Рішення

від 19.06.2024 по справі 910/3541/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2024Справа № 910/3541/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДОС СВ"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 44 825, 03 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДОС СВ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 44 825, 03 грн., з яких: 720, 89 грн. - 0, 1 % річних та 44 104, 14 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021 щодо оплати за поставлений товар, стягнення заборгованості за який було предметом спору у справі № 910/14190/22. Так, постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі № 910/14190/22 змінено рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 910/14190/22, викладено п. 2, 5 резолютивної частни рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 910/14190/22 в редакції, згідно якої стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ «РАДОС СВ» заборгованість у сумі 1 616 457, 60 грн, витрати на правову допомогу у сумі 10 000, 00 грн та витрати зі сплати судового збору 24 246, 86 грн, розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 910/14190/22 строком на 6 місяців. Оскільки станом на день подання позовної заяви відповідач не виконав свого обов`язку щодо розрахунку за поставлений товар, позивач здійснив на підставі ст. 625 ЦК України та п. 11.2 договору поставки нарахування відповідачу 0,1% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості в розмірі 1 616 457, 60 грн за період з 11.10.2023 по 21.03.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

09.04.2024 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства "Українська залізниця" на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що саме виникнення форс-мажорних обставин внаслідок збройної агресії рф проти України та продовження їх існування до теперішнього часу унеможливили виконання відповідачем умов договору № ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

15.04.2024 до суду надішла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якому позивач, зокрема зазначає, що відповідно до умов договору № ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021 строк для оплати товару настав 21.02.2022 року, тобто за декілька днів до введення в Україні воєнного стану.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

09.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РАДОС СВ» (постачальник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (покупець) укладено договір № ДОН/НХ-21369/НЮ-В, предметом якого є поставка постачальником покупцю товару в асортименті та кількості згідно специфікації (додаток 1), яка є невід`ємною частиною чинного Договору.

Згідно п.4.4. договору, товар повинен бути поставлений постачальником протягом 10 календарних днів від дати отримання рознарядки на поставку товару.

Відповідно до п.4.5 договору, датою поставки товару є дата підписання накладної на приймання товару та підписання акту прийому-передачі обома сторонами договору.

Ціна постачальника на протигаз ГП-7 визнана тендерними торгами і вказана у специфікації (додаток 1), яка є невід`ємною частиною даного договору (п.5.1. договору).

У п.5.2. договору сторонами погоджено, що загальна сума договору складає: 1 726 932, 48 грн з урахуванням ПДВ 20% 287 822,08 грн та зазначається у звіті про результати здійснення процедури закупівлі.

Згідно п. 6.1. договору постачальник передає у власність покупцю товар, а покупець сплачує товар, визначений в кількості та за цінами, які зазначені у специфікації №1 (додаток №1), що додається до договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною, на умовах поставки на склад покупця СРТ (Інкотермс у редакції 2010 року).

Розрахунок за поставлений товар здійснюється таким чином: 100% перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.6.3. договору).

За змістом п.6.4 договору, покупець здійснює оплату поставленого товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок після підписання акту прийому-передачі в термін на 45 банківський день з дати реєстрації податкової накладної у Державному реєстрі. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної (залізничної накладної) та акту прийому-передачі на отримання товару.

Якщо постачальник не зареєстрував, несвоєчасно зареєстрував або зареєстрував з помилками податкову/і накладну/і, незалежно від причин такої не реєстрації, несвоєчасної реєстрації чи реєстрації податкової/их накладної/их з помилками, строк оплати за отримані покупцем товари починає свій перебіг з дня реєстрації постачальником податкової/их накладної/их в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстрації коректної податкової/их накладної/их. В такому випадку, покупець має право притримати оплату/и постачальнику до дати фактичної реєстрації податкової/их накладної/их в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстрації коректної податкової/их накладної/их.

У п.8.1. договору сторонами погоджено, що прийом товару здійснюється покупцем при наявності товарно-супровідних документів: видаткової накладної (залізничної накладної), акту прийому-передачі, рахунку-фактури, документів, що підтверджують якість товару (сертифікат якості, паспорт тощо), документів передбачених п.п. 2.2. договору.

На виконання умов договору та отриманої письмової заявки покупця № H3-1/H3T-02/723 від 03.12.2021, позивач 09.12.2021 поставив відповідачу товар (протигази ГП-7 у кількості 2534 шт) на загальну суму 1 717 443, 84 грн, що підтверджується видатковою накладною №144 від 08.12.2021 та актом прийому-передачі товару від 09.12.2021.

15.12.2021 позивач зареєстрував податкову накладну від 08.12.2021 №147 (зареєстровано в ЄРПН за номером №9384188216).

Отже, оплата за поставлений товар мала бути здійснена у строк до 21.02.2022.

21.02.2022 відповідач здійснив часткову оплату боргу за поставлений товар у сумі 57 609, 60 грн та 43 376, 64 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №4540901, №4540882.

З огляду на зазначене, у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 1 616 457,60 грн (1 717 443,84 грн - 57 609,60 грн - 43 376,64 грн = 1 616 457,60 грн), у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДОС СВ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1 616 457, 60 грн заборгованості за договором № ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 910/14190/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДОС СВ" задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДОС СВ" заборгованість у сумі 1 616 457, 60 грн, витрати на правову допомогу у сумі 90 822, 88 грн та витрати зі сплати судового збору 24 246, 86 грн. Заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" про розстрочення виконання рішення - задоволено частково. Розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі №910/14190/22 строком на 6 місяців наступним чином, а саме: квітень 2023 року - 288587,89 грн; травень 2023 року - 288587,89 грн; червень 2023 року - 288587,89 грн; липень 2023 року - 288587,89 грн; серпень 2023 року - 288587,89 грн; вересень 2023 року - 288587,90 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі № 910/14190/22 рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 910/14190/22 змінено. Викладено п.п. 2, 5 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 910/14190/22 в такій редакції: Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДОС СВ» заборгованість у сумі 1 616 457, 60 грн., витрати на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору 24 246, 86 грн. Розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі №910/14190/22 строком на 6 місяців наступним чином, а саме: квітень 2023 року - 275 117, 41 грн.; травень 2023 року - 275 117, 41 грн.; червень 2023 року - 275 117, 41 грн.; липень 2023 року - 275 117, 41 грн.; серпень 2023 року - 275 117, 41 грн.; вересень 2023 року - 275 117, 41 грн.».

Судом у справі № 910/14190/22 встановлено наступне:

- оплата за поставлений товар мала бути здійснена у строк до 21.02.2022;

- відповідач оплату поставленого товару здійснив частково на суму 57609,60 грн та 43376,64 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №4540901 від 21.02.2022, №4540882 від 21.02.2022;

- невиконане зобов`язання за договором №ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021 у сумі 1 616 457, 60 грн підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості по договору з оплати за поставлений товар у сумі 1 616 457, 60 грн відповідачем не надано;

- заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 1616457, 60 грн належним чином доведена, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

В подальшому, враховуючи, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо розрахунку за поставлений за договором № ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021 товар, позивач повторно звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» 2 639, 48 грн - 0,1% річних за період з 22.02.2022 по 10.10.2023 та 431 805, 40 грн - індексу інфляції за період з 22.02.2022 по 10.101.2023, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України та п. 11.2 договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/16087/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДОС СВ» задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДОС СВ» 2 639, 48 грн (дві тисячі шістсот тридцять дев`ять гривень 48 коп.) 0,1% річних, 431 805, 40 грн (чотириста тридцять одну тисячу вісімсот п`ять гривень 40 коп.) інфляційних втрат, 6 516, 68 грн (шість тисяч п`ятсот шістнадцять гривень 68 коп.) судового збору та 10 000, 00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Отже, обставини, які встановлені у судових рішеннях у справі № 910/14190/23 та у справі № 910/16087/23, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "РАДОС СВ" зазначає, що відповідач на даний час не виконав свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, а саме заборгованості у розмірі 1 616 457, 60 грн, а тому просить суд стягнути з відповідача 720, 89 грн. - 0, 1 % річних за період з 11.10.2023 по 21.03.2024 та 44 104, 14 грн. - інфляційних втрат за період з 11.10.2023 по 21.03.2024.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 910/14190/22, зміненим постановою Північного апеляційного господарського суду 01.08.2023, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДОС СВ» задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДОС СВ» заборгованість у сумі 1 616 457,60 грн, витрати на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору 24 246,86 грн. Розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 910/14190/23 строком на 6 місяців наступним чином, а саме: квітень 2023 року - 275 117,41 грн; травень 2023 року - 275 117,41 грн; червень 2023 року - 275 117,41 грн; липень 2023 року - 275 117,41 грн; серпень 2023 року - 275 117,41 грн; вересень 2023 року - 275 117,41 грн».

Судове рішення у справі № 910/14190/22 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт неналежного виконання Акціонерного товариства «Українська залізниця» умов Договору № ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021 в частині оплати поставленого товару та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1 616 457, 60 грн підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 910/14190/22, зміненим Постановою Північного апеляційного господарського суду 01.08.2023, яке набрало законної сили.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом у справі № 910/14190/22 встановлено, що оплата за поставлений товар мала бути здійснена у строк до 21.02.2022;

Відповідач оплату поставленого товару здійснив частково на суму 57609,60 грн та 43376,64 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №4540901 від 21.02.2022, №4540882 від 21.02.2022;

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 616 457, 60 грн (1 717 443, 84 грн - 57 609, 60 грн - 43 376, 64 грн).

В подальшому, враховуючи, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо сплати заборгованості у розмірі 1 616 457, 60 грн за поставлений за договором № ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021 товар, позивач повторно звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» 2 639, 48 грн - 0,1% річних за період з 22.02.2022 по 10.10.2023 та 431 805, 40 грн - індексу інфляції за період з 22.02.2022 по 10.101.2023, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України та п. 11.2 договору Договору № ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 910/16087/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДОС СВ» задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДОС СВ» 2 639, 48 грн (дві тисячі шістсот тридцять дев`ять гривень 48 коп.) 0,1% річних, 431 805, 40 грн (чотириста тридцять одну тисячу вісімсот п`ять гривень 40 коп.) інфляційних втрат, 6 516, 68 грн (шість тисяч п`ятсот шістнадцять гривень 68 коп.) судового збору та 10 000, 00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Однак, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару, та відсутність в матеріалах справи доказів виконання відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі № 910/14190/22, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду 01.08.2023 позивачем здійснено донарахування відповідачу 0,1 % річних та інфляційних втрат.

При цьому суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти позовних вимог у частині стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, зазначає, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням з 24.02.2022 воєнного стану було неможливим виконання своїх зобов`язань за договором через настання форс-мажорних обставин, на підтвердження чого надав лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Так, у відповідності до п.9.5. договору сторона, яка попала під дію форс-мажорних обставин та в результаті цього не може виконати зобов`язання за цим договором, зобов`язана терміново, не пізніше трьох календарних днів з моменту їх виникнення, в усній або письмовій формі повідомити про це другу сторону.

Пунктом 9.6. договору факт наявності та терміни дії форс-мажорних обставин підтверджується документом виданим компетентним органом державної влади України або компетентними підприємствами, установами, організаціями за місцем знаходження сторони, на яку вплинули форс-мажорні обставини.

З аналізу вказаних положень договору також вбачається, що звільнення від відповідальності/відкладення строку виконання зобов`язання можливе лише тоді, коли невиконання зобов`язання є наслідком форс-мажорних обставин, а не сам по собі факт наявності форс-мажорних обставин.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання.

Окрім того, строк виконання зобов`язання за договором настав до запровадження в Україні воєнного стану.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для відкладення строку виконання зобов`язання відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті поставленого товару.

У той же час, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Тож, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача 720, 89 грн. - 0, 1 % річних за період з 11.10.2023 по 21.03.2024 та 44 104, 14 грн. - інфляційних втрат за період з 11.10.2023 по 21.03.2024.

Згідно п. 11.2 договору сторони відповідно до ч. 6 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим Договором становить 0,1 процента річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Як встановлено судом вище, позивачем у справі № 910/16087/23 було заявлено до стягнення 0,1 % річних за період з 22.02.2022 по 10.10.2023 у розмірі 2 639, 48 грн та інфляційні втрати за період 22.02.2022 по 10.10.2023 у розмірі 431 805, 40 грн , які стягнуті судом, за результатами розгляду справи № 910/16087/23.

Наразі позивачем заявлено до стягнення 720, 89 грн. - 0, 1 % річних за період з 11.10.2023 по 21.03.2024 та 44 104, 14 грн. - інфляційних втрат за період з 11.10.2023 по 21.03.2024.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 0,1% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають стягненню з відповідача 720, 89 грн. - 0, 1 % річних за період з 11.10.2023 по 21.03.2024 та 44 104, 14 грн. - інфляційних втрат за період з 11.10.2023 по 21.03.2024.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правничою допомогою у розмірі 6 241, 25 грн, з яких: 4 000, 00 грн - витрати на правову допомогу адвоката, 2 241, 25 грн - гонорар успіху.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії договору про надання правової допомоги № 3/2024 від 04.01.2024, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Легал Партнерс Юкрейн», додатку № 1 до договору № 3/2024, акту про надання правової допомоги від 21.03.2024.

Так, 04.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДОС СВ" та Адвокатським об`єднанням «Легал Партнерс Юкрейн» було укладено договір № 3/2024 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого, клієнт доручає, а адвокатське об`єднання примає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, протягом 2024 року, а клієнт - прийняти і оплатити таку правову допомогу та витрати, необхідні для виконання його доручень, на умовах, у порядку та строки, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 4.3 договору, за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об`єднанням правової допомоги і її вартість.

21.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДОС СВ" та Адвокатським об`єднанням «Легал Партнерс Юкрейн» складено та підписано акт про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокатське об`єднання надає, а клієнт приймає наступну правову допомогу:

- підготовка позовної заяви про стягнення з АТ «Українська залізниця» відсотків та інфляційних втрат за Договором № ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021 у розмірі 44 825, 03 грн (у відповідності до п. 6.2. Додатку №1 до Договору про надання правової допомоги), що становить 4 000, 00 грн;

- гонорар за прийняття рішення на користь клієнта-позивача у майновому спорі по справі про стягнення з АТ «Українська залізниця» відсотків та інфляційних втрат за Договором № ДОН/НХ-21369/НЮ-В від 09.08.2021 у розмірі 44 825, 03 грн (відповідно до п. 6.10 Додатку №1 ддо Договору про надання правової допомоги) - 5% від задоволених позовних вимог, що становить 2 241, 25 грн.

У п. 1 Акту про надання правової допомоги від 21.03.2024 також зазначено, що у разі задоволення позовних вимог, загальна сума гонорару за надання правової допомоги згідно умов Договору складає 6 241, 25 грн.

Суд зазначає, що інтереси позивача у даній справі представляв адвокат Адвокатського об`єднання «Легал Партнерс Юкрейн» - Кобеляцький Д.М. (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 4250 від 22.04.2019), який діяв на підставі ордера серії АЕ №1272480 від 22.03.2024.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Перевіривши подані позивачем докази, враховуючи співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оскільки позовні вимоги задоволені повністю, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 4 000, 00 грн. витрат на правничу допомогу адвоката

Щодо "гонорару успіху" у розмірі 2 241, 25 грн, суд зазначає наступне.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72); (пункти 5.34, 5.40, 5.41, 5.42, 5.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд враховує зазначену судову практику у вирішенні питання щодо стягнення "гонорару успіху".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в частині стягнення "гонорару успіху" в розмірі 2 241, 25 грн, такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, тому у цій частині витрати позивача не підлягають задоволенню .

Тож, розумний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката для даної справи становить 4 000,00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДОС СВ" - задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДОС СВ" (вул. Запорізька, буд. 49, м. Нікополь(з), Дніпропетровська обл., 53200, ідентифікаційний код - 44055420) 720 (сімсот двадцять) грн. 89 коп. - 0,1 % річних, 44 104 (сорок чотири тисячі сто чотири) грн 14 коп. - інфляційних втрат, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. - судового збору та 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков