Постанова

від 13.06.2024 по справі 914/1661/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1661/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

ТОВ "Львівбудкомплектація": Станько Т.Р.;

розпорядника майна ТОВ "Львівбудкомплектація": Зубачик В.Р.;

ОСОБА_1: не з`явився;

ОСОБА_2: Демідонт Б.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 (колегія суддів у складі: Гриців В.М. головуючий, Малех І.Б., Скрипчук О.С.,.)

та ухвалу Господарського суду Львівської області (в частині відмови в задоволенні заяви про вимоги забезпеченого кредитора) від 18.03.2021 (суддя Цікало А.І.)

у справі № 914/1661/20

за заявою Товариства з додатковою відповідальністю "Львівбудкомплектація"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рух справи та стислий зміст заяви

1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.09.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з додатковою відповідальністю "Львівбудкомплектація" (далі - Боржник) за його заявою, введено процедуру розпорядження майном Боржника.

2. ОСОБА_1 подала арбітражному керуючому та для відома господарському суду заяву від 05.01.2021 з проханням в порядку вимог частини 8 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) окремо повідомити Господарський суд Львівської області про вимоги забезпеченого кредитора в розмірі 7698764,83 грн (станом на 23.07.2018) до Боржника як майнового поручителя за іпотечним договором від 16.06.2016, укладеним між ОСОБА_1 і Боржником, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А., зареєстрованим у реєстрі за №5158 (далі - Іпотечний договір).

3. У подальшому ОСОБА_1 подала арбітражному керуючому та для відома господарському суду заяву від 01.03.2021 з проханням в порядку вимог частини 8 статті 45 КУзПБ окремо повідомити Господарський суд Львівської області про вимоги забезпеченого кредитора до Боржника як майнового поручителя в розмірі 8676606,53 грн (з яких 5671898,75 грн - сума позики, 1134379,75 грн - штраф, 1361255,70 грн - інфляційні втрати, 509072,33 грн - 3% річних), що виникли на підставі Іпотечного договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

4. 07.06.2016 ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір позики (далі - Договір позики), за умовами якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну позику, а позичальник зобов`язується повернути суму позики у повному обсязі у строк, передбачений цим договором (пункт 1.1).

5. Загальна сума позики за Договором позики, що підлягає переданню позичальнику, становить 12500000,00 грн, що на день укладання Договору позики за курсом Національного банку України еквівалентно 500000,00 доларів США (пункт 2.2 Договору позики).

6. На підтвердження отримання грошових коштів (їх частини) за Договором позики позичальник надає позикодавцю власноруч написану та підписану розписку (розписки) (пункт 2.7 Договору позики).

7. Строк, за яким позичальник має право отримати позику, становить три місяці. Загальна сума позики, що фактично буде надана за Договором позики, підлягає поверненню позикодавцю у строк до 01.06.2017 в повному розмірі (пункти 2.4, 4.1 Договору позики).

8. У пункті 8.1 Договору позики передбачено, що в строк не пізніше, як 15 календарних днів з моменту підписання Договору позики позичальник зобов`язаний гарантувати виконання взятих на себе зобов`язань за Договором позики, шляхом: 8.1.1 передачі позичальнику в заставу майнових прав на належну йому частку 50% (п`ятдесят відсотків) у статутному капіталі Боржника; передачі в іпотеку майновим поручителем Боржником нерухомого майна, що знаходиться в його власності, а саме: будівлі (виробничо- лабораторний комплекс А-2 загальною площею 400,7 м2; вага Б-1 загальною площею 74,3 м2; склад допоміжних матеріалів В-1 загальною площею 1980,6 м2; склад-навіс Г-1 загальною площею 639,4 м2) загальною площею 3095,0 м2 (далі - Майно) та земельну ділянку площею 1,7319 га, кадастровий номер: 4623686900:03:000:0031 (далі - Земельна ділянка), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

9. Згідно з пунктом 8.2 Договору позики забезпеченням виконання зобов`язання за цим Договором перед позикодавцем є: договір застави майнових прав на належну йому частку 50% (п`ятдесят відсотків) у статутному капіталі Боржника, укладений між позичальником і позикодавцем; договір іпотеки Майна і Земельної ділянки, укладений між позикодавцем та майновим поручителем Боржником.

10. Відповідно до пункту 5.4 Договору позики у випадку невиконання позикодавцем зобов`язання з надання коштів позики у встановлені терміни та в розмірі, вказаному в пунктах 2.2, 2.3, 2.4 Договору позики, позикодавець втрачає право: на штрафну санкцію вказану в пункті 5.3 Договору позики; на задоволення вимог шляхом звернення стягнення на частку (майнові права на частку) в розмірі 50% статутного капіталу Боржника та отримує право на стягнення на частку (майнові права на частку) в статутному капіталі Боржника із розрахунку: сума коштів, що еквівалентна 2000,00 доларів США наданої позики (непогашеного боргу) за 1% частки (майнових прав на частку) статутного капіталу Боржника, та повністю втрачає право на звернення стягнення предмета іпотеки.

11. Додатки, доповнення та зміни до Договору позики є дійсними та є його невід`ємною частиною тільки в тому разі, якщо вони виконані в письмовому вигляді, погоджені та підписані сторонами (пункт 10.1 Договору позики).

12. Одностороння зміна умов Договору позики та/або його розірвання не допускається (пункт 10.3 Договору позики).

13. Внесення змін до умов Договору позики можливо виключно за згодою сторін цього договору (пункт 10.5 Договору позики).

14. 07.06.2016 відбулися загальні збори учасників Боржника, на який прийнято рішення надати згоду на укладення договору іпотеки з ОСОБА_1 щодо передачі в іпотеку Майна і Земельної ділянки, за яким Боржник як майновий поручитель поручиться за виконання учасником Боржника ОСОБА_2 своїх зобов`язань за Договором позики щодо повернення грошових коштів у сумі 12500000,00 гривень, що на день укладення Договору позики за курсом Національного банку України еквівалентно 500000,00 доларів США. Визначено заставну вартість предмета іпотеки в розмірі 8000000,00 гривень. Погодження інших умов договору іпотеки покладено на директора Боржника. Надано згоду на внесення змін до Договору позики щодо збільшення та/або зменшення розміру позики та часу надання/повернення позики, а також відповідних, пов`язаних з цим, змін до договору іпотеки, укладеного між Боржником і ОСОБА_1 .

15. 16.06.2016 ОСОБА_1 (іпотекодержатель) і Боржник (іпотекодавець) уклали Іпотечний договір, за умовами якого Боржник з метою повного та своєчасного виконання Договору позики передав у іпотеку ОСОБА_1 . Майно і Земельну ділянку.

16. У пункті 1 Іпотечного договору зазначено, що 07.06.2016 ОСОБА_1 (іпотекодержатель) і ОСОБА_2 (позичальник) уклали Договір позики, за яким іпотекодержатель надав позичальнику в позику власні грошові кошти у сумі 12500000,00 грн, що еквівалентно на день укладення договору позики згідно з офіційним курсом НБУ 500000,00 доларів США. Відповідно до умов та в порядку, передбачених Договором позики, позичальник зобов`язався не пізніше 01.06.2017 виконати основне зобов`язання, в тому числі повернути повністю іпотекодержателю заборгованість в сумі 12500000,00 грн.

17. 17.06.2016 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали додаткову угоду №1, виклавши пункт 2.2 Договору позики в новій редакції, згідно з якою загальна сума позики за Договором позики, що підлягає переданню позичальнику, становить 12500000,00 грн, що на день укладення Договору позики за курсом Національного банку України еквівалентно 500000,00 доларів США; за погодженням сторін зазначена загальна сума позики може бути зменшена, але не менш як до 2500000,00 грн, що на день укладення додаткової угоди за курсом Національного банку України еквівалентно 100000,00 (ста тисячам) доларів США.

18. Також зазначеною додатковою угодою доповнено Договір позики пунктом 5.8, згідно з яким позикодавець має право зменшити загальний розмір позики, визначений пунктом 2.2 Договору позики, але вона не може бути меншою, ніж 2500000 грн, що на день укладання цієї додаткової угоди за курсом Національного банку України еквівалентно 100000,00 доларів США.

19. У зв`язку з укладенням додаткової угоди від 17.06.2016 до Договору позики зміни до Іпотечного договору не внесено.

20. За змістом розписок ОСОБА_2 від 14.06.2018, від 18.06.2016, від 05.08.2016, від 21.11.2016, від 20.12.2016, від 23.02.2017, від 11.03.2017, він отримав від ОСОБА_1 різні суми коштів за Договором позики на загальну суму, що еквівалентна 215900 доларів США за курсом НБУ на дату написання ОСОБА_2 розписок про отримання коштів.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції, постанов судів апеляційної та касаційної інстанцій

21. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.03.2021 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вимоги забезпеченого кредитора та внесення до реєстру відомостей про майно Боржника, яке є предметом іпотеки за Іпотечним договором; припинено обтяження - іпотеку нерухомого майна Боржника та заборону його відчуження, яке є предметом іпотеки за Іпотечним договором, а саме: земельну ділянку кадастровий номер №4623686900:03:000:0031 за адресою: АДРЕСА_1 ; будівлі загальною площею 3095 м2 за вказаною адресою, що складаються із: виробничо-лабораторного комплексу А-2 загальною площею 400,7 м2; вага Б-1 загальною площею 74,3 м2; складу допоміжних матеріалів В-1 загальною площею 1980,6 м2; складу-навісу Г-1 загальною площею 639,4 м2.

22. Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не є забезпеченим кредитором Боржника, а відомості про майно Боржника, яке є предметом іпотеки за Іпотечним договором, не підлягають внесенню окремо до реєстру вимог кредиторів Боржника, оскільки його зобов`язання за Іпотечним договором припинені на підставах, встановлених договором і законом.

23. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 скасовано зазначену ухвалу місцевого господарського суду, повернуто справу до господарського суду першої інстанції для розгляду Заяви.

24. Постановою Верховного Суду від 06.07.2022 скасовано постанову апеляційного господарського суду в частині кредиторських вимог ОСОБА_1 та в частині стягнення судового збору з Боржника, а в решті зазначену постанову залишено без змін, справу в скасованій частині направлено на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

25. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.03.2021 у частині розгляду Заяви скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про закриття провадження щодо розгляду Заяви.

26. Постановою Верховного Суду від 28.02.2023 зазначену постанову апеляційного господарського суду скасовано в частині закриття провадження щодо розгляду Заяви, справу в скасованій частині направлено на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

27. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 залишено без змін ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.03.2021 (в частині кредиторських вимог ОСОБА_1 як забезпеченого кредитора до Боржника).

28. Постанову мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження її кредиторських вимог як забезпеченого кредитора Боржника, адже пунктом 5.4 Договору позики передбачено втрату позикодавцем права звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання ним зобов`язання з надання коштів у встановлені терміни та в розмірі, вказані в пунктах 2.2-2.4 Договору позики, а доказів внесення змін до Договору позики та Іпотечного договору щодо зменшення загальної суми позики, наданої ОСОБА_1 позичальнику, немає.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

29. ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та ухвалу місцевого господарського суду (в частині відмови в задоволенні Заяви), ухвалити нове рішення, яким встановити склад і розмір її кредиторських вимог як забезпеченого кредитора, що виникли на підставі Іпотечного договору, в загальній сумі, що буде еквівалентна 278528,75 доларів США (215900 доларів США - основна сума боргу, 43180 доларів США - штраф у розмірі 20% від суми позики, 19448,75 доларів США - 3% річних) за курсом, встановленим НБУ на дату ухвалення судового рішення, визнати зазначені кредиторські вимоги забезпеченого кредитора та внести їх в окремий реєстр як вимоги, які забезпечені заставою майна боржника в розмірі в гривнях в сумі, що буде еквівалентна 278528,75 доларів США за курсом, встановленим НБУ на дату ухвалення судового рішення.

30. Касаційну скаргу подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

31. ОСОБА_1 вважає, що господарські суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18, від 19.12.2019 у справі №916/1041/17, від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі №908/156/18, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, щодо застосування частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

32. На думку ОСОБА_1 , оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням зазначеної норми процесуального права щодо обставин, встановлених судовим рішенням у цивільній справі №450/2533/18 (учасниками якої були Боржник, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ), перелічені в якому розписки є належними та достовірними доказами отримання ОСОБА_2 позики в загальному розмірі 215900 доларів США за Договором позики. При цьому ОСОБА_1 стверджує, що згідно з встановленими в зазначеній справі обставинами нею і ОСОБА_2 внесено зміни до Договору позики, зокрема, в частині суми позики, яка підлягала наданню ОСОБА_2 частинами, і така сума не могла бути меншою 100000,00 доларів США.

33. ОСОБА_1 посилається на невиконання господарськими судами обов`язкових вказівок Верховного Суду, неповне та невсебічне встановлення та дослідження ними обставин справи та, як наслідок, невстановлення обґрунтованості вимог ОСОБА_1 до Боржника, їх складу і розміру.

34. ОСОБА_1 заперечує проти висновку господарських судів щодо ненадання доказів внесення змін до Договору позики щодо зменшення загальної суми позики, як це передбачено пунктами 10.1, 10.5 Договору позики, а отже, й щодо втрати ОСОБА_1 права на звернення стягнення на предмет іпотеки, що суперечить правовій природі договору іпотеки та положенням Закону України "Про іпотеку", адже згідно з пунктом 5.8 Договору позики ОСОБА_1 мала право в односторонньому порядку без необхідності отримання будь-якого додаткового погодження позичальника зменшити загальну суму позики.

35. Також ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 546, 572, 585, 589, 593, 1046 Цивільного кодексу України, статей 3, 7, 17 Закону України "Про іпотеку" в контексті правовідносин, що виникли в цій справі, а саме виконання майновим поручителем зобов`язання щодо погашення заборгованості за основним зобов`язанням у випадку зменшення розміру такого зобов`язання, якщо зміни щодо зменшення такого розміру не було внесено до договору іпотеки, однак майновий поручитель (органи управління майнового поручителя) при укладенні договору іпотеки надав (надали) згоду, зокрема, на зменшення основного зобов`язання; чи призвело в такому випадку зменшення основного зобов`язання до порушення прав та інтересів майнового поручителя, погіршення його становища в порівнянні зі становищем, яке існувало на день укладення договору іпотеки та чи може така обставина слугувати підставою для припинення іпотеки та, як наслідок, невиконання майновим поручителем зобов`язання щодо погашення дійсного розміру заборгованості позичальника.

36. На переконання ОСОБА_1 , з аналізу положень Цивільного кодексу України, Закону України "Про іпотеку" можна дійти висновку, що будь-які зміни до договору іпотеки підлягають нотаріальному посвідченню, зокрема, статтею 19 зазначеного Закону імперативно визначено, що будь-яке збільшення основного зобов`язання або процентів за основним зобов`язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Однак відсутні імперативна норма щодо здійснення державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою у випадку зменшення основного зобов`язання. Також відсутні законодавчо визначені підстави припинення іпотеки при зменшенні розміру основного зобов`язання у випадку, якщо такі зміни не були внесені до договору іпотеки. Водночас дійсність Іпотечного договору підтверджено рішеннями судів у справі №450/2533/18, що набрали законної сили.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

37. Боржник подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні скарги відмовити та залишити без змін оскаржувані судові рішення.

38. Боржник наголошує, що, укладаючи додаткову угоду від 17.06.2016 до Договору позики, сторони передбачили лише можливість зменшення загальної суми позики до відповідного розміру, однак виключно у випадку взаємного погодження ними відповідних дій, проте така можливість не була реалізована, оскільки відсутня викладена в письмовій формі взаємна згода сторін Договору позики. При цьому Боржник посилається на положення частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України та пункти 10.1, 10.5 Договору позики.

39. На думку Боржника, обставина неукладення додаткової угоди до Договору позики про зменшення суми позики не підлягає додатковому доведенню.

40. Посилаючись на положення Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Боржник стверджує, що ОСОБА_1 не довела факт отримання законним шляхом коштів, що підлягали передачі у позику за Договором позики, тому відповідні кошти не передавались ОСОБА_3 , а укладені правочини є фіктивними.

41. На думку Боржника, ОСОБА_1 втратила право не лише на звернення стягнення на предмет іпотеки, а й на отримання штрафу на підставі пункту 5.3 Договору позики та 3% річних згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України.

42. Водночас Боржник вважає, що іпотека за Договором іпотеки є припиненою з огляду на положення пункту 5.4 Договору позики, а також на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Позиція Верховного Суду

43. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

44. Предметом касаційного оскарження є судові рішення у справі про банкрутство, ухвалені стосовно заяви до арбітражного керуючого з проханням на виконання положень частини 8 статті 45 КУзПБ окремо повідомити господарський суд про вимоги особи, яка вважає себе забезпеченим кредитором Боржника, посилаючись на наявність заборгованості, забезпеченої іпотекою за Іпотечним договором, укладеним із Боржником як майновим поручителем.

45. Господарський суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові переглянув ухвалу місцевого господарського суду лише в частині кредиторських вимог ОСОБА_1 як забезпеченого кредитора до Боржника, оскільки зазначена ухвала в інший частині скасована постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2021, що в цій частині залишена без змін постановою Верховного Суду від 06.07.2022 у цій справі.

46. Водночас наявність правових підстав для розгляду господарським судом заяв, поданих ОСОБА_1 як забезпеченим кредитором арбітражному керуючому, була предметом розгляду Верховного Суду при ухваленні постанови від 28.02.2023 у справі №914/1661/20, у якій наголошено на необхідності забезпечення ОСОБА_1 передбаченого законом права на доступ до суду.

47. За визначенням, наведеним у статті 1 КУзПБ кредитор - це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника. Зокрема, забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника.

48. У силу приписів частини 14 статті 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

49. Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим (частина 2 статті 45 КУзПБ).

50. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах 30-денного строку, визначеного частиною 1 статті 45 КУзПБ, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

51. Крім того, розпорядник майна зобов`язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром (частина 8 статті 45 КУзПБ).

52. З аналізу наведених приписів КУзПБ вбачається, що законодавець не встановив обов`язку забезпеченого кредитора подати заяву про визнання його грошових вимог, забезпечених заставою майна боржника, для їх задоволення у справі про банкрутство, проте передбачив для забезпеченого кредитора можливість подати таку заяву стосовно забезпечених вимог, а також право на заявлення грошових вимог, які незабезпечені заставою або за відмови від забезпечення, що у цих двох випадках мають бути заявлені кредитором та розглянуті судом за загальними правилами для конкурсних або поточних вимог до боржника.

53. Водночас у разі подання такої заяви забезпеченим кредитором саме ухвала про визнання його грошових вимог, забезпечених заставою майна боржника, є підставою для внесення остаточних відомостей щодо розміру цих вимог та предмета забезпечення до реєстру вимог кредиторів боржника, адже за змістом абзаців 4, 5 частини 6 статті 45 КУзПБ спеціальний закон, за загальним правилом, пов`язує внесення відомостей до реєстру вимог кредиторів саме з ухвалою про визнання (повністю або частково) вимог кредиторів за результатами розгляду їх заяв. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі №904/4455/19.

54. При цьому відповідно до усталеної практики Верховного Суду (зокрема, викладеної в постановах від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17) у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.

55. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство вимоги.

56. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

57. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 04.02.2021 у справі №904/1360/19 виснував, що вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні, є забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки).

58. Водночас системний аналіз норм статті 572 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України "Про заставу", статті 1 Закону України "Про іпотеку" свідчить, що законодавець при конструюванні відповідних правових норм так чи інакше текстуально використовує поняття "переважність права заставодавця (іпотекодавця) перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок заставного (іпотечного) майна".

59. Отже, сутність застави (іпотеки) полягає не лише в тому, щоб забезпечити основне зобов`язання в повному обсязі, а в тому, що правом застави (іпотеки) є право на чужу річ, яке належить кредитору в забезпечення його права вимоги за зобов`язанням і яке виявляється в можливості переважного (порівняно з іншими кредиторами) задоволення із цінності цієї речі.

60. Таке переважне право також закріплено в частині 6 статті 64 КУзПБ, якою встановлено, що погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово.

61. Відкриття провадження у справі про банкрутство щодо боржника не змінює суті заставного (іпотечного) зобов`язання, зазнає змін лише процедура задоволення вимог кредитора, які забезпечені заставою (іпотекою), з урахуванням чого норми КУзПБ щодо забезпечених кредиторів слід застосовувати з огляду на відповідні суміжні норми законодавства про заставу (іпотеку).

62. Тому визначення забезпеченого зобов`язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов`язань, зокрема статей 572, 575, 589 Цивільного кодексу України, Законів України "Про заставу", "Про іпотеку" (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №902/492/17).

63. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

64. Іпотекодавцем може бути, зокрема, майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням (стаття 11 Закону України "Про іпотеку").

65. Згідно з положеннями статей 3, 33 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

66. У разі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.

67. Водночас необхідно зауважити, що відповідно до положень статті 546, §3 і §6 глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України "Про іпотеку" порука та іпотека (як різновид застави) є самостійними видами забезпечення виконання зобов`язання.

68. Чинний Цивільний кодекс України та Закон України "Про заставу" не містять визначення поняття "майновий поручитель". Зміст наведеного поняття розкриває стаття 1 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника. На відміну від поручителя за договором поруки, майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України "Про іпотеку").

69. Правовідносини іпотеки за участю майнового поручителя не можна ототожнювати з правовідносинами поруки, що мають іншу правову природу. Іпотека за своєю правовою природою є заставою і регулюється нормами §6 глави 49 Цивільного кодексу України та спеціальним Законом України "Про іпотеку". Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №906/227/20.

70. Так, згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

71. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах від 04.10.2018 у справі №908/2116/17, від 16.10.2018 у справі №924/1039/16, від 06.12.2023 у справі №906/227/20), аналіз наведених положень законодавства свідчить, що припинення іпотеки з інших підстав, ніж ті, що визначені в статті 17 Закону України "Про іпотеку" та частині 1 статті 593 ЦК України, є можливим лише у випадку, коли така підстава припинення встановлена законом.

72. При цьому іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду, має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").

73. Як вбачається зі змісту встановлених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір позики, зобов`язання позичальника за яким у сумі 12500000,00 грн (що на день укладення Договору позики за курсом Національного банка України еквівалентно 500000,00 доларів США) забезпечено майновою порукою Боржника згідно з Іпотечним договором.

74. Відмовляючи у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 як забезпеченого кредитора, місцевий господарський суд дійшов висновку, що зобов`язання за Іпотечним договором є припиненими відповідно до умов Договору позики (з урахуванням додаткової угоди від 17.06.2016) та на підставі, встановленій законом - статтею 559 Цивільного кодексу України.

75. Верховний Суд не погоджується з наведеним висновком, оскільки вважає хибним посилання місцевого господарського суду в оскаржуваній ухвалі та Боржника у відзиві на касаційну скаргу на положення статті 559 Цивільного кодексу України, які регулюють припинення поруки та не поширюються на правовідносини іпотеки за участю майнового поручителя. Господарський суд першої інстанції безпідставно виснував, що зобов`язання Боржника як майнового поручителя за Іпотечним договором припинено на підставі вказаної норми у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 як кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явила вимоги до Боржника.

76. Такий висновок ґрунтується на помилковому ототожненні понять поруки та іпотеки за участю майнового поручителя, що згідно з положеннями статті 575 Цивільного кодексу України є окремим видом застави, а не одночасно заставою і порукою, як помилково зазначає Боржник у відзиві на касаційну скаргу. Зокрема, аргументи Боржника про те, що розрізнення понять "порука" і "майнова порука" ставить під сумнів існування інституту поруки, засновані на довільному тлумаченні правової природи відповідальності поручителя, який за вимогами статті 554 Цивільного кодексу України є солідарним боржником, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

77. Водночас господарські суди першої та апеляційної інстанцій з огляду на надані учасниками справи докази не встановили обставин, які б свідчили про припинення іпотеки за Іпотечним договором з підстав, визначених у статті 17 Закону України "Про іпотеку" чи з інших підстав, передбачених цим Законом.

78. Відмовляючи у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 як забезпеченого кредитора, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з висновку про настання обставин, обумовлених пунктом 5.4 Договору позики, проте не навели конкретної правової норми, що передбачає припинення іпотеки в такому випадку шляхом втрати позикодавцем права забезпечення зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

79. Зважаючи на таке, Верховний Суд вважає передчасними у цій справі висновки господарських судів та доводи, викладені у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, стосовно правовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з огляду на вчинення ними в певній формі (одноосібних і двосторонніх) дій, спрямованих на зміну умов Договору позики та зменшення суми позики, настання відповідальності позикодавця за порушення ним своїх зобов`язань за Договором позики (в разі наявності таких порушень), зокрема внаслідок надання позичальнику позики не в повному обсязі, попри настання встановленого сторонами терміну сплати періодичного платежу, звернення позичальника з відповідною вимогою тощо, адже вони не спростовують виникнення між зазначеними особами і Боржником іпотечних правовідносин і не доводять їх припинення з підстави, передбаченої Законом.

80. У зв`язку з цим у Верховного Суду відсутні підстави для надання в контексті правовідносин у цій справі правового висновку щодо наявності чи відсутності порушення прав іпотекодержателя в разі зменшення розміру основного зобов`язання без внесення відповідних змін до іпотечного договору.

81. При цьому Верховний Суд наголошує, що предметом розгляду у справі про банкрутство не є певні спори, які стосуються заявлених до боржника грошових вимог, виникли між ним і кредитором або іншими особами та підлягають вирішенню в порядку позовного провадження. Господарський суд у справі про банкрутство встановлює обставини щодо обґрунтованості грошових вимог до боржника на підставі дослідження наданих кредитором доказів, зокрема, судових рішень, якими вирішено відповідні спори.

82. Тобто спір між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Боржником, зокрема, щодо дійсності правовідносин позики та іпотеки між ними тощо не підлягає вирішенню господарськими судами в цій справі про банкрутство під час розгляду заяви ОСОБА_1 .

83. Натомість у справі №454/1620/20 Сокальського районного суду Львівської області розглядається позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю ТОВ "Львівбудкомплектація" (Боржник) як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, про стягнення заборгованості за Договором позики, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору позики та розписок про отримання коштів. Крім того, у межах справи про банкрутство Боржника розглядається справа відокремленого позовного провадження №914/1661/20(450/1663/20) за позовом ОСОБА_1 до Боржника за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором.

84. З огляду на викладене та вимоги статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не приймає до розгляду аргументи Боржника щодо фіктивності Договору позики через недоведення ОСОБА_1 наявності в неї коштів, які мали бути передані в позику ОСОБА_2 , та законності їх походження, оскільки такі обставини не були предметом дослідження під час розгляду цієї справи господарськими судами першої та апеляційної інстанцій.

85. Під час розгляду заяви ОСОБА_1 , зважаючи на надані учасниками справи докази, підлягали встановленню обставини щодо наявності підстав для вчинення розпорядником майна дій, передбачених частиною 8 статті 45 КУзПБ, з повідомлення господарського суду про вимоги зазначеної особи, забезпечені заставою майна Боржника як майнового поручителя за Іпотечним договором.

86. Відповідно до частини 3 статті 44 КУзПБ розпорядник майна зобов`язаний вести реєстр вимог кредиторів, вимоги до форми та порядку ведення якого згідно з частиною 1 статті 3 КУзПБ визначає державний орган з питань банкрутства, тобто Міністерство юстиції України.

87. Так, порядок ведення реєстру вимог кредиторів у справах про банкрутство (неплатоспроможність) (далі - Реєстр) та вимоги до форми Реєстру, організаційні підходи при складанні, веденні та внесенні змін до Реєстру на всіх стадіях провадження справи про банкрутство (неплатоспроможність) визначають Вимоги до форми та порядку ведення реєстру вимог кредиторів у справах про банкрутство (неплатоспроможність), затверджені наказом Міністерства юстиції України від 17.08.2020 №2778/5 (далі - Вимоги).

88. Отже, ведення та внесення змін до реєстру вимог кредиторів арбітражними керуючими (керуючими санації, ліквідаторами) здійснюється відповідно до положень КУзПБ з урахуванням положень, передбачених Вимогами.

89. Аналіз пунктів 1-6 розділу І Вимог дає підстави для висновку про те, що реєстр вимог кредиторів - це єдина уніфікована система записів про кредиторів боржника та їхні вимоги, яка ведеться державною мовою, в електронному вигляді за встановленою формою, підтримання якої в актуальному стані покладено на арбітражного керуючого та боржника, та доступ до якої мають конкурсні та забезпечені кредитори, інвестори, а також поточні кредитори (з моменту ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або введення процедури погашення боргів боржника) згідно з Порядком функціонування автоматизованої системи "Банкрутство та неплатоспроможність", затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 18.02.2020 №594/5.

90. Арбітражний керуючий починає ведення Реєстру за результатами попереднього засідання господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Підставою для внесення відомостей до Реєстру є ухвала (постанова) господарського суду або інформація, отримана під час провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) (списання або прощення боргів, задоволення вимог кредиторів, зміна відомостей про кредитора тощо) (пункт 1 розділу ІІІ Вимог).

91. За змістом пунктів 1, 3, 5 розділу ІІ Вимог реєстр складається з опису інформації щодо справи про банкрутство (неплатоспроможність) та трьох розділів. До Реєстру окремо вносяться відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром (додаток 2) (далі - Відомості про майно). Розділ І Реєстру "Відомості про кредиторів" містить відомості про: найменування або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) кожного кредитора; відомості про кожного кредитора; вид кожної вимоги; дату та підставу внесення кожної вимоги кредитора до Реєстру; розмір визнаних господарським судом вимог кожного кредитора; ознаку кредитора; черговість задоволення кожної вимоги кредитора тощо. Розділ III Реєстру "Вимоги, які задовольняються позачергово" містить відомості, зокрема, про: вид вимоги; найменування або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) кожного кредитора; загальну суму коштів, належних до виплати, за кожним видом вимоги.

92. До Відомостей про майно вноситься інформація згідно із заявами забезпечених кредиторів (за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника), а також згідно з відповідним державним реєстром. Зокрема, до Відомостей про майно вноситься інформація про: найменування або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) кредитора; підставу виникнення застави; розмір забезпеченого зобов`язання. За відсутності вимог забезпечених кредиторів до боржника Відомості про майно не заповнюються (пункт 6 розділу ІІ, пункт 11 розділу ІІІ Вимог).

93. Ведення реєстру вимог кредиторів належить до компетенції розпорядника майна, згідно з положеннями частини 3 статті 44 КУзПБ та Вимог, який вносить відповідні відомості до реєстру на підставі інформації отриманої, зокрема, під час провадження у справі про банкрутство (у тому числі згідно із заявами забезпечених кредиторів, даними обліку боржника, державним реєстром). Водночас відповідні дії арбітражного керуючого можуть бути оскаржені до господарського суду в порядку, визначеному нормами КУзПБ.

94. При зверненні із відповідною заявою та під час її розгляду господарським судом учасники справи не заперечували факт внесення розпорядником майна Боржника на виконання приписів частини 3 статті 44, частини 8 статті 45 КУзПБ і Вимог окремо до реєстру вимог кредиторів відомостей про майно Боржника, обтяжене іпотекою на користь іпотекодержателя ОСОБА_1 .

95. Водночас, дослідивши обставини виконання сторонами Договору позики, зобов`язання за яким забезпечені за Іпотечним договором, апеляційний господарський суд встановив, що згідно з наданими ОСОБА_2 розписками він отримав від ОСОБА_1 частинами різні суми коштів за Договором позики на загальну суму, що еквівалентна 215900,00 доларів США (за курсом НБУ на дату написання відповідних розписок).

96. Верховний Суд не вбачає підстав для висновку про порушення господарськими судами положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України щодо обставин, встановлених у цивільній справі №450/2533/18, адже викладені судами в оскаржуваних судових рішеннях обставини не суперечать тим обставинам щодо укладення, зміни та виконання Договору позики, які наводить ОСОБА_1 у касаційній скарзі із посиланням на судові рішення в справі №450/2533/18. При цьому слід зауважити, що за усталеною правовою позицією Верховного Суду преюдиційне значення згідно з положеннями вказаної норми процесуального права надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

97. Що стосується посилання Боржника у відзиві на касаційну скаргу на наявність преюдиційних фактів, які не підлягають доказуванню згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у цій справі, то необхідно наголосити, що згідно з встановленими статтею 300 вказаного Кодексу межами розгляду справи суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального і процесуального права судами попередніх інстанцій, не встановлюючи обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним тощо. Водночас вказаною постановою Верховного Суду скасовано в частині кредиторських вимог ОСОБА_1 та в частині стягнення судового збору з Боржника постанову апеляційного господарського суду, ухвалену за наслідками апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду, що наразі є предметом касаційного перегляду. Справу направлено на новий розгляд для з`ясування обґрунтованості або необґрунтованості вимог ОСОБА_4 до Боржника на підставі дослідження обставин справи, надання оцінки зібраним у справі доказам, доводам і запереченням сторін.

98. Під час нового розгляду справи апеляційний господарський суд з`ясував, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження розміру її кредиторських вимог на момент відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника, які визначені нею в сумі 8676606,53 грн (з яких 5671898,75 грн - сума позики, 1134379,75 грн - штраф, 1361255,70 грн - інфляційні втрати, 509072,33 грн - 3% річних).

99. Тобто господарський суд апеляційної інстанції встановив обставини, які не свідчать про наявність у розпорядника майна на момент розгляду відповідної заяви ОСОБА_1 достатніх правових підстав повідомити господарський суд про конкретний розмір вимог ОСОБА_1 до Боржника як майнового поручителя, зокрема, у вказаній нею в заяві сумі 8676606,53 грн або в сумі основного зобов`язання 12500000,00 грн, визначеного в Іпотечному договорі та в реєстрі вимог кредиторів Боржника у розділі ІІ "Окремо внесені відомості про вимоги кредиторів, забезпечених заставою, та відомості про майно Боржника, яке є предметом застави".

100. Заперечуючи проти наведеного висновку, ОСОБА_1 у касаційній скарзі наголошує на обставинах виникнення між нею, ОСОБА_2 та Боржником правовідносин позики та іпотеки, надання грошових коштів у позику ОСОБА_2 у сумі 215900,00 доларів США (за курсом НБУ на дату написання розписок) зі строком повернення до 01.06.2017, які враховані апеляційним господарським судом у цій справі. Однак заявниця не наводить конкретних доказів, які помилково не були враховані господарськими судами, але підтверджують наявність грошового зобов`язання Боржника як майнового поручителя перед ОСОБА_1 на момент розгляду її заяви саме у визначеному в заяві розмірі, зокрема, наявність правових підстав для покладення на Боржника зобов`язань зі сплати штрафу, інфляційних втрат, 3% річних за умовами Іпотечного договору.

101. Викладені у касаційній скарзі заперечення ОСОБА_1 по суті зводяться до незгоди з висновками апеляційного господарського суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку заявниці, свідчить про наявність підстав для визнання визначеного нею складу і розміру кредиторських вимог до Боржника, а отже, підлягають відхиленню, оскільки переоцінка доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими не входять до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

102. Виходячи з викладеного, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про вимоги забезпеченого кредитора за Іпотечним договором з викладених у цій постанові мотивів.

103. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, а також залишення без змін постанови господарського суду апеляційної інстанції (якою залишено без змін ухвалу місцевого господарського суду в частині кредиторських вимог ОСОБА_1 як забезпеченого кредитора до Боржника) з викладених у цій постанові мотивів.

Розподіл судових витрат

104. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 у справі №911/1661/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков