Рішення

від 18.06.2024 по справі 918/496/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/496/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма СВК"

до відповідача Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"

про стягнення заборгованості в сумі 184 858,00 грн

Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.

в засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Костючик К.О. (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Науково-виробнича фірма СВК" звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення заборгованості в розмірі 184 858, 00 грн, у зв`язку з неналежним виконанням договору поставки №53-122-01-23-13493 від 31.12.2023.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 18.06.2024.

05.06.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено що позивачем неправильно здійснено розрахунок 3 % річних, а саме: поставка продукції за договором здійснилася за видатковою накладною № ПрН01362/1145 від 07.06.2023 (ярлик на придатну продукцію оформлений 13.06.2023 - оплата по 28.07.2023). Враховуючи, що 29.07.2023 - це субота (вихідний день), отже перший за ним робочий день - понеділок 31.07.2023, а тому, враховуючи приписи ч. 1 ст. 253 ЦК України, перебіг строку порушення грошового зобов`язання за договором поставки розпочинається саме з 31.07.2023. Відтак, згідно контррозрахунку відповідача, розмір 3% річних становить 4 792,36 грн.

Крім того, 10.06.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання, в якому визнає заявлені вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по оплаті поставленої продукції по Договору в розмірі 176 000,00 грн та просив вирішити питання повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, на підставі ч. 1 ст. 130 ГПК України.

Ухвалою суду від 18.06.2024 замінено відповідача його правонаступним - замінено відповідача у справі №918/496/24 - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція".

У судове засідання 18.06.2024 представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановлений законом строк, про причини неявки суд не повідомляв.

В судовому засіданні 18.06.2024 представник відповідача просив відмовити позивачу у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі поданого контррозрахунку. Проте, суму основного боргу визнав повністю та на підставі цього просив повернути з Державного бюджету 50% суми судового збору.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом зазначається, що у даній справі судом не визнавалася необхідність обов`язкової участі учасників справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Крім того, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення спору по суті, внаслідок чого вона може бути розглянута за наявними документами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

31.05.2023 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - замовник) та Приватним підприємством "Науково - виробнича фірма СВК" (далі - постачальник) укладено Договір поставки №53-122-01-23-13493 (далі - Договір).

Суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420 утворено акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" шляхом перетворення державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Згідно пункту 3 цієї Постанови товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", починаючи із дня державної реєстрації Товариства. Відокремлені підрозділи державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" із дня державної реєстрації Товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи Товариства (філії, представництва).

11.01.2024 проведено державну реєстрацію Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". Таким чином, на даний час товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

При цьому, Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" продовжує функціонувати як відокремлені підрозділи товариства - філії, представництва, тобто - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція", про що було винесено відповідну ухвалу.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору постачальник зобов`язався поставити і передати у власність замовнику продукцію (24450000-3, купорос залізний технічний) за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації № 1 (додаток № 1 до даного Договору).

За приписами п. 2.1. Договору, ціна продукції, що поставляється за цим Договором складає 220 000,00 грн (двісті двадцять тисяч грн 00 коп.), крім того ПДВ - 44 000,00 грн (сорок чотири тисячі грн 00 коп.).

Загальна сума договору поставки (вартість продукції) становить 264 000,00 грн (пункт 2.2. Договору).

У відповідності до умов пунктів 4.1. та 4.2. Договору, сторони домовились, що кількість та асортимент продукції визначається специфікацією до даного договору. Якість та комплектність продукції, повинні відповідати умовам договору, технічній специфікації (додаток № 2 до даного Договору).

В специфікації № 1 від 31.05.2023 сторони вказали найменування товару, одиниці виміру, кількість, його ціну за одиницю, та суму товару. Всього товару (купорос залізний технічний) на загальну суму 264 000,00 грн, в тому числі ПДВ - 44 000,00 грн.

Відповідно до технічної специфікації від 31.05.2023 сторони вказали, найменування товару - купорос залізний технічний ДСТУ 2463-94, характеристика/опис предмету - масова частка сульфату заліза (ІІ) - не менше 53%, вільної сірчаної кислоти - не більше 0,3%, нерозчинних у воді речовин не більше 0,2%, вимоги до пакування - мішки не більше 25 кг.

У пунктах 1.4. та абз. 2 п. 3.1. Договору сторони погодили, що місцем виконання даного договору та місцем поставки продукції є адреса: 34400, місто Вараш, склад ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом". Строк поставки по 30.11.2023.

Сторонами погоджено, що продукція поставляється в період по 30.11.2023. Строк поставки продукції по даному договору вказаний у специфікації № 1 (додаток № 1 до даного Договору) та визначається кількістю календарних днів з дати оприлюднення даного договору на веб - порталі Уповноваженого органу згідно Закону України "Про публічні закупівлі". Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно "Інкотермс-2010" (п. 3.1. Договору).

У відповідності до вимог пункту 6.1. Договору оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії" за умовами реєстрації постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика, про що сторони зазначили в пункті 6.2. Договору.

На виконання вищевказаних умов договору позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем в повному обсязі та 07 червня 2023 року здійснив поставку продукції за адресою визначеною у Договорі, що підтверджується видатковою накладною № 1145 від 07 червня 2023 року на суму 264 000,00 грн.

15 червня 2023 року, у відповідності до вимог пунктів 6.2. та 8.6. Договору, відповідач оформив та надіслав на поштову адресу позивача лист № 11609/041, в якому вказано, що купорос залізний, зазначений в додатку до Договору поставлений згідно видаткової накладної № 1145 від 07.06.2023 та пройшов вхідний контроль. До вказаного листа долучено копію ярлика №Я-123-22-171 від 13.06.2023.

Як зазначалось вище, у відповідності до вимог пункту 6 Договору відповідач зобов`язався оплатити поставлену продукцію, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача, протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію, а саме: ярлика №Я-123-22-171 від 13.06.2023, 45-й день оплати (включно) - 28.07.2024.

Відповідачем частково сплачено заборгованість по Договору в сумі 88 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 10/10/202312083 від 10.10.2023 на суму 40 000,00 грн, платіжною інструкцією № 17/10/202312486 від 17.10.2023 на суму 10 000,00 грн, платіжною інструкцією № 07/11/202313550 від 07.11.2023 на суму 20 000,00 грн, платіжною інструкцією № 14/11/202313820 від 14.11.2023 на суму 18 000,00 грн.

З метою досудового вирішення спору, 23.01.2024 позивач надіслав відповідачу претензію, в якій вимагав в найкоротший термін здійснити повну оплату заборгованості в сумі 176 000,00 грн на рахунок ПП "НВФ СВК".

16.02.2024 відповідач надав письмову відповідь №22-3123/001-юр на вказану претензію, в якій повідомлено, що філією "ВП "Рівненська АЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом" вживаються заходи щодо проведення розрахунків з постачальниками товарів, робіт та послуг. Вказано, що сума боргу за поставлений товар обов`язково буде сплачена у повному обсязі.

Залишок несплаченої заборгованості за поставлену продукцію, станом на 14.05.2024 складав 176 000,00 грн.

Враховуючи порушення відповідачем термінів виконання грошових зобов`язань за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача також 4 836,00 грн - 3% річних та 4 022,00 грн - інфляційних втрат.

Наведені обставини стали причиною звернення позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство, що встановлює та регулює договірні зобов`язання, які виникають на підставі договору поставки.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 14 ЦК України визначено, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 1 та ч. 2 ст. 614 ЦК України).

Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 191 ГПК України).

Таким чином, враховуючи визнання відповідачем суми основного боргу в розмірі 176 000,00 грн позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо нарахування позивачем 4 836,00 грн - 3% річних та 4 022,00 грн - інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та сплати неустойки за прострочення виконання зобов`язання. Ці нарахування не є штрафними санкціями (неустойкою). Тому до них не застосовуються відповідні положення ГК України та ЦК України.

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

За своїми ознаками, 3% річних є платою за користування чужими коштами в період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання.

У свою чергу, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України.

За таких обставин, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення інфляційного збільшення та трьох процентів річних відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.

Разом з тим, відповідачем вказано, що нараховані позивачем 3% річних, згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Таким чином, відповідач вважає, що враховуючи, що останній день оплати - 28.07.2023, то нарахування 3% річних слід розпочинати не з 29.07.2023 (субота), а з першого робочого дня - 31.07.2023 (понеділок).

Проте, суд з такими доводами відповідача погодитись не може, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд погоджується з визначеною позивачем датою 28.07.2023 - як останній (45-й день) день оплати за придбану продукцію згідно оформленого ярлика на придатну продукцію від 07.06.2023.

В той же час, суд враховує, що згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Проте, останній день строку оплати за придбану продукцію припав на робочий день, а відтак з наступного дня (незалежно від того вихідний чи робочий день) наступило прострочення оплати.

Тобто, суд констатує, що дата початку прострочення заборгованості визначена позивачем вірно, так як 29.07.2023 являється 46-им днем з дати оформлення ярлика на придатну продукцію, що відповідає механізму погодженому сторонами у п. 6.1 Договору.

Суд, перевіривши розрахунок за допомогою системи комплексного інформаційного забезпечення LIGA360 встановив, що позивачем вірно нараховано суму інфляційних втрат, яка становить 4 022,00 грн та 3% річних - 4 836,00 грн.

Отже, зважаючи на викладене, до стягнення з відповідача підлягають наступна відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а саме: 4 836,00 грн 3% річних та 4 022,00 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Отже, проаналізувавши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем по справі у якості судових витрат заявлено сплату судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що до початку розгляду справи по суті відповідач визнав суму основного боргу в розмірі 176 000,00 грн по договору та просив суд, в порядку ч. 1 ст. 130 ГПК України, вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого при поданні позову.

В силу ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Суд роз`яснює позивачу, що сума судового збору в сумі 1 440,50 грн, може бути повернена останньому на підставі відповідного клопотання.

Враховуючи задоволення позову та застосовуючи положення ч. 1 ст. 130 ГПК України сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1 585,50 грн.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) від імені якого діє філія відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34403, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) на користь Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма СВК" (49126, м. Дніпро, бульвар Слави, 54, код ЄДРПОУ 20247936) заборгованість за Договором № 53-122-01-23-13493 від 31.05.2023 в розмірі 176 000,00 (сто сімдесят шість тисяч грн 00 коп.) грн, 4 836,00 (чотири тисячі вісімсот тридцять шість грн 00 коп.) 3% річних, 4 022,00 (чотири тисячі двадцять дві грн 00 коп.) грн інфляційних втрат на 1 585,50 (одну тисячу п`ятсот вісімдесят п`ять грн 50 коп.) грн судового збору.

3. Наказ видати після набранням рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.06.2024.

Суддя А.М. Горплюк