Ухвала

від 20.06.2024 по справі 320/11027/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

20 червня 2024 року 320/11027/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Обухівське» про визнання недійсним договору дарування та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДПС у Київській області з позовом, в якому просить:

- визнати недійсним договір дарування від 07 липня 2021 року № 464, укладений між ТОВ «Узинський цукровий комбінат» (код ЄДРПОУ 00372536) та ТОВ «Обухівське» (код ЄДРПОУ 43008254);

- застосувати наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стягнути в дохід держави об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 92092732204), який розташований за адресою: Київська обл., м. Узин, вул. Маяковського (Володимира Симиренка), буд. 2-В.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року у справі № 320/11027/21 скасовано, а справу направлено до Київського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 справу прийнято до провадження та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про недійсність спірного договору дарування, оскільки укладення останнього на думку контролюючого органу було спрямоване з виключною метою в подальшому не погашати грошові зобов`язання за податковими повідомленнями-рішеннями від 31.03.2020 за №№0003873201, 0003863201, 0003853201, 0003843201, 0003833201 на загальну суму 172 562 939,45грн.

За результатами оскарження платником у судовому порядку податкових повідомлень-рішень постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 320/3824/20 задоволено касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТДВ «Узинський цукровий комбінат» про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Позивач стверджував, що на наступний день після винесення постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 320/3824/20, ТДВ «Узинський цукровий комбінат» здійснено відчуження активів нерухомого майна спершу Товариству з обмеженою відповідальністю «Роза-Л», однак у зв`язку з відміною/видаленням цих реєстраційних дій та поверненням майна ТДВ «Узинський цукровий комбінат» вдруге було здійснено відчуження на користь ТОВ «Обухівське» шляхом укладення оскарженого договору дарування.

На думку контролюючого органу, укладаючи договір дарування від 07.07.2021 та передаючи основні активи підприємства, ТДВ «Узинський цукровий комбінат» завідомо умисно вчинило ці дії, ухиляючись від сплати узгоджених грошових зобов`язань на суму 172 562 939,45грн. Отже, вказаний правочин завідомо суперечний інтересам держави і суспільства, оскільки спрямований на корисливі мотиви, а саме з метою недопущення опису майна у податкову заставу та погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків.

Товариством з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого судом установлено, що ТДВ «Узинський цукровий комбінат» повторно звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.03.2020 № 0003873201, № 0003863201, № 0003853201, № 0003843201, № 0003833201 з підстав, відмінних від підстав, які були предметом розгляду у справі № 320/3824/20. Зазначено, що повторне звернення до суду з інших підстав повністю узгоджується із чинним законодавством та відповідає судовій практиці Верховного Суду, а саме постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №640/13460/19.

З огляду на викладене відповідач-1 вказав, що в силу неузгодженості податкових повідомлень-рішень від 31.03.2020 №0003873201, №0003863201, №0003853201, №0003843201, №0003833201 вони не породжують для ТДВ «Узинський цукровий комбінат» жодних обов`язків.

Крім того зазначено, що право позивача щодо стягнення податкового боргу за рахунок нерухомого майна ТДВ «Узинський цукровий комбінат» ще не настало, позаяк стягнення коштів за рахунок платника податків здійснюється за рішенням суду, а тому твердження позивача про те, що договір дарування використовується для унеможливлення стягнення податкового боргу за рахунок майна платника податків є виключно припущенням, а тому спірний договір не може суперечити інтересам держави. З урахуванням викладеного вважає, що в діях ТДВ «Узинський цукровий комбінат» відсутній умисел щодо несплати податків під час укладання спірного правочину.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Обухівське» до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю. Стверджував, що позивачем не доведено недодержання відповідачами вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства при укладенні оспорюваного договору дарування, не доведено умислу в діях осіб, що уклали такий договір, а отже відсутні підстави для застосування наслідків нікчемності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. Зазначено також, що сторони не виконали умови спірного договору № 464 від 07.07.2021, а саме відповідач 1 не передав, а відповідач 2 не прийняв нерухоме майно.

Вирішуючи даний спір, суд зазначає наступне.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

За загальним правилом критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.

Статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Ураховуючи ознаки підвідомчості спору господарському суду, узагальнені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №911/1834/18, від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 та застосовуючи динамічне тлумачення наведених вище норм у контексті цієї справи, Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на тому, що за загальним правилом спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за сукупності таких умов:

а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГПК України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, та/або спору про право (щодо інтересу, правочину, зобов`язання), що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Такий загальний підхід не унеможливлює винятків, що ґрунтуються на законі, пріоритеті права на судовий захист порушених прав чи інтересів осіб та аналізі природи правовідносин у спорі.

Зокрема, спірні правовідносини мають приватноправовий характер, якщо зумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для приватноправової сфери.

Разом з тим, як зазначає Велика Палата Верхового Суду у постанові від 29.02.2024 у справі №580/4531/23 при реалізації контролюючим органом повноважень за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначальним для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів залишається з`ясування його публічно-правової природи (змісту, характеру) із застосуванням наведених вище критеріїв, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі 815/6956/15, від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 17 червня 2020 у справі № 826/10249/18, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 30 березня 2023 року у справі №990/1/23, від 31 серпня 2023 року у справа № 640/26320/20, формулюючи універсальний підхід до розмежування приватноправових і публічно-правових спорів, який має враховуватися судами для вирішення питання предметної юрисдикції спору за участю суб`єкта владних повноважень незалежно від конкретного складу сторін.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що, вирішуючи питання предметної юрисдикції спору за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єктів приватного права щодо оспорення вчинених ними правочинів, слід враховувати, що статус позивача та/чи зазначені ним мотиви звернення до суду не є достатнім чи визначальним критерієм для віднесення такого спору до предметної юрисдикції адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ за таким позовом відповідно до статі 19 КАС України, статті 20 ГПК України, статті 19 ЦПК України судам слід виходити, окрім складу сторін, також із суті права та/або інтересу, що оспорюється або за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, обраного способу захисту та характеру спірних правовідносин у сукупності.

Застосування зазначених критеріїв дає підстави виснувати, що оспорюючи правочин, вчинений суб`єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов`язків, суб`єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам, тому, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів.

У межах даної справи судом встановлено, що матеріально-правовою підставою позовних вимог Головне управління ДПС у Київській області визначило норми статей 203, 215, 228 ЦК України, а фактичною - те, що оспорюваний договір укладений відповідачами без наміру його виконання з метою унеможливлення стягнення податкового боргу за рахунок майна платника податків.

Отже, у даній справі суб`єкт владних повноважень оспорює правочин (договір), укладений суб`єктами приватного права (господарюючими суб`єктами), з підстав його недійсності, визначених цивільним законом.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Статтею 170 цього Кодексу встановлено, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Нормами ГК України регулюються господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Частиною 2 статті 4 ГК України визначено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі ст. 20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України є завданням господарського судочинства та відповідно до ст. 20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 238, статями 189, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Закрити провадження в адміністративній справі №320/11027/21 за позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Обухівське» про визнання недійсним договору дарування та зобов`язання вчинити дії.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення з тими самими позовними вимогами не допускається.

Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя Лапій С.М.