Рішення

від 18.06.2024 по справі 910/1730/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2024Справа № 910/1730/24

За позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича;

до Державного бюро розслідувань;

про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.

Суддя Мандриченко О. В.

Секретар судового засідання Рябий І. П.

Представники:

Від позивача: не з`явилися;

Від відповідача: Лук`янович В. О., в порядку самопредставництва.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить стягнути з Державного бюро розслідувань грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій керівника Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Василя Огороднійчук при розгляді заяви Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича про вчинене кримінальне правопорушення за вих. №72 від 04.06.2020, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 позовну заяву Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк на усунення недоліків позовної заяви.

27.02.2024 до господарського суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 19.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 відкрито провадження у справі № 910/1730/24, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

08.03.2024 Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича подало до суду клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

Державне бюро розслідувань 21.03.2024 подало до господарського суду відзив на позовну заяву, за змістом якого просило відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича 27.03.2024 подало до господарського суду відповідь на відзив Державного бюро розслідувань на позовну заяву.

01.04.2024 Державне бюро розслідувань подало до господарського суду клопотання про залишення без розгляду позовної заяви Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича.

У судовому засіданні 18.06.2024 судом розглядалося клопотання Державного бюро розслідувань про залишення без розгляду позовної заяви Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (ч. 2 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Частинами 1, 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 61 Господарського процесуального кодексу України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються ЦК України, а представництва за ордером - законодавством про адвокатуру.

Частинами 1, 2, 4 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

За ст. 4 Закону України "Про фермерське господарство", головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України. Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов`язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича підписав один з його засновників, ОСОБА_1 , який має повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи (про що свідчить витяг з ЄДР щодо Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича), який на підставі довіреності має право вести від імені вказаної юридичної особи справи в судах та у всіх судових установах та якому надано право подачі позовних заяв з правом підпису на них.

Наведене у сукупності, з урахуванням норм чинного законодавства, яке підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, свідчить, що ОСОБА_1 був уповноважений підписати та подати від Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича позовну заяву у даній справі.

А відтак, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання Державного бюро розслідувань про залишення без розгляду позовної заяви Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича.

У судовому засіданні 18.06.2024 представник Державного бюро розслідувань проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник позивача у судове засідання 18.06.2024 не з`явився, про дату, час та місце його проведення був належним чином повідомлений, однак у заяві № 53 від 04.03.2024 просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників позивача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

18.06.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.06.2020 Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі також - позивач) звернулося до Державного бюро розслідувань (далі також - відповідач) із заявою вих. № 72.

Листом від 12.06.2020 Державне бюро розслідувань проінформувало Бурку В.В. про направлення вказаної заяви за належністю для розгляду в межах чинного законодавства до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.

Листом від 24.06.2020 № б-3536/12-03/1-20 Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Львові повідомило позивача, що з його звернення не встановлено підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22.06.2020 у справі № 761/17457/20 зобов`язано внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича від 04.06.2020 вих. № 72, розпочати розслідування та надати заявнику відповідний витяг.

Листом від 22.07.2020 Державне бюро розслідувань повідомило позивача про направлення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 22.06.2020 у справі № 761/17457/20 за належністю для організації виконання до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові.

Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Львові виконано вимоги ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 22.06.2020 у справі № 761/17457/20 та внесено відомості до ЄРДР на підставі заяви Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича від 04.06.2020 вих. № 72, про що проінформовано позивача.

Позивач вказує, що грубе порушення норм ст. 40, 55, 56 Конституції України та норм Кримінального процесуального кодексу України з боку Державного бюро розслідувань спричинило Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича не наводить та не доводить належними та допустимими доказами моральної шкоди, завданої внаслідок описаних вище дій Державного бюро розслідувань, вимоги про відшкодування моральної шкоди обґрунтовані виключно загальними абстрактними твердженнями про приниження честі, гідності та ділової репутації.

Також відповідач зазначає, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заявленої моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статі. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Як вбачається з ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 22.06.2020 у справі № 761/17457/20, скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича задоволено частково, зобов?язано уповноважену посадову особу Державного бюро розслідувань внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, на підставі заяви представника Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича Бурки В.В. від 04.06.2020 вих.№72, отриману 09.06.2020, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. В задоволенні іншої частини скарги - відмовлено.

Суд зазначає, у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням моральної шкоди, завданої юридичній особі, господарський суд в кожному конкретному випадку повинен з`ясовувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяні йому втрати немайнового характеру та чим (якими доказами) він обґрунтовує розмір відшкодування такої шкоди, що підлягає стягненню.

У відповідності з нормами цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб`єкт та об`єкт правопорушення, а також суб`єктивна та об`єктивна сторони.

Так, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Також, суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд звертає увагу, що за змістом ч. 1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

3. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Однак, позивач не надав будь-яких доказів, які б підтверджували, що внаслідок неправомірних дій Державного бюро розслідувань, Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича завдано будь-яку шкоду, зокрема, моральну та в чому конкретно виразилась така шкода.

Так суд вказує, що позивачем не надано доказів, що внаслідок дій Державного бюро розслідувань було: порушено ділові зв`язки та не вказано, які це саме ділові зв`язки, з якими особами; неможливо продовжувати активну підприємницьку діяльність; порушено стосунки з оточуючими людьми, які глузували з позивача.

Щодо самого розміру заявленої позивачем моральної шкоди в сумі 1 000 000,00 грн, суд вказує, що і в цій частині позивач належним чином не обґрунтував своєї вимоги, не надав розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Державного бюро розслідувань про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.06.2024.

Суддя О.В. Мандриченко