Постанова

від 19.06.2024 по справі 120/4214/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4214/19-а Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

19 червня 2024 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЯЖ І К ПЛЮС" до Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЯЖ І К ПЛЮС" до Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.03.2020 року у межах даної справи було зокрема, зобов`язано Державну податкову служби України зареєструвати податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЯЖ І К ПЛЮС" № 8 від 08.10.2019 року, № 9 від 08.10.2019 року, № 10 від 08.10.2019 року, № 11 від 08.10.2019 року, № 12 від 08.10.2019 року, № 33 від 15.10.2019 року, № 34 від 15.10.2019 року, № 35 від 15.10.2019 року, № 36 від 15.10.2019 року, № 37 від 15.10.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних.

26.08.2020 року Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 120/4214/19-а про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЯЖ І К ПЛЮС" судових витрат зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 19210,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.02.2021 року замінено сторону (стягувача) - Товариство з обмеженою відповідальністю "КРЯЖ І К ПЛЮС" за вказаним виконавчим листом, на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство "Продовольча компанія "Поділля" (код ЄДРПОУ: 33143011, адреса: вул. Порошенка О. Героя України, 74А, смт. Крижопіль, Крижопільський район, Вінницька область, 24600).

В подальшому, 17.12.2020 року та 18.12.2020 року судом видано виконавчі листи про зобов`язання Державну податкову службу України зареєструвати податкові накладні № 8 від 08.10.2019 року, № 9 від 08.10.2019 року, № 10 від 08.10.2019 року, № 11 від 08.10.2019 року, № 12 від 08.10.2019 року, № 33 від 15.10.2019 року, № 34 від 15.10.2019 року, № 35 від 15.10.2019 року, № 36 від 15.10.2019 року, № 37 від 15.10.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Ухвалою суду від 03.03.2021 року замінено сторону (стягувача) - Товариство з обмеженою відповідальністю "КРЯЖ І К ПЛЮС" за вказаними виконавчими листами, на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство "Продовольча компанія "Поділля" (код ЄДРПОУ: 33143011, адреса: вул. Порошенка О. Героя України, 74А, смт. Крижопіль, Крижопільський район, Вінницька область, 24600).

04.05.2023 року представником Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" подано до Вінницького окружного адміністративного суду заяву в порядку статті 383 КАС України щодо протиправної бездіяльності Державної податкової служби України, яка полягає у невиконанні рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.03.2020 року у справі №120/4214/19-а в частині реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних №34 від 15.10.2019 року, №35 від 15.10.2019 року, №36 від 15.10.2019 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" про визнання протиправними дій податкового органу в порядку ст.383 КАС України відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "Поділля" подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву, подано в порядку ст. 383 КАС України.

Обгрунтовуючи власну позицію, апелянт відзначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1ст.311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступні обставини.

Так, приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що для реєстрації податкових накладних № 34 від 15.10.2019 року, № 35 від 15.10.2019 року, № 36 від 15.10.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних позивачу необхідно збільшити суму ліміту на рахунку ПДВ, а надані суду квитанції підтверджують прийняття до реєстрації податкових накладних Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЯЖ І К ПЛЮС" на виконання рішення суду в даній справі.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що судовим рішенням в даній справі, яке підлягає виконанню, на податковий орган не був покладений обов`язок поновити (збільшити) суму реєстраційного ліміту, на яку постачальник (продавець) має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН. А відтак, оскільки поновлення реєстраційного ліміту СЕА ПДВ не відбувається автоматично з реєстрацією податкових накладних, відсутні підстави вважати, що рішення суду від 06.03.2020 року у справі № 120/4214/19-а відповідачем не виконано.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги в призмі встановлених обставин у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Таким чином, правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований в тому числі і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує законні права та інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів статей 383 КАС України можливе лише у разі встановлення факту протиправного невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

На підставі ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело прав.

Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст.6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Конституційний Суд України у абз. 3 резолютивної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.03.2020 року, яке набрало законної сили 19.11.2020 року, були видані виконавчі листи, які в подальшому були звернуті до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а за результатами їх розгляду відкрито виконавчі провадження.

В подальшому, державний виконавець, вважаючи, що ним вчинені всі можливі дії для виконання судового рішення у справі №120/4214/19-а, прийняв постанови про закінчення виконавчих проваджень. Зокрема, сім виконавчих проваджень закрито з підстав проведення ДПС України реєстрації податкових накладних, а три - у зв`язку із не проведенням ДПС України реєстрації податкових накладних. При цьому, виконавчі документи щодо трьох податкових накладних, реєстрація яких не була проведена, органом ДВС були повернуті до суду, який їх видав, на підставі ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження".

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що для реєстрації податкових накладних № 34 від 15.10.2019 року, № 35 від 15.10.2019 року та № 36 від 15.10.2019 року позивачу необхідно збільшити суму ліміту на рахунку ПДВ.

Тобто, на переконання суду першої інстанції, саме позивачем необхідно вчинити певні дії задля виконання рішення суду в повному обсязі.

Разом з тим, судова колегія частково погоджується з вказаною позицією суду першої інстанції, і разом з тим вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку і самим державним виконавцем не вчинено дій, які б були належними і достатніми заходами виконання судового рішення.

Постанова державного виконавця про закінчення виконавчих проваджень стосовно трьох податкових накладних, реєстрацію яких не проведено, а саме № 34 від 15.10.2019 року, № 35 від 15.10.2019 року та № 36 від 15.10.2019 року, винесені передчасно та за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального вжиття державним виконавцем вичерпних заходів з їх виконання.

Відтак, судова колегія резюмує, що матеріали справи не містять доказів того, що державний виконавець здійснив всі необхідні заходи для забезпечення належного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.03.2020 року у справі №120/4214/19-а в частині реєстрації податкових накладних від 15.10.2019 року №34, 35, 36 в ЄДРПН .

За правилами п.1 ч.1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно ч.1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч.3 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Пунктом 11 ч.1 ст. 39 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч.3 ст.63 цього Закону.

Частинами 1-3 ст. 63 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, слідує, що Законом №1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом №1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

Таким чином, постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесені передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2022 року у справі №340/5200/21, від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21, від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 04 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18, від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020.

За таких обставин, колегія суддів доходить до переконання про передчасність подання позивачем заяви в порядку ст. 383 КАС України щодо визнання бездіяльності Державної податкової служби України протиправною, оскільки належним способом захисту порушених прав товариства на даному етапі буде оскарження постанов державного виконавця про закінчення виконавчих проваджень щодо трьох податкових накладних, реєстрацію яких не проведено, а саме № 34 від 15.10.2019 року, № 35 від 15.10.2019 року та № 36 від 15.10.2019 року.

Таким чином, на підставі наведених доводів та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимог позивача, однак при формуванні цього висновку не врахував всіх обставин по справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, з урахуванням висновків, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року змінити з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.