Рішення

від 18.06.2024 по справі 914/794/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2024 Справа № 914/794/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судового засідання Яремко В.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна», м. Київ,

до відповідача: Виробничо-наукове товариство з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЛТД», м. Новий Розділ, Львівська обл.,

про: стягнення 99 717,52 грн

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

Хід розгляду справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» звернулось до Виробничо-наукового товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЛТД» про стягнення 70 120,02 грн.

Ухвалою від 08.04.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 14.05.2024.

30.04.2024 поштовий конверт від ВНТОВ «Лемберг ЛТД» з ухвалою Господарського суду Львівської області про відкриття провадження у справі, із зазначенням причин повернення: за закінченням терміну зберігання.

Положеннями ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п. 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, суд констатує, що сторона є належним чином повідомлена про розгляд справи у суді та мала можливість передбачену законом на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.

07.05.2024 позивачем надіслано на адресу суду оригінали документів долучених до матеріалів справи (Вх. № 12246/24).

Ухвалами від 14.05.2024, 04.06.2024 суд відклав розгляд справи на 04.06.2024 та 18.06.2024 відповідно.

14.06.2024 позивачем подано заяву про зміну предмета позову (Вх. № 2317/24).

Суд приймає заяву про збільшення розміру позовних вимог та розглядає справу в межах поданої заяви.

В судове засідання 18.06.2024 представник Позивача не з`явився, причин не явки не вказав. Відповідач не з`явився, причин не явки не вказав, відзив на позовну заяву не подав.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Беручи до уваги предмет та підстави позову у даній справі, суд дійшов до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

В судовому засіданні 18.06.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Субліцензійного договору № УНІ-095719/2019 від 03.12.2019 в частині своєчасної та повної оплати винагороди (роялті) у розмірі 42000,00 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором позивач на підставі п. 5.3. Договору та ст. 625 ЦК України заявив вимогу про стягнення 4759,94 грн пені, 4433,42 грн. 3% річних та 18 926,66 грн. інфляційних.

14.06.2024 позивачем подано заяву про зміну предмета позову (Вх. № 2317/24). У поданій заяві позивач збільшив позовні вимоги щодо стягнення пені до 34 160,89 грн, 3% річних 4447,19 грн та 19 109,44 грн інфляційних втрат.

Правова позиція відповідача.

Відповідач відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив, доказів сплати заборгованості не подав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

03.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (ліцензіат) та Виробничо-науковим товариством з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЛТД» (субліцензіат) укладено субліцензійний договір №УНІ-095719/2019 (далі - договір). Відповідно до умов якого (п. 2.1) ліцензіат на умовах, визначених у договорі, надає субліцензіату невиключне суміжне право на використання програм шляхом їх розповсюдження у складі соціального пакету (обов`язково) та базового пакету (обов`язково), та в решті пакетів (на вибір субліцензіата) за допомогою аналогової мережі (далі - право на розповсюдження), а субліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розповсюдження відповідно до умов цього договору.

Згідно з п. 2.2. договору передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акту рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акту підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акту, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

За умовами п. 2.2.1. Договору ліцензіат підписує та надсилає субліцензіату кореспонденцію (у т.ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи) на поштову адресу, про яку субліцензіат письмово повідомив ліцензіата, в інших випадках - на адресу місцезнаходження субліцензіата (юридичну адресу), зазначену у договорі. Ризики, пов`язані з отриманням кореспонденції за повідомленою субліцензіатом поштовою адресою та за його місцезнаходженням (юридичною адресою) приймає на себе субліцензіат.

Відповідно до п. 2.2.2. договору у разі неможливості субліцензіата отримати за поштовою адресою та/або за своїм місцезнаходженням (юридичною адресою) кореспонденції незалежно від причин (зміни фактичного місця перебування, блокування офісу, проведення антитерористичної операції, фактичної відсутності адресата за вказаною адресою, недоставлення/повернення кореспонденції відділенням пошти/кур`єрською службою, з будь-яких інших причин) у субліцензіата на підставі цього пункту договору виникає зобов`язання завчасно письмово повідомити про такі обставини ліцензіата, а також зазначити нову адресу чи з`явитися в офіс ліцензіата для одержання уповноваженою особою субліцензіата відповідних документів. Субліцензіат за цим пунктом договору зобов`язується самостійно звертатися до ліцензіата (у т.ч. зв`язуватися засобами телефонного зв`язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з`являтися до офісу ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від ліцензіата з причин, за які ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що субліцензіат, який не повідомляє ліцензіата про неодержання кореспонденції та/ або який не з`являється до офісу ліцензіата для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від ліцензіата (у т.ч. рахунки, акти, додаткові угоди, цей договір, інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на обставини неодержання від ліцензіата кореспонденції.

Позивач 27.05.2021р. скеровував відповідачу за його юридичною адресою Акти прийому-передачі прав № 322 від 31.01.2020р., № 318 від 31.01.2020р., № 932 від 29.02.2020р., № 922 від 29.02.2020р., № 1709 від 31.03.2020р., № 2738 від 30.04.2020р., № 3376 від 31.05.2020р., № 4256 від 30.06.2020р., № 5134 від 31.07.2020р., № 6221 від 31.08.2020р., № 6986 від 30.09.2020р., № 7917 від 31.10.2020р., № 8862 від 30.11.2020р., № 9609 від 31.12.2020р., які оформлено на підставі Договору № УНІ-095719/2019 від 03.12.2019. Вказане підтверджується фіскальним чеком від 27.05.2021р., накладною АТ «Укрпошта» від 27.05.2021р. та описом вкладення у лист.

Крім цього, позивач скерував відповідачу згадані акти повторно, 07.07.2023 р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною АТ «Укрпошта» № 0305613439388, фіскальним чеком від 07.07.2023р. Проте такі повернулись його відправнику.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що щомісячна сума винагороди позивача становить 4000,00 грн. без ПДВ у період з 01.01.2020 по 31.03.2020 та 6000,00 грн без ПДВ у період з 01.04.2020 по 31.12.2020.

Загальна сума роялті за вказаний період січень грудень 2020 року склала 66000,00 грн. Натомість відповідач погасив таку заборгованість лише частково, в розмірі 24 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями долученими до матеріалів справи.

Відповідно до п. 4.5. договору субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

Згідно умов п. 3.7.9. договору субліцензіат зобов`язується вчасно та у повному обсязі проводити розрахунки з ліцензіатом згідно з умовами цього договору.

Договір набрав чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діяв до 31.12.2020 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 6.1. договору).

Відповідно до п. 5.3. договору, у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Відтак крім основного боргу, позивачем, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 34 160,89 грн, 3% річних 4447,19 грн та 19 109,44 грн інфляційних втрат.

Відповідач доказів погашення заборгованості не подав, проти позовних вимог не заперечив, відзиву не подав.

Оцінка суду.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (ч. 2 ст. 1109 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2.2 Договору, передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав, датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акта рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акта підписати та повернути ліцензіату один примірник акта. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акта, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Як зазначає позивач, загальна сума роялті за період січень грудень 2020 року склала 66000,00 грн. Натомість відповідач погасив таку заборгованість лише частково, в розмірі 24 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями долученими до матеріалів справи.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами договору визначено, що відповідач до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок позивача винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

Доказів оплати роялті за спірний період 2020 року на суму 42 000,00 грн матеріали справи не містять, відповідачем до суду не надано та доводи наведені позивачем в обґрунтування позову не спростовані відповідачем.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості у розмірі 42 000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд зауважує, що відсутність в матеріалах справи рахунків-фактур ліцензіата на підставі яких субліцензіат здійснює оплату винагороди не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором, оскільки, у контексті спірних правовідносин, рахунок не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19).

Окрім того, за несвоєчасну сплату винагороди за спірний період позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 34 160,89 грн, нараховану за загальний період з 16.02.2020 по 15.01.2021 в межах 6-ти місяців по кожному зобов`язанню окремо та з 16.01.2021 по 30.06.2023 на загальну суму заборгованості, 3 % річних у сумі 4447,19 грн та інфляційні втрати в сумі 19109,44 грн, нараховані за сукупний період з 16.01.2021 по 14.03.2024.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Керуючись положеннями пункту 5.3 Договору, позивач нарахував пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди в межах 6-ти місячного строку за зобов`язаннями щомісячно.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців. (Постанова Касаційного господарського суду Верховного суду у справі № 910/13704/21).

Оскільки Законом №540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року, було продовжено вказаний шестимісячний строк на період дії карантину, то, позивач правомірно нарахував пеню по зазначеній заборгованості за період з 16.01.2021 р. по 31.06.2023 р.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним, з огляду на що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 34 160,89 грн. підлягає до задоволення.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд здійснив перевірку розрахунків позивача сум інфляційних втрат та 3 % річних, в результаті якої розрахунок є правильним. Відтак, заявлені до стягнення 4447,19 грн 3 % річних та 19109,44 грн інфляційних втрат підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю у розмірі 99 717,52 грн.

Судові витрати.

Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Відтак до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 2422,40 грн сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з Виробничо-наукового товариства з обмеженою відповідальністю «Лемберг ЛТД» (81652, Львівська область, м. Новий Розділ (пн), проспект Шевченка, буд. 30, код ЄДРПОУ 19140703) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд.152-Б, код ЄДРПОУ 37226740) 99 717,52 грн та 2422,40 грн. судового збору

Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2024 р.

СуддяЗапотічняк О.Д.