Рішення

від 12.06.2024 по справі 521/2106/24

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ__

Справа №521/2106/24

Пр. №2/521/2883/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Сегеди О.М.,

при секретаріЗамниборщ А.С., за участю:

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом першого заступника керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Секретар Віталія Віталійовича, прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області до ОСОБА_2 про конфіскацію земельної ділянки,

встановив:

У лютому 2024 року перший заступник керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Секретар В.В., прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя звернулися до суду в інтересах держави в особі Головного управління Дергеокадастру у Херсонській області із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що відповідачка є громадянкою російської федерації та на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом номер 1600 від 24 грудня 2012 року набула право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 0125286600:03:001:0030, площею 0.6 га, яка знаходиться на території Автономної Республіки Крим, Советського району, с/ради Прудівська, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 вересня 2023 (індексний номер 345419607) в якому зазначено що ОСОБА_2 є громадянкою російської федерації та вказано її паспортні дані.

Зазначив, що суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України (далі ЗК України) визначено громадян України та юридичних осіб.

Проте з урахуванням змісту ч. 2 ст. 81 та інших норм ЗК України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства, які можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно з ч. 3 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Відповідно до ч.ч .4, 5 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Отже, зі змісту статтей 22, 81 ЗК України вбачається, що іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення на підставі цивільно-правових угод та прийняття спадщини, а на землі сільськогосподарського призначення лише шляхом прийняття спадщини, інших підстав для отримання земель сільськогосподарського призначення у власність даною категорією громадян не передбачено.

З системного аналізу норм земельного законодавства можна зробити висновок, що землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати тільки громадянам України.

Однією з підстав припинення права власності на земельну ділянку за статтею 140 ЗК України є конфіскація за рішенням суду.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Згідно зі ст. 356 ЦК України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 ЗК України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Аналогічно за змістом ч.4 ст.81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно з ч. 2 ст. 145 ЗК України у випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Ураховуючи те, що право власності відповідно до статті 125 ЗК України виникає після одержання власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації, після чого на зазначені правовідносини повністю поширюються гарантії права власності, то обчислення річного строку «добровільного» відчуження слід починати від часу одержання іноземним громадянином чи особою без громадянства державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Поряд із цим, про відсутність у відповідачки наміру виконати обов`язок щодо відчуження земельної ділянки, свідчить той факт, що до теперішнього часу за відповідачкою зареєстровано право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 0125286600:03:001:0030, площею 0.6 га, яка знаходиться на території Автономної Республіки Крим, Советського району, с/ради Прудівська.

Таким чином, громадянка російської федерації ОСОБА_2 , яка 24 грудня 2012 року отримала у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0125286600:03:001:0030, площею 0.6 га, що знаходиться на території Автономної Республіки Крим, Советського району, с/ради Прудівська, яку у встановленому законом порядку, остання протягом року не відчужила, володіє до цього часу, що є порушенням вимог земельного законодавства України.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, земельна ділянка з кадастровим номером: 0125286600:03:001:0030, площею 0.6 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Автономної Республіки Крим, Советського району, с/ради Прудівська, підлягає конфіскації за рішенням суду.

Вказане порушення вимог земельного законодавства ОСОБА_2 , є триваючим, пов`язаним з тривалим, безперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Бездіяльність ОСОБА_2 , характеризується тим, що не відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення по цей час та їх фактична належність на праві власності іноземцю, є порушенням вимог закону.

Таким чином, обраний прокуратурою Автономної Республіки Крим та міста Севастополя спосіб захисту порушених інтересів держави, а саме: припинення права власності громадянки російської федерації ОСОБА_2 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 0125286600:03:001:0030, площею 0.6 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Автономної Республіки Крим, Советського району, с/ради Прудівська, шляхом її конфіскації у власність держави відповідає вимогам законодавства.

Крім того, конфіскована земельна ділянка за рішенням суду в подальшому підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Слід зазначити, що вирішуючи питання про будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном було законне, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Віра Довженко проти України» від 15 січня 2019 року категорично ствердив, що «на момент обставин справи у національному законодавстві не існувало жодних положень, які б становили достатні правові підстави для оскаржуваних обмежувальних заходів» (п. 39 рішення).

Однак, у даному спорі щодо конфіскації земельних ділянок, у ЗК України існують чіткі та зрозумілі законодавчі обмеження щодо іноземців, які набули право на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у приватну власність.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках, в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі відсутності уповноваженого органу.

З викладеним корелюються й положення ст. 56 ЦПК України, за якими у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 185 цього Кодексу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

В даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_2 порушила визначену ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 22, 80, 81, 145 ЗК України процедуру отримання та використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Вказував, що наразі продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельних ділянок у власність держави та їх подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.

Крім того, воєнні дії, які ведуться на території України вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у нашій державі, зокрема багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватись за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Відповідно до вимог ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з вимогами ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 ЗК України).

Оскільки земля є об`єктом права власності Українського народу, тому умови щодо використання даного природного ресурсу є особливо суворими.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 826/11885/16.

В даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_2 порушила визначену ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 22, 80, 81, 140, 145 ЗК України процедуру використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а саме: як іноземний громадянин не відчужила їх упродовж року після отримання у власність. На даний час вона без перешкод використовує спірну земельну ділянку на території України.

Тому пред`явлення позову прокурором у такому випадку є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави. Задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави, виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення.

Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Враховуючи виявлені порушення та зазначені положення законодавства, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокуратурою Автономної Республіки Крим та міста Севастополя було надіслано лист від 05 лютого 2024року № 15-192вих-24 про виявлені порушення із вимогою вжити заходи щодо їх усунення, у тому числі в судовому порядку.

Разом із цим, уповноваженим державою органом заходи щодо конфіскації земельної ділянки в дохід держави не вжито, та листом від 07 лютого 2024 року №10-21-0.6-447/2-24 повідомлено прокуратуру Автономної Республіки Крим та міста Севастополя про відсутність повноважень для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель на території Автономної Республіки Крим, що дає підстави прокурору вживати заходи представництва інтересів держави в суді.

Зазначені причини свідчать про бездіяльність органу, уповноваженого державою на здійснення повноважень по захисту її інтересів та не дають підстав залишити без реагування зазначені порушення.

Враховуючи зазначене, подання першим заступником керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, позову в інтересах держави в особі Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області повністю узгоджується з вимогами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.

Аналогічні висновки щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави викладено у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018року у справі № 910/11919/17, від 17 березня 2021року у справі № 264/7493/18.

Посилаючись на вищезазначені обставини, позивач просив конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області земельну ділянку із кадастровим номером 0125286600:03:001:0030 площею 0,6 га, яка розташована на території Автономної Республіки Крим, Совєтського району, с/рада Прудівська, та знаходиться у власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та стягнути з відповідачки на користь прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя(код ЄДРПОУ:02911088, банк платника: Держказначейська служба України, м.Київ, р/р НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою суду від 21 лютого 2024 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче провадження (а.с. 50).

Ухвалою суду від 20 березня 2024 року підготовче провадження по справі закрито, справа призначена до с удового розгляду (а.с. 82).

Представник позивача, прокурор Малиновської окружної прокуратури м. Одеси Йощенко Т.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на доводи викладені у позовній заяві, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Представник Головного управління Дергеокадастру у Херсонській області, діючий на підставі довіреності від 24 травня 2023 року, у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся судом відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Надав до суду пояснення по справі, в яких просив суд розглянути справу за його відсутності.

Згідно поданих пояснень зазначив, що не заперечує щодо задоволення позовної заяви прокурора у справі з урахуванням відсутності бездіяльності Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області у питанні припинення права власності відповідачу на земельні ділянки сільськогосподарського призначення шляхом їх конфіскації (а.с. 65-72, 73).

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялась судом через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України у порядку, визначеному ч.11 ст. 128 ЦПК України, причину неявки не повідомила, відзив на позовдо суду не надала (а.с. 52, 84, 107, 114).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції та Кодексу.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.

Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Зважаючи на вимоги закону, щодо розумності строку розгляду цивільних справ, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній доказами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі відсутності уповноваженого органу.

З викладеним корелюються й положення ст. 56 ЦПК України, за якими у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 185 цього Кодексу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Судом встановлено, що відповідачці ОСОБА_2 , яка є громадянкою російської федерації належить на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом номер 1600 від 24 грудня 2012 року земельна ділянка із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 0125286600:03:001:0030, площею 0.6 га, яка знаходиться на території Автономної Республіки Крим, Советського району, с/ради Прудівська, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 вересня 2023 (індексний номер 345419607) (а.с. 23-24).

Зі змісту інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_2 є громадянкою російської федерації, РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт громадянина російської федерації, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 28 вересня 2011 року, видавник: ОФМС росії по ненецькому автономному округу, країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що прокуратурою Автономної Республіки Крим та міста Севастополя було виявлено, що відповідачка ОСОБА_2 порушила визначену ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 22, 80, 81, 140, 145 ЗК України процедуру використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а саме: як іноземний громадянин вона не відчужила її упродовж року після отримання у власність. На даний час вона без перешкод використовує спірну земельну ділянку на території України.

З матеріалів справи вбачається, що враховуючи виявлені порушення та зазначені положення законодавства, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокуратурою Автономної Республіки Крим та міста Севастополя було надіслано до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області лист від 05 лютого 2024року № 15-192вих-24 про виявлені порушення із вимогою вжити заходи щодо їх усунення, у тому числі в судовому порядку (а.с. 25-26).

Судом встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області є територіальним органом Державної службиУкраїни з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане та діє на підставі Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (а.с. 35-45).

Листом від 07 лютого 2024 року №10-21-0.6-447/2-24 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області повідомило прокуратуру Автономної Республіки Крим та міста Севастополя про відсутність повноважень для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель на території Автономної Республіки (а.с. 27-28).

З матеріалів справи вбачається, що Департамент усправах іноземцівта осіббез громадянстваДержавної міграційноїслужби Українисвоїм листомвід 12вересня 2023№ 15-760вих-23повідомилопрокуратуру Автономної Республіки Крим та міста Севастополя,що заданими інформаційноїпідсистеми «Облікіноземців табіженців» Єдиноїінформаційно аналітичноїсистеми управлінняміграційними процесамиДМС громадяниниРосійської Федераціїз персональнимиданими,зазначеними взапиті,у томучислі івідповідачкаОСОБА_2 , не значаться. Також в ДМС не встановлено зареєстрованих місць їх проживання на території України (а.с. 29-30, 31-33, 34).

Відповідно до ст.ст. 13,14 Конституції України земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками визначаються законами.

Відповідно до ст. 1 ЗК України земля в Україні є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону.

Статтею 19 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних.

Згідно ст.ст. 319, 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) визначені нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право», право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Частиною 1 ст. 39 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Статтею 378 ЦК України визначено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 374 ЦК України суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.

Частинами 2,3 ст. 81 ЗК України визначено, що іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;прийняття спадщини.

Згідно ч. 4 ст. 81 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність або надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно пункту «е» ч. 1 ст. 140 ЗК України, однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України визначено, що право власності припиняється у разі конфіскації.

Відповідно до ч.5 ст. 41 Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Статтею 356 ЦК України визначено, що до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Аналіз вищевказаних норм ЗК України дає підстави для висновку, що законом передбачений чіткий обов`язок іноземця чи особи без громадянства відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом 1 року з дня набуття права власності на неї. Вказана норма є імперативною та не передбачає винятків. У випадку не відчуження такої земельної ділянки іноземцем чи особою без громадянства у встановлений законом строк, така земельна ділянка підлягає конфіскації на користь держави.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-92цс13) зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11 березня 2003 року «Новоселецький проти України», від 1 червня 2006 року «Федоренко проти України»), Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Отже, особу може бути позбавлено її власності в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

У відповідності до ч. 4 ст. 145 ЗК України, конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому, власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

Таким чином, громадянка російської федерації ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом номер 1600 від 24 грудня 2012 року набула право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 0125286600:03:001:0030, площею 0.6 га, яка знаходиться на території Автономної Республіки Крим, Советського району, с/ради Прудівська, яку у встановленому законом порядку протягом року не відчужила, володіє до цього часу, що є порушенням вимог земельного законодавства.

Отже, у зв`язку з невиконанням обов`язку добровільного відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності відповідачки ОСОБА_2 , на вказані земельні ділянки необхідно припинити шляхом конфіскації.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

Судовий збір по справі становить 3028,00 грн., який повністю сплачено позивачем при зверненні до суду (а.с 1).

Керуючись ст. ст. 346, 373, 374, 378 ЦК України, ст. ст. 1, 19, 22, 78, 80, 81, 125, 140, 145 Земельного кодексу України ст. ст. 4, 12, 13, 56, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов першого заступника керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Секретар Віталія Віталійовича, прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області до ОСОБА_2 про конфіскацію земельної ділянки задовольнити.

Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина російської федерації серія та номер НОМЕР_3 , виданий 28 вересня 2011 року, видавник: ОФМС росії по Ненецькому автономному округу, країна громадянства: російська федерація, місце проживання за кордоном: АДРЕСА_1 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0125286600:001:0030 площею 0,6 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Совєтського району, с/рада Прудівська, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 лютого 2013 року на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину, серії та номер:1600, виданий 24 грудня 2012 року державним нотаріусом Совєтської державної нотаріальної контори (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 11001901252), шляхом її конфіскації у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Стягнути з громадянки російської федерації ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина російської федерації серія та номер НОМЕР_3 , виданий 28 вересня 2011 року, видавник: ОФМС росії по Ненецькому автономному округу, країна громадянства: російська федерація, місце проживання за кордоном: АДРЕСА_1 , на користь прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (код ЄДРПОУ 02911088, банк платника: Держказначейська служба України, м. Київ, рахунок отримувача: UA378201720343150001000000230) судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 21 червня 2024 року.

Суддя: О.М. Сегеда