Постанова від 12.06.2024 по справі 553/2079/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

справа № 553/2079/23

провадження № 61-1024св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Державна установа «Полтавська виправна колонія № 64», Комунальне підприємство «Полтавський обласний клінічний госпіталь для ветеранів війни Полтавської обласної ради»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2023 року у складі судді Фоміної Ю. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Державна установа «Полтавська виправна колонія № 64» (далі - ДУ «Полтавська виправна колонія № 64»), Комунальне підприємство «Полтавський обласний клінічний госпіталь для ветеранів війни Полтавської обласної ради»,про спростування недостовірної інформації щодо неправдивого звинувачення, захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2023 року позовну заяву повернено позивачу.

Ухвала мотивована тим, що позовна заява надійшла в поштовому конверті від імені позивача ОСОБА_1 , який є засудженим та відбуває покарання, не через адміністрацію установи виконання покарання, відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), та не від його захисника, який має повноваження на подання зазначеної позовної заяви,

а тому суд дійшов висновку про повернення позовної заяви на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України, як непідписану або підписану особою, яка не має права її підписувати.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

11 січня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позовна заява готувалась адвокатом Корнієнко Н. Ю., підписана особисто ОСОБА_1 та подана через канцелярію ДУ «Полтавська виправна колонія № 64» відповідно до статті 113 КВК України у закритому виді з документами, що посвідчують особу позивача, тобто з дотриманням усіх процесуальних норм.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2024 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Ленінського районного суду

м. Полтави від 09 серпня 2023 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Полтави.

07 травня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволеннюз таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Повертаючи позовну заяву з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позовна заява та поштовий конверт надійшли до суду з порушенням порядку, встановленого КВК України, а саме не через адміністрацію установи виконання покарань, отже, відомостей щодо джерела їх походження, ким та за яких обставин їх було підписано

і направлено до суду, немає. Також у матеріалах позовної заяви немає підтверджень повноважень представника (захисника засудженого), який має право на подання позовної заяви до суду.

Проте колегія суддів не може погодитися із цими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з таких підстав.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли

б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою

(§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня

2006 року, заява № 23436/03).

Згідно з частиною першою статті 184 ЦПК України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно з частиною сьомою статті 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Установлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у ДУ «Полтавська виправна колонія № 64».

Із матеріалів справи відомо, що до Ленінського районного суду м. Полтави надійшла позовна заява, яка підписана ОСОБА_1 (а. с. 1-6).

Ця позовна заява надійшла до суду в поштовому конверті, де відправником зазначено: ОСОБА_3 , адреса відправника:

АДРЕСА_1 , ДУ «Полтавська виправна колонія № 64» (а. с. 11).

Тобто, відбуваючи покарання в ДУ «Полтавська виправна колонія

№ 64», ОСОБА_1 засобами поштового зв?язку направив до суду підписану ним позовну заяву.

Вказане спростовує висновки судів попередніх інстанцій про те, що

в матеріалах позовної заяви немає підтверджень повноважень представника (захисника засудженого), який має право на подання позовної заяви до суду, оскільки позов подано особисто ОСОБА_1 , а тому необхідності в доданні до матеріалів позовної заяви довіреності чи іншого документа, що підтверджує повноваження представника позивача, немає.

Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність направлення позовної заяви через адміністрацію установи виконання покарань колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 107 КВК України засудженим забороняється надсилати та отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно з пунктом 4 Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2013 року № 1304/5 (далі - Інструкція), відповідно до статті 7 Закону України «Про попереднє ув`язнення» і статей 8, 113 КВК України скарги, заяви, клопотання і листи (кореспонденція) осіб, узятих під варту, та засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягають перегляду, за винятком випадків, передбачених абзацом третім цього пункту.

Відповідно до абзацу третього пункту 4 Інструкції та частини четвертої статті 113 КВК України кореспонденція, яку засуджені чи особи, взяті під варту, адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, Міжнародному кримінальному суду,

а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві чи захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені та особи, взяті під варту, одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суди віднесені до переліку органів, яким кореспонденція від засуджених надсилається без перегляду адміністрацією виправної колонії.

З огляду на викладене вбачається, що ОСОБА_1 дотримався встановленого законом порядку подання позову до суду.

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Голднер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року, серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Герен проти Франції» від 29 липня 1998 року, § 37, рішення у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року, заява

№ 23436/03).

ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі

й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, а й реальним (рішення ЄСПЛ у справі

«De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що за встановлених у цій справі обставин ОСОБА_1 особисто подав позов до суду, що не зобов?язувало його додавати до матеріалів позовної заяви довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача. Крім того, позивач дотримав порядку надсилання поштової кореспонденції до суду, передбаченого Інструкцією та частиною четвертою статті 107, частиною четвертою статті 113 КВК України. За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України. Тому колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2023 року та постанови Полтавського апеляційного суду від

15 листопада 2023 рокуіз направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2023 рокускасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов