Постанова

від 06.12.2007 по справі 30/254-07-6827

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

30/254-07-6827

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"06" грудня 2007 р. Справа № 30/254-07-6827

 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді   В.Б.Туренко

суддів  Л.І. Бандури, Л.В. Поліщук

при секретарі судового засідання –  О.О. Соломахіній

за участю представників сторін:

від позивача –Д.О. Фірсов

від відповідача – І.В. Халдай

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

на  рішення господарського суду Одеської області від 16.10.2007р.

у справі № 30/254-07-6827

за позовом Громадської організації „Спілка арбітражних керуючих, розпорядників майна, ліквідаторів в Одеській області”

до Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу

                                                            встановив:

          Громадська організація „Спілка арбітражних керуючих, розпорядників майна, ліквідаторів в Одеській області” 14 серпня 2007 року  звернулась з позовом до Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу нежитлового приміщення другого поверху загальною площею 244,1кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса,         вул. Дерибасівська,14. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є орендарем вказаного приміщення за відповідним договором від 4.07.2003р.. Рішенням Одеської міськради від 18.11.2003р. № 1860-ХХІV „Про приватизацію та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси в     2003 році” вищезазначене нежитлове приміщення включено в перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарем, який здійснив поліпшення орендованого майна.  Однак, відповідач відмовився від укладання договору купівлі-продажу з тих підстав, що вказане нежитлове приміщення розташовано в будівлі, яка є пам'яткою архітектури місцевого значення і відповідно до Закону України „Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини” не може бути відчужено. Таку відмову позивач вважає необґрунтованою, оскільки спірне приміщення не є пам'яткою культурної спадщини, знаходиться у будівлі, яка є  пам'яткою  архітектури місцевого значення, і ця будівля не приватизується позивачем. Згідно рішення Одеської міськради від 18.11.2003р. № 1860-ХХІV лише певна частина зазначеної будівлі підлягає викупу орендарем і це рішення є обов'язковим   до виконання. Крім того, позивач посилається на те, що Закон України „Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини”  набрав чинності з 23.02.2005р., тобто не може поширюватись  на правовідносини, які виникли до його прийняття (а.с.2-5).

Письмові заперечення відповідача на позов у матеріалах справи відсутні.

Рішенням господарського суду Одеської  області від 16.10.2007р. (суддя Рога Н.В.), яке оформлено відповідно до ст.84 ГПК України 23.10.2007р., позов задоволено з тих мотивів, що рішення Одеської міськради від 18.11.2003р.               № 1860-ХХІV прийнято у спосіб та в межах компетенції визначеної               Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” і відповідно до цього Закону є обов'язковим до виконання. Цим рішенням затверджений перелік об'єктів, що підлягають приватизації у 2003 році, до якого включено спірне нежитлове приміщення, а тому укладання договору купівлі-продажу цього приміщення не суперечить чинному законодавству. При цьому, суд не прийняв до уваги посилання відповідача на Закон України „Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини” як на підставу відмови від укладання договору, із посиланням на абзац 1, 3 частини 1 ст.18  Закону України  „Про охорону культурної спадщини”, а також на те, що на час прийняття  рішення Одеською міськрадою від 18.11.2003р. № 1860-ХХІV не був прийнятий Закон України „Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини”, а згідно ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (а.с.57-58).

Не погодившись із рішенням суду, відповідач 31.10.2007р. звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, у позові відмовити, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим.

Письмові заперечення на апеляційну скаргу від позивача не надійшли.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія  дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

4 липня 2003 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю (орендодавець) та Громадською організацією „Спілка арбітражних керуючих, розпорядників майна, ліквідаторів в Одеській області” (орендар) укладено договір № 312 оренди нежитлового приміщення –другого поверху загальною площею 244,1кв.м. за адресою: м. Одеса вул. Дерибасівська, 14, строком дії до 4.07.2008р. (а.с.10-13). Вказане приміщення передано орендарю, згідно акту приймання-передачі від 4.07.2003р. (а.с.14). За час оренди позивачем здійснений капітальний ремонт орендованого майна на суму 221115.00грн., що підтверджено актом приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2003 року, пл. дорученням №  113 від 24.10.2003р. про сплату вказаної суми (а.с.49-54).

 18 листопада 2003 року Одеською міською радою прийнято рішення          № 1860-ХХІV „Про приватизацію та відчуження об'єктів  комунальної власності територіальної громади м. Одеси в 2003 році”, яким доповнено перелік об'єктів, що підлягають приватизації, зокрема, приміщення 2-го поверху площею 244,1кв.м. по вул. Дерибасівська, 14, шляхом викупу орендарем, який здійснив поліпшення орендованого майна (а.с.15-17).

  Проаналізувавши положення ст.2, 26, 73 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення Одеської міської ради від 18.11.2003р. № 1860-ХХІV прийнято у спосіб та в межах визначеної законом компетенції і це рішення є обов'язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Висновок місцевого господарського суду щодо правомірності заявлення даного позову до Представництва по управлінню комунальною власністю також є обґрунтованим, оскільки відповідає приписам Положення про Представництво (а.с.21-22).

Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги, позивач звернувся до Представництва по управлінню комунальною власністю із заявою про викуп орендованого майна наприкінці       2003 року. Однак, лише 4.03.2005р. останній повідомив заявника про проведення роботи з підготовки до продажу вищезазначеного об'єкту, а також про зупинення цієї роботи із посиланням на Закон України „Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини” від 1.02.2005р. (а.с.24).

Листом від 3.09.2007р. за вих. № 01-13/9383 Представництво по управлінню комунальною власністю інформувало позивача про те, що питання продажу нежитлового приміщення 2-го поверху, розташованого у будівлі, яка є пам'яткою  архітектури та містобудування місцевого значення за адресою: м. Одеса                 вул. Дерибасівська,14, у зв'язку із прийняттям Закону України „Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини” можливо розглянути лише після затвердження Верховною Радою переліку цих пам'яток (а.с.37).

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача пояснив, що не заперечує проти укладання договору купівлі-продажу спірного об'єкту, однак, позбавлений можливості укласти такий договір, згідно ст.1 вказаного вище Закону. Такі посилання як на підставу відмови від укладання договору, обґрунтовано не прийняті господарським судом до уваги, оскільки,       по-перше, рішення Одеської міської ради від 18.11.2003р. № 1860-ХХІV „Про приватизацію та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси в 2003 році” прийнято до набрання чинності Закону України „Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини” від 1.02.2005р.     № 2391-ІV, чинного з 23.02.2005р.;

  по-друге, згідно абзацу 1, 3 ст.18 Закону України „Про охорону культурної спадщини” об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками  (за винятком пам'яток, відчуження яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені власником або уповноваженим ним органом за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Перелік пам'яток, які не підлягають приватизації, затверджуються Верховною Радою України. Але на даний час такий перелік відсутній.

           Судова колегія додатково зазначає, що матеріали справи містять суперечливі дані щодо визначення будівлі пам'яткою культурної спадщини, а саме: згідно листа Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини від 13.01.04р. за             № 3/Вих., яким погоджено відчуження спірного об'єкту, зазначено, що приміщення     2-го поверху загальною площею 244,1кв.м., розташованого в пам'ятці „Будинок Новікова,” 1912р., архітектор С.А. Ландесман за адресою: м. Одеса                      вул. Дерибасівська, 14 занесена до списків пам'яток архитектури і містобудування місцевого значення рішенням виконавчого комітету Одеської облради від 15.08.1985р. за № 480 (а.с.23),  але таке рішення відповідачем не надано.

     У листі Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини від 06.08.2007р. за вих. № 01-09/859 вказано, що будівля по вул. Дерибасівська, 14, є об'єктом культурної спадщини, включена до списків пам'яток архітектури та містобудування м. Одеси рішенням Одеського облвиконкому № 580 від 27.12.1991р.(а.с.38) і це рішення надано представником відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції. У списку об'єктів, підлягаючих взяттю під охорону як пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення, що є додатком до вказаного рішення облвиконкому, під № 100 найменування пам'ятки за адресою      вул. Дерибасівська, 14, зазначено „Проектний інститут, дата спорудження    1951-1953р.р., автор архітектор В.Л. Фельдштейн” (а.с.72-74).

          Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України “Про охорону культурної спадщини” від 08.06.2000р. № 1805-ІІІ (із змінами) об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорії пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.

      Як встановлено судовою колегією у відповідача відсутні відомості щодо занесення будівлі, розташованої в м. Одеси сул. Дерибасівська, 14, до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

        Враховуючи вищенаведені розбіжності щодо визначення будівлі пам'яткою культурної спадщини, в який знаходиться орендоване позивачем приміщення, а також відсутність відомостей щодо реєстрації цієї будівлі у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України, посилання відповідача на наявність заборони продажу спірного приміщення не приймаються судовою колегією до уваги, так як не підтверджені належними і допустимими доказами, згідно ст. 34 ГПК України.

        Отже, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу об'єкту комунальної власності - нежитлового приміщення другого поверху загальною площею 244,1кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса вул. Дерибасівська, 14, і підстави для скасування судового рішення відсутні.

З огляду на наведене та керуючись ст. ст. 99, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів –

                                         постановила:

               Рішення господарського суду Одеської області від 16.10.2007р. у справі

       № 30/254-07-6827 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

        Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постанови законної сили.

       Головуючий суддя                                                     В.Б. Туренко

               Суддя                                                                         Л.І.Бандура

                Суддя                                                                                  Л.В.Поліщук