Постанова

від 29.05.2024 по справі 332/1203/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 29.05.2024 Справа № 332/1203/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/1203/23 Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.С.

Провадження № 22-ц/807/1140/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Авто», Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО», третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ТОВ «Фенікс-Авто», ПрАТ «Просто-страхування», третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2021 по справі № 336/1987/20, ОСОБА_3 , який на час дорожньо-транспортної пригоди, 07.03.2020, працював водієм у ТОВ «Фенікс-Авто», визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Внаслідок ДТП 07.03.2020 пішоходу ОСОБА_4 були завдані тяжкі тілесні ушкодження, що перебувають в причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті.

Під час розгляду кримінальної справи було встановлено, що 07.03.2020 ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Фенікс-Авто», виконував обов`язки водія автобуса «Рута-20», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебував в оренді у ТОВ «Фенікс-Авто».

Станом на 07.03.2020 автобус «Рута-20», д.н. НОМЕР_1 , був застрахований ПрАТ «Просто-страхування», поліс серії АО № 4312600.

07.03.2020 року приблизно о 19.15 годині водій ОСОБА_3 , керуючи автобусом «Рута 20», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по маршруту №74, по проїзній частині вул. 8 Березня в напрямку від вул. Героїв 55 бригади до вул. Чарівної на території м. Запоріжжя, виконуючи маневр повороту праворуч на вул. Чарівну, після чого продовжив рух по вул. Чарівній у м. Запоріжжя. В цей же час пішохід ОСОБА_4 в районі будинку АДРЕСА_1 , перетинала проїзну частину вул. Чарівної, рухаючись справа - наліво по ходу руху водія ОСОБА_3 .

Водій ОСОБА_3 , маючи об`єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_4 , яка вже перебувала на проїзній частині вул. Чарівної, на яку він повертав, діючи в порушення вимог пунктів 10.1, 16.2 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, не переконався в безпеці маневру, не дав дорогу пішоходу, не застосував вчасно гальмування, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 передньою частиною кузову керованого ним автобусу та подальший її переїзд.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми голови, тулубу та кінцівок з переломами кісток скелету та пошкодженням внутрішніх органів, що ускладнилось розвитком шоку, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_4 , яка сталась ІНФОРМАЦІЯ_1 на місці ДТП.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні вину у скоєнні злочину визнав, щодо обставин події пояснив, що у березні 2020 року працював водієм на підприємстві «Фенікс Авто». Місце, де переходила ОСОБА_4 було обладнано дорожнім знаком «пішохідний перехід», але дорожньої розмітки там не було. Причин, чому він не помітив жінку із собакою при русі, пояснити не зміг.

У зв`язком з настання страхового випадку потерпілий по кримінальній справі ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом № 6906301864176) направив 09.03.2020 року на адресу ПрАТ «Просто-страхування» повідомлення та просив здійснити передбачені законом регламенті виплати.

Звернення позивача ОСОБА_1 до ПрАТ «Просто-страхування» на час звернення за судовим захистом не розглянуто, регламентні виплати за страховим випадком не проведені. Особисте відвідування потерпілим ОСОБА_1 Запорізької філії ПрАТ «Просто-страхування» з проханням здійснити страхові виплати не призвели до бажаних наслідків.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є синами загиблої ОСОБА_4 , постійно проживали разом, мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки дітей, батьків. Після смерті матері позивачі страждають як морально, так і фізично, оскільки відчувають великі цілком зрозумілі труднощі, життя позивачів у зв`язку зі смертю матері непоправно змінилось, у зв`язку зі смертю матері вони переживають надзвичайні страждання та негативні почуття.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Авто» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері ОСОБА_4 , 1 500 000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Авто» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері ОСОБА_4 , 1 500 000 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері ОСОБА_4 , 100 000 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат, понесених на спорудження пам`ятника матері ОСОБА_4 , 21 870 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері ОСОБА_4 , 100 000 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 регламентні виплати в сумі 56 776 грн., кожному у рівних частках по 28 388 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Авто», Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, залишено без задоволення.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Авто», Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування», третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що висновки суду про недоведеність факту спорідненості позивачів та загиблої ОСОБА_4 спростовуються тим, що під час розгляду кримінальної справи № 336/1987/20 на стадіях досудового та судового слідства, син загиблої ОСОБА_1 отримав процесуальний статус «потерпілого».

Страховик - Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» протягом більш ніж 4 років припускається до триваючого правопорушення - не вчинено жодних дій, спрямованих на виконання вимог ст.ст. 34, 35.3, 36, 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Скаржники вважають, що надані ними докази є належними, допустимими, достовірними, достатніми. Крім того, не підлягають доказування в розмінні ч.ч. 1, 3, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються усіма учасниками справи, та є встановленими вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2021 року по справі № 336/1987/20.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Авто» - адвоката Фельського С.Л. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Також, від представника АТ "ПРОСТО" - адвоката Синюк С.Л. надійшла заява про зміну назви, в якій він вказує, що 29 грудня 2023 року було внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо відомостей Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування», та змінено назву Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» на Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО». Відповідно до п. 1.1. статуту Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО» в новій редакції від 2023 року Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО», далі за текстом - Товариство, є новим найменуванням Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування», що зареєстроване 02 квітня 1997 року за № 1 074 120 0000 000867. Тому просив змінити найменування з Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» на Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО».

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що до матеріалів справи не долучено належних доказів спорідненості позивачів з постраждалою у ДТП ОСОБА_4 , оскільки з наданих свідоцтв про народження вбачається, що матір позивачів звуть ОСОБА_5 ; не надано належних доказів подання до страхової компанії заяви про виплату страхового відшкодування, а долучені документи викликають обґрунтовані сумніви.

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2021 ОСОБА_3 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (справа № 336/1987/20, провадження № 1-кп/336/211/2021). Призначено ОСОБА_3 за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на три роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експертів в сумі 3845,52 грн. 52 коп. Скасовано арешт автомобілю Рута 20, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_6 , накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2020 року. Речові докази - автомобіль Рута 20, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_6 , який переданий на зберігання на майданчик тимчасового тримання транспортних засобів Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, повернуто ОСОБА_6 .

Вищевказаним вироком встановлені наступні обставини:

7 березня 2020 року приблизно о 19.15 годині водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Рута 20, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. 8 Березня в напрямку від вул. Героїв 55 бригади до вул. Чарівної на території м. Запоріжжя, виконуючи маневр повороту праворуч на вул. Чарівну, після чого продовжив рух по вул. Чарівній у м. Запоріжжя.

В цей же час пішохід ОСОБА_4 в районі будинку АДРЕСА_1 , перетинала проїзну частину вул. Чарівної, рухаючись справа-наліво по ходу руху водія ОСОБА_3 .

Водій ОСОБА_3 , маючи об`єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_4 , яка вже перебувала на проїзній частині вул. Чарівної, на яку він повертав, діючи в порушення вимог пунктів 10.1, 16.2 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, не переконався в безпеці маневру, не дав дорогу пішоходу, не застосував вчасно гальмування, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 передньою частиною кузову керованого ним автобусу та подальший її переїзд.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми голови, тулубу та кінцівок з переломами кісток скелету та пошкодженням внутрішніх органів, що ускладнилось розвитком шоку, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_4 , яка сталась ІНФОРМАЦІЯ_1 на місці ДТП (а.с. 6-8).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30.11.2022 вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2021 року відносно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України суду залишено без змін (а.с. 9-11).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 від 10.03.2020 року (а.с. 42).

Згідно з постановою старшого слідчого СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції Холочко О.Б. від 09.03.2020 року було залучено до участі в досудовому розслідування ОСОБА_1 як потерпілого (а.с. 209).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є синами загиблої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження Серія НОМЕР_3 , Серія НОМЕР_4 (а.с. 36, 38), та копією свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_5 (а.с. 210), яке прийняте апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Так, з копії свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_5 між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 від 11.11.1999 року, актовий запис №576, місце реєстрації: ВРАЦС Шевченківської райдержадміністрації Запорізької міської ради, вбачається, що після розірвання шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_5.

Таким чином, факт родинних відносин між ОСОБА_4 та позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підтверджується належними та допустимими доказами.

ОСОБА_3 станом на 07.03.2020 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Фенікс-Авто», виконував обов`язки водія автобуса «Рута-20», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебував в оренді у ТОВ «Фенікс-Авто» (а.с. 29, 30, 31).

Відповідно до полісу № AО/4312600 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів застрахована відповідальність, автомобіля «Рута-20», номер кузова, шасі, рами НОМЕР_6 , державний номерний знак НОМЕР_1 . Строк дії з 05.01.2020 до 04.07.2020 включно, страхувальник - ТОВ «Фенікс-Авто», ліміт відповідальності страховика за одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, визначено у розмірі 100 000,00 грн.; за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, - 200 000,00 грн.; розмір франшизи - 0,00 грн. (а.с. 108).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль «Рута-20», р.н. НОМЕР_1 , має номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 та НОМЕР_7 (а.с. 109).

Відповідно до тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_8 від 20.03.2018, автомобіль, що був учасником вищезазначеного ДТП, має номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_9 та НОМЕР_7 . У тимчасовому реєстраційному талоні зазначено такий самий реєстраційний номер НОМЕР_1 та номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 . Також, у тимчасовому талоні зазначений основний документ техпаспорт № НОМЕР_10 , що відповідає номеру свідоцтва про реєстрацію автомобіля учасника ДТП (а.с. 109).

Зазначене вказує на безпідставність твердження представника ПрАТ «ПРОСТО», що автомобіль Рута-20, р.н. НОМЕР_1 , не було застраховано у ПрАТ «Просто-страхування».

Крім того, ОСОБА_1 здійснив поховання ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про поховання № НОМЕР_11 (а.с. 43).

ОСОБА_1 понесені витрати на спорудження пам`ятника ОСОБА_4 в розмірі 21 870 грн., про що свідчать кошторис-розрахунок ФОП ОСОБА_8 від 18.01.2022 та квитанції про оплату вказаних послуг ФОП ОСОБА_8 № 004634 від 18.01.2022 (а.с. 44, 45).

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02).

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Згідно пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до частини першої та другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Згідно частини другої, п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що зобов`язання про відшкодування майнової шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою.

Нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13).

Застосування норми ст. 1172 ЦК України можливе за наявності певних умов: як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина заподіювача шкоди у її спричиненні за виключенням визначених законом випадків), так і спеціальних умов (перебування заподіювача шкоди у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою-роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання заподіювачем шкоди своїх трудових (службових) обов`язків). При цьому, під виконанням працівником (заподіювачем шкоди) своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Згідно частини першої ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» N 1961-IV від 01.07.2004 регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 2.1 ст. 2 Закону N 1961-IV визначено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом ст. 17 Закону України № 1961-IV, ст. 981 ЦК України договір обов`язкового страхування, яким особа страхує свою цивільно-правову відповідальність, укладається у письмові формі, зокрема, шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва поліса.

Відповідно до ст. 21 Закону України № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Згідно з абзацом першим пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 23.1 статті 23 Закону № 1961-IV передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до положень п.п. 27.3.- 27.5. статті 27 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

За положеннями статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 в момент ДТП керував автомобілем, виконуючи при цьому свої трудові обов`язки як працівник відповідача ТОВ «Фенікс-Авто», тому саме цей відповідач згідно ст. 1172 ЦК України є особою, відповідальною за спричинену позивачам в ДТП майнову та немайнову шкоду, завдану смертю ОСОБА_4 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

При цьому, цивільно-правова відповідальність ТОВ «Фенікс-Авто» перед третіми особами на час ДТП була застрахована у відповідача ПрАТ «Просто-страхування» із лімітами відповідальності (страховими сумами) даного страховика за одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, визначено у розмірі 100 000,00 грн.; за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, - 200 000,00 грн.; розмір франшизи - 0,00 грн.

Отже, саме ПрАТ «ПРОСТО», як страховик, повинен в першу чергу нести цивільну відповідальність за завдану позивачам майнову і немайнову шкоду, однак в межах лімітів своєї відповідальності, а вже в частині сум, що виходять за межі означених лімітів відповідальності, - ТОВ «Фенікс-Авто».

Така правова позиція суду щодо підстав цивільної відповідальності за завдану шкоду (деліктна відповідальність) відповідає правовим позиціями, викладеним у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року по справі №6-108цс13, від 21 вересня 2016 року по справі №6-933цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі №426/16825/16-ц, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року по справі №914/820/17, від 17 жовтня 2018 року по справі №758/12370/16-ц, від 05 грудня 2018 року по справі №703/2166/16-ц, від 14 січня 2019 року про справі №243/4692/17, від 20 листопада 2019 року по справі №501/2298/16-ц, від 13 травня 2020 року по справі №369/3204/17, від 21 серпня 2020 року по справі № 905/1391/19, від 02 листопада 2020 року по справі №133/1238/17, а також п.п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року.

На день настання страхового випадку ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлювала мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4 723 гривні, таким чином, загальний розмір витрат на спорудження надгробного пам`ятника для загиблої ОСОБА_4 та страхового відшкодування (регламентних виплат) не може перевищувати кожен 56 676 грн. (12*4723 грн.).

З матеріалів справи вбачається, що розмір матеріальної шкоди, пов`язаної зі спорудженням пам`ятника ОСОБА_4 , яку просить стягнути з ПрАТ «ПРОСТО» ОСОБА_1 , становить 21 870 грн., що не перевищує ліміту відповідальності. Вказані витрати підтверджені належними доказами, а саме, кошторисом-розрахунком ФОП ОСОБА_8 від 18.01.2022 та квитанцією про оплату вказаних послуг ФОП ОСОБА_8 № 004634 від 18.01.2022 в розмірі 21 870 грн.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з ПрАТ «ПРОСТО» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат, понесених на спорудження пам`ятника ОСОБА_4 , 21 870 грн. та страхового відшкодування (регламентних виплат) в загальному розмірі 56 676 грн., тобто кожному позивачу у рівних частках по 28 338 грн.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

З приводу визначення розміру відшкодування моральної шкоди Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц зазначила, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення в необхідному чи повному обсязі.

Щодо визначення розміру моральної шкоди, у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 570/1531/17 зазначено, що суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Відповідно до положень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі обґрунтовували завдання їм моральної шкоди тим, що вони є синами загиблої ОСОБА_4 , постійно проживали разом, мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки дітей, батьків. Після смерті матері вони страждають як морально, так і фізично, оскільки відчувають великі, цілком зрозумілі труднощі, життя позивачів у зв`язку зі смертю матері непоправно змінилось, вони переживають надзвичайні страждання та негативні почуття, враховуючи, що найважливіший життєвий зв`язок з передчасно померлою матір`ю непоправно зруйнований, а також те, що позивачі миттєво опинились в ситуації, за якою будуть позбавлені в майбутньому з вдячністю надавати допомогу та підтримку своїй матері.

Визначаючи розмір відшкодування позивачам моральної шкоди, колегія суддів з урахуванням вимог розумності та справедливості дійшла висновку, що наявні підстави для відшкодування моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях і хвилюваннях, тривалої емоційної напруженості, втраті душевного спокою, стресі, зміні звичного укладу життя, зумовлених смертю матері.

Отже, з огляду на необхідність врахування вимог розумності та справедливості, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері ОСОБА_4 , по 300 000 грн. з ТОВ «Фенікс-Авто» та по 100 000 грн. з ПрАТ «ПРОСТО» (з урахуванням наявного ліміту відповідальності) на користь кожного з позивачів.

Щодо попереднього звернення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що визначений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» N 1961-IV від 01.07.2004 порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий в розумінні статті 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Обов`язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, якщо йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров`ю та життю людини.

Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди. А тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК України.

Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них передбачена статтею 35 Закону N 1961-IV. Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страховика за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.

Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страховика про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію від попереднього звернення чи незвернення з заявою до страховика, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист.

Отже, страховик приймає таке рішення про здійснення відшкодування (регламентної виплати) також і на підставі рішення суду у разі, якщо спір розглядався в судовому порядку.

У постанові КЦС від 21 серпня 2018 року у справі №227/3573/16-ц касаційний суд висловився про необхідність стягнення страхового відшкодування не зважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах необхідного строку, а в постанові ККС від 30 серпня 2018 року у справі №732/865/16-к посилання страховика на те, що потерпілий не звертався до нього із заявою про виплату страхового відшкодування, було відхилено касаційним судом.

У постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 910/426/17 суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій і зазначив таке: «потерпіла особа не зобов`язана звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди. Таке право, враховуючи висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002, може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту».

У системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Крім цього, у підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 вищезазначеного Закону передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

Тому попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону N 1961-IV, загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду із позовом до страховика про стягнення відповідного відшкодування.

Як зазначалося вище, дорожньо-транспортна пригода була скоєна 07.03.2020 року, а з позовом до суду позивачі звернулися 06.03.2023 року, що підтверджується штемпелем на поштовому конверті (а.с. 12).

За таких обставин, під час ухвалення рішення суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2024 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Авто», Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО», третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Авто», (ЄДРПОУ 38285042) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_12 ) на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері ОСОБА_4 , 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Авто», (ЄДРПОУ 38285042) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_13 ) на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері ОСОБА_4 , 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО» (ЄДРПОУ 24745673) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_12 ) на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері ОСОБА_4 , 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО» (ЄДРПОУ 24745673) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_12 ) на відшкодування витрат, понесених на спорудження пам`ятника матері ОСОБА_4 , 21 870 (двадцять одна тисяча вісімсот сімдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО» (ЄДРПОУ 24745673) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_13 ) на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері ОСОБА_4 , 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО» (ЄДРПОУ 24745673) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_12 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_13 ) регламентні виплати в сумі 56 676 (п`ятдесят шість тисяч шістсот сімдесят шість) грн., кожному у рівних частках по 28 338 (двадцять вісім тисяч триста тридцять вісім) грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 10 червня 2024 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: В.Ю. Бєлка

Е.А. Онищенко