Постанова

від 18.06.2024 по справі 922/2320/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2320/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ОГП: Шапка І.М.,

відповідача-1: Горобинська Н.М.,

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2023

та рішення Господарського суду Харківської області від 27.09.2023

у справі № 922/2320/23

за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі позивачів:

1) Харківська обласна державна адміністрація;

2) Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації)

до:

1) Харківської міської ради;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський центральний ринок торгівельний майданчик 3";

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРНАД",

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року Керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації та Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації) з позовом до Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський центральний ринок торгівельний майданчик 3" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРНАД" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на порушення інтересів держави, які виразилися у незаконній зміні цільового призначення та передачі у приватну власність земельної ділянки історико-культурного призначення. Так земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020 на час відведення її в приватну власність та на час звернення до суду не вилучена із Реєстру об`єктів культурної спадщини згідно з вимогами Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 за № 158, у зв`язку з чим знаходиться в межах пам`ятки археології, а перебування земельної ділянки в межах пам`ятки археології виключає можливість її перебування у приватній власності. Спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків», яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха. Не приведення Харківською міською радою цільового призначення зазначеної вище земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Непогодження передачі земельної ділянки історико-культурного призначення у приватну власність з органами охорони культурної спадщини є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Чинність вказаного рішення сприяло неправомірному набуттю ТОВ «Харківський центральний ринок торгівельний майданчик 3» та в подальшому ТОВ «ФАРНАД» права власності на земельну ділянку історико-культурного призначення державної форми власності, що є підставою для визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.09.2023 (суддя Новікова Н.А.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 (колегія суддів у складі: Гребенюк Н.В - головуючий, Слободін М.М., Шутенко І.А.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 546 від 12.06.1996, між виконавчим комітетом Харківської міської ради народних депутатів та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний центр «Полонез» укладено договір від 26.06.1996 № 580 на право тимчасового користування землею на умовах оренди, яким передано в тимчасове користування земельну ділянку площею 0,0176 га по вул. Енгельса строком на 5 років для експлуатації та обслуговування магазину «Людмила-92».

На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 25.09.2001 №1674 між виконавчим комітетом Харківської міської ради та ТОВ «Комерційний центр «Полонез» укладено договір оренди земельної ділянки від 20.11.2001 № 300/1, яким передано в тимчасове платне користування на умовах оренди ТОВ «Комерційний центр «Полонез» земельну ділянку за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, 33 загальною площею 0,0176 га строком до 01.09.2003 для експлуатації та обслуговування магазину «Людмила-92».

Відповідно до п. 1.8 рішення 16 сесії Харківської міської ради 24 скликання від 24.09.2003 № 188/0 «Про поновлення права оренди земельних ділянок» ТОВ «Комерційний центр «Полонез» поновлено право оренди з 02.09.2003 до 02.09.2013 площею 0,0181 га, площею 0,0176 га та площею 0,0126 га по вул. Енгельса, 33 для експлуатації та обслуговування магазинів «Алма», «Людмила-92» та «Мальва-92» в межах договорів оренди земельних ділянок, відповідно реєстраційні №: 299/01, 300/01, 301/01 від 20.11.2001.

На підставі вищевказаного рішення між Харківською міською радою та ТОВ «Комерційний центр «Полонез» укладено договір оренди земельної ділянки від 10.08.2004 №7231/04, яким передано в оренду ТОВ «Комерційний центр «Полонез земельну ділянку за адресою: м. Харків, вул. Енгельса, 33 загальною площею 0,0176 га строком з 02.09.2003 року до 02.09.2013 для експлуатації та обслуговування магазину «Людмила-92» (номер запису про інше речове право № 20618769).

Відповідно до п. 3 додатку 6 наказу Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 до Переліку об`єктів культурної спадщини в Харківській області, що заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення внесений об`єкт «Поселення Харків» за адресою: Фортеця розташована в місці злиття річок Харків та Лопань, Посад розміщується на лівому та правому берегах річки Лопань та річки Харків як Пам`ятка археології з охоронним номером 8828-Ха це всі дані про пам`ятку, які містяться в Реєстрі об`єктів культурної спадщини.

Згідно з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 6305505512018 від 18.01.2018 земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020 зареєстрована 29.01.2007 Харківською регіонально філією ДП «Центр державного земельного кадастру» на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок 24.09.2003, розробленого КП «НТЦ ЗІС» категорія земельної ділянки: Землі житлової та громадської забудови, вид використання: для експлуатації та обслуговування магазину, форма власності: комунальна, власник: Харківська міська рада Харківської області.

На підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 88165401, від 26.05.2017 речове право № 20618769 припинено 25.05.2017 на підставі акта приймання-передачі земельної ділянки від 23.05.2017 до земель запасу міста.

Припинення ТОВ «Комерційний центр «Полонез» права оренди земельною ділянкою здійснено у зв`язку з відчуженням магазину «Людмила-92», а саме: нежитлової будівлі літ. «А/74-1» загальною площею 102,6 кв.м по вул. Різдвяній, 33 у м. Харкові, Товариству з обмеженою відповідальністю «Дімаріс».

Пунктом 1 додатку до рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 686/17 «Про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок юридичним та фізичним особам» ТОВ «Дімаріс» змінено вид використання земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови площею 0,0176 га за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 33. Холодногірський район, кадастровий номер 6310137200:01:006:0020 з «для експлуатації та обслуговування магазину «Людмила- 92» на «для експлуатації та обслуговування магазину».

На підставі договору купівлі-продажу від 31.08.2017, укладеного між ТОВ «Харківський Центральний ринок торгівельний майданчик 3» та ТОВ «Дімаріс», посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., нежитлова будівля літ А/74-1» загальною площею 102,6 кв.м по вул. Різдвяній, 33 перейшла у приватну власність ТОВ «Харківський Центральний ринок торгівельний майданчик 3».

В договорі зазначено, що нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,0176 га з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020.

У зв`язку з надходженням 10.08.2017 до Харківської міської ради заяви директора ТОВ «Харківський Центральний ринок торгівельний майданчик 3» про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,0176 га кадастровий номер 6310137200:01:006:0020, пунктом 8 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 745/17 «Про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок юридичним та фізичним особам», ТОВ «Харківський Центральний ринок торгівельний майданчик 3» надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови площею 0,0176 га за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 33, кадастровий номер 6310137200:01:006:0020, для експлуатації та обслуговування магазину. Розмір авансового внеску складає 3% вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки.

06.10.2017 до Харківської міської ради надійшло клопотання директора ТОВ «Харківський Центральний ринок торгівельний майданчик 3» з проханням продати земельну ділянку площею 0,0176 га для експлуатації та обслуговування магазину, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 33, кадастровий номер 6310137200:01:006:0020.

На підставі вищевказаного клопотання ТОВ «Харківський Центральний ринок торгівельний майданчик 3» та у зв`язку із розташуванням на спірній земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, що належить на праві приватної власності вищевказаному товариству, пунктом 8 додатку до рішення 17 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.12.2017 № 877/17 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» вирішено ТОВ «Харківський Центральний ринок торгівельний майданчик 3» продати земельну ділянку із земель територіальної громади міста Харкова: Кадастровий номер: 6310137200:01:006:0020; місце розташування: м. Харків, вул. Різдвяна, 33, Холодногірський район: Категорія земель: землі житлової та громадської забудови; Вид використання земельної ділянки; для експлуатації та обслуговування магазину; Форма власності: комунальна; Площа земельної ділянки, га: 0,0176; Ціна продажу земельної ділянки: 140 953,00грн.

Ні підставі вищевказаного рішення між Харківською міською радою та ТОВ «Харківський Центральний ринок торгівельний майданчик 3» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.02.2018, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Бінус О.О. № 140

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки №10/18 від 13.02.2018 Харківською міською радою передано у власність покупця - ТОВ «Харківський центральний ринок торгівельний майданчик 3» земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020 за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 33.

За ТОВ «Фарнад» зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю літ. «А/74-1» загальною площею 102,6 кв. м по вул. Різдвяній, 33 у м. Харкові.

24.05.2018 між ТОВ «Харківський центральний ринок торгівельний майданчик 3» та ТОВ «ФАРНАД» укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «Харківський центральний ринок торгівельний майданчик 3» передало у власність покупця - ТОВ «ФАРНАД» земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020 за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 33.

Згідно з інформацією Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації та відповідно до наказу Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 "Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України", облікової картки та паспорту об`єкту історико-культурної спадщини "Поселення Харків", науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харків, розробленої Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом, зазначена земельна ділянка розташована в межах об`єкту історико-культурної спадщини "Поселення Харків".

За інформацією Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації від 26.09.2022 за № 05-25/301/1В у грудні 2021 року було проведене наукове археологічне дослідження зазначеної вище ділянки, про що складено висновок від 29.12.2021 за № 337-в/19-21.

3гідно з висновком за результатами наукового археологічного дослідження в результаті наукових робіт досліджено частину пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» (охоронний номер 8828-Ха) в межах ділянки площею 0,0176 га з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020, що розташована по вул. Різдвяній, 33 у Холодногірському районі м. Харкова.

За результатом археологічного дослідження 29.12.2021 за № 337-в/19-21, складеного співробітниками державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України, ґрунтового шару на території земельної ділянки об`єкти археологічної спадщини, які потребують подальшого дослідження та охорони, не виявлені.

Співробітниками обласного комунального закладу «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини» складено Додаток 36 до паспорта об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха, а також Додаток 81 до облікової картки об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха, згідно з якими зазначена вище земельна ділянка вилучається зі складу пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків».

Рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, про вилучення пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків» з Реєстру об`єктів культурної спадщини, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020, на цей час не приймалось.

У червні 2023 року, посилаючись на порушення інтересів держави, керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся до суду з позовом у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на момент формування земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020, її реєстрації 29.01.2007, в державному земельному кадастрі була відсутня інформація про те, що спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, а відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020 у використанні земельної ділянки не визначені обмеження, пов`язані з її належністю до земель історико-культурного призначення, та земель, що мають особливу цінність. Неприведення органами охорони культурної спадщини науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харкова, а також іншої документації та інформації, зокрема, за посиланнями в мережі Інтернет, наведеними у позовній заяві, у відповідність до актуальних меж пам`ятки археології «Поселення Харків» не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки вказані обставини не залежать від волі відповідачів. Станом на момент подачі позову земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020 по вул. Різдвяній, 33, м. Харків, що належить на праві приватної власності ТОВ «Фарнад», не перебуває в межах пам?ятки археології. За ТОВ «Фарнад» зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю літ. «А/74-1» загальною площею 102,6 кв.м по вул. Різдвяній, 33 у м. Харкові і товариство відкрито користується спірною земельною ділянкою без будь-яких обмежень та є добросовісним набувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, жодних фактів зловживань з його боку, спрямованих на протиправне заволодіння земельною ділянкою, під час розгляду справи не встановлено. Задоволення позову прокурора буде фактично непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу державних та приватних інтересів. Крім цього, позбавлення права власності третього відповідача фактично не має державного чи суспільного інтересу, оскільки з володіння останнього вона не вибуває, а лише призведе до необхідності повторного проходження процедури набуття у власність не з вини третього відповідача, а внаслідок недбальства державних органів.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається, зокрема, на те, що на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення пам`ятка археології «Поселення Харків» була паспортизована і занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, в межах вказаної пам`ятки розташована земельна ділянка із кадастровим номером 6310137200:01:006:0020, що виключає можливість перебування цієї ділянки в приватній власності згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Оскільки рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, про вилучення пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків» з Реєстру об`єктів культурної спадщини, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020, на цей час не приймалось, суди дійшли помилкового висновку щодо невіднесення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного значення. Хоча на підставі висновку про результати наукового археологічного дослідження від 29.12.2021 № 336-B/19-21 Департаментом культури і туризму Харківської обласної адміністрації додатком до облікової картки об`єкта культурної спадщини Поселення Харків № 81 від 26.01.2022 та додатком до Паспорту об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків» № 36 від 26.01.2022 визначено межі території пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків», в які не потрапила спірна земельна ділянка, такий спосіб вилучення частини пам`ятки археології станом на 26.01.2022 чинним законодавством передбачений не був, що свідчить про порушення органом місцевого самоврядування порядку відчуження землі. У даному випадку поза увагою судів залишилось суттєве порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу), яке відбулося внаслідок ігнорування відповідачами встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження особливо цінними землями.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано:

- положення статей 53, 54, 83, 150 ЗК, статей 17, 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 751/1776/17, від 13.11.2019 у справі № 728/1905/16-ц;

- положення статей 53, 54, 150 ЗК, статей 2, 3, 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.06.2018 у справі № 914/582/17;

- положення частини 3 статті 13, частини 7 статті 41, статті 50 Конституції України без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16;

- положення Преамбули, статей 1, 14, 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21;

- положення частини 1 статті 8, частини 1 статті 129 Конституції України, статті 11 ГПК України без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19;

- положення статей 13, 78, 86 ГПК без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18.

Також у касаційні скарзі прокурор зазначив, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статей 14, 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини», розділів IV, VIII Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Водночас за доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.02.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 09.02.2024.

До Верховного Суду 30.01.2024 від Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації) надійшли пояснення до касаційної скарги, у яких зокрема зазначено, що спірна земельна ділянка на момент передачі у власність набута з порушенням норм законодавства, але у зв`язку з проведенням археологічного дослідження спірна земельна ділянка наразі знаходиться поза межами пам`ятки археології «Поселення Харків». При цьому Департамент просив прийняти рішення з урахуванням наданих пояснень, а також розглядати справу без участі представника Харківської ОДА та Департаменту культури і туризму Харківської ОДА.

Також до Верховного Суду 01.02.2024 від Харківської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених в них висновків.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2024 зупинено касаційне провадження у справі № 922/2320/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 927/1206/21 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.

До Верховного Суду 08.02.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі.

Також до Верховного Суду 13.02.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРНАД» надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 06.02.2024, у яких відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених в них висновків та зазначає, що спірна земельна ділянка не належить до земель історико-культурного призначення, а сам він не може відповідати не помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень в контексті втручання в його право власності.

Також 28.02.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі.

Оскільки Великою Палатою Верховного Суду 12.03.2024 ухвалено постанову у справі № 927/1206/21, повний текст якої оприлюднено 20.03.2024, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2024 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду на 07.05.2024.

В судовому засіданні 07.05.2024 відкладено розгляд касаційної скарги на 28.05.2024.

В судовому засіданні 28.05.2024 оголошено перерву у справі до 18.06.2024.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Підстави набуття права на землю визначено у статті 116 ЗК, за змістом якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення занесено пам`ятку археології «Поселення Харків» XVII ст., охоронний номер 8828-Ха.

Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у паспорті та обліковій картці пам`ятки археології «Поселення Харків», які складені 10.01.2014 старшим науковим співробітником відділу пам`яток археології ОКЗ «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини» та затверджені директором Департаменту культури і туризму Харківської ОДА, наведено опис об`єкта та меж його території, до якої потрапляє й спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137200:01:006:0020, що також підтверджується генеральним планом з визначенням зон охорони від 2012 року, який є невід`ємним додатком до паспорта та облікової картки. Облікова картка та паспорт об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків» була додано прокурором до позовної заяви.

За змістом частини 1 статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

У статті 54 ЗК України визначено, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (частина 1). Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель (частина 2). Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом (частина 3).

Відповідно до частини 2 статті 54 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Згідно зі статтею 83 ЗК (у відповідній редакції) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (частина 1). У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування (частина 2). До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом (частина 4).

У статті 150 ЗК (у відповідній редакції) визначено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення (пункт г частини 1). Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України (частина 2). Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад (частина 3).

Разом із тим правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь урегульовано Законом України «Про охорону культурної спадщини». У преамбулі цього Закону зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (стаття 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за видами об`єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на: археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

За змістом статті 3 цього Закону державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, прийняті в межах його компетенції, є обов`язковими для виконання органами охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом (частина 1). Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством (частина 2). Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв (частина 5).

Об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини (частина 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Відповідно до частини першої статті 32 Закон України «Про охорону культурної спадщини» з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій в основу судових рішень про відмову в задоволенні позову послалися, у тому числі на обставини, за якими на замовлення ТОВ «Фарнад» Державним підприємством «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту Археології Національної академії наук України проведено наукове археологічне дослідження частини пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків (охор. № 8828-Ха), яка обмежена земельною ділянкою площею 0,0176 га кадастровий номер 6310137200:01:006:0020, що розташована по вул. Різдвяній, 33 м. Харкова для експлуатації та обслуговування магазину, за результатом якого складено висновок від 29.12.2021 № 337-в/19-21, відповідно до якого в результаті археологічних досліджень ґрунтового шару на території земельної ділянки об`єкти археологічної спадщини, які потребують подальшого дослідження та охорони не виявлені. Ділянка досліджена в наземних обсягових формах, на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню.

На підставі висновку про результати наукового археологічного дослідження від 29.12.2021 № 336-в/19-21 Департаментом культури і туризму Харківської обласної адміністрації додатком до облікової картки об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків» від 26.01.2022 № 81 та додатком до Паспорта об`єкта культурної спадщини «Поселення Харків» від 26.01.2022 № 36 визначено межі території пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків», в які не потрапила земельна ділянка площею 0,0176 га кадастровий номер 6310137200:01:006:0020, тобто її вилучено з меж пам`ятки археології «Поселення Харків».

Прокурор протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції неодноразово наголошував, що на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення пам`ятка археології «Поселення Харків» була паспортизована і занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, в межах вказаної пам`ятки розташована земельна ділянка із кадастровим номером 6310137200:01:006:0020, що виключає можливість перебування цієї ділянки в приватній власності згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» встановлює, що щойно виявлені об`єкти культурної спадщини підлягають охороні відповідно до вимог зазначеного Закону. Тобто в контексті заходів з охорони культурної спадщини Закон України «Про охорону культурної спадщини» прирівнює щойно виявлені об`єкти культурної спадщини до пам`яток культурної спадщини та надає їм таку саму охорону ще до внесення до відповідного переліку об`єктів культурної спадщини та реєстрації як пам`ятки. Набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини», який замінив Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в регулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини, зокрема і тих, які мали статус нововиявлених (щойно виявлених) (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, на яку здійснено посилання в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статі 287 ГПК).

Крім того, як зазначалося вище пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

У статті 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що вилучення пам`ятки з Реєстру здійснюється у разі, зокрема якщо пам`ятка археології, що не виявлена в наземних обсягових формах, досліджена на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню; якщо пам`ятка втратила предмет охорони.

У частині 1 статті 14 зазначеного Закону визначено, що занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки, зокрема пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання (пункт б).

Відповідно до Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (неправильним застосуванням положень якого прокурором обґрунтовано підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК) цей Порядок визначає єдину систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів.

Відповідно до цього Порядку система обліку об`єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із взяття на облік об`єкта культурної спадщини, оформлення облікової документації, занесення чи незанесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, інвентаризації об`єктів культурної спадщини, включення до Реєстру об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, формування облікових справ та внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам`ятки та вилучення пам`ятки з Реєстру).

Відповідно до пунктів 5, 6 цього Порядку суб`єктами прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п`ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, внесення змін до Реєстру відповідно до категорії пам`яток є: Кабінет Міністрів України - щодо пам`яток національного значення; Мінкультури - щодо пам`яток місцевого значення. Суб`єктом розгляду питань занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п`ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, внесення змін до Реєстру є Мінкультури.

У розділі VIII зазначеного Порядку визначено процедуру вилучення пам`яток із Реєстру, за змістом якого саме Мінкультури в межах визначених повноважень є тим суб`єктом, який приймає рішення щодо пам`яток місцевого значення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру та ін.

У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина 1 статті 14 ГПК України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК).

Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі, що розглядається, зазначені положення законодавства, якими урегульовано процедурні питання обліку (використання) об`єктів культурної спадщини, у тому числі порядку їх вилучення із відповідного реєстру, не врахували, не надали належної оцінки доводам прокурора, якими було обґрунтовано позовні вимоги та не дослідили подані на їх підтвердження докази.

Пославшись на обставини, за якими вилучення частини земельної ділянки в межах кадастрового номеру 6310137200:01:006:0020 зі складу об`єктів пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» відбулося на підставі лише висновку про результати наукового археологічного дослідження від 29.12.2021 № 336-в/19-21, які (обставини) було покладено в основу судових рішень про відмову в задоволенні позову прокурора, судами попередніх інстанцій не було досліджено дотримання порядку (процедури) внесення змін до об`єкта культурної спадщини (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки), не встановлено та в судових рішеннях не зазначено, чи приймалося рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, про вилучення пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків» з Реєстру об`єктів культурної спадщини, у тому числі земельної ділянки із кадастровим номером 6310137200:01:006:0020, а відтак суди дійшли передчасного висновку про відсутність у спірної земельної ділянки статусу земель історико-культурного призначення та можливість розпоряджатися такими землями органом місцевого самоврядування у загальному порядку без урахування відповідного статусу.

При цьому встановлення таких обставин має суттєве значення для вирішення спору, оскільки від встановлення обставин правового статусу спірної земельної ділянки залежить як застосування відповідних норм матеріального права, так і результати розгляду справи.

Водночас суди попередніх інстанцій, проаналізувавши положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обмежились лише посиланням на те, що ТОВ «Фарнад» є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, проте взагалі не здійснили практичного застосування цієї норми та в контексті спірних правовідносин не встановили та в рішеннях не зазначили наявність/відсутність одночасно трьох критеріїв правомірності втручання у право ТОВ «Фарнад» на володіння майном.

Разом із тим судами попередніх інстанцій не було враховано, що ці положення Конвенції направлені на захист саме законного права, проте не встановлення зазначених вище обставин справи, у тому числі щодо набуття ТОВ «Фарнад» майна на відповідній законній підставі, роблять такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними.

Аналогічній висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 922/2304/23 у справі з подібними правовідносинами.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, вони дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора за наведених у судових рішеннях обставин.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення учасників справи, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, і в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у справі № 922/2320/23 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.09.2023 у справі № 922/2320/23 скасувати.

Справу № 922/2320/23 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.