Ухвала

від 21.06.2024 по справі 360/447/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

21 червня 2024 року Справа №360/447/24

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Духневич О.С., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 (адреса місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського окружного адміністративного суду (юридична адреса: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, буд. 18; фактичне місцезнаходження: 49089, м. Дніпро, вул. Будівельників, 28, а/с 4585, код ЄДРПОУ 35079949), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

01 травня 2024 року через систему "Електронний суд" до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. керівника апарату Луганського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 № 1/А-ос в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача здійснити з 01.01.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років в порядку ч.1 ст. 52 ЗУ «Про державну службу» на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 адміністративну справу № 360/447/24 передано Першому апеляційному адміністративному суду для вирішення питання щодо визначення підсудності суду, який повинен розглянути дану справу.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2024 визначено підсудність справи № 360/447/24 за Донецьким окружним адміністративним судом та передано адміністративну справу № 360/447/24 на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2024, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.

Ознайомившись із позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежувати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Приписами ч. 3 та 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом з цим, правовідносини щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів регулюються ще й положеннями статті 233 КЗпП України.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті".

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд вважає, що дія ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18.01.2024 по справі № 240/5105/23, від 29.02.2024 по справі № 240/3609/23, від 24.04.2024 по справі № 580/4684/22.

Тобто, з 19.07.2022 року відсутня законодавча норма щодо звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, відтак застосуванню підлягає тримісячний строк.

Відповідно до матеріалів справи, позивач звернулася з позовними вимогами щодо визнання протиправним та скасування наказу в.о. керівника апарату Луганського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 № 1/А-ос в частині, що стосується ОСОБА_1 , яким встановлено надбавки за стаж державної служби у 2024 році.

Отже тримісячний строк звернення до суду розпочався з 19.01.2024 року та сплинув 19.04.2024 року.

Натомість, позивач звернулася із цим позовом до суду через систему "Електронний суд" лише 01.05.2024, тобто із порушенням встановленого тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України.

При цьому позивачем не подано заяви про поновлення пропущеного процесуального строку з доказами поважності причин його пропуску.

Також, суд зазначає, що відповідно до пункту 11 глави 10 Розділу II «Документування управлінської інформації» Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015, з розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов`язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення.

До позовної заяви позивачем долучена копія наказу від 19.01.2024 № 1/А-ос, що свідчить про наявну можливість ознайомлення з ним, але до позовної заяви не надані докази чи пояснення щодо дати, часу та місця, коли ОСОБА_1 була ознайомлена зі спірним наказом.

Доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.

Як зазначалося, згідно ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску

При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.

Згідно ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення вказаних в цій ухвалі недоліків позовної заяви.

Керуючись ст. 122, 123, 160, 161, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ

Позовну заяву ОСОБА_1 до Луганського окружного адміністративного суду, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - залишити без руху.

Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:

- заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважності причин його пропуску, разом із доказами в їх обґрунтування.

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.С. Духневич