Постанова

від 18.06.2024 по справі 826/17974/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17974/14 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря Мельник К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС в Одеській області, третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління МВС в Одеській області, третя особа - Міністерство юстиції України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 жовтня 2014 року №2239о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік);

- поновити ОСОБА_1 з 28 жовтня 2014 року на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2014 року і до винесення судом постанови по справі середнє грошове забезпечення, яке на момент звільнення отримував позивач на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані накази відповідачів прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, а саме: підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» щодо порушення порядку звільнення позивача із займаної посади та частини третьої статті 1 цього Закону щодо порушення застосування критерія здійснення очищення влади (застосування заборони).

Крім того, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято за формальними ознаками, оскільки службове розслідування не проводилось; будь-яких рішень, дій чи бездіяльності, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини позивач не вчиняв.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року позовні вимоги - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 жовтня 2014 року №2239о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік).

Здійснено вихід за межі позовних вимог та визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 31 жовтня 2014 року №775о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки у запас Збройних Сил.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки з 28 жовтня 2014 року.

Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 683 286,83 грн. (шістсот вісімдесят три тисячі двісті вісімдесят шість гривень вісімдесят три копійки).

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі 12 266,04 грн. (дванадцять тисяч двісті шістдесят шість гривень чотири копійки).

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

В апеляційній скарзі, Міністерство внутрішніх справ України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог до МВС України та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог до МВС України відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що положеннями Закону України «Про очищення влади» передбачено проведення перевірки лише щодо осіб, які не підпадають під дію п. п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, норми якого є чинними.

Враховуючи, що застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» не потребує необхідності встановлення певних фактів, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду, в яких також підкреслено, що така заборона не є видом юридичної відповідальності, вказане свідчить про помилковість висновків суду про невідповідність положень указаного Закону Конституції України.

Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_1 зазначав, що рішення суду першої інстанції прийнято з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду та у ньому обґрунтовано підкреслено на неможливості звільнення особи на підставі Закону без аналізу її індивідуальної поведінки, оскільки в іншому випадку має місце презумпція колективної вини, що суперечить приписам статті 1 Закону України «Про очищення влади». Крім того, позивач зазначив, що всупереч норм вказаного Закону перевірка щодо нього не проводилася, що свідчить про законність рішення суду першої інстанції.

Також, Ліквідаційна комісія ГУ МВС в Одеській області подавала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що ОСОБА_1 було звільнено правомірно, на підставі положень Закону України «Про очищення влади», який неконституційним визнано не було, у межах повноважень та у спосіб, що ним були визначені, з урахуванням дискреційних повноважень.

Міністерство юстиції України у своїх поясненнях зазначило, що дії стосовно внесення ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» є законними і правомірними, підстави для вилучення його з цього реєстру відсутні, люстрація згідно практики Верховного Суду не є видом юридичної відповідальності, а постановою Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №750/4139/15-к визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбачено ст. 340 Кримінального кодексу України, що знайшло свій вияв у наявності умислу у діях позивача на незаконне перешкоджання громадянам у реалізації їх прав на мирні зібрання.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - задоволено повністю, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - скасовано, та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 03 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року в справі № 826/17974/14 скасовано, а справу № 826/17974/14 направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову від 12 січня 2022 року у письмовому провадженні без дотримання процедури надіслання позивачу копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги Міністерства внутрішніх справ України, позбавив позивача права на судовий захист.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - скасовано, та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 826/17974/14 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року скасовано, а справу №826/17974/14 направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суд касаційної інстанції зазначив, що постановою Верховного Суду від 03 травня 2023 року судове рішення апеляційного суду було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду (т. 3 а.с. 158-164).

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив: «В матеріалах справи міститься супровідний лист Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року про направлення копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги на адресу учасників справи, зокрема, представнику позивача Авраменку Г.М . Однак доказів отримання представником позивача вказаних документів матеріали справи не містять».

Тому, встановивши зазначене процесуальне порушення, Верховний Суд направив справу до суду апеляційної інстанцій на новий розгляд.

Між тим, після отримання судом апеляційної інстанції цієї справи для нового апеляційного розгляду, ним не було вжито жодних заходів щодо вручення ОСОБА_1 примірника апеляційної скарги разом із додатками, про що йшлося у постанові Верховного Суду від 03 травня 2023 року.

Ухвалою апеляційного суду від 11 травня 2023 року справу одразу було призначене до розгляду у порядку письмового провадження (т. 3 а.с. 176).

Після цього, суд апеляційної інстанції розглянув цю справу у письмовому провадженні й ухвалив судове рішення про відмову у задоволенні позову (т. 3 а.с. 177-182).

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалене судом апеляційної інстанції у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.03.2024, визначено наступний склад суду: головуючий суддя - Аліменко В.О., судді Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2024 року колегією суддів було прийнято справу №826/17974/14 до свого провадження та призначено вказану справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року призначено справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС в Одеській області, третя особа - Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 1991 року.

Наказом МВС України від 09.02.2011 №145 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Управління МВС України в Чернігівській області - начальника міліції громадської безпеки.

08.05.2014 МВС України видано наказ №822 о/с, яким полковника міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) призначено заступником начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальником міліції громадської безпеки, звільнивши його з посади заступника начальника Управління МВС України в Чернігівській області - начальника міліції громадської безпеки.

Наказом МВС України від 27 жовтня 2014 року №2239о/с «По особовому складу», згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік).

На підставі наказу МВС України від 27 жовтня 2014 року № 2239о/с «По особовому складу», ГУ МВС в Одеській області прийнято наказ від 31 жовтня 2014 року № 775о/с «По особовому складу», яким полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника ГУ МВС України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, звільнено у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідачів та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав до суду жодних доказів щодо здійснення ОСОБА_1 будь-якими рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

У зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 повинен бути поновлений саме на тій посаді, з якого останнього було звільнено, із стягненням на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 683 286,83 грн та виключенням останнього з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» (далі - Закон №1682-VII).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону № 1682-VII).

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Статтею 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

Відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо начальницького складу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації) передбачені статтею 3 Закону України «Про очищення влади».

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

Згідно вимог частини другої статті 5 Закону України «Про очищення влади» Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:

1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;

2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;

3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.

Частиною дванадцятою статті 5 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

В свою чергу слід зазначити, що вказаним вище пунктом Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» не передбачено додаткової перевірки для осіб, щодо яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону, у випадку відповідності їх приписам частини першої статті 3 Закону, а відтак посилання суду першої інстанції на необхідність дотримання відповідачами передбаченої статтями 4-5 Закону України «Про очищення влади» процедури перевірки відносно позивача, є помилковими.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про очищення влади» інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається: на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів; під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі; у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.

Згідно вимог частини третьої статті 7 Закону України «Про очищення влади» Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону: 1) прізвище, ім`я, по батькові; 2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону; 3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону; 4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону. Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.

Таким чином, з огляду на викладене, заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акту.

Закон України «Про очищення влади» був предметом оцінки Європейської комісії «За демократію через право» (далі - «Венеціанська комісія») за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки:

1) Проміжний висновок №788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у місті Венеція (далі - «Проміжний висновок № 788/2014»);

2) Остаточний висновок №788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у місті Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок №788/2014).

У пункті 18 Проміжного висновку №788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:

1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;

2) прецедентного права національних конституційних судів;

3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:

- «Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів» №1481 (2006) (далі - «Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006)»);

- «Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» №1096 (1996) (далі - «Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)») та додана до неї доповідь, яка містить «Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права» (далі - «Керівні принципи ПАРЄ»).

Водночас, питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.

На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.

На час розгляду даної справи рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.

Водночас, Верховний Суд у рішенні від 18.09.2018 у справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею.

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 зазначено, що складність правових питань, які постали перед судами та з якими національна правова система стикнулася вперше, потребувала висновків Конституційного Суду України, оскільки доводи позивача серед іншого ґрунтувалися на доводах про неконституційність положень Закону України «Про очищення влади», зокрема в частині суперечності його норм приписам статті 61 Конституції України щодо індивідуалізації юридичної відповідальності.

Водночас необхідно врахувати, що на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону України «Про очищення влади», як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

Колегія суддів звертає увагу, що відсутність у Законі України «Про очищення влади» процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною другої статті 2 КАС України.

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 809/3977/14.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з лютого 2011 року по травень 2014 року обіймав посаду заступника начальника Управління МВС України в Чернігівській області - начальника міліції громадської безпеки.

Підставою для видання оскаржуваного наказу стала перевірки відомостей, зазначених в особовій справі позивача, якою встановлено, що останній, відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині першій статті 3 Закону України «Про очищення влади» у період з лютого 2010 року по травень 2014 року обіймав посади, щодо яких встановлена заборона.

Тобто, встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

Отже, звільнення ОСОБА_1 проведено на підставі відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідних посадах. Водночас, встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою вказаної перевірки.

Колегія суддів звертає увагу, що вказаними нормами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку.

Таким чином, вимоги статті 3 Закону України «Про очищення влади» мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст. 1 Закону України «Про очищення влади», якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов`язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Водночас, при застосуванні до особи положень Закону мало б бути з`ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.

Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.

Натомість, без доведення вини у передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України «Про очищення влади» запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу.

Приписами Закону України «Про очищення влади» встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст. 58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.

Аналогічна правова позиція щодо фактичної зворотної дії Закону України «Про очищення влади» всупереч положень ст. 58 Основного Закону України міститься у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 826/3328/16.

Водночас, Європейський Суд з прав людини у постанові по справі «Полях та інші проти України» зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент ОСОБА_2 .

Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_2 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Європейський суд з прав людини визнає необхідним втручання у відношенні особи щодо застосування до неї процедур, передбачених Законом, у випадку, якщо поведінка особи, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві.

Колегія суддів звертає увагу, що вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 01.06.2017 у справі № 750/4139/15-к визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення за статтею 340 Кримінального кодексу України та призначено останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Постановою Верховного Суду від 20.02.2018 у цій же справі приписано вважати ОСОБА_1 засудженим за статтею 340 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки та на підставі статті 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням упродовж однорічного іспитового строку та покладенням на нього обов`язку, передбаченого п. 2 частини першої статті 76 КК України: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та обов`язку, передбаченого п. 1 частини другої статті 76 КК України: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Крім того, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 прямого умислу на незаконне перешкоджання громадянам у реалізації їх прав на мирні зібрання та про доведеність його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 340 КК України, що мало місце 25.11.2013 в районі скверу ім. Попудренка в м. Чернігові під час проведення розпочатої 23.11.2013 безстрокової мирної акції «Я обираю ЄС».

Таким чином, вироком суду у справі №750/4139/15-к, який набрав законної сили, встановлено вчинення позивачем протиправного порушення прав і свобод людини під час проведення мирних зібрань.

Колегія суддів звертає увагу, що на момент прийняття оскаржуваного наказу МВС України від 27.10.2014 №2239 о/с «По особовому складу» та наказу ГУ МВС в Одеській від 31.10.2014 №775 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника ГУ МВС в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки відповідачами не проводилася перевірка щодо особистої причетності позивача до негативних і антидемократичних подій в Україні.

Водночас, виходячи із завдань адміністративного судочинства, позиції Європейського суду з прав людини та практики Верховного Суду в аналогічній категорії справ, суд не може не враховувати обставини, встановлені у вироку суду від 01.06.2017 у справі № 750/4139/15-к, який набрав законної сили.

Відповідно до вимог статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, з огляду на викладене, вирок суду у справі №750/4139/15-к є обов`язковим для адміністративного суду в частині того, чи мали місце відповідні дії особи та чи вчинені вони нею.

Враховуючи, що вироком суду, який набрав законної сили, встановлені факти вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340 КК України, які отримали свій вияв у вигляді прямого умислу на незаконне перешкоджання громадянам у реалізації їх прав на мирні зібрання, і такі дії мали місце 25.11.2013, тобто до моменту звільнення ОСОБА_1 із займаної посади 27.10.2014, колегія суддів приходить до висновку про помилковість позиції суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання протиправними та скасування наказу МВС України від 27.10.2014 №2239 о/с «По особовому складу» та наказу ГУ МВС в Одеській від 31.10.2014 №775 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки.

З огляду на те, що позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення в частині, то в цій частині позовні вимоги задоволенню також не підлягають.

Згідно п. 1 розд. ІІ Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5 (далі - Положення №1704/5) внесенню до Реєстру підлягають відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Положення №1704/5 передбачено, що підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є, зокрема, надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», інформації про звільнення особи з посади.

Пунктом 5 розділу ІІ указаного Положення передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.

З урахуванням наведеного, оскільки у судом встановлено відсутність підстав для скасування наказу в частині звільнення позивача із займаної посади на підставі Закону України «Про очищення влади», то не підлягають також і задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання МВС України надати до Мін`юсту України відомостей про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, передбачених частини третьої ст. 1 Закону України «Про очищення влади».

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги позивача, а тому, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В свою чергу доводи апелянта заслуговують уваги, оскільки спростовують висновки суду першої інстанції.

Враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов`язку доказування протилежного.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, у зв`язку з чим прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування, та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що на виконання вимог Верховного Суду викладених в постанові від 19 лютого 2024 року судом апеляційної інстанції було направлено ОСОБА_1 копію апеляційної скарги з додатками (вкладення 6,5 МБ, т. 4 а.с. 27), в свою чергу, позивач підтвердив отримання апеляційної скарги (т. 4 а.с. 28).

Крім того, слід зазначити, що судом апеляційної інстанції було повторно направлено ОСОБА_1 копію апеляційної скарги з додатками (вкладення 6,5 МБ, т. 4 а.с. 37), в свою чергу, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що йому надійшла повторна апеляційна скарга МВС України (т. 4 а.с. 51).

Таким чином, після отримання судом апеляційної інстанції цієї справи для нового апеляційного розгляду, Шостим апеляційним адміністративним судом було вжито заходи щодо вручення ОСОБА_1 примірника апеляційної скарги разом із додатками, про що йшлося у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2024 року.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

А.Ю. Кучма

Повний текст постанови складено « 20» червня 2024 року.