Рішення

від 20.06.2024 по справі 160/10469/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 рокуСправа №160/10469/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ЛАБОРАТОРІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ БЕЗПЕЧНОСТІ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ ТА ЗАХИСТУ СПОЖИВАЧІВ до Східного офісу Держаудитслужби про зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить: скасувати п. 3 вимоги Східного офісу Держаудитслужби від 20.03.2024 року № 040407-15/2005-2024.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач у своїх висновках не зазначає про невірне нарахування позивачем ЄСВ, а вимагає відшкодувати зайво нараховане ЄСВ спираючись на дати його сплати; фінансові порушення визначені відповідачем не у встановленому порядку, а на власний розсуд.

Ухвалою суду від 23.04.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Позивач не оспорює виявлене порушення: зайве нарахування ЄСВ. Суми ЄСВ були нараховані та виплачені на суми компенсацій за невикористані відпустки, виплачені особам, які фактично вже не знаходились у трудових відносинах з позивачем.

Позивач надав відповідь на відзив, у якому підтримує свою правову позицію.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.

Відповідачем проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Дніпровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за період з 01.01.2019 року по 31.10.2023 року.

На підставі ревізії складено Акт від 01.02.2024 року № 040407-25/3р, копія якого міститься у матеріалах справи.

06.03.2024 року відповідач склав висновки на заперечення позивача до акту перевірки, копія яких міститься у матеріалах справи.

20.03.2024 року відповідач склав вимогу № 040407-15/2005-2024 «Про усунення виявлених порушень», у якій вимагає:

1. розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників лабораторії, винних у допущених порушеннях;

2. забезпечити відшкодування, відповідно до норм ст.130-136 КЗпП України на користь лабораторії шкоди (збитків) заподіяних внаслідок неправильного нарахування і виплати заробітної плати та інших виплат на суму 73513,54 грн.;

3. забезпечити відшкодування відповідно до ч.13 ст. 9 Закону № 24640-VI та Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 23.07.2021 року № 417, зайво сплаченого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахованого на суми виплаченої звільненим працівникам компенсації за невикористані відпустки на суму 295626,07 грн.

Предметом позову позивачем визначено у позовній заяві лише п. 3 вимоги Східного офісу Держаудитслужби від 20.03.2024 року № 040407-15/2005-2024.

У тексті вимоги Східного офісу Держаудитслужби від 20.03.2024 року № 040407-15/2005-2024 прямо вказано, що зайво сплачений єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахований та сплачений на суми виплаченої звільненим працівникам компенсації за невикористані відпустки на суму 295 626,07 грн., є саме матеріальною шкодою (збитками), що завдана позивачу на відповідну суму.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні від 26.01.1993 року №2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

В силу частини 1 статті 2 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (№2939-XII) головними завданнями органу державного фінансового контролю є:

здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 року №43 (Положення №43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Крім того, підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення:

державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії);

моніторингу закупівель.

Згідно з пунктом 7 Положення № 43, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Пунктом 2 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року №550 (Порядок №550), визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

Інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті (ч.1 ст.4 ЗУ № 2939-XII).

В силу пункту 6 Положення № 43, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

При цьому, в частині 2 статті 15 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (№2939-XII) закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Пунктом 50 Порядку № 550 визначено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання.

Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.

За приписами статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 року у справі № 820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23.02.2016 року по справі № 818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

У справі ж, що розглядається, зміст спірної вимоги, яка, як встановлено вище, є індивідуально-правовим актом, а відтак породжує права і обов`язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає в тому, щоб забезпечити відшкодування збитків, встановлених контролюючим органом.

Додатково про обов`язковий характер цієї вимоги свідчить застереження в ній про те, що її невиконання є підставою для звернення до суду в інтересах держави.

Водночас ця вимога сформульована на виконання владних управлінських функцій відповідача.

Так, пунктом 15 частини 1 статті 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (№2939-XII) передбачено, що органи державного фінансового контролю наділені повноваженнями порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

Також згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю.

Отже, наведене в сукупності не виключає права підконтрольної установи на перевірку оскаржуваної вимоги в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 22.12.2022 у справі №826/13003/17.

Водночас, згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2020 року № 802/342/17-а (п. 37 та 38), вимога контролюючого органу в частині усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, є обов`язковою до виконання лише у частині, яка не передбачає можливості примусового стягнення сум завданих збитків, відшкодування яких здійснюється через суд або у добровільному порядку. Тому така вимога в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов`язки для підприємства, що було об`єктом перевірки; недотримання органом фінансового контролю рекомендацій Державної фінансової інспекції України, викладених у листі ДФІ України N 25-18/205, не є окремою підставою для визнання вимоги органу ДФІ неправомірною, оскільки цей лист не має зобов`язального характеру, а питання правильності складання вимоги теж вирішується судом під час розгляду справи за позовом контролюючого органу, пред`явленого до об`єкта перевірки про стягнення з нього збитків.

Суд бере до уваги, що пункти 3 вимоги стосуються саме відшкодування позивачем завданих збитків у сумі 295625,07 грн. У тексті вимоги Східного офісу Держаудитслужби від 20.03.2024 року № 040407-15/2005-2024 прямо вказано, що зайво сплачений єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нараховаий на суми виплаченої звільненим працівникам компенсації за невикористані відпустки на суму 295 626,07 грн., є саме матеріальною шкодою (збитками), що завдана позивачу на відповідну суму.

За вказаних обставин суд не уповноважений у даній справі, предметом спору у якій є правомірність вимоги контролюючого органу, дослідувати правомірність визначення контролюючим органом сум збитків та їх обґрунтованість.

Враховуючи те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, тому правильність їх обчислення та обґрунтованість вимоги в цій частині перевіряє суд, який розглядає позов про стягнення з підконтрольної установи збитків.

Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги.

Тому позивач помилково вважає, що безпосередньо вказаною вимогою передбачено відшкодування.

Зокрема, збитки відшкодовуються в добровільному порядку підконтрольною установою або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.

Окрім того, оскаржувана вимога відповідача в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов`язки для підприємства, що було об`єктом перевірки.

Разом із тим, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов`язки для позивача.

Аналогічні висновки щодо застосування наведених норм права викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №820/3534/16, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №1440/1820/18, від 10.12.2019 року у справі № 808/6509/13-а, від 06.02.2020 року у справі №1740/1852/18, від 07.02.2020 року у справі № 803/634/17.

За вказаних обставин суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги.

Судові витрати покладаються на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Дніпровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (49060, м. Дніпро, пр-т. Олександра Поля, 48, код ЄДРПОУ 00693517) до Східного офісу Держаудитслужби (49101, м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, 22, код ЄДРПОУ 40477689) про визнання скасування вимоги.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Златін