Постанова

від 11.06.2024 по справі 914/3293/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/3293/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Ющенко М. А.,

позивача - ОСОБА_3. (самопредставництво), ОСОБА_2. (самопредставництво),

відповідача - ОСОБА_4. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_5 (самопредставництво),

третьої особи на стороні відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 (колегія суддів: Желік М. Б. - головуючий, Галушко Н. А., Орищин Г. В.) і рішення Господарського суду Львівської області від 21.09.2023 (суддя Щигельська О. І.) у справі

за позовом заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1

до Львівської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви,

про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 04.09.2020 № 6503, скасування державної реєстрації права комунальної власності та права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2020 року заступник військового прокурора Львівського гарнізону (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до Львівської міської ради про:

- визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 04.09.2020 № 6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5";

- визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного Департаменту Львівської міської ради Бацик М. Г. від 10.09.2020 (реєстраційний номер 38201773) про реєстрацію права комунальної власності за Львівською міською радою на земельну ділянку площею 2,1382 га, що розташована за адресою: м. Львів, площа Святого Юра, 5.

- визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного Департаменту Львівської міської ради Бацик М. Г. від 10.09.2020 (реєстраційний номер 38201876) про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за Курією Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви України площею 2,1382 га, що розташована за адресою: м. Львів, площа Святого Юра, 5.

1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що оспорювана ухвала Львівської міської ради від 04.09.2020 № 6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5" прийнята з перевищенням повноважень, оскільки спірна земельна ділянка відповідно до рішення від 06.04.1951 № 31/246 перебуває у власності держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та у фактичному користуванні ІНФОРМАЦІЯ_2. За таких обставин, на думку Прокурора, оспорювана ухвала Львівської міської ради порушує інтереси держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки право розпоряджатися спірною земельною ділянкою належить виключно Львівській обласній державній адміністрації. Крім того, Прокурор вважав, що оспорювані рішення державного реєстратора необхідно визнати незаконними та недійсними, оскільки вони порушують права держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.08.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 у справі № 914/3293/20, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до Львівської міської ради про визнання незаконними та скасування ухвали Львівської міської ради, рішень державного реєстратора про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку та про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що право розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016 площею 2,1382 га, що розташована за адресою: м. Львів, площа Святого Юра, 5, належить Львівській міській раді на підставі приписів статті 83 Земельного кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

2.3. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з висновками суду першої інстанції та додатково зазначив, що наявні в матеріалах справи копії рішення звуженого засідання Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 06.04.1951 № 31/246, які, на думку позивача, підтверджують наявність у нього права власності на об`єкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці, не є належними доказами у справі, оскільки виготовлені не з оригіналу документа.

2.4. Постановою Верховного Суду від 01.06.2022 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 у справі № 914/3293/20, а справу № 914/3293/20 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

2.5. Верховний Суд, переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили обставин, з якими закон пов`язує припинення права користування землею. У разі відсутності підстав, прямо передбачених законодавством для припинення права землекористування, право користування земельною ділянкою зберігається до його належного переоформлення.

2.6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Львівської області від 21.09.2023 (з урахуванням ухвали Господарського суду Львівської області від 04.10.2023 про виправлення описки), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 914/3293/20, задоволено у повному обсязі позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до Львівської міської ради про визнання незаконними та скасування ухвали Львівської міської ради, рішень державного реєстратора про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку та про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою.

Вирішено визнати незаконною і скасувати (визнати недійсною) ухвалу Львівської міської ради від 04.09.2020 № 6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5".

Визнано незаконним і скасовано (визнано недійсним) рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного Департаменту Львівської міської ради Бацик М. Г. від 10.09.2020 (реєстраційний номер 38201773) про реєстрацію права комунальної власності за Львівською міською радою на земельну ділянку площею 2,1382 га, що розташована за адресою: м. Львів, площа Святого Юра, 5.

Визнано незаконним і скасовано (визнано недійсним) рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного Департаменту Львівської міської ради Бацик М. Г. від 10.09.2020 (реєстраційний номер 38201876) про реєстрацію права постійного користування за Курією Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви України на земельну ділянку площею 2,1382 га, що розташована за адресою: м. Львів, площа Святого Юра, 5.

2.7. Задовольняючи позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішенням звуженого засідання Виконавчого комітету Львівської міської Ради від 06.04.1951 № 31/246 закріплено за Львівським обласним управлінням зв`язку земельну ділянку і будівлі для розміщення пункту місцевого радіозахисту на вул. Міцкевича, 28 (сад церкви Юра) в межах, зазначених на схем-плані, загальною площею 1,9 га, у тому числі садибу на вул. Міцкевича, 28 (зараз - вул. Листопадового Чину, 28).

2.8. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій урахували, що з 1951 року і станом на момент розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а також на момент прийняття Земельного кодексу України та на момент розмежування земель державної і комунальної власності і до цього часу будівлі та земельна ділянка саду Церкви Юра площею 1,9 га, надані Львівському обласному управлінню зв`язку рішенням від 06.04.1951 № 31/246, перебували в державній власності та у віданні ІНФОРМАЦІЯ_2, який належить до державних підприємств та входить до сфери управління ІНФОРМАЦІЯ_1.

2.9. Тому, за висновком господарських судів, земельна ділянка (сад церкви Юра) належить до державної власності як ділянка, що перебуває в постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, тощо, та на якій розміщено об`єкти державної власності.

2.10. З урахуванням викладеного господарські суди дійшли висновку про те, що, формуючи та передаючи в користування Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви спірну земельну ділянку Львівська міська рада без згоди землекористувача зменшила початкову земельну ділянку позивача площею 1,9 га, зокрема, створивши анклав площею 0,1 - 0,15 га, де розміщена частина споруд позивача, інша частина будівель фактично виявилася на території новосформованої земельної ділянки, що підтверджується висновком Сумського відділення Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса" від 30.12.2021 № 1343/3018-3021.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 та рішенням Господарського суду Львівської області від 21.09.2023 у справі № 914/3293/20, до Верховного Суду звернулася Львівська міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Львівська міська рада зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Львівська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 83 Земельного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17.

3.4. Крім того, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 14.11.2018 у справі № 133/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц, щодо наслідків обрання позивачем неефективного способу захисту.

3.5. При цьому скаржник зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували приписи статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України замість застосування статей 387, 388, 391 Цивільного кодексу України.

3.6. Водночас, за доводами скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" у подібних правовідносинах щодо вирішення долі сформованої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав при припиненні речових прав на земельну ділянку, а саме визначення розпорядника зареєстрованою земельною ділянкою.

3.7. Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону у відзиві на касаційну скаргу Львівської міської ради просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону зазначає, що передача спірної земельної ділянки могла здійснюватися лише за умови припинення права користування цією земельною ділянкою попереднього користувача, за згодою або на підставі належним чином оформленої відмови від земельної ділянки.

3.8. Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у відзиві на касаційну скаргу Львівської міської ради просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій не встановили факту припинення землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2.

3.9. Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення у відзиві на касаційну скаргу Львівської міської ради просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення зазначає, що право на землю не втрачається у зв`язку з його непереоформленням відповідно до нових законодавчих вимог. Крім того, Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення зазначає, що право постійного землекористування є безстроковим та може бути припиненим виключно з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України.

3.10. 10.06.2024 Верховний Суд зареєстрував додаткові пояснення у справі № 914/3293/20 ІНФОРМАЦІЯ_1, які сформовані 10.06.2024 в системі "Електронний суд".

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 06.04.1951 рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих № 31/246 вирішено закріпити за Львівським обласним управлінням зв`язку земельну ділянку та будівлі для розміщення пункту місцевого радіозахисту на вул. Міцкевича, 28, площею 1,9 га.

4.2. 12.10.2006 Львівське міське управління земельних ресурсів надало Державному підприємству "Львівський обласний радіотелевізійний передавальний центр" довідку № 40/20/72901-Б про правовий режим земельної ділянки, відповідно до якої земельна ділянка на вул. Листопадового Чину, 28 у м. Львові входить до меж земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні Львівського обласного радіотелевізійного передавального центру. За категорією земель земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, зв`язку, оборони, енергетики та іншого призначення.

4.3. 30.01.2009 Управління земельних ресурсів у місті Львові видало довідку № 40/01-15/452 про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, відповідно до якої загальна ціна земельної ділянки на вул. Листопадового Чину, 28 у м. Львові, площею 19000 м2 становить 9 906 220,00 грн (землекористувач: Львівська філія Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення).

4.4. 01.03.2013 Відділ Держземагентства у м. Львові надав Львівській філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення довідку № 40/01-15/606 з державної статистичної звітності про наявність земель та їх розподіл за власниками земель, землекористувачами, угіддями, відповідно до якої земельна ділянка на вул. Листопадового Чину, 28 у м. Львові входить до меж земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні Львівського обласного радіотелевізійного передавального центру без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування та частково знаходиться у власності громадян для обслуговування житлового будинку на вул. Листопадового Чину, 28-Б (згідно зі списком землекористувачів та землевласників Залізничного району м. Львова, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.02.1998 № 51 "Про інвентаризацію м. Львова" та Державних актів на право власності на земельні ділянки).

4.5. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 07.04.2014 Відділ Держземагентства у м. Львові надав Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви довідку № 40/01-15/1253 з державної статистичної звітності про наявність земель та їх розподіл за власниками земель, землекористувачами, угіддями, відповідно до якої земельна ділянка № 1 на площі Святого Юра, 5, у м. Львові (згідно з планом земельної ділянки) належить до земель м. Львова, що не надані у власність або користування та ділянка № 2 всією площею входить до меж земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні Львівського обласного радіотелевізійного передавального центру (згідно зі списком землекористувачів та землевласників Залізничного району м. Львова, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.02.1998 № 51 "Про інвентаризацію м. Львова" та Державних актів на право власності на земельні ділянки). Земельна ділянка, яка знаходиться в користуванні Львівського обласного радіотелевізійного передавального центру, за категорією земель належить до земель промисловості, транспорту, зв`язку, оборони, енергетики та іншого призначення.

4.6. У Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки на вул. Листопадового Чину, 28, у м. Львові, площею 19000 м2, зазначено, що користувачем земельної ділянки є Львівська філія Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення.

4.7. 06.07.2015 Відділ Держземагентства у м. Львові листом № 19-3274/0-1958/6-15 повідомив Львівську філію Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про те, що земельна ділянка на вул. Листопадового Чину, 28, у м. Львові (згідно з планом земельної ділянки) входить до меж земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні Львівського обласного радіотелевізійного передавального центру без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування (згідно зі списком землекористувачів та землевласників Залізничного району м. Львова, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.02.1998 № 51 "Про інвентаризацію м. Львова" та Державних актів на право власності на земельні ділянки) та частково площею 0,0075 га та площею 0,0214 га знаходиться у власності фізичних осіб для обслуговування житлового будинку на вул. Листопадового Чину, 28-Б відповідно до зареєстрованих Державних актів на право власності на земельні ділянки згідно з ухвалою Львівської міської ради від 14.07.2011 № 719.

4.8. 08.09.2016 Відділ Держземагентства у м. Львові надав Львівській філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення довідку № 19-1323-0.2-6863/9-16АП з державної статистичної звітності про наявність земель та їх розподіл за власниками земель, землекористувачами, угіддями, про те, що земельна ділянка на вул. Листопадового Чину, 28 у м. Львові, площею 2,5016 га знаходиться у користуванні Львівського обласного радіотелевізійного передавального центру без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування.

4.9. 07.10.2016 Адміністрація Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України повідомила Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про те, що Адміністрація Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України не заперечує стосовно добровільної відмови Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від земельної ділянки площею 2,1382 га на площі Святого Юра, 5, у м. Львові з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016 з додержанням чинного законодавства.

4.10. Відповідно до Інформаційних довідок від 01.11.2016 № 71949553, від 01.11.2016 № 71949703 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за Адміністрацією Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України зареєстроване право державної власності на будинок трансформаторної підстанції ТП370 загальною площею 36,7 м2 та технічний будинок радіостанції загальною площею 429,8 м2 на вул. Листопадового Чину, 28 у м. Львові.

4.11. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Господарського суду Львівської області від 02.02.2023 у справі № 461/6787/17, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 та постановою Верховного Суду від 18.10.2023, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позову Львівської міської ради до Адміністрації Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича про скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - будинок трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 107181794610) та технічний будинок радіостанції площею 429,8 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1071798346101), що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 28, та про витребування цього майна на користь територіальної громади м. Львова у зв`язку з недоведенням порушеного права.

4.12. Львівська міська рада листами від 20.05.2020, 10.06.2020, 20.07.2020 зверталася до Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення із проханням розглянути питання щодо можливості надання Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви письмової згоди на вилучення з користування Львівської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення земельної ділянки площею 2,1382 га на площі Сятого Юра, 5 та площею 0,0339 га на вул. Листопадового Чину, 28 відповідно до пункту 2 статті 123 Земельного кодексу України.

4.13. Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення листами від 18.06.2020 та від 17.07.2020 повідомив Львівську міську раду про те, що 10.10.2016 листом № 61/02/02-2496 Адміністрація Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України надала попередню згоду на добровільну відмову Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення від земельної ділянки, однак за умови надання Львівською міською радою дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення земельних ділянок площею 0,1295 га та 0,0339 га на вул. Листопадового Чину, 28 у м. Львові. Також у листах наведено пропозиції щодо врегулювання спірної ситуації.

4.14. 06.08.2020 Голова Адміністрації Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України видав окреме доручення № 18/04-1170 щодо розпорядження державним майном, яким керівникам структурних підрозділів та суб`єктів господарювання, що входять до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України, доручив припинити розгляд питань щодо відчуження / зміни власника (користувача) земельних ділянок.

4.15. 26.08.2020 Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення у відповідь на лист від 20.07.2020 повідомив Львівську міську раду про те, що на виконання окремого доручення від 06.08.2020№ 18/04-1170 припинено розгляд питань щодо відчуження / зміни власника (користувача) земельних ділянок.

4.16. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 04.09.2020 Львівська міська рада прийняла ухвалу № 6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5".

4.17. Зазначена ухвала прийнята на підставі звернення Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької Церкви від 14.08.2020 № 20ЛВ1042 (зареєстрованого у Львівській міській раді 14.08.2020 № 2-14046-001), проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ухвал Львівської міської ради від 05.03.2009 № 2460 "Про погодження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на пл. Святого Юра, 5" та від 09.02.2017 № 1476 "Про затвердження детального плану реновації території Святоюрської гори з реконструкцією площі Святого Юра, впорядкування Митрополичих садів та пропозиціями щодо визначення місць розташування пам`ятника Митрополиту Андрею (варіант Б)".

4.18. Львівська міська рада ухвалою від 04.09.2020 затвердила Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької Церкви проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надала земельну ділянку площею 2,1382 га з обмеженнями без права капітального будівництва та огородження на площі Святого Юра, 5 (кадастровий номер 4610136600:04:005:0016) у постійне користування для обслуговування пам`ятки архітектури національного значення комплексу Собору Святого Юра (охоронний № 376) і влаштування парково-рекреаційної зони загального користування у межах території, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО (код КВЦПЗ 07.01 - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення) для обслуговування нижніх Митрополичих садів та прилеглої території комплексу собору Святого Юра і влаштування парково-рекреаційної зони загального користування у межах території, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО за рахунок земель рекреаційного призначення, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування.

4.19. Відповідно до Інформаційної довідки від 25.09.2020 № 225507882 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016 за Львівською міською радою 10.09.2020 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI; за Курією Львівської Архиєпархії Української греко-католицької Церкви 10.09.2020 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 2,1382 га на підставі ухвали Львівської міської ради від 04.09.2020 № 6503.

4.20. 04.02.2021 спеціалістами Відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові Департаменту містобудування складено акт обстеження земельної ділянки на площі Святого Юра, 5 у м. Львові, відповідно до якого в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016 відсутні технічний будинок радіостанції загальною площею 429,8 м2 та будинок трансформаторної підстанції ТП 370 загальною площею 36,7 м2.

4.21. 30.12.2021 за результатами судової земельно-технічної експертизи, проведеної за клопотанням Львівської філії Концерну радіомовлення, радіозв`язку та захисту інформації, складено висновок Сумського відділення Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С Бокаріуса" від 30.12.2021 № 1343/3018-3021.

4.22. На вирішення експертизи було поставлено такі питання:

1. Чи перебувають об`єкти з прилеглою територією, що належать на праві власності, оперативного управління, господарського відання чи на балансі Концерну радіомовлення, радіозв`язку та захисту інформації та Адміністрації Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України, на земельній ділянці, що була надана згідно з рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 06.04.1951 № 31/246 для розміщення радіопередавального центру у м. Львові (вул. Листопадового Чину, 28), на цей час на земельній ділянці, щодо якої прийнято ухвалу Львівської міської ради від 04.09.2020 № 6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5"?

2. Щодо якої частини (площі) земельної ділянки, що була надана згідно з рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 06.04.1951 № 31/246 для розміщення радіопередавального центру у м. Львові (вул. Листопадового Чину, 28), було прийнято ухвалу Львівської міської ради від 04.09.2020 № 6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5"?

4.23. Як установили господарські суди попередніх інстанцій, у висновку зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також про те, що висновок підготовлений для подання до суду в господарській справі № 914/3293/20.

4.24. Відповідно до висновку експерта, за першим питанням, використовуючи графічний метод дослідження, встановлено, що:

- об`єкти, що належать на праві власності, оперативного управління, господарського відання чи на балансі Концерну радіомовлення, радіозв`язку та захисту інформації та Адміністрації Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України, на земельній ділянці, що була надана згідно з рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради трудящих від 06.04.1951 № 31/246 для розміщення радіоперадавального центру у м. Львові (вул. Листопадового Чину, 28), станом на дату проведення обстеження знаходяться за межами земельної ділянки з кадастровим № 4610136600:04:005:0016 площею 2,1382 га, щодо якої Львівська міська рада прийняла ухвалу від 04.09.2020;

- сарай загальною площею 32,6 м2, що знаходиться в користуванні Концерну радіомовлення, радіозв`язку та захисту інформації та Адміністрації Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України, і розташований на земельній ділянці, що була надана згідно з рішенням Виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 06.04.1951 № 31/246 для розміщення радіопередавального центру у м. Львові (вул. Листопадового Чину, 28), станом на дату проведення обстеження знаходиться в межах земельної ділянки площею 2,1382 га (кадастровий номер 4610136600:04:005:0016), щодо якої Львівська міська рада прийняла ухвалу від 04.09.2020;

- прилегла територія до об`єктів, що належать на праві власності, оперативного управління, господарського відання чи на балансі Концерну радіомовлення, радіозв`язку та захисту інформації та Адміністрації Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України, на земельній ділянці, що була надана згідно з рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради трудящих від 06.04.1951 №31/246 для розміщення радіоперадавального центру у м. Львові (вул. Листопадового Чину, 28), станом на дату проведення обстеження перетинається (частково накладається) з межами земельної ділянки площею 2,1382 га (кадастровий номер 4610136600:04:005:0016), щодо якої Львівська міська рада прийняла ухвалу від 04.09.2020.

Щодо другого питання експерт зазначив, що, використовуючи аналітичний метод дослідження, відповісти на питання не видається за можливе, а, використовуючи графічний метод дослідження, встановлено, що, ймовірно, на площу земельної ділянки 1,8661 га (1,9 - 0,0339), що була надана згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 06.04.1951 № 31/246 для розміщення радіопередавального центру у м. Львові (вул. Листопадового Чину, 28), було прийнято ухвалу Львівської міської ради від 04.09.2020.

4.25. За таких обставин Прокурор, вважаючи порушеними права ІНФОРМАЦІЯ_1 на користування земельною ділянкою, звернувся до Господарського суду Львівської області із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до Львівської міської ради про визнання незаконними та скасування ухвали Львівської міської ради, рішень державного реєстратора про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку та про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку Прокурора, є порушення прав позивача на користування земельною ділянкою в результаті прийняття Львівською міською радою оспорюваної ухвали та проведення оспорюваних реєстраційних дій.

5.5. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішенням звуженого засідання Виконавчого комітету Львівської міської Ради від 06.04.1951 № 31/246 закріплено за Львівським обласним управлінням зв`язку земельну ділянку і будівлі для розміщення пункту місцевого радіозахисту на вул. Міцкевича, 28 (сад церкви Юра) в межах, зазначених на схем-плані, загальною площею 1,9 га, у тому числі садибу на вул. Міцкевича, 28 (зараз Листопадового Чину, 28).

5.6. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій урахували, що з 1951 року і станом на момент розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а також на момент прийняття Земельного кодексу України та на момент розмежування земель державної і комунальної власності і до цього часу будівлі та земельна ділянка саду Церкви Юра площею 1,9 га, надані Львівському обласному управлінню зв`язку рішенням від 06.04.1951 № 31/246, перебували в державній власності та у віданні ІНФОРМАЦІЯ_2, який належить до державних підприємств та входить до сфери управління ІНФОРМАЦІЯ_1.

5.7. Тому, за висновком господарських судів, земельна ділянка (сад церкви Юра) належить до державної власності як ділянка, що перебуває в постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, тощо, та на якій розміщено об`єкти державної власності.

5.8. З урахуванням викладеного господарські суди дійшли висновку про те, що, формуючи та передаючи в користування Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви спірну земельну ділянку, Львівська міська рада без згоди землекористувача зменшила початкову земельну ділянку позивача площею 1,9 га, зокрема, створивши анклав площею 0,1 - 0,15 га, де розміщена частина споруд позивача, інша частина будівель фактично виявилася на території новосформованої земельної ділянки, що підтверджується висновком Сумського відділення Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса" від 30.12.2021 №1343/3018-3021.

5.9. Львівська міська рада не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулася з касаційною скаргою на судові рішення. Львівська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.10. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.11. Касаційну скаргу Львівської міської ради з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 83 Земельного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17.

5.12. Крім того, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 14.11.2018 у справі № 133/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц, щодо наслідків обрання позивачем неефективного способу захисту.

5.13. При цьому скаржник зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували приписи статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України замість застосування статей 387, 388, 391 Цивільного кодексу України.

5.14. Водночас, за доводами скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" у подібних правовідносинах щодо вирішення долі сформованої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав при припиненні речових прав на земельну ділянку, а саме визначення розпорядника зареєстрованою земельною ділянкою.

5.15. Верховний Суд, переглядаючи в касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає за необхідне першочергового розглянути доводи Львівської міської ради, які стосуються обраного Прокурором способу захисту прав позивача.

5.16. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Фізичної особи - підприємця Лешика Ігоря Івановича до Луцької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"67. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

68. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування".

5.17. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Партнерства з обмеженою відповідальністю "Серфінг системс ЛП" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Петрокоммерц-Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ капітал" про визнання договорів припиненими. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"6.6. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

6.7. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом".

5.18. Верховний Суд установ, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"57. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".

5.19. При цьому скаржник зазначає, що подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16.

5.20. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Київського національного лінгвістичного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдинг" до Київського національного лінгвістичного університету про розірвання договору. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду".

5.21. Крім того, скаржник зазначає, що подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

5.22. За доводами скаржника, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 викладено висновки про те, що, коли йдеться, наприклад, про розпорядження органом місцевого самоврядування земельною ділянкою, яка належить державі, передачу в приватну власність "невідчужуваних" ділянок, які не підлягають приватизації, про наявність рішення суду щодо визнання недійсним і скасування "первинного" рішення, наприклад про вилучення земель із лісового фонду, припинення права постійного користування, тощо, необхідно застосовувати такі способи захисту права, як повернення ділянок у власність держави або витребування земельних ділянок.

5.23. Із посиланням на наведені висновки скаржник зазначає, що Прокурор обрав неналежний спосіб захисту, оскільки скасування ухвали Львівської міської ради від 04.09.2020 № 6503 та подальше скасування державної реєстрації права комунальної власності та права постійного користування спірної земельної ділянки не відновить порушеного, на думку прокурора та позивача, права держави на володіння та розпорядження такою земельною ділянкою. Тобто земельна ділянка як об`єкт цивільних прав залишатиметься сформованою в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно без власника. Крім того, форма власності залишиться незмінною. За доводами скаржника, Прокурор не надав пояснень, а суди не з`ясували, який саме суб`єкт - орган місцевого самоврядування чи орган державної влади у випадку задоволення позову буде розпорядником земельної ділянки, та якою буде доля сформованої земельної ділянки.

5.24. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, на які посилається Львівська міська рада, перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

5.25. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.26. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

5.27. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Подібні правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

5.28. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

5.29. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

5.30. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

5.31. Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

5.32. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, відповідати встановленим обставинам справи.

5.33. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

5.34. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

5.35. Верховний Суд зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

5.36. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що господарський суд першої інстанції, здійснюючи новий розгляд цієї справи № 914/3293/20 по суті позовних вимог з урахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 914/3293/20, та дійшовши висновку про наявність порушеного права позивача, першочергово повинен був з`ясувати, чи є спосіб захисту, обраний Прокурором, ефективним для захисту прав позивача у спірних правовідносинах.

5.37. Проте зміст рішення місцевого господарського суду свідчить про те, що господарський суд першої інстанції, розглядаючи цю справу № 914/3293/20, не з`ясовував та не досліджував питання щодо ефективності способу захисту, обраного Прокурором, для захисту чи поновлення прав позивача у спірних правовідносинах.

5.38. Водночас питання щодо ефективності обраного способу захисту права має важливе значення та безпосередньо впливає на результат вирішення справи, оскільки, як вже зазначалося, у разі якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, то позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.

5.39. При цьому апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, дійшов висновку про належність такого способу захисту права як скасування державної реєстрації прав.

5.40. Верховний Суд з урахуванням доводів скаржника, перевіривши зазначені висновки апеляційного господарського суду, визнає їх помилковими та такими, що не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у цій справі № 914/3293/20 з огляду на таке.

5.41. Колегія суддів зазначає, що підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 904/3504/22, від 14.05.2024 у справі № 911/2275/22, від 10.04.2024 у справі № 927/330/23.

5.42. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити з його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

5.43. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц неодноразово звертала увагу на те, що право або інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 904/193/22.

5.44. Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі № 914/3293/20 в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1, пред`явив до Львівської міської ради позовні вимоги про визнання незаконними та скасування ухвали Львівської міської ради, рішень державного реєстратора про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку та про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою.

5.45. Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу № 914/3293/20, зокрема, установили, що 04.09.2020 Львівська міська рада прийняла ухвалу № 6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5".

5.46. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до Інформаційної довідки від 25.09.2020 № 225507882 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016, за Львівською міською радою 10.09.2020 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI; за Курією Львівської Архиєпархії Української греко-католицької Церкви 10.09.2020 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 2,1382 га на підставі ухвали Львівської міської ради від 04.09.2020 № 6503.

5.47. Наведені встановлені господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи свідчать про те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності та на час розгляду цієї справи № 914/3293/20 зареєстрована на праві комунальної власності за Львівською міською радою та перебуває в постійному користуванні Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької Церкви.

5.48. З урахуванням правових висновків Верховного Суду та наведених установлених фактичних обставин справи колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

5.49. Статтею 388 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

5.50. При цьому позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою "титулом". Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 24.07.2018 у справі № 925/871/15, від 17.04.2018 у справі № 924/872/16, від 06.07.2018 у справі № 903/450/16, від 12.10.2022 у справі № 369/2311/19.

5.51. Таким чином, якщо земельною ділянкою неправомірно, на думку позивача, який вважає себе власником, заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача. Отже, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, від 23.05.2023 у справі № 916/10/18, від 21.03.2023 у справі № 911/404/21.

5.52. Разом з тим відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 915/200/21, від 19.07.2023 у справі № 916/1664/22, від 23.05.2023 у справі № 916/10/18.

5.53. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача, і такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц та постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 915/200/21, від 26.09.2023 у справі № 917/2009/21.

5.54. Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

5.55. Однак, розглядаючи цю справу № 914/3293/20, господарські суди попередніх інстанцій помилково не врахували того, що позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права комунальної власності за Львівською міською радою на спірну земельну ділянку та про реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою за Курією Львівської Архиєпархії Української греко-католицької Церкви в цьому випадку не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки задоволення таких позовних вимог не призведе до відновлення його прав та повернення спірної земельної ділянки позивачу.

5.56. Природа правовідносин, які виникли в цій справі, дає підстави вважати, що відповідно до змісту зазначених норм цивільного законодавства спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з позовом про витребування або повернення спірної земельної ділянки, а не з позовом про визнання незаконними і скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права комунальної власності за Львівською міською радою на спірну земельну ділянку та про реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою за Курією Львівської Архиєпархії Української греко-католицької Церкви.

5.57. Отже, обрання Прокурором неефективного способу захисту своїх прав позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульовано, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

5.58. Таким чином, господарські суди неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

5.59. Крім того, колегія суддів зазначає, що визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 917/623/22, від 12.09.2023 у справі № 914/198/23, від 08.03.2023 у справі № 908/2345/21.

5.60. Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

5.61. Частиною 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

5.62. За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які захищають своїх інтереси і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, можливо було би задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

5.63. Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві. Таким чином, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення.

5.64. Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

5.65. Проте Прокурор, звертаючись до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 з позовними вимогами про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 04.09.2020 № 6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5" та про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за Курією Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви України, помилково визначив тільки одного відповідача - Львівську міську раду.

5.66. Водночас задоволення позовних вимог про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 04.09.2020 № 6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5" та про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за Курією Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви України безпосередньо стосується і впливає на права та обов`язки Курії Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви України, а тому Львівська міська рада не є тією особою, за рахунок якої можливо було би задовольнити зазначені позовні вимоги. Однак Курія Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви України не залучена відповідачем у цій справі, а має правовий статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

5.67. Отже, оскільки Прокурор обрав неефективний спосіб захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших установлених судами обставин, це в свою чергу виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим доводам скаржника. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22.

5.68. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися під час касаційного провадження, що зумовлює необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові Прокурора в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до Львівської міської ради про визнання незаконними та скасування ухвали Львівської міської ради, рішень державного реєстратора про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку та про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Частиною 1 статті 311 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

6.3. Ураховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у цій справі слід скасувати, оскільки вони ухвалені з порушенням норм права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

7.2. За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

7.3. Оскільки касаційну скаргу належить задовольнити, то, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд здійснює розподіл судових витрат, понесених Львівською міською радою у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладення цих витрат на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Західного регіону.

7.4. Таким чином, необхідно стягнути із Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на користь Львівської міської ради 9459,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 10 089,60 грн судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 21.09.2023 у справі № 914/3293/20 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 до Львівської міської ради відмовити.

4. Стягнути із Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 9459 (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн 00 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 10 089 (десять тисяч вісімдесят дев`ять) грн 60 коп. судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак