Постанова

від 19.06.2024 по справі 620/850/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/850/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Василенка Я.М.,

Шведа Е.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року по справі за адміністративним позовом Споживчого товариства «Перелюбське» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Споживче товариство «Перелюбське» звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просило:

- визнати протиправними та скасування податкових повідомлень - рішення від 27.12.2023 № 14103/Ж10/25-01-07-05-01, від 27.12.2023 № 14104/Ж10/25-01-07-05-01.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що фактичні підстави (фактичні обставини та передумови), які дозволяли відповідачу керуватись п.п.80.2.2 та п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 Податкового Кодексу України при призначенні та проведенні фактичної перевірки, у наказі не зазначені. Крім того, позивач зазначає, що оскільки діюче законодавство України не зобов`язує зазначати у розрахункових документах цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку при продажу алкогольних напоїв, що марковані марками старого зразка, то відповідач безпідставно стверджує, що при продажу алкогольних напоїв за спірний період позивач мав обов`язок друкувати рядок 9 «цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої» на фіскальному чеку.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 27.12.2023 № 14103/Ж10/25-01-07-05-01, від 27.12.2023 № 14104/Ж10/25-01-07-05-01.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем здійснено реалізацію алкогольних напоїв без відображення в фіскальному чеку обов`язкового реквізиту цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої, чим порушено вимоги Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 21.01.2016 № 13 та вимоги пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Крім того, на думку апелянта, позивачем було проведено розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості, чим порушено пункт 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Також скаржник звернув увагу на те, що відшкодована судом першої інстанції сума витрат на адвоката у сумі 5000 грн є завищеною, оскільки відшкодовуються лише витрати, як мають розумний розмір.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що у апеляційній скарзі не надано обґрунтованих доводів на підтвердження того, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення без додержання норм матеріального або процесуального права, враховуючи, що дані, отримані з належних контролюючого органу інтегрованих інформаційних баз, не є тими первинними документами, які за Законом створюють правові наслідки для платника податків, а тому не можуть виступати належними доказами у питаннях, що стосуються встановлення фактів дотримання податкового законодавства платниками податків.

До того ж, позивач просить стягнути на його користь судові витрати у розмірі 16100,00 грн на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції.

У відповіді на відзив податковим органом звернуто увагу на безпідставність стягнення правничої допомоги у розмірі 16100 грн, враховуючи, що витрати повинні мати розумний розмір та той факт, що дана справа не є складною, а розглядається в порядку письмового провадження.

Згідно пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.2023 в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області винесено наказ № 2203-п, яким наказано провести фактичну перевірку Споживчого товариства «Перелюбське», магазин за адресою Чернігівська область, Корюківський район, с. Перелюб, вул. Шевченка, буд. 11 з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання законодавства щодо цін та ціноутворення.

На підставі вказаного наказу та направлень № 4223/ж3/25-01-07-05-01, № 4225/ж3/25-01-07-05-01 від 30.10.2023 посадовими особами Головного управління ДПС у Чернігівській області 31.10.2023 проведено фактичну перевірку магазину позивача, що розташований за адресою: Чернігівська область, Корюківський район, с. Перелюб, вул. Шевченка, буд. 11, за результатами якої складено акт (довідку) фактичної перевірки, зареєстрований в органі ДПС 10.11.2023 за № 11006/ж5/25-01-07-05-01.

Під час проведення перевірки встановлено реалізацію алкогольних напоїв, які підлягають обов`язковому маркуванню марками акцизного податку через РРО без зазначення в фіскальному чеку обов`язкового реквізиту серії та номеру марки акцизного податку, що підтверджується даними з СОД РРО, а саме: з порушенням реквізитів фіскального чека реалізовано 02.01.2022 об 16:02 коньяк 0,1 л за ціною 38,00 грн. У подальшому, за період з 02.01.2022 до закінчення перевірки реалізовано алкогольних напоїв без зазначення в фіскальному чекові обов`язкового реквізиту на суму 903503,00 грн, чим порушено вимоги пунктів 1, 2 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зі змінами та доповненнями.

Також перевіряючими встановлено реалізацію вина 0,75 л за ціною 174,00 грн. в кількості 2 пляшки на загальну суму 348,00 грн. 16.08.2023 об 16:04 год без зазначення відповідного коду УКТ ЗЕД, чим порушено вимоги пункту 11 статті 3 Закону України від 06.07.95 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зі змінами та доповненнями.

Як наслідок, 27.12.2023 Головним управлінням ДПС у Чернігівській області відносно позивача винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 14103/Ж10/25-01-07-05-01, яким застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів в розмірі 1355292,50 грн;

- № 14104/Ж10/25-01-07-05-01, яким застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів в розмірі 5100,00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки недотримання контролюючим органом вимог підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81, пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо призначення фактичної перевірки без визначення правових підстав призвело до звуження прав позивача як платника податків, що свідчить про протиправність здійсненого заходу податкового контролю та прийняття за його наслідками актів індивідуальної дії, оскільки описані вище порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати, тому наявні підстави для скасування прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи, в тому числі, виконують такі функції:

- здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів (п.п.19-1.1.4 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України)

- здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері (п.п.19-1.1.14 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України);

Згідно п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Тобто, до функцій контролюючих органів, відповідно до ст. 19 ПК України віднесено здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері (19-1.1.14); здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п.19-1.1.16.); проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п.19-1.1.17) та інші.

За правилами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - Кодекс або ПК України або повністю назва), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Відповідно до пп. 81.1 ст.81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Таким чином, фактична перевірка платника податків проводиться виключно за умови пред`явлення посадовими особами контролюючого органу направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до наказу № 2203-п від 30.10.2023, підставою проведення перевірки були положення підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Так, підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України визначено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено наконтролюючі органи, виробництва та обігупідакцизних товарів.

У даному випадку достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин, зокрема і у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

У той же час, відповідачем не було зазначено жодних пояснень щодо того, що стало підставою проведення перевірки, разом з тим надано до суду першої інстанції лист Державної податкової служби України № 25942/7/99-00-07-04-03-07 від 13.10.2023, в якому вказано про встановлення ризиків у діяльності позивача та необхідність організувати та провести фактичну перевірку усіх господарських об`єктів позивача.

Втім колегія суддів звертає увагу на те, що у спірному наказі відсутні посилання як і на вищевказаний лист Державної податкової служби України, так і на будь-які інші конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють (юридичні підстави).

З матеріалів справи вбачається, що такий наказ взагалі не містить посилання на жодну з можливих фактичних підстав перевірки, визначених підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховного Суду у постанові від 27.11.2023 у справі № 420/11790/22.

З огляду на вказане, Верховний Суд в подібних правовідносинах у постанові від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18 вказав, що у наказі про призначення фактичної перевірки, має бути крім посилання на норми, що їх регулюють, посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, інформація, яка слугувала підставою.

Разом з тим, у наказі не відображено, в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер) були встановлені факти сумнівності, сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.

Також слід звернути увагу на положення пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, якими передбачено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, податкові органи здійснюють державний контроль (нагляд) та спостереження у сфері ціноутворення відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом. Податкові органи здійснюють контроль за дотриманням платниками податків вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) шляхом проведення фактичних перевірок. Фактична перевірка проводиться за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримання у встановленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків законодавства про ціни і ціноутворення; отримання письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Водночас відповідачем не надано жодних пояснень та доказів щодо наявності підстав для проведення перевірки відповідно вищевказаної норми.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/17123/18 від 02.02.2020 відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 (справа № 804/1113/16), від 24.05.2019 (справа № 826/16221/15), від 03.10.2019 (справа № 820/850/16), від 16.10.2019 (справа № 820/11291/15), від 22.11.2019 (справа № 815/4392/15) тощо.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що недотримання контролюючим органом вимог підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81, пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо призначення фактичної перевірки без визначення правових підстав призвело до звуження прав позивача як платника податків, що свідчить про протиправність здійсненого заходу податкового контролю та прийняття за його наслідками актів індивідуальної дії, оскільки описані вище порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати, тобто допущені податковим органом порушення під час призначення перевірки за усталеною практикою Верховного Суду є істотними, відповідно, є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових-повідомлень-рішень, тому відсутні підстави для аналізу решти доводів апеляційної скарги, зокрема, щодо суті покладених в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

Щодо вимог про стягнення на користь позивача 16100 грн за надання правничої допомоги, понесеної в суді апеляційної інстанції, слід зазначити наступне.

Так, у статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У свою чергу, відповідно до частин шостої та сьомої ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених правових норм вказує про те, що у разі неспівмірності таких витрат, обов`язок доведення покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатським об`єднанням «Лігал Айк`ю Груп» укладено договір про надання правової допомоги від 30 квітня 2024 року №30/04/24/1.

На підтвердження витрат на правничу допомогу в сумі 16100 грн до суду апеляційної інстанції позивачем надано: договір №30/04/24/1 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 30.04.2024, акт виконаних робіт №88 від 17.05.2024, рахунку на оплату № 88 від 17.05.2024, платіжну інструкцію № 2855 від 01.05.2024.

У відповідності до акту виконаних робіт №88 від 17.05.2024 було надано правову (професійну правничу) допомогу на суму 16 100 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів звертає увагу на те, що розподілу судових витрат підлягають лише ті витрати, що безпосередньо стосуються судової справи та її предмета.

Так, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Разом з тим, колегія суддів враховує правові висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) в якій Суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Відтак, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У той же час, колегія суддів зауважує, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

В контексті наведеного положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами.

Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 813/1966/18.

У свою чергу, відповідачем у відповіді на відзив викладено заперечення проти відшкодування витрат на правничу допомогу.

У той же час, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Слід зазначити, що спір, який виник між сторонами, віднесений Кодексом адміністративного судочинства України до справ незначної складності, справа розглядалась у спрощеному провадженні, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

Фактично у суді апеляційної інстанції представником позивача було складено лише відзив на апеляційну скаргу, інших робіт в межах договору 30/04/24/1 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 30.04.2024 виконано не було.

Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі №873/52/22 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

З огляду на вказане, оцінюючи заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що відшкодування витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 16100 грн, враховуючи складність даної справи, та предмет даного судового розгляду, не відповідає критерію реальності таких витрат, тому витрати на професійну правничу допомогу лише на суму 4000 грн, є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь Споживчого товариства «Перелюбське» витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у розмірі 4000 грн. (чотири тисячі гривень) 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді Я.М. Василенко

Е.Ю. Швед