Постанова

від 19.06.2024 по справі 927/885/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 927/885/17 (927/559/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,

за участі секретаря судового засідання - Купрейчук С.П.

за участю представників:

відповідно до протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024

та ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024

у справі № 927/885/17(927/559/23)

за позовом Акціонерного товариства «Полікомбанк»

до 1) Публічного акціонерного товариства Виробничо - торгова фірма «Сіверянка»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія»

3) Приватного підприємства «Футбольний клуб «ЛКТ»

про визнання договорів недійсними

в межах справи №927/885/17

за заявою Публічного акціонерного товариства «Полікомбанк»

до Публічного акціонерного товариства Виробничо - торгова фірма «Сіверянка»

про відкриття справи про банкрутство, -

ВСТАНОВИВ:

1. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.10.2017 порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства Виробничо - торгова фірма «Сіверянка», визнано безспірні вимоги Публічного акціонерного товариства «Полікомбанк» в розмірі 7 515 716,75 грн. заборгованості та 16 000,00 грн. судового збору, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

2. Постановою Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2021, зокрема Публічне акціонерне товариство Виробничо-торгова фірма «Сіверянка» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бандолу О.О.

3. 17 квітня 2023 року, в межах даної справи про банкрутство, до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Полікомбанк» до Публічного акціонерного товариства Виробничо-торгова фірма «Сіверянка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія» та Приватного підприємства «Футбольний клуб «ЛКТ» про визнання договорів недійсними (присвоєно єдиний унікальний номер 927/885/17 (927/559/23) якою позивач просив визнати недійсними з моменту укладення:

договір від 04.07.2007 № 63, укладений між Закритим акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка» та Приватним підприємством «Фірма «ЛКТ»;

договір відступлення права вимоги боргу від 11.12.2013 № 112, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія», Приватним підприємством «Футбольний клуб «ЛКТ» та Публічним акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка».

5. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що оскаржувані правочини є фіктивними правочинами, а сторони цих правочинів діяли з явним умислом, спрямованим на недопущення стягнення заборгованості з ПАТ ВТФ «Сіверянка» в рамках процедури банкрутства. Умисел відповідачів характеризується тим, що вони, підписуючи спірні договори не у ті дати, що в них зазначені, а набагато пізніше, заздалегідь знали про те, що такі правочини не будуть виконані, адже не спрямовані на настання реальних правових наслідків, що звітність відповідача-1 з 2014 року або не велась, або була знищена для приховування обставин виведення майна банкрута.

5. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 позов Акціонерного товариства «Полікомбанк» до Публічного акціонерного товариства Виробничо-торгова фірма «Сіверянка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія» та Приватного підприємства «Футбольний клуб «ЛКТ» про визнання договорів недійсними залишено без задоволення.

Короткий зміст оскаржуваних постанови та ухвали суду апеляційної інстанції

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 у справі № 927/885/17(927/559/23) скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову; визнано недійсними з моменту укладення договір від 04.07.2007 № 63, укладений між Закритим акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка» та Приватним підприємством «Фірма «ЛКТ» та договір відступлення права вимоги боргу від 11.12.2013 № 112, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія», Приватним підприємством «Футбольний клуб «ЛКТ» та Публічним акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка».

7. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договори № 63 і №112 є фраудаторними, фіктивними правочинами, а сторони цих правочинів діяли з явним умислом, спрямованим на недопущення стягнення заборгованості з Відповідача-1 у рамках процедури банкрутства. Умисел відповідачів характеризується тим, що вони заздалегідь знали про те, що такі правочини не будуть виконані, отже вони не спрямовані на настання реальних правових наслідків. Натомість судом, в порушення ст.86 ГПК України, оцінка зазначеним обставинам надана не була, а замість цього було неправильно застосовано ч.4 ст.75 ГПК України, що призвело до винесення незаконного і необґрунтованого рішення.

8. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Ди-Версія» про ухвалення додаткового рішення про стягнення з АТ «Полікомбанк» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 62 500 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

9. До Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія» (далі в тексті - Скаржник) надійшла касаційна скарга у якій Скаржник просить суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 у справі №927/885/17(927/559/23), а рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 залишити в силі; скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі №927/885/17(927/559/23) та ухвалити нове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення у цій справі задовольнити.

10. В обґрунтування підстав для задоволення касаційної скарги Скаржник наводить наступні доводи:

10.1. При прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції:

- застосовано ст. 42 КУзПБ з неправильним тлумаченням її положень та без врахування висновків Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20;

- застосовано ст. 234 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, але не виключно, у постановах від 10.04.2019 у справі №910/7783/18, від 21.09.2023 у справі №462/1041/22-ц, від 20.06.2023 у справі №910/5529/19;

- порушено ч. 1 ст. 74 та ч. 4 ст. 75 ГПК України та не враховано висновки щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18, від 17.08.2023 у справі № 925/1341/21, від 30.01.2024 у справі № 924/159/14, від 05.09.2023 у справі №910/11761/21, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17, від 25.04.2023 у справі № 904/9212/21, від 19.12.2019 у справі №916/1041/17, від 15.03.2023 у справі №918/459/21;

- не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі №802/1428/17-а, від 11.05.2022 у справі №640/15567/19, від 06.07.2021 у справі №826/28054/15, в яких Верховний Суд зазначив, що законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.

10.2. Крім того, скаржник вказує, що підставами для скасування ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі №927/885/17(927/559/23) є порушення судом ч. 2 ст. 126, ч. 4 ст. 129 ГПК України.

10.3. Зазначає, що оскільки за приписами ГПК України, суд ухвалює рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката щодо сторони у справі, на користь якої винесено рішення, то зважаючи на те, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 у справі №927/885/17 (№925/559/23) є незаконною та необґрунтованою, а відтак вона підлягає скасуванню касаційним судом, а тому ухвала Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі №927/885/17 (№925/559/23) також підлягає скасуванню.

10.4. При цьому, вказує, що при задоволенні касаційної скарги ТОВ "Ди-Версія" Верховний Суд повинен прийняти додаткову постанову, якою стягнути з позивача на користь ТОВ "ДИ-ВЕРСІЯ" витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 62 500,00 грн.

Відзиви

11. Від АТ "Полікомбанк" надійшов відзив на касаційну скаргу у якому наводяться заперечення проти її задоволення та вказується про необхідність судові витрати покласти на Скаржника.

Інші заяви та клопотання

12. Від ТОВ "ДИ-ВЕРСІЯ" надійшла заява про відвід.

13. Від ТОВ "ДИ-ВЕРСІЯ" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розгляд касаційної скарги Верховним Судом

14. Заслухавши у відкритому судовому засіданні доповідь судді доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, виходячи з наступного.

15. Відповідно до приписів ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Щодо оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 колегія суддів зазначає наступне

16. Суди попередніх інстанцій встановили наступні фактичні обставини справи:

Із позовної заяви Полікомбанку вбачається, що предметом позову є вимоги про визнання недійсними:

- договору № 63 від 04.07.2007 на постачання тканини (надалі у тексті - Договір №63), укладеного між Закритим акціонерним товариством «Виробничо-торгова фірма «Сіверянка» (змінило організаційно-правову форму на ПАТ «ВТФ «Сіверянка») в особі президента Лавренюка Д.О. та Приватним підприємством «Фірма «ЛКТ» (змінило назву на «Футбольний клуб «ЛКТ») в особі директора ОСОБА_2.;

- договору відступлення права вимоги боргу № 112 від 11.12.2013 (надалі у тексті - Договір № 112), укладеного між ПП «ФК «ЛКТ» в особі директора ОСОБА_1., ТОВ «Ди-Версія» в особі директора Курочки Д.В., ПАТ «ВТФ «Сіверянка» в особі Голови правління Лавренюка Д.О.

В якості підстав Полікомбанк посилався на ч.1-3 та 5 ст.203, ч.1 ст.215 та 234 Цивільного кодексу України (надалі у тексті - ЦК України), оскільки укладені Договори № 63 і № 112 не мали на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину, штучно створили кредиторські вимоги ТОВ «Ди-Версія» до Відповідача-1 (які нібито виникли у 2007 році) у сумі, що значно перевищує суму сукупних вимог інших кредиторів, та пред`явили їх до суду з метою вступу у справу про банкрутство та перешкоджанню іншим кредиторам, зокрема, Позивачу, у задоволенні їхніх вимог у процедурі банкрутства.

В обґрунтування предмету і підстав позову Банк, зокрема, вказав на певні недоліки Договорів № 63 і № 112, в тому числі підписання вказаних договорів та інших документів не в ту дату, про яку зазначається в самому документі, укладання Договору № 63 керівником Відповідача-1 з перевищенням повноважень, відсутність жодних дій Відповідача-2 та Відповідача-3 щодо стягнення з Відповідача-1 заборгованості за Договорами №63 і № 112, відсутність змін показників активів (вартості сировини) і пасивів (кредиторської заборгованості) у фінансовій звітності Відповідача-1 у зв`язку із укладанням Договору № 63, тощо. У сукупності вказані обставини, на переконання Позивача, свідчать про фраудаторність оспорюваних договорів.

Як зазначено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 року у справі № 927/885/17 із посиланням на пояснення ОСОБА_2 : «…первісний кредитор ПП "Футбольний клуб "ЛКТ" та боржник ПАТ ВТФ "Сіверянка" не могли передати ТОВ "Ди-Версія" свої екземпляри договору № 63 від 04.07.2007року, видаткової накладної № 135 від 05 липня 2007р., видаткової накладної № 138 від 09 липня 2007р. та видаткової накладної № 144 від 23 липня 2007р., оскільки вони були виготовлені та підписані в 2007 ропі лише в двох екземплярах, один екземпляр для ПП "Футбольний клуб "ЛКТ", а другий екземпляр для ПАТ ВТФ "Сіверянка". Таким чином, первісні два екземпляри договору № 63 від 04.07.2007 року, видаткової накладної № 135 від 05 липня 2007р., видаткової накладної № 138 від 09 липня 2007р. та видаткової накладної № 144 від 23 липня 2007р. залишились у ПП "Футбольний клуб "ЛКТ" та ПАТ ВТФ "Сіверянка". При цьому, враховуючи, що відступлення права вимоги боргу за договором поставки №63 від 04.07.2007 року в майбутньому буде пов`язано з податковими зобов`язанням, на виконання вимог ч. 1 cm. 517 Цивільного кодексу України та п.п. 2.4.1. договору відступлення права вимоги № 112 від 11.12.2013 року, ПП "Футбольний клуб "ЛКТ" та ПАТ ВТФ "Сіверянка" 11 грудня 2013 року спеціально для нового кредитора ТОВ "Ди-Версія" виготовили третій екземпляр договору № 63 від 04.07.2007 року, видаткової накладної № 135 від 05 липня 2007р., видаткової накладної № 138 від 09 липня 2007р. та видаткової накладної № 144 від 23 липня 2007р., що не суперечить нормам чинного законодавства України.».

У той же час, ОСОБА_2 , згідно наявного у матеріалах справи рішення загальних зборів ПП «Фірма «ЛКТ» № 7 від 03.08.2012 року, відчужив свою частку в товаристві шляхом її продажу ОСОБА_1 за ціною у 1 000 грн (крім того, цим же рішенням ПП «Фірма «ЛКТ» перейменована в ПП «Футбольний клуб «ЛКТ»), тобто станом на дату укладання Договору № 112, а саме на 11.12.2013 року, ОСОБА_2 вже не був посадовою особою перейменованого в ПП «Футбольний клуб «ЛКТ» підприємства, а отже і не мав права підпису якихось «третіх» примірників як видаткових накладних, так і «третього» примірника Договору № 63 після 03.08.2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, в ній містяться лише «треті» примірники Договору № 63 та видаткових накладних від 05.07.2007 року № 135, від 09.07.2007 року № 138 та від 23.07.2007 року № 144, які начебто складені та підписані 11.12.2013 року неуповноваженою особою з боку ПП «Футбольний клуб «ЛКТ». Однак, як оригінали вказаних документів, які складались у липні 2007 року, так і їх належним чином засвідчені копії, ні Господарським судом Чернігівської області, ні Північним апеляційним господарським судом під час розгляду справи № 927/885/17, а також під час розгляду цієї справи не досліджувались, оскільки такі документи взагалі відсутні в матеріалах справи.

В даному випадку Договір № 63, датований 04.07.2007р., який був поданий ТОВ «Ди-Версія» та долучений до матеріалів справи № 927/885/17 як оригінал такого договору, прийнятий судом як доказ виникнення договірних господарських зобов`язань між Боржником та ПП «Фірма «ЛКТ». А видаткові накладні № 135, № 138 та №144 датовані липнем 2007 року, подані ТОВ «Ди-Версія» як оригінали, прийняті судом як належні та достовірні первинні документи на підтвердження факту відвантаження та виникнення у ЗАТ ВТФ «Сіверянка» грошових зобов`язань в сумі 22 999 080,00 грн. Проте, висновком судово-технічної експертизи документів від 15.07.2020 № 9703/9704/19-34/18525-18596/20-34, який міститься в матеріалах справи № 927/885/17 (ст. 71 - 141 т. 7 справи № 927/885/17) і який досліджувався судом під час розгляду цієї справи, було встановлено, що вказаний договір та видаткові накладні насправді підписані представниками постачальника та покупця не у вказані в них дати, а пізніше січня 2013 року. І подальшими письмовими поясненнями представника ТОВ «Ди-Версія» факт складання вказаних документів після січня 2013 року не заперечувався.

17. З наведеного у постанові суду апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що наявні в матеріалах справи договір № 63 від 04.07.2007р. та видаткові накладні: № 135 від 05.07.2007р., № 138 від 09.07.2007р., №144 від 23.07.2007р., - не є ні оригіналами, ні завіреними належним чином копіями, а підпадають під ознаки підробних документів.

18. Також в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції вказано, що на користь твердження Позивача щодо безтоварності зазначених операцій і фіктивності Договору свідчать обставини, яким ні в оскаржуваному рішенні, ні в ухвалі Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2017 року у справі №927/885/17, ні у постанові Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 року, не була надана оцінка судами, а саме:

- неточні характеристики товару, що постачався, - у Договорі № 63 не зазначена ширина погонного метру костюмної тканини, що поставлявся. Як сам зазначив колишній директор Відповідача-3 (і теперішній директор Відповідача-2, який представляв інтереси останнього під час розгляду справи) ОСОБА_2 ціна за 1 м.п. тканини залежить від ширини рулону (від 1 до 6 метрів);

- відсутність у договорі адреси складу Замовника (Відповідача-1), на яку Відповідач-3 відповідно до п.4.1 Договору № 63, мав поставити товар (будівля за адресою Відповідача-1 у реквізитах Договору № 63: м.Чернігів, вул. Шевченка, 246а, є гуртожитком, тобто житловою будівлею, а не складським приміщенням);

- невірно вказане місцезнаходження (юридична адреса) Відповідача-1 у Договорах №63 і № 112, видаткових накладних. Місцезнаходженням Відповідача-1 у відповідності до відомостей із Статуту та Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на дати, зазначені в спірних договорах, є м. Чернігів, вул. Малиновського, 36. Крім того, гуртожиток Відповідача-1 за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 246а, згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстрований лише 20.07.2007 року (це також встановлено судом в ухвалі у цій справі від 28.07.2022 року), тобто через 16 днів після укладання Договору № 63, а отже не міг бути на той момент ні адресою виконавчого органу Відповідача-1, ні його складом. Також слід зазначити, що лише після відкриття провадження у справі про банкрутство Відповідачем було змінене своє місцезнаходження, а це також свідчить про те, що Договори № 63 і № 112 складались у 2017 році (такі висновки не суперечать висновкам судово-технічної експертизи, в яких, зокрема, зазначено, що підпис у Договорі №63 Лавренюка Д.О. виконаний пізніше січня 2013 року, тобто міг бути виконаний і в 2014 році, і в 2017 році, як зазначає і апелянт в апеляційній скарзі);

- відсутність у матеріалах справи письмових додаткових угод до Договору № 63 у відповідності до п.12.1 Договору № 63, які б змінили п. 15.1 «Цей Договір укладено в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із сторін» і передбачили складання третього примірника. А отже складання «третього» примірника не відповідає Договору №63;

- наявність на «третіх» примірниках Договору № 63 і видаткових накладних, нібито складених 11.12.2013 року, неосновної печатки ПП «Фірма «ЛКТ» - «Для документів», у той же час як станом на зазначену дату ПП «Фірма «ЛКТ» мала іншу назву - ПП «Футбольний клуб «ЛКТ»;

- відсутність на «третіх» примірниках Договору № 63 і видаткових накладних підписів чинного на той час директора ПП «Футбольний клуб «ЛКТ» ОСОБА_1. (тобто підписання неуповноваженою особою);

- відсутність в матеріалах справи жодних доказів юридичних дій Відповідача-З і Відповідача-2 щодо стягнення заборгованості з Відповідача-1 протягом збільшеного строку позовної давності;

- відчуження ОСОБА_2 у серпні 2012 року своєї частки у розмірі 100% від Статутного капіталу ПП «Фірма «ЛКТ» з нібито наявною дебіторською заборгованістю у 22,9 млн. грн. за 1 000 грн.;

- придбанням ОСОБА_2 у вересні 2017 року за 1 000 грн. (з дебіторською заборгованістю у 22,9 млн. грн.) 100% від Статутного капіталу ТОВ «Ди- Версія», про що свідчить протокол загальних зборів №1-2017 від 08.09.2017р., у той час як у вересні 2017 року Полікомбанк звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство Відповідача-1.

19. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

20. Водночас однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

21. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

22. Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

23. При цьому формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

24. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

25. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

26. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

27. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

28. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

29. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20, згідно з якою фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

30. У постанові Верховного Суду від 28.12.2022 року у справі № 520/1284/19 зазначено, що формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентами з огляду на відсутність у них матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та не відповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з ЄРПН; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагентів, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов`язань.

31. Суди попередніх інстанцій встановили, обставини відсутності зміни показників бухгалтерського обліку Відповідача-1 за наслідками укладання Договору № 63, а саме приросту активів на суму поставленої тканини і пасивів у вигляді кредиторської заборгованості на 22,9 млн. грн., що підтверджується фінансовою звітністю Відповідача-1.

32. Наведені обставини свідчать про правильність висновку суду апеляційної інстанції про те, що при наявності доказів, які свідчать про фактичну відсутність господарської операції, формально складені первинні документи не можуть бути єдиним беззаперечним доказом протилежного (виконання Відповідачем-1 договірних зобов`язань).

33. Також колегія суддів суду касаційної інстанції враховує обставини того, що у справі містяться лише «треті» примірники Договору № 63 та видаткових накладних від 05.07.2007 року № 135, від 09.07.2007 року № 138 та від 23.07.2007 року № 144, які начебто складені та підписані 11.12.2013 року неуповноваженою особою з боку ПП «Футбольний клуб «ЛКТ». Однак, як оригінали вказаних документів, які складались у липні 2007 року, так і їх належним чином засвідчені копії, ні Господарським судом Чернігівської області, ні Північним апеляційним господарським судом під час розгляду справи № 927/885/17, а також під час розгляду цієї справи не досліджувались, оскільки такі документи взагалі відсутні в матеріалах справи

34. Відповідно до положень ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

35. З урахуванням приписів ч. 1 ст. 79 ГПК України та тих обставин, що у справі містяться лише «треті» примірники Договору № 63 та видаткових накладних від 05.07.2007 року № 135, від 09.07.2007 року № 138 та від 23.07.2007 року № 144, які начебто складені та підписані 11.12.2013 року неуповноваженою особою з боку ПП «Футбольний клуб «ЛКТ», колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про існування зобов`язань Відповідача-1 за Договором № 63 (і, як наслідок, за Договором № 112) лише «на папері», що немає нічого спільного з реальним існуванням і виконанням таких зобов`язань.

36. Також вищенаведені обставини свідчать про те, що Договори № 63 і № 112 не мали на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цих видів правочинів, а мали на меті виключно:

- штучне збільшення кредиторів у справі про банкрутство Відповідача-1 і, відповідно, штучне збільшення кредиторських вимог, що прямо порушує майнові інтереси позивача та інших кредиторів, пов`язані із задоволенням власних кредиторських вимог за рахунок майна боржника;

- усунення реальних кредиторів від процесу прийняття рішень у справі про банкрутство (з огляду на те, що Відповідач-2 унаслідок затвердження судом його кредиторських вимог на підставі фіктивних правочинів, має більше ніж 50% голосів від загальної їх кількості на зборах кредиторів).

37. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком, який викладений в оскаржуваній постанові Північного апеляційного господарського суду про те, що Договори № 63 і №112 є фраудаторними, фіктивними правочинами, а сторони цих правочинів діяли з явним умислом, спрямованим на недопущення стягнення заборгованості з Відповідача-1 у рамках процедури банкрутства. Умисел відповідачів характеризується тим, що вони заздалегідь знали про те, що такі правочини не будуть виконані, отже вони не спрямовані на настання реальних правових наслідків.

38. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

39. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

40. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

41. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

42. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

43. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

44. Беручи до уваги те, що Договори № 63 і №112 є фраудаторними, фіктивними правочинами, а сторони цих правочинів діяли з явним умислом, спрямованим на недопущення стягнення заборгованості з Відповідача-1 у рамках процедури банкрутства, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку що при ухваленні постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 було правильно застосовано приписи ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України.

Щодо оскарження ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 колегія суддів зазначає наступне

45. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Полікомбанк» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 у справі № 927/885/17(927/559/23) задоволено. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2023 у справі № 927/885/17(927/559/23) скасувано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсними з моменту укладення договір від 04.07.2007 № 63, укладений між Закритим акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка» та Приватним підприємством «Фірма «ЛКТ» та договір відступлення права вимоги боргу від 11.12.2013 № 112, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія», Приватним підприємством «Футбольний клуб «ЛКТ» та Публічним акціонерним товариством Виробничо-торгова фірма «Сіверянка».

46. 08.03.2024 від ТОВ «Ди-Версія» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій товариство просило стягнути з АТ «Полікомбанк» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 62 500 грн.

47. Питання щодо винесення додаткового рішення врегульовано ст. 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у відповідності до якої суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1)стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

48. Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

49. За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

50. Отже, за приписами ГПК України, суд ухвалює рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката щодо сторони у справі, на користь якої винесено рішення.

51. З урахуванням того, що при ухваленні постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 було правильно застосовано приписи ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відсутні правові підстави для винесення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 62 500 грн, оскільки судом ухвалено рішення на користь позивача.

52. Наведене свідчить про те, що при постановленні ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 було правильно застосовано приписи ст. ст. 126, 129 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Відповідно до положень ст. 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

54. З урахуванням того, що при ухваленні постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 було правильно застосовано приписи ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України та при постановленні ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 було правильно застосовано приписи ст. ст. 126, 129 ГПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції, на підставі ст. 309 ГПК України, дійшла висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія» без задоволення та про залишення без змін постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 та ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 927/885/17 (927/559/23).

Розподіл судових витрат

55. Беручи до уваги те, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, судові витрати у вигляді судового збору покладаються на Скаржника.

Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ди-Версія» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 та ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 927/885/17 (927/559/23) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

К.М. Огороднік