Постанова

від 20.06.2024 по справі 643/1959/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

справа № 643/1959/22

провадження № 61-2553св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 33 комбінованого типу Харківської міської ради»,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Яковенко Оксана Григорівна, на постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 33 комбінованого типу Харківської міської ради» (далі по тексту - КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позову зазначав, що з 25 вересня 2015 року він був призначений на посаду робітника з комплексного обслуговування й ремонту будівель в КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33».

28 грудня 2021 року його було звільнено на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Своє звільнення вважає незаконним та безпідставним.

Вказує, що відповідачем було порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення, яким є звільнення. Склавши відповідний акт про його відсутність на робочому місці понад три години без поважної причини, роботодавець не надав йому можливості надати свої пояснення щодо причини його відсутності на робочому місці з 23 грудня 2021 року до 28 грудня 2021 року. Також відповідачем не було вжито жодних дій для встановлення причини відсутності працівника на роботі.

Крім того, ознайомивши його з наказом про звільнення з роботи, копію такого наказу йому не надано.

Також зазначив, що засідання профспілкового комітету КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33», з приводу розгляду звернення роботодавця до профспілкового органу для отримання згоди на його звільнення, проводилося без повідомлення позивача, письмової заяви на розгляд подання без участі, він не надавав.

З урахуванням викладених обставин ОСОБА_1 просив суд поновити його на посаді робітника з комплексного обслуговування й ремонту будівель в КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33» з дати звільнення та стягнути з КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8 038,64 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ завідувача КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33» ОСОБА_2 № 233-к від 28 грудня 2021 року «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 , робітника з комплексного обслуговування й ремонту будівель, з 28 грудня 2021 року згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді робітника з комплексного обслуговування й ремонту будівель» в КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33».

Рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді робітника з комплексного обслуговування й ремонту будівель в КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33» допущено до негайного виконання.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося без дотримання всієї процедури звільнення, оскільки відповідач допустив порушення трудового законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції послався на те, що позивачем пред`явлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33», яка не є розпорядником бюджетних коштів, тобто до неналежного відповідача. Середній заробіток за час вимушеного прогулу має стягуватися з Управління освіти адміністрації Салтівського (Московського) району Харківської міської ради.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33» подав апеляційну скаргу .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33 комбінованого типу ХМР» задоволено.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2023 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33» про поновлення на роботі залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі без поважних причин, у зв`язку з чим допустив порушення трудової дисципліни, а тому КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33» мав право на звільнення позивача.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем при звільненні позивача не було порушено законодавчо встановлений порядок звільнення.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21 лютого 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Яковенко О. Г. в системі «Електронний суд»звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року та залишити в силі рішення Московського районного суду м.Харкова від 05 жовтня 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 14 травня 2024 року КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33» просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

19 березня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

Судом встановлено, що наказом № 192-к від 24 вересня 2015 року ОСОБА_1 25 вересня 2015 року було прийнято на роботу до КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33» на посаду робітника з комплексного обслуговування й ремонту будівель, що підтверджується записом у трудовій книжці.

Наказом № 233-к від 28 грудня 2021 року ОСОБА_1 , робітника з комплексного обслуговування й ремонту будівлі, звільнено за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40КЗпП України.

Відповідно до актів про відсутність на роботі від 23 грудня 2021 року, 24 грудня 2021 року, 28 грудня 2021 року, ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 8-00 до 16-30 (15-00) без поважних причин, на телефонні дзвінки не відповідав. Акти підписано головою профспілки - ОСОБА_3 , вихователь-методист ОСОБА_4 , завідувач з господарства ОСОБА_5 .

Факт прогулу ОСОБА_1 зафіксовано у табелі обліку використання робочого часу за грудень 2021 року.

Згідно витягу з протоколу № 55 від 28 грудня 2021 року профспілкового комітету КЗ «ДНЗ (ясла-садок) № 33» профспілковий комітет постановив надати згоду на звільнення робітника з комплексного обслуговування та ремонту будівель ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України 28 грудня 2021 року за прогул без поважних причин.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, а тому не підлягають розгляду і в суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Вказані висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 727/3114/21, від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19, від 14 червня 2023 року у справі № 727/3770/21.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами (див. постанови Верховного Суду від 26 січня 2024 року у справі № 643/19450/20, від 14 лютого 2024 року у справі № 537/4343/20).

Згідно з вимогами статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Відповідно до актів про відсутність на роботі від 23 грудня 2021 року, 24 грудня 2021 року, 28 грудня 2021 року, ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 8-00 до 16-30 (15-00) без поважних причин, на телефонні дзвінки не відповідав. Акти підписано головою профспілки - ОСОБА_3 , вихователь-методист ОСОБА_4 , завідувач з господарства ОСОБА_5 .

Доказів поважності причин неявки на роботу позивачем суду не надано.

Встановивши, що 23 грудня 2021 року, 24 грудня 2021 року та 28 грудня 2021 року ОСОБА_1 допустив порушення трудової дисципліни, що виявилось у його відсутності на роботі без поважних причинпротягом робочого дня, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач законно звільнив позивача із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідачем при обранні виду стягнення враховані ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

При цьому, судом апеляційної інстанції обґрунтовано було враховано згоду профспілкового комітету на звільнення позивача.

Посилання ОСОБА_1 на невручення йому наказу про звільнення, як на підставу для скасування постанови суду апеляційної інстанції, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Яковенко Оксана Григорівна, залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов