Рішення

від 19.06.2024 по справі 990/78/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

19 червня 2024 року

м. Київ

справа №990/78/24

адміністративне провадження № П/990/78/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Дашутіна І.В., Пасічник С.С., Хохуляка В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представник відповідача - Петренко Ю. В.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/78/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21 березня 2024 року до Верховного Суду як суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (місцезнаходження: вул. Генерала Шаповалова, 9, м. Київ, 03109; далі - відповідач, ВККС), в якій заявлено вимоги:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС № 214/дс-24 від 22 лютого 2024 року, яким відмовлено в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Київського районного суду міста Харкова;

- зобов`язати ВККС провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 , переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з огляду на відсутність законодавчо визначеної процедури проведення співбесід з переможцями конкурсу на посади суддів, передбачених частинами першою та другою статті 79-5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у переважній більшості випадків, з метою прийняття обґрунтованого і законного рішення за результатами співбесіди, Комісією до початку співбесіди направлялися письмові запити до переможців конкурсу про надання пояснень щодо інформації, наведеної у досьє кандидата (у тому числі за результатами отримання інформації щодо переможців від третіх осіб), а у випадку з`ясування певних обставин під час співбесіди Комісією приймалося рішення про відкладення чи перенесення співбесіди.

Однак, як зазначає позивач, їй не було надано можливість надати пояснення та інформацію щодо обставин, які досліджувалися ВККС - жодного письмового чи усного запиту щодо необхідності надання пояснень, як це було зроблено стосовно інших переможців конкурсу, Комісія не надсилала. Навіть після того як під час співбесіди позивач повідомила про те, що про прийняття Дзержинським районним судом міста Харкова постанови від 18 травня 2016 року у справі № 638/18114/15-П їй невідомо, з викладеними у ньому обставинами вона не ознайомлена, Комісія не надала час на їх з`ясування та надання пояснень. При цьому, з постанови від 18 травня 2016 року у справі № 638/18114/15-П убачається, що таку прийнято за її відсутності, про наявність інформації щодо вручення їй її копії Комісія на час проведення співбесіди не зазначила. Звертає увагу, що закриття провадження у цій справі відбулось без вирішення питання про винуватість позивача, а після проведення співбесіди остання дізналася про наявність такої постанови суду і оскаржила її в апеляційному порядку, що підтверджується копією апеляційної скарги. Зазначені обставини, на переконання позивача, не свідчать про те, що вона вказала неповну інформацію в розділі 8 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності», а висновки ВККС в цій частині є передчасними і необґрунтованими, ґрунтуються виключно на суб`єктивному припущенні умислу і приховуванні від ВККС обставин притягнення до адміністративної відповідальності з метою уникнення їх аналізу.

Крім того, перевіряючи подані документи на етапі допуску до участі в доборі, ВККС не мала зауважень до повноти та достовірності інформації, наведеної в поданих документах, зокрема і в анкеті, яка не містила в розділі 8 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» даних щодо притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Звертає увагу, що до іншого переможця конкурсу ОСОБА_2 за аналогічних обставин (наявність складеного протоколу у 2005 році поліцією за статтею 51 КУпАП) ВККС допустила інших підхід, обмежилась поясненнями цієї особи про те, що йому не відомо про ці обставини. Тобто, на переконання позивача, ці обставини свідчать про необ`єктивність і упередженість ВККС під час прийняття спірного рішення.

Позивач наполягає, що відсутність комунікації з боку Комісії до дати проведення співбесіди позбавила її можливості також надати детальні та змістовні пояснення зокрема щодо обставин укладення нею шлюбу, який став предметом дослідження, та повідомити Комісії своє ставлення як до його укладення, так і до укладення фіктивних правочинів, які є різними інститутами за правовим регулюванням та наслідками.

За позицією ОСОБА_1 , ВККС неправильно сприйняла її пояснення щодо цих обставин, адже вона не підтримувала фіктивні правочини в цілому, а лише надавала пояснення щодо наслідків укладення саме її шлюбу. Пояснюючи укладення шлюбу «життєвою необхідністю», позивач мала на увазі складне матеріальне становище, пов`язане з наявністю кредитних зобов`язань за Договором кредиту №861/27/39-18/7-89 від 14 серпня 2007 року на придбання квартири, щомісячний платіж за якими становив 700 доларів США, що станом на 2011 рік за курсом НБУ складало близько 5600,00 грн. З огляду на необхідність утримання дитини, батько якої ухилявся від сплати аліментів, задоволення життєвих потреб, сплати комунальних платежів, щомісячного платежу у сумі 5600,00 грн на виконання кредитного договору, вона перебувала у скрутному матеріальному становищі, оскільки її заробітна плата у 2010 році складала у середньому 7000,00 грн, 2011 році - 8000,00 грн (після вирахування податків) й інших доходів вона не мала.

Пошук роботи в межах України не вирішував питання покращення рівня життя. Ураховуючи зазначене, вона змушена була розглядати можливість роботи за кордоном, проте, отримання такої роботи було пов`язане з перебуванням у шлюбі, з огляду на що його і було укладено. Зазначаючи про наслідки укладення шлюбу з метою отримання візи для виїзду за кордон задля отримання роботи, позивач звертала увагу Комісії на відсутність порушення прав будь-яких осіб, суспільства, держави, а не фіктивних правочинів взагалі. Отже, висновок Комісії про те, що вона як кандидат на посаду судді не висловила негативного ставлення до укладення фіктивного шлюбу, а також фіктивних правочинів загалом, наведений в оскаржуваному рішенні, також є необґрунтованим і передчасним.

Зазначене у сукупності, на переконання позивача, свідчить про відверто несправедливий підхід ВККС до проведення співбесіди з нею, зокрема, щодо позбавлення її можливості надати пояснення про значення й умови виникнення обставин, які були предметом дослідження під час співбесіди, а тому рішення ВККС № 214/дс-24 від 22 лютого 2024 року має бути визнане протиправним та скасоване, як таке, що не відповідає приписам пунктів третього - дев`ятого частини другої статті 2 КАС України, з покладенням на відповідача обов`язку провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 , переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25 березня 2024 року відкрив провадження у цій справі, встановив учасникам справи строк для подання письмових заяв по суті справи, а також витребував у ВККС належним чином засвідчену копію рішення ВККС № 214/дс-24 від 22 лютого 2024 року і копії усіх документів, які стали підставою для його прийняття (т. 1 а.с.37).

10 квітня 2024 року від ВККС надійшов відзив на позовну заяву. ВККС просить відмовити у задоволенні позову повністю, мотивуючи свою позицію такими обставинами. Під час проведення співбесіди позивач пояснила укладення фіктивного шлюбу «життєвою необхідністю», а саме потребою виїзду за кордон та отримання візи. Однак, під час проведення співбесіди позивач не висловила негативного ставлення до укладення фіктивного шлюбу, а також фіктивних правочинів загалом, натомість, ОСОБА_1 вказала, що розглядає їх з погляду наслідків (на думку, позивача, фіктивні правочини, як правило, не несуть ніяких негативних наслідків для інших осіб, суспільства чи держави). Окрім того, надаючи пояснення під час дослідження Комісією цього питання, позивач підкреслила, що за відсутності негативних наслідків такі правочини мають право на існування. Визначаючись щодо остаточного рішення, Комісія звернула особливу увагу на те, що таке праворозуміння кандидата викликає критичне сприйняття адже вільна реалізація суб`єктами належних їм суб`єктивних прав передбачає дотримання низки вимог, зокрема справедливості, добросовісності та розумності. Фіктивні правочини фактично вводять в оману інших суб`єктів правовідносин, державу щодо справжніх намірів учасників. Саме тому законодавцем передбачено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання договору (правочину) недійсним, що вказує на негативну реакцію держави на укладення, зокрема, фіктивних правочинів.

Щодо вчинення ОСОБА_1 дрібної крадіжки ВККС зазначає, що за інформацією, що надійшла від Національної поліції України, 19 жовтня 2015 року до поліції звернувся адміністратор супермаркету із заявою про те, що позивач винесла через касу неоплачений товар на суму 9 грн 92 коп. Матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності було розглянуто суддею Дзержинського районного суду міста Харкова. У постанові Дзержинського районного суду міста Харкова від 18 травня 2016 року (справа № 638/18114/15-П) встановлено факт скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною першою статті 51 КУпАП, однак, провадження у справі закрито у зв`язку зі спливом строку накладення адміністративного стягнення.

Під час проведення співбесіди ОСОБА_1 не заперечувала наявність такого факту, вказавши, що в неї випадково залишився неоплачений товар після розрахунку на касі; наміру його вкрасти вона не мала; про судове рішення нічого не знала. Проте в постанові суду від 18 травня 2016 року вказано: « ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомила».

Під час дослідження означеного питання Комісія звернула увагу на те, що в анкетах кандидата на посаду судді, поданих Позивачем 26 квітня 2017 року та 13 жовтня 2023 року, в розділі 8 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» зазначені обставини не відображено. Анкета підписана ОСОБА_1 , яка своїм підписом засвідчила, що всі вказані в анкеті дані є правдивими і точними, повними і достовірними, а надання нею недостовірної (зокрема, неповної) інформації, яка може свідчити про її недоброчесність, може мати наслідком відмову в допуску до участі в доборі кандидатів на посаду судді. З означеного висновується, що ОСОБА_1 зазначила в анкеті неповну інформацію, хоча така інформація є суттєвою для аналізу особи кандидата.

Посилаючись на функції і роль ВККС у формуванні суддівського корпусу відповідач вважає, що фактичні обставини справи і зібрані докази свідчать про те, що Комісія при здійсненні своїх повноважень не вийшла за межі своєї компетенції і при реалізації дискреційних повноважень дотрималася вимог до діяльності суб`єктів владних повноважень, закріплених у частині другій статті 2 КАС України. Так, Комісія дискреційне повноваження використала з метою, з якою воно було надано; з урахуванням принципу обґрунтованості, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), пропорційно, розсудливо. Підсумовуючи вищевикладене, ВККС вважає, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки Комісія, відмовляючи в наданні рекомендації про призначення позивача на посаду судді Київського районного суду міста Харкова діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

До відзиву ВККС додало: належним чином засвідчену копію Рішення ВККС № 214/дс-24 від 22 лютого 2024 року, а також досьє ОСОБА_1 у двох томах.

18 квітня 2024 року від ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив. Позивач звертає увагу, що відповідач не зазначив, яких саме вимог Закону та визначених відповідно до нього регламентних процедур дотрималась Комісія під час проведення з нею співбесіди 22 лютого 2024 року, оскільки процедура проведення співбесіди фактично нормативно не врегульована. Комісія також не обґрунтувала, чому саме щодо неї було зроблено виняток і не повідомлено завчасно перелік питань, щодо яких потрібно буде надати пояснення та інформація про які відсутня у досьє кандидата. Звертає увагу, що заяв та клопотань до початку проведення співбесіди Комісією вона не заявляла, оскільки переліку питань, щодо яких їй потрібно буде надати пояснення під час проведення співбесіди, Комісія не направляла, а заявити клопотання безпосередньо під час проведення співбесіди Комісія не запропонувала.

З огляду на зазначене, на переконання позивача, Комісія під час проведення співбесіди не додержалась принципу рівності умов щодо надання розумної можливості доповнювати, спростовувати чи уточнювати інформацію, що міститься у досьє кандидата на посаду судді, надавати усні та письмові пояснення. Посилання ж на наявність дискреційних повноважень, на думку позивача, є незмістовними, адже Верховний Суд неодноразово вказував, що дискреційні повноваження суб`єктів владних повноважень та їхніх посадових осіб не є безмежними та мають відповідати приписам чинного законодавства. Більш того, Велика Палата Верховного Суду у постанові 08 червня 2022 року у справі № 9901/932/18 щодо оскарження рішення ВРП зазначила, що оцінка судом мотивів та обґрунтованості рішення адміністративного органу не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Отже, за позицією ОСОБА_1 , саме відсутність комунікації з боку Комісії до дати проведення співбесіди позбавила її можливості надати детальні та змістовні пояснення. Але у відзиві на позовну заяву Комісія не надала пояснень щодо таких обставин проведення співбесіди.

10 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 02 листопада 2016 року № 141/зп-16, в редакції, чинній на 22 лютого 2024 року. Позивач звертає увагу, що Положення взагалі не містило розділу чи пунктів, які б регулювали процедуру проведення співбесіди кандидата на посаду судді Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

У судових засіданнях ОСОБА_1 підтримала доводи і вимоги позову, просила його задовольнити з підстав, викладених у ньому. Наполягала на тому, що ВККС проявило несправедливий підхід, не забезпечивши саме їй можливості підготуватися до питань, які були поставлені на співбесіді. Вважала, що надані нею пояснення не могли викликати будь-яких сумнівів у її відповідності критеріям доброчесності та професійної етики, адже обставини, про які зазначила Комісія є суто життєвими ситуаціями, які не мають вплив на критерії, які висуваються до кандидатів на посаду судді.

Петренко Ю. В. , яка діяла в порядку самопредставництва ВККС, проти доводів і вимог позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов. Доводила, що перед початком співбесіди ОСОБА_1 констатувала, що їй відомі права та обов`язки, однак, правом заявити клопотання про відкладення проведення співбесіди позивач не скористалася. Зазначала, що рішення ВККС є законним і обґрунтованим, ґрунтується на дійсних обставинах, містить мотиви його прийняття, а тому підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд встановив такі обставини.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів. Встановлено загальний порядок та строки подання кандидатами заяв та документів для участі в цьому конкурсі, затверджено Умови проведення конкурсу на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, та визначено, що питання допуску до участі в конкурсі вирішується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі колегій.

До Комісії 13 жовтня 2023 року звернулася ОСОБА_1 із заявою щодо допуску до участі в оголошеному конкурсі як особа, яка відповідає вимогам статті 69 Закону № 1402-VIII, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.

Рішенням Комісії від 01 грудня 2023 року № 17/дс-23 ОСОБА_1 допущено до участі в оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 конкурсі.

Рішенням Комісії від 19 грудня 2023 року № 177/зп-2 затверджено та оприлюднено на офіційному вебсайті Комісії рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23. Зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Київського районного суду міста Харкова, у якому ОСОБА_1 займала переможну позицію.

Комісія 22 лютого 2024 року провела співбесіду з ОСОБА_1 , за наслідками якої ухвалила рішення № 214/дс-24, яким відмовлено в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Київського районного суду міста Харкова.

Підставою для прийняття цього рішення стали такі обставини.

ОСОБА_1 з 24 грудня 2011 року перебувала в зареєстрованому шлюбі, який за позовом чоловіка на підставі рішення Московського районного суду міста Харкова від 06 квітня 2017 року (справа № 643/1582/17) визнано недійсним. У рішенні зазначено, що «шлюб було зареєстровано без мети створення сім`ї, без мети набуття прав та обов`язків подружжя. … Суд прийшов до висновку, що шлюб носить фіктивний характер, суперечить інтересам сторін…».

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що ОСОБА_1 не заперечувала проти позову, визнала факт проживання впродовж 6 років у фіктивному шлюбі.

ОСОБА_1 пояснила укладення фіктивного шлюбу «життєвою необхідністю», а саме потребою виїзду за кордон та отримання візи.

У рішенні ВККС акцентовано особливу увагу на те, що кандидат на посаду судді не висловила негативного ставлення до укладення фіктивного шлюбу, а також фіктивних правочинів загалом. Вона вказала, що розглядає їх з погляду наслідків (на її думку, фіктивні правочини, як правило не несуть ніяких негативних наслідків для інших осіб, суспільства чи держави). За відсутності негативних наслідків такі правочини мають право на існування.

Таке праворозуміння кандидата, за позицією ВККС, викликає критичне сприйняття. Адже вільна реалізація суб`єктами належних їм суб`єктивних прав передбачає дотримання низки вимог, зокрема справедливості, добросовісності та розумності. Фіктивні правочини фактично вводять в оману інших суб`єктів, державу щодо справжніх намірів учасників. Саме тому законодавець передбачив такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання договору (правочину) недійсним, що вказує на негативну реакцію держави на укладення, зокрема, фіктивних правочинів.

Інший факт, який став предметом оцінки Комісії, - вчинення ОСОБА_1 дрібної крадіжки. За інформацією, що надійшла від Національної поліції України, 19 жовтня 2015 року до поліції звернувся адміністратор супермаркету із заявою про те, що ОСОБА_1 винесла через касу неоплачений товар на суму 9 грн 92 коп. Матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності розглянуто суддею Дзержинського районного суду міста Харкова. У постанові Дзержинського районного суду міста Харкова від 18 травня 2016 року (справа № 638/18114/15-П) встановлено факт скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною першою статті 51 КУпАП, однак провадження у справі закрито у зв`язку зі спливом строку накладення адміністративного стягнення.

Під час співбесіди ОСОБА_1 не заперечила наявність такого факту, вказавши, що в неї випадково залишився неоплачений товар після розрахунку на касі; наміру його вкрасти вона не мала; про судове рішення нічого не знає. Проте в постанові суду від 18 травня 2016 року вказано: « ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомила».

Комісія відзначила, що в анкетах кандидата на посаду судді, поданих ОСОБА_1 до Комісії 26 квітня 2017 року та 13 жовтня 2023 року в розділі 8 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» зазначені обставини не відображено. Анкета підписана ОСОБА_1 , яка своїм підписом засвідчила, що всі вказані в анкеті дані є правдивими і точними, повними і достовірними, а надання нею недостовірної (зокрема, неповної) інформації, яка може свідчити про її недоброчесність, може мати наслідком відмову в допуску до участі в доборі кандидатів на посаду судді.

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 зазначила в анкеті неповну інформацію, хоча така інформація є суттєвою для аналізу особи кандидата.

ВККС дійшла висновку, що з`ясовані під час дослідження досьє та співбесіди з кандидатом обставини у сукупності є такими, що викликають обґрунтований сумнів у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики. Тому Комісія в складі колегії дійшла висновку про відмову в наданні рекомендації Вищій раді правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Київського районного суду міста Харкова.

Вважаючи рішення ВККС протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним у цій справі правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.

Аналогічні вимоги до кандидатів на посаду судді визначено частиною першою статті 69 Закону № 1402-VIII.

В Україні створена система органів суддівського врядування, серед яких Вища рада правосуддя (далі - ВРП) і ВККС. На ВРП Конституція України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», Закон України «Про Вищу раду правосуддя» покладає важливу для держави функцію - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів. Така функція реалізовується за допомогою іншого органу - ВККС.

Відповідно до частини першої та другої статті 79-5 Закону № 1402-VIII після визначення переможця конкурсу Вища кваліфікаційна комісія суддів України на своєму засіданні проводить з ним співбесіду. За результатами співбесіди Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.

На виконання вимог статті 79 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 02 листопада 2016 року №141/зп-16 затвердила Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді (далі - Положення № 141/зп-16). Рішенням ВККС від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24 до зазначеного Положення № 141/зп-16 були внесені зміни і викладено його в новій редакції.

Внесення змін до Положення № 141/зп-16 було обумовлено тим, що 30 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року № 3511-ІX. У результаті внесених змін було впорядковано як окремі механізми конкурсу щодо зайняття вакантних посад суддів місцевого суду, так і в цілому удосконалено процедуру, зокрема закріплено загальні строки для подання заяви та документів, актуалізовано їх перелік, унормовано окремі особливості, а також визначено нові етапи проведення конкурсу.

Одним із законодавчих нововведень було запровадження у конкурсі на зайняття посади судді місцевого суду етапу проведення ВККС співбесіди з переможцем конкурсу.

Положення № 141/зп-16 у новій редакції встановило відповідний порядок проведення такої співбесіди, її етапів і кола питань для обговорення. Положення № 141/зп-16 у попередній редакції таких положень не містило.

У конкретно цій справі спірне рішення ВККС ухвалено 22 лютого 2024 року, тобто, до набрання чинності нової редакції Положення № 141/зп-16, що дає підстави для висновку, що під час проведення такої співбесіди ВККС мала керуватися загальними принципами її проведення, які визначені зокрема Регламентом ВККС чи Положенням №143/зп-16. У судовому засіданні Петренко Ю. В. зазначала, що під час проведення співбесіди з ОСОБА_1 ВККС керувалася положеннями Регламенту ВККС, затвердженого рішенням ВККС від 13 жовтня 2016 року №81/зп-16 (в редакції рішення ВККС від 19 жовтня 2023 року №119/зп-23), відповідно до підпункту 80.2 пункту 80 якого учасники засідання мають право заявляти клопотання.

За змістом Положення №143/зп-16 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді за результатами дослідження досьє; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді. Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень. Під час співбесіди обов`язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

Суддя (кандидат на посаду судді) до проведення співбесіди має право: знайомитися з матеріалами досьє не пізніше ніж за десять робочих днів до проведення співбесіди, крім випадку проведення кваліфікаційного оцінювання за рішенням Комісії у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення; надавати документи (завірені копії документів) чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує чи уточнює дані, що містяться у досьє; надати свої пояснення, зокрема у письмовому вигляді. Письмові пояснення надаються суддею (кандидатом на посаду судді) не пізніше п`яти робочих днів з дня ознайомлення з матеріалами досьє. Усні пояснення надаються суддею під час проведення співбесіди.

Суддя (кандидат на посаду судді), який проходить кваліфікаційне оцінювання, під час співбесіди має право надавати пояснення з питань, пов`язаних з проходженням іспиту, та інформації і документів, що містяться у його досьє, надавати коментарі, документи та інформацію за розділами досьє. Члени Комісії мають право ставити судді (кандидату на посаду судді) запитання щодо оголошених під час доповіді показників, самостійно знайомитися з досьє, ставити запитання доповідачу, порушувати перед Комісією питання, які виникли під час ознайомлення з досьє.

У разі необхідності під час співбесіди може бути оголошено перерву. У разі необхідності отримання інформації та копій документів і матеріалів (зокрема з обмеженим доступом) стосовно судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім`ї перерва триває до отримання відповідей на запити Комісії. Тривалість перерви під час співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі не повинна перешкоджати визначенню результатів конкурсу.

Подібний за своїм змістом порядок проведення співбесіди в подальшому і був закріплений у новій редакції Положення № 141/зп-16.

Варто зауважити також на тому, що чинне на час проведення співбесіди правове регулювання не встановлювало такого обов`язку для ВККС як завчасне надіслання кандидатові переліку питань, які будуть поставлені під час співбесіди.

У цьому аспекті також можна констатувати, що питання у членів ВККС до кандидата можуть виникати безпосередньо під час співбесіди з огляду на пояснення, які надаються кандидатом.

Позивач у судовому засіданні підтвердила, що перед початком співбесіди член ВККС запитав, чи є потреба у додатковому роз`ясненні наявних у ОСОБА_1 прав, а також чи наявні заяви, клопотання до початку співбесіди. На ці питання ОСОБА_1 надала негативну відповідь. Відповідно, доводи позивача про незабезпечення їй можливості реалізувати свої права не знаходять свого підтвердження.

Колегія суддів не може не погодитися з тим, що під час співбесід з кандидатами на посаду судді можуть виникати ситуації, за яких подальше проведення співбесіди є неможливим без отримання додаткової інформації та/або без додаткового дослідження наявної. Такі випадки можуть виникати як з боку ВККС, так і з боку кандидата, з яким проводиться співбесіда, і спричиняють об`єктивну необхідність в оголошенні перерви на етапі співбесіди.

Водночас, як вбачається з відеозапису співбесіди колегії ВККС №1 із позивачем, розміщеного у відкритому доступі в мережі YouTube за посиланням https://www.youtube.com/live/-mezAUhyeCc?si=MKDLano0ebPL0TsE, з огляду на хід співбесіди, колегія суддів не вбачає об`єктивних причин, які б давали обґрунтовані підстави ВККС оголосити перерву як-от неможливість без такої подальшого обговорення питань, пов`язаних із дослідженням досьє та/або обговорення даних щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики і пов`язаної з цим інформації. Такого клопотання в ході співбесіди не заявляла і ОСОБА_1 .

Крім того, зі змісту співбесіди не вбачається поставлення під час співбесіди питань до кандидата щодо виявлення ВККС додаткових обставин, які не були і не могли бути відомі позивачеві. Основні питання були поставлені щодо її особистих життєвих ситуацій, про які вона не могла не знати. Також Комісія поставила декілька загальних питань, які стосуються правового розуміння фіктивних правочинів з точку зору їх визнання/невизнання державою і безпосередньо самою ОСОБА_1 як кандидата на посаду судді місцевого суду.

У зв`язку з викладеним, на переконання колегії суддів, доводи позивача про допущення ВККС порушення процедури проведення співбесіди з ОСОБА_1 з точки зору завчасного не повідомлення позивача про обставини, які були предметом обговорення під час співбесіди, та/або не оголошення перерви під час такої не знаходять свого ані правового, ані фактичного підтвердження. ВККС забезпечила можливість реалізувати ОСОБА_1 її права, а не використання позивачем відповідного права не може покладатися у провину відповідачеві.

Як вже зазначалося, рішення ВККС вмотивоване тим, що ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі, який за позовом чоловіка на підставі рішення суду визнано недійсним. ОСОБА_1 пояснила укладення фіктивного шлюбу «життєвою необхідністю», а саме потребою виїзду за кордон та отримання візи. Водночас під час співбесіди кандидат на посаду судді не висловила негативного ставлення до укладення фіктивного шлюбу, а також фіктивних правочинів загалом. Вона вказала, що розглядає їх з погляду наслідків (на її думку, фіктивні правочини, як правило не несуть ніяких негативних наслідків для інших осіб, суспільства чи держави). За відсутності негативних наслідків такі правочини мають право на існування.

Як вбачається з відеозапису співбесіди щодо цього питання, колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав вважати, що відображені у рішенні ВККС висновки не ґрунтуються на з`ясованих в ході співбесіди обставинах, змісті наданих позивачем пояснень та/або є свавільними.

Також не спростованим є посилання ВККС у рішенні на не відображення позивачем того факту, що в Анкетах кандидата на посаду судді у розділі 8 ОСОБА_1 не зазначила про притягнення до відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого статтею 51 КУпАП. Пояснення позивача про необізнаність із постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 18 травня 2016 року у справі № 638/18114/15-П є незмістовними, оскільки як факт вчинення дій, які стали підставою для притягнення її до відповідальності, так і факт складення щодо неї за цим фактом протоколу у справі про адміністративне правопорушення та його направлення до суду не оспорюється самою ОСОБА_1 . Пояснення позивача про те, що вона не була обізнана із постановою суду за результатами розгляду адмінпротоколу не змінюють того, що ці обставини не були нею відображені в Анкеті кандидата.

Щодо здійсненої ВККС оцінки вищенаведених обставин, колегія суддів зазначає таке.

Визначені законом етапи добору, конкурсу та призначення на посаду судді покликані встановити відповідність кандидата передбаченим Конституцією України та Законом № 1402-VIII вимогам, зокрема критеріям доброчесності та професійної етики, Комісія має перевірити наявність інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням кандидата на посаду судді. Ці заходи об`єднані метою забезпечити авторитет та довіру до судової влади, які формуються залежно від персонального складу осіб, що призначаються на посади суддів.

Частиною дев`ятою статті 69 Закону № 1402-VIII встановлено, що кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Відповідно до частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах (зокрема від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21, від 30 травня 2024 року у справі № 990/3/24) неодноразово зазначала, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.

Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.

За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

Повноваження Комісії стосовно оцінки встановлених щодо кандидата на посаду судді обставин є дискреційними. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

При цьому Комісія, враховуючи її правовий статус, повинна визначити, чи відповідає поведінка судді / кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, а також у Кодексі суддівської етики, затвердженому XI черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року.

Члени Комісії, оцінюючи встановлені стосовно кандидата на посаду судді обставини, визначаються щодо їхньої відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність кандидата на посаду судді, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть правомірні та законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності, виходячи із загальноприйнятих уявлень до цього поняття, особливо якщо йдеться про суддю.

Повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи не узгоджуються з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.

Колегія суддів звертає увагу, що у Доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) щодо призначення суддів, яка ухвалена на 70-му пленарному засіданні 16 і 17 березня 2007 року, з посиланням на Висновок № 1 (2001) Консультативної ради європейських судів (далі - КРЄС), зазначено, що кожне рішення щодо призначення або кар`єри судді має опиратись на об`єктивні критерії та мусить прийматися або незалежним органом, або з дотриманням гарантій прийняття такого рішення не інакше, як на основі зазначених критеріїв.

Щодо повноважень судової ради у своєму Висновку № 10 (2007) з питання «Судова рада на службі суспільства» КРЄС рекомендує, щоб судова рада мала повноваження з відбору, призначення та просування по службі суддів. Ці функції мають здійснюватися в повній незалежності від законодавчої чи виконавчої влади, а також в абсолютній прозорості щодо критеріїв відбору суддів.

Рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності (пункт 44 Рекомендації (2010)12 КРЄС державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки).

Колегія суддів звертає увагу, що кандидат, який бере участь у конкурсі на посаду судді, повинен усвідомлювати, що усі обставини його життя можуть бути предметом уваги та обговорення. І лише у разі відповідності його найвищим стандартам поведінки він може бути визнаний таким, що відповідає таким критеріям.

Кандидат має право не погодитися з оцінкою Комісії і звернутися до суду. Право на звернення до суду гарантується статтею 55 Конституції України.

Під час оцінки правомірності рішень Комісії, прийнятих під час реалізації дискреційних повноважень, Суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, за якими суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості актів, однак все ж таки суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору ("Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" від 21 липня 2011 року, заява №32181/04 та №35122/05, п.п. 156-157, 159), "Путтер проти Болгарії" від 02 грудня 2010 року, заява № 38780/02, п.п. 47-56).

Із застосуванням такого підходу Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 травня 2020 року у справі №9901/212/19 та від 20 травня 2020 року у справі №9901/257/19 зробила висновок про те, що обсяг дискреції Комісії не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема кандидату на посаду судді, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний суддівський корпус, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо відповідності судді займаній посаді чи підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є необхідною для цього умовою.

Застосовуючи вищенаведені загальні висновки в контексті обставин цієї справи, суд бере до уваги, що висновок про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики формувався внаслідок оцінювання конкретних обставин, а саме: (1) перебування ОСОБА_1 у фіктивному шлюбі протягом 6 років за відсутності негативного ставлення до такого правочину як і фіктивних правочинів загалом; (2) зазначення ОСОБА_1 в анкеті кандидата на посаду судді неповної інформації - відсутність відображення обставин щодо скоєння правопорушення, передбаченого частиною першою статті 51 КУпАП. Позивач ці факти не заперечує, однак не погоджується з оцінкою, яку їм дала Комісія, а також процедурою проведення співбесіди. Оцінку останнім доводам було надано вище.

Колегія суддів вважає, що під час ухвалення рішення про відмову в наданні рекомендації Комісія не повинна доводити обґрунтованість сумнівів у доброчесності. Достатньо, щоб сумнів мав об`єктивну основу і ґрунтувався на фактах (був обґрунтованим). Спростування обґрунтованого сумніву покладається на конкурсанта.

Оцінюючи доводи позивача, суд вважає, що викладені у рішенні Комісії висновки щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними, підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Оцінюючи ці обставини у сукупності, Комісія дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики. Такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі виключної дискреції Комісії оцінювати кандидатів. Позивач під час розгляду справи в суді такий висновок не спростувала.

Суд відхиляє доводи позивача щодо дискримінації, яку позивач вбачає у різному ставленні Комісії до неї у порівнянні з іншими кандидатами, з якими проводилися співбесіди. Суд виходить з того, що оцінювання кандидата за критеріями доброчесності і професійної етики є персональним, комплексним і враховує усі обставини у сукупності, а не у порівнянні з іншими. З огляду на це, окремі схожі обставини з досьє різних кандидатів не обов`язково призводять до однакових рішень, оскільки Комісія враховує ще й інші обставини, які є індивідуальними та істотно відрізняються. Різність усієї сукупності обставин об`єктивно призводить до різних результатів оцінювання. Відтак, суд не вбачає ознак дискримінації позивача.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.

Отож, у відповідності з вимогами Закону №1402-VIII суд з`ясував, що: 1) обставини, які б свідчили про неповноважний склад колегії ВККС, яка ухвалила спірне рішення, відсутні; 2) спірне рішення підписали усі члени колегії ВККС, які брали участь в його ухваленні; 3) під час ухвалення рішення позивач була присутня; 4) в оскаржуваному рішенні наведено посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла висновків про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що рішення ВККС від 22 лютого 2024 року № 214/дс-24 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстави для визнання протиправним і скасування вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене, підстави для зобов`язання ВККС провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 відсутні, оскільки такі вимоги є похідними від скасування рішення про відмову у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Київського районного суду міста Харкова, яке, як вже зазначалося, відповідає критеріям правомірності, визначеним статтею 2 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246, 266 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 червня 2024 року.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва І.В. Дашутін С.С. Пасічник В.В. Хохуляк