обладнання замовнику по даному Договору здійснюється сторонами на підставі видаткових накладних та/і доручення на отримання товару разом з паспортом особи, яка уповноважена його отримати.

За умовами Додатку № 2 до Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 02.09.2019 року), обладнання постачається протягом 60 календарних днів за одиницю продукції після отримання письмового повідомлення від замовника.

Відповідно до частини 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У відповідності до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно п. 1.3 Договору виконавець зобов`язується поставити обладнання та виконати Роботи на Об`єкті, що знаходиться за адресами АЗС (далі - об`єкт) згідно Додатку №2.

Так, сторонами погоджено Додаток № 2 до Договору «Терміни виконання робіт», за змістом якого сторонами узгоджено 6 етапів виконання робіт на об`єктах АЗС №№ 09/009, 09/010, 09/011, 09/013, 09/014, 08/017 у м. Києві та Київській області, а також визначено графіки поставки обладнання.

В подальшому сторонами шляхом укладення Додаткової угоди № 2 від 02.09.2019 року до Договору внесено зміни до Додатку № 2 до Договору та, зокрема, визначено об`єкти АЗС №№ 17/001, 17/020, 13/056, 13/025, 09/013 у м. Рівне, м. Львів, Львівської області та м. Києві, а також визначено графіки поставки.

Відповідно до п. 3.2 Договору виконавець приступає до виконання Робіт тільки за умови готовності Об`єкту АЗС та умови здійснення Замовником передоплати, згідно п.2.2.1 даного Договору.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки обладнання та виконання робіт за Договором в матеріалах справи відсутні.

Згідно п. 3.3 Договору замовник зобов`язаний письмово на електронну пошту виконавця km@1-12.tech або листом на адресу: 04119 м. Київ, вул. Зоологічна, буд.4-А, офіс 139 повідомити про готовність Об`єкту до монтажу Обладнання. Виконавець приступає до монтажу Обладнання впродовж 10 днів після отримання повідомлення про готовність Об`єкту, але не раніше термінів обумовлених в Додатку №2. У разі якщо Замовник не зміг підготувати майданчики для монтажу і введення в експлуатацію Обладнання в терміни відповідно до Додатка №2 до цього Договору, то Замовник зобов`язує прийняти Обладнання на свій склад і сплатити другу частину за Обладнання впродовж (двадцяти) банківських днів за фактом відвантаження Обладнання на склад Замовника погодженням Сторін можливе укладення договору відповідального збереження на складі Виконавця після плати другої частини за кожну одиницю Обладнання. В цьому випадку монтаж і введення в експлуатацію кожної одиниці Обладнання проводиться по додатковому повідомленню від Замовника про готовність майданчиків для монтажу і введення в експлуатацію.

Згідно частини 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В силу ч. 2 ст. ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

За умовами п.п. 7.2-7.4 Договору виконання Робіт в повному обсязі оформлюється відповідними Актами здачі-приймання Робіт. Виконавець зобов`язаний складати, підписувати та надавати Замовнику Акти здачі - приймання Робіт в двох примірниках кожний Акт. Замовник зобов`язаний протягом 5-ти (п`ять) робочих днів з дня отримання відповідного Акта підписати вказаний Акт або надати письмову обґрунтовану відмову від прийняття виконаних Робіт, в тому числі, частково виконаних Робіт, та від підписання Акту.

Якщо Виконавець не отримав підписаний Замовником Акт здачі-приймання Робіт або мотивовану відмову від підписання Акта здачі-приймання, протягом семи робочих днів, з моменту передачі вказаних Актів Замовнику, Акти вважаються підписаними Замовником, а Роботи вважаються прийнятими Замовником і підлягають оплаті (п.7.7 Договору).

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною 1 ст. 843 Цивільного кодексу України визначено, що договором підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

У відповідності до умов пункту 2.1 Договору ціна за одиницю Обладнання та Робіт становить 340 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 56 666,67 грн. Загальна вартість Договору, що передбачена Протоколом узгодження договірної вартості Обладнання та Робіт (Додаток №1 до Договору), складає - 10 200 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 1 700 000,00 грн.

Також сторонами підписано Протокол узгодження договірної вартості обладнання та робіт (Додаток № 1 до Договору), згідно якого узгоджена вартість обладнання та робіт складає 10 200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 700 000,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Умовами п. 2.2. Договору сторонами встановлено наступний розрахунок за Обладнання та Роботи:

2.2.1. Замовник здійснює передоплату Виконавцю в розмірі 50% від загальної вартості Договору, що становить 5 100 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 850 000,00 грн., протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту підписання та отримання оригіналу Договору.

2.2.2. Оплата залишку - 50% від вартості кожного Об`єкту по Договору протягом 20 (двадцяти банківських днів з моменту підписання Сторонами Акту здачі-приймання Робіт, окремо для кожного Об`єкта (згідно додатку № 2 до Договору), на підставі якого Замовник приймає виконання усіх Робіт за Договором окремо по кожному Об`єкту.

Розрахунки між Сторонами здійснюються виключно в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця, зазначений в Договорі. Оплата чи/або передоплата здійснюється на підставі даного Договору чи/або рахунку - фактури, виставленого Виконавцем (п.п. 2.3, 2.4 Договору).

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за Договором матеріали справи не містять та сторонами суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем (замовником) було перераховано на рахунок виконавця - ТОВ «Реватт Україна» грошові кошти в загальній сумі 5 550 521,94 грн., що підтверджується платіжними інструкціям № 4636-П18 від 25.04.2018 року на суму 5 100 000,00 грн., № 2842-П19 від 28.02.2019 року на суму 170 000,00 грн., № 18025-П19 від 13.12.2019 року на суму 280 521,94 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, з посиланням в призначенні платежів на здійснення передплати 50% та реквізити Договору.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем та третьою особою не заперечувався.

При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку третьої особи щодо виконання ПАТ «Укрнафта» як замовником умов Договору в частині внесення передоплати у розмірі 5 550 521,94 грн. (в розмірі, що перевищує передбачену умовами п.п. 2.2.1 п.2. Договору 50% передплату в сумі 5 100 000,00 грн.).

В свою чергу в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору поставки.

За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

При цьому, оскільки позивачем як замовником обладнання здійснено виконання умов п.п.2.2.1 п.2.2 Договору в частині попередньої його оплати, зокрема, в частині, що перевищує 50% від загальної вартості договору, виконавець повинен виконати свій обов`язок щодо поставки оплаченого обладнання та його монтажу згідно з Додатком № 2 до Договору.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення передплати за обладнання та виконання робіт в розмірі, що перевищує обумовлену сторонами передплату 50% на підставі укладеного Договору та узгодженої сторонами договірної вартості обладнання та робіт, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

Окрім цього суд звертає увагу на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, враховуючи здійснену позивачем фактичну передплату, у ТОВ «Реватт Україна» виникли зобов`язання з постачання обладнання та виконання робіт у відповідному обсязі, факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість поставленого обладнання та виконаних робіт, зокрема, з урахуванням змісту Договору - видатковою накладною та актом здачі - приймання робіт.

При цьому, оскільки позивачем як замовником здійснено виконання умов Договору в частині попередньої оплати обладнання та робіт, виконавець - ТОВ «Реватт Україна» повинен був виконати свій обов`язок щодо постачання оплаченого обладнання та виконання робіт з його монтажу згідно з пунктом 3.1 Договору та Додатку № 2 в строк до 28.03.2019 року.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, виконавцем було допущено порушення умов Договору в частині здійснення поставки передбаченого умовами Договору обладнання та виконання робіт з його монтажу, позаяк доказів постачання обладнання та монтажу матеріали справи не містять.

Поряд із цим, 27.04.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Реватт Україна» (сторона 1, первісний боржник за договором, третя особа у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю «Тера Україна» (сторона 2, новий боржник за договором, відповідач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (сторона 3, кредитор за договором, позивач у справі) укладено тристоронній Договір № про переведення зобов`язань № 12/01/05/419-ІН (далі - Договір про переведення зобов`язань), яким відповідно до п. 1.1 регулюються правовідносини, пов`язані із заміною зобов`язаної сторони (Первісного боржника) у зобов`язанні, що виникає із Договору № 12/01/02/356-МТР від 28.04.2018 року, укладеного між Первісним боржником і Кредитором (далі - Основний договір).

Згідно п. 6.1 Договору про переведення зобов`язань цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Вказаний Договір про переведення зобов`язань підписаний представниками первісного та нового боржників та кредитора і засвідчений печатками сторін.

За приписами статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 521 Цивільного кодексу України визначено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, якою визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Вимогами статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 1.2 Договору про переведення зобов`язань Первісний боржник переводить на Нового боржника зобов`язання щодо:

- поставки на автозаправні станції Кредитора (далі - АЗС), перелік яких наведений у Додатку № 2 до Основного договору, швидкісні зарядні станції постійного струму в фірмовому стилі ПАТ «Укрнафта» - «Блискавка» в кількості 27 штук (далі - Обладнання). Поставка, розвантаження Обладнання здійснюється силами Нового боржника;

- монтажу Обладнання з використанням власних матеріалів та комплектуючих засобів роботи (далі - Роботи) на ділянках підготовлених Кредитором відповідно до Додатку № 4 до Основного договору.

Як погоджено сторонами у п. 1.2.1 Договору про переведення зобов`язання, станом на 27.04.2020 року Первісний боржник не виконав зобов`язання щодо поставки Обладнання, а також не виконав роботи з його монтажу на загальну суму 9 180 000,00 грн. Зазначена сума розрахована виходячи з кількості одиниць Обладнання не встановленого за Основним договором, ціна одиниці Обладнання відповідно до абзацу першого п.2.1. Основного договору, а також відповідно до формули формування вартості зазначеної в п.2.2.4. Основного договору. Розмір попередньої оплати, здійснений Кредитором Первісному боржнику за постачання Обладнання та проведення Робіт становить 4 590 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.3. Договору про переведення зобов`язання Новий боржник повинен виконати умови Основного договору та поставити Кредитору Обладнання й здійснити його монтаж та запуск в роботу у порядку та на умовах, визначених Основним договором (з усіма його змінами та доповненнями). Сплата кредитором решти суми оплати здійснюється в порядку, передбаченому Основним договором за наслідками підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт, з врахуванням формули формування остаточної вартості Обладнання зазначеного в п.2.2.4 Основного договору.

Отже, уклавши Договір про переведення зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Тера Україна" (відповідач у справі) прийнято на себе зобов`язання за Договором № 12/01/02/356-МТР від 28.04.2018 року, укладеним між позивачем - ПАТ «Укрнафта» та ТОВ «Реватт Україна» щодо поставки обладнання та здійснення його монтажу і запуску в роботу.

Згідно п. 1.4 Договору про переведення зобов`язань кредитор підтверджує свою згоду на заміну боржника шляхом підписання цього договору.

При цьому оскільки заміна боржника у зобов`язанні не впливає на зміст зобов`язання, приймаючи до уваги, що Договір про переведення зобов`язання підписано уповноваженими особами ТОВ "Реватт Україна", ПАТ «Укрнафта» та ТОВ «Тера Україна», що підтверджує факт відсутності заперечень з боку кредитора (ПАТ «Укрнафта») щодо заміни боржника, до нового боржника перейшли всі обов`язки первісного боржника, а також всі його права щодо кредитора.

Згідно приписів ст. 522 Цивільного кодексу України новий боржник у зобов`язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Як свідчать матеріали справи, з боку ТОВ «Тера Україна» будь - які заперечення, які виникли з підстав, що існували до заміни боржника, зокрема, стосовно прострочення кредитора, недійсності правочину, пропуску строку позовної давності тощо, відсутні.

Як визначено сторонами в пункті 2.1 Договору про переведення зобов`язання за переведення боргу за Основним договором Первісний боржник сплачує Новому боржнику суму у розмірі 4 590 000,00 грн.

Згідно пункту 2.2 вказаного Договору про переведення зобов`язання Первісний боржник зобов`язується протягом 30 днів після укладення цього Договору перерахувати на поточний рахунок Нового боржника грошову суму, визначену у п.2.1. цього Договору.

В свою чергу, доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за наслідками переведення боргу за Договором про переведення зобов`язань матеріали справи не містять.

За приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

У відповідності до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За умовами п. 10.4 Договору усі зміни та доповнення до цього Договору оформлюються у вигляді Додаткових угод, які вступають в силу з моменту їх підписання належним чином уповноваженими представниками сторін. Додаткові угоди є невід`ємною частиною Договору.

Із наведеними приписами законодавства узгоджується передбачене умовами п.п. 10.9.1 п. 10.9 Договору припинення договору до закінчення строку його дії внаслідок розірвання за взаємною згодою сторін.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, кредитором (замовник за договором, позивач у справі) та новим боржником (виконавець за договором, відповідач у справі) було укладено Додаткову угоду від 09.09.2021 року про розірвання Договору № 12/01/356-МРТ від 28.03.2018 року, за змістом якої, керуючись ст. 651 ЦК України сторони домовились розірвати Договір поставки та робіт по монтажу та пусконаладці обладнання №12/01/02/356- МТР від 28.03.2018 року (з урахуванням договору № 12/01 /05/419-ІН від 27.04.2020 року про переведення зобов`язань) на наступних умовах:

- сторони підтверджують, що ТОВ «Тера Україна» є Виконавцем та зобов`язаною стороною за договором №12/01/02/356-МТР від 28.03.2018 року, відповідно до договору № 12/01 /05/419-ІН" від 27.04.2020 року про переведення зобов`язань;

- у зв`язку зі зміною виробничої потреби Замовника та беручи до уваги технічні можливості Виконавця, Сторони погодили можливість припинити взаємні зобов`язання за договором № 12/01/02/356-МТР від 28.03.2018 року (з урахуванням договору №12/01/08/419- 111 від 27.04.2020 року про переведення зобов`язань);

- сторони підтверджують, що на виконання договору №12/01/02/356-МТР від 28.03.2018 року, згідно з умовами договору №12/01/05/419-ІН від 27.04.2020 року про заміну сторони у зобов`язанні, Виконавець отримав 4 590 000,00 грн. попередньої оплати за поставку товару і виконання робіт, які не здійснив.

Також сторони домовились також про те, що з моменту повного виконання ТОВ «Тера Україна» умов п.5 цієї Додаткової угоди припиняються всі зобов`язання Сторін за договором поставки та робіт по монтажу та пусконаладці обладнання №12/01/02/356-МТР від 28.03.2018 року, а Сторони відмовляються від будь-яких претензій одна до одної (п. 3 Додаткової угоди від 09.09.2021 року про розірвання Договору № 12/01/356-МРТ від 28.03.2018 року).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

За приписами ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Таким чином, з огляду на вищевикладене та наявні в матеріалах справи документи, за висновками суду спірний Договір слід вважати припиненим з 09.09.2021 року.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Окрім цього, у пункті 5 вказаної Додаткової угоди сторони погодили, що з моменту підписання цієї Додаткової угоди ТОВ «Тера Україна» зобов`язується повернути на банківський рахунок ПАТ «Укрнафта» (рах. № НОМЕР_1 в Акціонерний банк „Південний", м. Одеса МФО 328209) суму отриманої Виконавцем передоплати у розмірі 4 590 000,00 грн. (далі - Основний борг) в наступному порядку:

5.1. 1 190 000,00 грн. повертаються Виконавцем на банківський рахунок ПАТ «Укрнафта» в строк до 31.12.2021 року;

5.2. 3 400 000,00 грн. повертаються Виконавцем на банківський рахунок ПАТ «Укрнафта» в строк до 31.12.2022 року.

Поряд із цим, з урахуванням здійсненої позивачем передплати за Договором в загальній сумі 5 550 521,94 грн., факт здійснення якої належним чином підтверджено матеріалами справи та яка перевищує передбачений п.п. 2.2.1 п. 2.2 Договору її 50% розмір, оскільки, як визначено позивачем в позовній заяві, а також узгоджено сторонами як в Договорі про переведення зобов`язань, так і в тексті Додаткової угоди від 09.09.2021 року про розірвання Договору №12/01/02/356-МТР від 28.03.2018 року про отримання виконавцем від позивача попередньої оплати в сумі 4 590 000,00 грн., виходячи з принципу диспозитивності судом даний спір вирішується з урахуванням передплати саме у вказаній сумі.

Так, як встановлено судом згідно матеріалів справи та підтверджено представником позивача під час розгляду справи по суті, на виконання умов Додаткової угоди від 09.09.2021 року відповідачем було здійснено лише часткове повернення позивачеві грошових коштів в загальній сумі 1 139 000,00 грн., а саме платіжним інструкціями № 36 від 01.10.2021 року на суму 3 000,00 грн., № 37 від 29.10.2021 року на суму 240 000,00 грн., № 42 від 01.11.2021 року на суму 249 000,00 грн., № 43 від 03.11.2021 року на суму 539 000,00 грн., № 44 від 04.11.2021 року на суму 108 000,00грн., що підтверджується копіями зазначених платіжних інструкцій та відповідною випискою банку, у зв`язку з чим, з урахуванням вказаних оплат заборгованість відповідача складає 3 451 000,00 грн.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, відповідач свої зобов`язання щодо повернення коштів передплаченого авансового платежу позивачу в розмірі 3 451 000,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Додаткової угоди від 09.09.2021 року про розірвання Договору №12/01/02/356-МТР від 28.03.2018 року не виконав, в результаті чого у відповідача станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним правочином у заявленому вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження здійснення постачання обладнання та виконання робіт з його монтажу за Договором в узгодженому обсязі та строки, повернення авансових платежів згідно Додаткової угоди від 09.09.2021 року та відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними Договору № 12/01/02/356-МТР поставки та робіт по монтажу та пусконаладці обладнання від 28.03.2018 року, Додаткової угоди від 09.09.2021 року про розірвання останнього та Договору № 12/01/05/419-ІН про переведення зобов`язань від 27.04.2020 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Додатковою угодою на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором та Додатковою угодою від 09.09.2021 року у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повернення повної суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 451 000,00 грн. перерахованих за Договором № 12/01/02/356-МТР поставки та робіт по монтажу та пусконаладці обладнання від 28.03.2018 року коштів (передплати) підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, умовами пункту 6 Додаткової угоди від 09.09.2021 року про розірвання Договору №12/01/02/356-МТР від 28.03.2018 року передбачено, що за порушення строку проведення розрахунків, що визначений в пунктах 5.1, 5.2 цієї Додаткової угоди, Виконавець зобов`язаний сплатити замовнику пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, яка нараховується на непогашену суму за кожен день прострочки платежу. Пеня нараховується та підлягає оплаті за весь період прострочки погашення заборгованості.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Також суд зазначає, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

В силу частини 2 статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 693, 1048, 1054, 1061 ЦК України).

При цьому передбачені приписами вказаної статі проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Так, за змістом пункту 7 Додаткової угоди від 09.09.2021 року про розірвання Договору №12/01/02/356-МТР від 28.03.2018 року за порушення строку проведення розрахунків, що визначений в пунктах 5.1, 5.2 цієї Додаткової угоди, керуючись ст.ст. 6, 536, 693 ЦК України виконавець зобов`язується сплатити замовнику проценти, нараховані на суму основного боргу, що буде неоплаченою на дату нарахування процентів. Дата нарахування процентів - це або останній календарний день місяця (включно), в якому нараховуються проценти, або дата повної сплати Основного боргу (включно), в залежності від того, яка подія сталася раніше. Проценти на Основний борг розраховуються, виходячи зі ставки 12 % річних, яка включає в себе ІІДВ (ставка процентів без ПДВ складає 10 % річних). Проценти нараховуються на суму Основного боргу, починаючи з дат зазначених в п 5.1. та 5.2 як кінцеві строки повернення Основного боргу і до дати проведення повної оплати Основного боргу, зазначеного в п. 5 цієї Додаткової угоди.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасного повернення отриманої за Договором передплати за постачання обладнання та виконання робіт, позивачем з урахуванням часткового повернення відповідачем коштів нараховано та пред`явлено до стягнення згідно пункту 6 Додаткової угоди від 09.09.2021 пеню в сумі 463 345,48 грн. за період з 01.01.2022 по 11.07.2023 року, а також на підставі пункту 7 Додаткової угоди від 09.09.2021 року 12% річних в сумі 223 958,47 грн. за період 01.01.2022 року - 11.07.2023 року та на підставі статті 625 ЦК України 143 503,20 грн. втрат від інфляції за період 01.01.2022 року - 11.07.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 року (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020 року, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

У той же час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 року, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 року, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Наразі, суд зазначає про відсутність нормативно - правових актів про продовження строку нарахування штрафних санкцій (пені) після закінчення карантину, зокрема, у зв`язку з введенням на території України воєнного стану з 22.02.2022 року.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент ухвалення рішення у цій справі відмінений, відтак, строк нарахування пені, який був продовжений на строк дії карантину, після завершення карантину не є продовженим та подальше нарахування пені протирічить приписам чинного законодавства.

Як встановлено судом під час розгляду справи, з урахуванням настання прострочення 01.01.2022 року, відповідно, останнім днем строку для нарахування пені за порушення зобов`язання з повернення передплати з урахуванням дії карантину, є 30 червня 2023 року, що не відповідає застосованому позивачем періоду нарахування - до 11.07.2023 року включно.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Додаткової угоди від 09.09.2021 року та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення та часткового повернення коштів відповідачем, становить 439 673,57 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 439 673,57 грн. пені.

В свою чергу за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, положенням Додаткової угоди від 09.09.2021 року та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем, а саме 223 958,47 грн. процентів річних та 143 503,20 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тера Україна" (вул.Зоологічна буд.4-А оф.139, м. Київ, 04119; код ЄДРПОУ 43332319) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (пров. Несторівський, 3-5, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 00135390) 3 451 000,00 грн. (три мільйони чотириста п`ятдесят одну тисячу грн. 00 коп.) основного боргу, 439 673,57 грн. (чотириста тридцять дев`ять тисяч шістсот сімдесят три грн. 57 коп.) пені, 223 958,47 грн. (двісті двадцять три тисячі дев`ятсот п`ятдесят вісім грн. 47 коп.) процентів річних, 143 503,20 грн. (сто сорок три тисячі п`ятсот три грн. 20 коп.) втрат від інфляції, 63 872,03 грн. (шістдесят три тисячі вісімсот сімдесят дві грн. 03 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 19 червня 2024 року.

Суддя А.М.Селівон