Постанова

від 04.06.2024 по справі 460/23166/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/23166/23 пров. № А/857/5553/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

з участю секретаря судового засідання : Скрутень Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Борискіним С.А., час проголошення рішення 15 год 53 хв у м. Рівне, дата складання повного тексту судового рішення 15 лютого 2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - МЮ, Мінюст), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - ЗМУ МЮ (м. Львів)), ЗМУ МЮ, в якому просив визнати протиправними та скасувати наказ МЮ №1345/к від 23.08.2023 Про звільнення та п.1 наказу ЗМУ МЮ (м. Львів) №13/к від 29.08.2023 Про оголошення наказу Мінюсту №1345/к від 23.08.2023 Про звільнення, поновити його на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції (далі - ГТУЮ) з питань державної виконавчої служби (далі - ДВС) - УДВС ГТУЮ у Рівненській області з 31.08.2023, iз внесенням відповідного запису до трудової книжки, стягнути з ЗМУ МЮ, ЗМУ МЮ (м. Львів), МЮ середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.10.2023 по дату винесення рішення судом.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, МЮ подало апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на виконання судових рішень в адміністративній справі №460/483/20, МЮ видано наказ від 22.12.2021 про поновлення позивача на посаді заступника начальника ГТУЮ з питань ДВС - УДВС ГТУЮ у Рівненській області з 26.12.2019, який доведено до його відома у встановленому законодавством порядку. При цьому вказує, що оскільки 30.09.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення ГТУЮ у Рівненській області, то після поновлення ОСОБА_1 на посаді йому неодноразово пропонувались вакантні посади державної служби як у ЗМУ МЮ (м. Львів), так і в ЗМУ МЮ, з урахуванням положень ч.3 ст.87 Закону України Про державну службу №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889). Разом з тим, позивачем не було надано письмової згоди або відмови від зайняття однієї із запропонованих посад у зазначених міжрегіональних управліннях МЮ, а ненадання ОСОБА_1 згоди на переведення на одну із запропонованих посад, на переконання скаржника, вважається відмовою від таких посад, про що позивача було попереджено. Таким чином, наказом МЮ від 23.08.2023 ОСОБА_1 звільнено 31.08.2023 з посади з дотриманням процедури звільнення, передбаченої вимогами Закону №889. Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №912 від 16.08.2022, ЗМУ МЮ (м. Львів) реорганізовано шляхом приєднання до Південно-Західного міжрегіонального управління МЮ (м. Івано-Франківськ) з перейменуванням у ЗМУ МЮ. Внаслідок реалізації вказаної постанови Уряду, у ЗМУ МЮ, яке перейменувалося, відбулося скорочення посад державної служби категорії Б підкатегорії Б2, без припинення (реорганізації, ліквідації) юридичної особи, а у ЗМУ МЮ (м. Львів) припинення юридичної особи внаслідок реорганізації, що призвело до повного скорочення штату та чисельності. Оскільки до 26.09.2022 позивачем не було подано заяву про переведення на одну із запропонованих посад, вказане свідчить, що ОСОБА_1 не лише відмовився від запропонованих вакантних посад, а свідомо зробив вибір взагалі не перебувати у трудових відносинах з МУЮ, а вже з 26.09.2022 розпочалася процедура припинення ЗМУ МЮ (м. Львів). Скаржник звертає увагу на те, що в даному випадку ОСОБА_1 не працював в органі, щодо якого розпочато процедуру припинення, оскільки не подав заяву про переведення на одну із запропонованих посад та повідомив про відмову від запропонованих йому вакантних посад, по-друге, законодавством не передбачено також обов`язку для суб`єкта призначення пропонувати рівнозначної вакантної посади державної служби у державному органі, щодо якого розпочато процедуру припинення, особі, яка підлягає звільненню в іншому органі з державної служби та потенційно могла б бути переведена, проте не виявила такого бажання.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Заслухавши суддю-доповідача, представниці відповідача Вороновської М.А., яка підтримала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 , який заперечив проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як видно з матеріалів справи, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 по справі №460/483/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2020, позивача було поновлено на посаді заступника начальника ГТУЮ з питань ДВС - начальника УДВС ГТУЮ у Рівненській області з 26.12.2019, стягнуто на користь ОСОБА_1 з МЮ середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 01.06.2020 у сумі 65112,60 грн. Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.

Постановою Верховного Суду від 30.11.2021 у цій справі касаційні скарги залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2020 без змін

На виконання вищевказаних судових рішень, наказом МЮ №3184/к від 22.12.2021 було скасовано наказ МЮ №4166/к від 23.12.2019 Про звільнення та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГТУЮ з питань ДВС начальника УДВС ГТУЮ у Рівненській області з 26.12.2019.

13.01.2022 позивач звернувся до МЮ з листом, в якому просив надати інформацію про адресу належного йому робочого місця, особи, відповідальної за виплату йому заробітної плати, та з приводу надання відпустки.

Листом №7376/6683-31-22/14.3 від 20.01.2022 Державним секретарем МЮ Бедикайлу В.В. повідомлено, що вирішення порушених ним питань можливо лише у випадках фактичного поновлення на посаді, проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України №870 від 09.10.2019 Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції, ГТУЮ у Рівненській області ліквідовано як юридичну особу публічного права та 30.09.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення вказаного управління.

Одночасно з відповіддю на звернення позивача, МЮ надіслало на його адресу попередження про наступне вивільнення не раніше ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням та припинення державної служби відповідно до п.11 ч.1 ст.87 Закону №889 у зв`язку з ліквідацією державного органу, а також запропоновано переведення на одну із вакантних посад державної служби категорій Б та В у ЗМУ МЮ (м. Львів) згідно з відповідним переліком посад.

При цьому зазначено, що посада заступника начальника ГТУЮ з питань ДВС - начальника УДВС ГТУЮ у Рівненській області, на якій поновлено позивача, віднесена до посади державної служби категорії Б підкатегорії Б2, однак рівнозначні посади станом на день попередження позивача про звільнення відсутні.

Листом за вих. №68629/14.3/31-22 від 15.08.2022 Державним секретарем МЮ позивача було повторно проінформовано про вакантні посади державної служби категорій Б та В у ЗМУ МЮ (м. Львів) згідно відповідного переліку та запропоновано протягом п`яти календарних днів з дня доведення цієї інформації подати заяву про переведення на одну із запропонованих посад відповідно до ст.41 Закону №889 або відмову від переведення для прийняття рішення щодо подальшої трудової діяльності. Запропонований повторно перелік вакантних посад також не містив вакантних посад категорії Б підкатегорії Б2, тобто посад, рівнозначних посаді ОСОБА_1

16.08.2022 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №912 Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції (набрала чинності 18.08.2022), якою вирішено реорганізувати такі міжрегіональні територіальні органи МЮ : ЗМУ МЮ (м. Львів) шляхом його приєднання до Південно-Західного міжрегіонального управління МЮ (м. Івано-Франківськ) з перейменуванням у ЗМУ МЮ. Установлено, що здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови, покладається на МЮ.

Судом встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України, 26.09.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості про початок припинення ЗМУ МЮ (м. Львів) в результаті його реорганізації.

З огляду на відсутність згоди або відмови позивача від зайняття однієї із раніше запропонованих йому посад у ЗМУ МЮ (м. Львів) та з урахуванням постанови Уряду №912 від 16.08.2022, листом від 14.02.2023 за вих. №17189/14.3/31-23 Державним секретарем МЮ позивача було проінформовано про вакантні посади державної служби категорій Б та В у ЗМУ МЮ згідно з відповідним переліком та запропоновано протягом п`яти календарних днів з дня доведення цієї інформації подати заяву про переведення на одну із запропонованих посад відповідно до ст.41 Закону №889 або відмову від переведення.

Листом №105263/14.3/31-23 від 09.08.2023 в.о. Державного секретаря МЮ було повторно проінформовано позивача про можливість переведення на вакантні посади державної служби категорій Б та В у ЗМУ МЮ згідно з відповідним переліком та запропоновано протягом п`яти календарних днів з дня доведення цієї інформації подати заяву про переведення на одну із запропонованих посад відповідно до ст.41 Закону №889 або відмову від переведення.

При цьому повідомлено, що ненадання позивачем письмової згоди на переведення на одну із запропонованих посад у термін до 18.08.2023 вважатиметься відмовою від таких посад.

Судом встановлено, що у переліках вакантних посад, які додані до листів від 14.02.2023 за вих. №17189/14.3/31-23 та від 09.08.2023 за вих. №105263/14.3/31-23, МЮ запропоновано ОСОБА_1 переведення лише на нижчі посади державної служби по відношенню до посади, яку він обіймав (на якій був поновлений). Водночас, рівнозначні посади державної служби, тобто посади категорії Б підкатегорії Б2 у вказаних переліках були відсутні.

23.08.2023 МЮ видало наказ №1345/к Про звільнення, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника ГТУЮ з питань ДВС начальника УДВС ГТУЮ у Рівненській області 31.08.2023 відповідно до п.1 ч.1, абз.3 ч.3 ст.87 Закону №889, з припиненням державної служби та виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат згідно ч.4 ст.87 цього Закону.

При цьому, підставою для видачі такого наказу визначено наказ МЮ №3184/к від 22.12.2021 Про поновлення, попередження про звільнення від 20.01.2022 з пропозицією посад державної служби, листи Мін`юсту №68629/14.3/31-22 від 15.08.2022, №17189/14.3/31-23 від 14.02.2023, №105263/14.3/31-23 від 09.08.2023 з пропозиціями посад державної служби.

У свою чергу, 29.08.2023 головою Комісії з реорганізації ЗМУ МЮ (м. Львів) було видано наказ №13/К Про оголошення наказу МЮ №1345/к від 23.08.2023 Про звільнення.

Вважаючи протиправними оспорювані накази, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що наявними у матеріалах справи письмовими доказами та встановленими судом фактичними обставинами підтверджено порушення МЮ установленого законом порядку звільнення позивача з посади, що свідчить про протиправність незаконність такого рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом №889 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.5 Закону №889, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, відповідно до положень п.1 ч.1 ст.87 Закону №889.

Ліквідація або реорганізація державного органу, відбувається виключно на підставі відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України Про центральні органи виконавчої влади №3166-VI від 17.03.2011 (далі - Закон №3166), територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Відповідно п.7 ч.2 ст.8 Закону №3166, Міністр вносить Кабінету Міністрів України подання про утворення в межах граничної чисельності державних службовців та працівників апарату міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідацію, реорганізацію територіальних органів міністерства як юридичних осіб публічного права, затверджує положення про них.

За змістом ч.6 ст.13 Закону №3166, структуру територіальних органів міністерства затверджує міністр; штатний розпис та кошторис територіальних органів міністерства затверджує державний секретар міністерства.

Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо затвердження граничної чисельності працівників органів виконавчої влади, утворення як юридичних осіб публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідації, реорганізації територіальних органів міністерства та не наділений повноваженнями визначати чисельність кожного окремого територіального органу.

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України №912 від 16.08.2022 Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції реорганізовано міжрегіональні територіальні органів Міністерства юстиції, ЗМУ МЮ (м. Львів) шляхом його приєднання до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з перейменуванням у ЗМУ МЮ; Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) шляхом його приєднання до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) шляхом його приєднання до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з перейменуванням у Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції; Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) шляхом його приєднання до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Установлено, що здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови, покладається на МЮ.

Наказами МЮ №437/к від 07.10.2022 Про затвердження структури та штатної чисельності, №5225/5 від 23.11.2022 Про затвердження структури та штатної чисельності, №5794/5 від 23.11.2022 Про затвердження структури та штатної чисельності було затверджено структуру та штатну чисельність ЗМУ МЮ.

У вказаних вище наказах визначено:

1. керівництво міжрегіонального управління - 5 штатних одиниць

1.1 начальник міжрегіонального управління 1

1.2 Перший заступник начальника міжрегіонального управління- 1

1.3 заступники начальника міжрегіонального управління 2

1.4заступник начальника міжрегіонального управління-начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області 1

З огляду на зазначене, відбулася реорганізація, яка вимагала проведення комплексу організаційно-розпорядчих дій, в тому числі кадрових.

Відповідно до ст.6 Закону №889, посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

2) категорія Б - посади:

керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;

керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;

керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів.

Згідно ст.41 Закону №889, державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу : 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закон №889, державна служба може бути припинена за ініціативою суб`єкта призначення (ст.87 Закону №889).

Згідно п.1 ч.1 ст.87 Закону №889, підставою припинення державної служби є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до абз.1 ч.3 ст.87 Закону №889, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю (абз.2 ч.3 ст.87 Закон №889).

Відповідно державний службовець звільняється на підставі п.1 ч.1 цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (абз.3 ч.3 ст.87 Закону №889).

Аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі вивільнення державного службовця у зв`язку із реорганізацією державного органу роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. І лише, якщо він відмовляється від такого переведення, роботодавець звільняє такого державного службовця.

При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Тобто, державний службовець звільняється лише коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади або у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Отже, за встановлених обставин, у контексті приведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення державного службовця, згідно п.1 ч.1 ст.87 Закону №889, суб`єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення з посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести. Водночас приписи частини п`ятої статті 22 Закону №889 дозволяють здійснити цю процедуру без обов`язкового проведення конкурсу.

Аналогічного правового висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 05.04.2023 по справі №640/12871/21, від 12.04.2023 по справі №340/1791/22, від 24.07.2023 по справі №140/7340/22, від 02.11.2023 по справі №380/9055/22.

З матеріалів справи видно, що 25.01.2022 ОСОБА_1 було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення з посади від 20.01.2022 на підставі п.11 ч.1 ст.87 Закону №889 у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Рівненській області та одночасно позивачу було запропоновано перелік вакантних посад державної служби категорій Б та В ЗМУ МЮ (м. Львів).

При цьому, у попередженні МЮ наголошено про відсутність у ЗМУ МЮ (м. Львів) рівнозначних вакантних посад державної служби станом на день попередження позивача про вивільнення, у зв`язку з чим йому було запропоновано нижчі посади державної служби відповідно до рівня професійної підготовки та професійних компетентностей.

Проте, згоди на переведення на будь-яку із запропонованих посад позивач не надавав, з огляду на невідповідність таких посад рівню його кваліфікації та професійної підготовки.

Верховний Суд у постанові від 23.02.2023 по справі №140/9066/21 визнав застосовною до правовідносин про звільнення за п.1 ч.1 ст.87 Закону №889, після внесення змін до ч.3 ст.87 цього Закону, правову позицію, неодноразово висловлену Верховним Судом, зокрема у постановах від 25.07.2019 по справі №807/3588/14, від 27.05.2020 по справі №813/1715/16 та інших, за якою, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Також, у постановах від 21.12.2023 по справі №140/8173/22, від 05.04.2023 по справі №640/12871/21 та від 12.04.2023 по справі №340/1791/22, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку звільнення державного службовця в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону №889, суб`єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не бере до уваги покликання представника відповідачів на відсутність у Мін`юсту обов`язку пропонувати ОСОБА_1 інші рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до рівня його професійної підготовки та професійних компетентностей у період після попередження про звільнення з посади та до дня фактичного звільнення зі служби, тобто з 25.01.2022 до 31.08.2023.

Суд першої інстанції слушно зауважив, що незважаючи на закінчення передбаченого абз.1 ч.3 ст.87 Закону №889 30-денного строку та неотримання від позивача згоди або відмови на переведення на запропоновані йому посади, МЮ протягом більше, ніж п`яти календарних місяців не вживалися будь-які заходи щодо звільнення позивача з державної служби.

Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи переліку вакантних посад державної служби підкатегорії Б2 ЗМУ МЮ (м. Львів) за період з 22.12.2021 по 23.08.2023, у період з 08.11.2022 до 31.12.2022 була вакантною посада заступника начальника ЗМУ МЮ у Рівненській області ЗМУ МЮ (м. Львів).

Проте, відповідач не надав суду доказів, що зазначена вакансія була заповнена як станом на час попередження про вивільнення позивача так і на час його звільнення.

Також, згідно наданим МЮ переліком вакантних посад державної служби підкатегорії Б2 ЗМУ МЮ за період з 13.10.2022 по 23.08.2023 Івано-Франківська область:

- у період з 13.10.2022 до 31.10.2022 були вакантними дві посади заступників начальника ЗМУ МЮ, які були заповнені на підставі наказів Мін`юсту №4815/5, №4816/5 від 28.10.2022 Про переведення;

- у період з 13.10.2022 до 29.12.2022 була вакантною посада заступника начальника міжрегіонального управління начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області ЗМУ МЮ, яка була заповнена на підставі наказу Мін`юсту №5574/5 від 13.12.2022 Про переведення.

У свою чергу, представниця відповідачів пояснила суду, що згадані вище посади ОСОБА_1 не пропонувалися, оскільки його не було переведено до ЗМУ МЮ (м. Львів).

Вказане свідчить про те, що на час звільнення позивача із займаної посади, йому не було запропоновано усі наявні вакантні посади.

Також, як пояснила представниця відповідачів, згадана вище посада ОСОБА_1 не пропонувалася, оскільки з 26.09.2022 щодо ЗМУ МЮ (м. Львів) було розпочато ліквідаційну процедуру на виконання постанови Кабінету Міністрів України №912 від 16.08.2022 Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.

З приводу таких доводів, суд першої інстанції вірно зазначив, що ЗМУ МЮ є правонаступником ЗМУ МЮ (м. Львів), щодо якого 26.09.2022 розпочато процедуру припинення в результаті реорганізації (шляхом приєднання до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)), а тому, з моменту введення в дію структури і штатної чисельності та штатного розпису ЗМУ МЮ, тобто з 13.10.2023, визначені у ньому посади набули статусу вакантних.

При цьому, чинним законодавством не передбачено будь-яких обмежень та/або заборон для суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо пропонування особі, яка підлягає звільненню з державної служби у зв`язку з реорганізацією державного органу, рівнозначної вакантної посади державної служби у державному органі, щодо якого розпочато процедуру припинення, позаяк внесення до єдиного державного реєстру запису про початок припинення (ліквідаційної процедури) юридичної особи публічного права не свідчить про фактичне припинення виконання таким державним органом покладених на нього функцій (повноважень) та завдань.

Також, суд першої інстанції слушно зауважив, що ЗМУ МЮ (м. Львів) здійснювало покладені на нього функції до 31.12.2022, незважаючи на початок процедури реорганізації, а відтак відповідачами безпідставно не запропоновано позивачу рівнозначної вакантної посади заступника начальника ЗМУ МЮ у Рівненській області ЗМУ МЮ (м. Львів), наявної у період з 08.11.2022 до 31.12.2022, чим не дотримано вимог ч.3 ст.87 Закону №889.

Більше того, колегія суддів звертає увагу на те, що вакантні посади заступників управлінь, які є рівнозначними посаді позивача були запропоновані іншим посадовим особам, тим самим, на думку колегії суддів, позивач був поставлений не в однакові умови переведення на рівнозначну посаду, що свідчить про дискримінаційний характер.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що позивачу не було запропоновано рівнозначну та наявну посаду державної служби підкатегорії Б2.

Покликання відповідача на те, що нас час попередження про вивільнення та на час пропонування позивачу посад не було рівнозначних посад як обґрунтування надання запропонованого списку нижчих посад не відповідає вимогам ч.3 ст.87 Закону №889, оскільки дана стаття не містить прив`язки до часу попередження та час пропонування вакантних посад.

Колегія суддів враховує, що у лютому та серпні 2023 року Мін`юстом проінформовано позивача про вакантні посади державної служби категорій Б та В у ЗМУ МЮ згідно з відповідними переліками та запропоновано протягом п`яти календарних днів з дня доведення цієї інформації подати заяву про переведення на одну із запропонованих посад відповідно до ст.41 Закону №889 або відмову від переведення.

Однак, зазначені переліки містили лише нижчі посади державної служби по відношенню до посади позивача.

Також, листом від 09.08.2023 за вих. №105263/14.3/31-23 в.о. Державного секретаря МЮ повторно проінформовано позивача про можливість переведення на нижчі вакантні посади державної служби категорій Б та В у ЗМУ МЮ та зазначено, що ненадання позивачем письмової згоди на переведення на одну із запропонованих посад у термін до 18.08.2023 вважатиметься відмовою від таких посад.

Верховний Суд у справі №340/1791/22 зазначив, Видається очевидним, що пропонування іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей (відповідно до абз.1, 2 ч.3 ст.87 Закону №889) має на меті залишити працівника на державній службі (шляхом його переведення на запропоновану посаду без проведення конкурсу) й відповідач, якщо пропонує ці посади, то має робити це не для позірного дотримання процедури, визначеної законом, а для реального виконання цих приписів закону. Повідомлення переліку вакантних посад задля самого лише повідомлення цих посад як передумови для звільнення не свідчить про реальне виконання Закону чи, принаймні, намагання його виконати.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про недотримання відповідачем вимог Закону №889, зокрема не було запропоновано рівнозначної посади, тим самим порушено принцип державної служби, встановленого п.7 ч.1 ст.4 Закону №889, а саме забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження, оскільки позивач був поставлений не в однакові умови переведення на рівнозначну посаду, що свідчить про дискримінаційний характер.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачами не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів на підтвердження врахування ними гарантії, передбаченої ст.42 КЗпП України, при заповненні вакантних посад категорії Б підкатегорії Б2 у ЗМУ МЮ (після його реорганізації); не аргументовано, коли та кому з працівників міжрегіональних управлінь, що реорганізовувалися, ці посади були запропоновані та ким із них зайняті; чи проводив суб`єкт призначення порівняльний аналіз працівників (в тому числі, позивача) та чи встановлював, хто з них має переважне право на залишення на роботі, яке, відповідно до ст.42 згаданого вище Кодексу, надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а при рівних показниках - з урахуванням інших умов, визначених у частині другій цієї статті.

При цьому, без можливості установлення вказаних обставин, суд не має переконливих підстав вважати, що визначені переліком вакантні посади категорії Б підкатегорії Б2, рівнозначні посаді позивача, не запропоновані ОСОБА_1 суб`єктом призначення з об`єктивних та обґрунтованих причин.

Більше того, колегія суддів звертає увагу, що в разі одночасного попередження про вивільнення, відповідач мав здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено ч.1 ст.42 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає, що положеннями ч.3 ст.87 Закону №889 чітко визначено обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо попередження державного службовця про його наступне вивільнення, зокрема, у випадку реорганізації державного органу (у даному випадку, реорганізації ГТУЮ у Рівненській області та його правонаступника ЗМУ МЮ (м. Львів)) у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів до такого звільнення, з одночасним пропонуванням такому державному службовцю інших рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби (за їх наявності) відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей працівника.

Тобто, у разі надання державному службовцю пропозиції щодо зайняття ним інших рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби, суб`єкт призначення або керівник державної служби не вправі звільнити такого державного службовця із займаної ним посади раніше, ніж через 30 календарних днів з дня доведення до відома останнього відповідного переліку посад.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, лист від 09.08.2023 за вих. №105263/14.3/31-23 та інформування щодо вакантних посад надіслані на адресу ОСОБА_1 рекомендованим поштовим повідомленням 10.08.2023, а відтак, з урахуванням положень ч.4 ст.91 Закону №889 вважаються доведеними до відома позивача на п`ятий календарний день з моменту відправлення, тобто 15.08.2023.

Проте, МЮ не дотрималося передбаченого законом строку та звільнило позивача із займаної ним посади раніше ніж за 30 календарних днів з дня надання йому пропозиції щодо зайняття вакантних посад державної служби, тобто раніше 15.09.2023 та за відсутності згоди позивача на переведення на одну із запропонованих посад або відмови від такого.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недотримання МЮ порядку звільнення ОСОБА_1 з посади державної служби у зв`язку з реорганізацією державного органу (ГТУЮ у Рівненській області та його правонаступника ЗМУ МЮ (м. Львів)), передбаченого положеннями ч.3 ст.87 Закону №889.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу та наявності підстав його стягнення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року по справі №460/23166/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук У зв`язку із перебуванням судді Носа С.П. з 12.06.2024 по 19.06.2024 включно у відпустці, повний текст постанови складений та підписаний повним складом суду 20.06.2024.