Ухвала

від 19.06.2024 по справі 766/5013/23

ХЕРСОНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №766/5013/23

н/п 1-кп/766/516/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про здійснення спеціального судового провадження

19.06.2024 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1

за участю секретаря: ОСОБА_2

прокурора: ОСОБА_3 ,

захисника: ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні, в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 22022230000000253 від 15.07.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України, клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження, -

встановив:

На розгляд до Херсонського міського суду Херсонської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про здійснення спеціального судового провадження, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України та ухиляється від явки до суду, відповідно до вимог статей 297-1, 297-2, 297-3, 297-4, 297-5 КПК України на підставі ухвали слідчого судді щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , було застосовано процедуру спеціального досудового розслідування, отже обставини з приводу переховування обвинуваченого були перевірені належним чином судом на стадії досудового розслідування. Також додав, що є достатні підстави стверджувати, що обвинувачений знав або повинен був знати про кримінальне провадження.

Захисник ОСОБА_4 щодо здійснення спеціального судового провадження висловила позицію, та при розгляді даного клопотання покладалася на розсуд суду. Будь-яких заяв, клопотань не подавала.

Заслухавши учасників судового провадження та вивчивши матеріали кримінального провадження з цього приводу суд вважає зазначити наступне.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.04.2023 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України, у кримінальному провадженні №22022230000000253 від 15.07.2022 року.

Під час досудового розслідування повістки про виклик ОСОБА_5 , та повідомлення про підозру публікувалися в засобах масової інформації у газеті «Урядовий кур`єр», на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Оголошення із повісткою про виклик до суду ОСОБА_5 , у підготовчі судові засідання о 11-15 год, на 15.01.2024 року, о 10:00 годині на 21.02.2024 року, о 12:45 годині, 25.03.2024 року до Херсонського міського суду Херсонської області були опубліковані на сайті судової влади, офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та у газеті «Урядовий кур`єр», яка є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження.

Однак у жодне із призначених підготовчих судових засідань ОСОБА_5 за викликом до суду не з`явився, про неможливість та причини неявки не повідомляв.

Отже, судом для вирішення питання обізнаності обвинуваченого або наявності можливості у обвинуваченого бути обізнаним про кримінальне провадження були виконані всі можливі заходи.

Постановою слідчого слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 20.06.2023 року на підставі ст.ст.40, 110, 281 КПК України ОСОБА_5 , оголошено у розшук, проведення якого доручено 2 відділу ГВ ЗНД УСБУ в Херсонській області.

Відповідно до листа Служби Безпеки України від 01.05.2024 року, стало відомо що наразі ОСОБА_5 , перебуває на ТОТУ АР Крим у м. Севастополі та періодично виїжджає на материкову частину російської федерації.

До загальних засад кримінального провадження, зокрема, відносяться: законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань. При цьому зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у ст. 7 КПК України, з урахуванням особливостей, встановлених законом та нормами міжнародного права.

У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 14 (3) (d)) вказується: «Кожен має право при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, як мінімум, на такі гарантії на основі повної рівності: (d) бути засудженим в його присутності...». Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях, але суд у будь-якому випадку має здійснити ретельну перевірку наведеної обставини.

Відповідні права та можливості обвинуваченого визначені ст. 42 КПК України.

Частиною 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014№1207-VII передбачено, що порядок вручення повістки про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, а також правові наслідки ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КПК України ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.

Частиною 2 ст. 297-1 КПК України визначено, що спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.

Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності або оголошені у міждержавний та/або міжнародний розшук, та вони розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

Отже, Кримінальним процесуальним кодексом України встановлено перелік правових підстав, за сукупності яких можливе проведення спеціального судового провадження, а саме: обвинувачення у вчиненні певних видів злочинів; оголошення у міждержавний та/або міжнародний розшук; підтвердження того, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, ухилення від явки на судовий виклик (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази); підтвердження того, що обвинувачений переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Суд вважає, що подальший розгляд кримінального провадження №22022230000000253 від 15.07.2022 року шляхом здійснення спеціального судового провадження не порушуватиме права обвинуваченого на справедливий суд, з огляду на таке.

Під час розгляду цього кримінального провадження наявні всі засоби і можливості дотримання стандартів судового розгляду, викладені у Резолюції 11 Комітету Міністрів Ради Європи від 19 січня 1973 року «Про критерії, що регламентують розгляд, проведений за відсутності обвинуваченого», якою регламентується наступне:

«1. Справу жодної особи не може бути розглянуто, якщо до цього її ефективно протягом часу, що дозволяє їй з`явитися в суд і підготувати свій захист, не було оповіщено повістками, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно прагнула уникнути правосуддя.

2. Повістки повинні вказувати на наслідки неявки обвинуваченого на розгляд.

3. Коли суд встановить, що обвинуваченому, який не з`явився на розгляд, була вручена (atteint) повістка, він повинен розпорядитися про відкладення розгляду, якщо визнає, що особиста присутність обвинуваченого є обов`язковою, або якщо є підстави вважати, що у нього виникли перешкоди для явки.

4. Справа обвинуваченого не повинна розглядатися в його відсутність, якщо можливо і бажано перенести розгляд на територію іншої держави або звернутися із запитом про видачу.

5. Коли справа обвинуваченого розглядається в його відсутність, докази повинні збиратися звичайними способами, а захист повинен мати право втручатися в цей процес.

6. Судове рішення, прийняте за відсутності обвинуваченого, має бути доведено до його відома згідно з правилами вручення повісток для явки в суд, і період часу для оскарження не повинен починатися раніше, ніж особа, щодо якої винесено вирок, не отримає ефективного повідомлення про винесене судове рішення, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно прагнула уникнути правосуддя.

7. Кожен, чия справа розглядалася в його відсутність, повинен мати можливість оскаржити це судове рішення будь-якими доступними йому засобами, якби він був присутній.

8. Особа, справу якої було розглянуто в її відсутність, і якій не була належним чином і в належній формі вручена повістка, повинна мати правовий засіб захисту, що дозволяє їй анулювати судове рішення.

9. Особа, справу якої розглянуто в її відсутність, але якій повістка була належним чином вручена, має право на повторний розгляд справи в звичайному порядку, якщо ця особа може довести, що її відсутність і факт того, що вона не могла проінформувати суддю у справі, були викликані обставинами, що знаходяться за межами її контролю».

У рішенні ЄСПЛ, яке є частиною національного законодавства України «Меденіца проти Швейцарії» зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією. Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснене відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»).

Розглядаючи питання щодо встановлення факту переховування обвинуваченого з метою ухилення від кримінальної відповідальності суд звертає увагу, що сама по собі тимчасова відсутність обвинуваченого за адресами місця реєстрації або тимчасова відсутність на території України не може бути визнана достатньою для встановлення факту переховування.

Значущим у розумінні практики ЄСПЛ видається знаходження компромісу між санкціями, що вводяться законодавцем щодо обвинуваченого, який не з`явився до суду, і його процесуальними правами, що гарантують справедливість судового розгляду. Європейський суд у подібних справах окремо досліджує як заходи, що були вжиті владою для запобігання відмов обвинуваченого від присутності на слуханнях справи, так і в цілому наявність у влади можливості вживати відповідні заходи у конкретних обставинах.

Наведене питання неодноразово висвітлювалося у рішеннях ЄСПЛ по відношенню до України, зокрема, в рішенні по справі «Жук проти України» від 21 жовтня 2010 року (заява N 45783/05) було заначено: «25. Суд нагадує, що принцип процесуальної рівності сторін, один із елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду, вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість представляти свою позицію за таких обставин, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище по відношенню до протилежної сторони. Це, в принципі, означає надання сторонам судового процесу можливості ознайомитись з усіма пред`явленими доказами і зауваженнями та прокоментувати їх, навіть якщо вони надані незалежним представником державної юридичної служби з метою здійснення впливу на рішення суду (див. рішення у справі «Кресс проти Франції» (Kress v. France) [ВП], № 39594/98, пункти 72 та 74, ECHR 2001-VI). 26. Крім того, стаття 6 Конвенції в цілому гарантує, що особа, обвинувачена у вчиненні правопорушення, повинна за загальним правилом мати право бути присутньою та безпосередньо брати участь у судовому засіданні стосовно встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення щодо неї. Це право презюмується самим поняттям змагального провадження та також може походити з гарантій, встановлених підпунктами (с), (d) та (e) пункту 3 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі «Сейдовіч проти Італії» (Sejdovic v. Italy) [GC], № 56581/00, пункт 81, ECHR 2006-II з подальшими посиланнями). 27. У цьому контексті особливе значення має бути надано явності справедливого здійснення правосуддя, а також підвищеній чутливості суспільства до цього (див. рішення у справі «Боргерс проти Бельгії» (Borger v. Belgium), від 30 жовтня 1991 року, пункт 24 in fine, Серія A № 214-B)».

Під час формування принципових підходів у питанні дотримання балансу інтересів ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним» (рішення ЄСПЛ по справі «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.).

Як зазначалося у рішенні ЄСПЛ по справі «Эліазер проти Нідерландів» від 16 жовтня 2001 року, право на участь у розгляді справи, гарантоване статтею 6 Конвенції, не є абсолютним, і має існувати розумна пропорційність між використовуваними засобами та метою, яку прагнуть досягти. Відповідні обмеження не повинні перешкоджати здійснення права таким чином або до такої міри, що порушується сама суть права. Сумісність обмежень, передбачених національним законодавством, з правом доступу до суду, гарантованим статтею 6 Конвенції, має залежати від особливостей конкретного провадження. Загалом неможливо зробити висновок, що процедура, яка прагне збалансувати «конкретні інтереси сторін, які приймають участь» (particular interests involved) є несправедливою.

Як зазначив ЄСПЛ у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії», заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення ЄСПЛ від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії»).

Також підлягає урахуванню у цьому провадженні правова позиція ЄСПЛ, викладена у рішенні від 01 червня 2006 року у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», згідно з якою Суд зазначив: «Незважаючи на те, що матеріали справи, що надходять до суду, не містять конкретних доказів, таких як поштові відмітки, що стосуються відправлення рішення суду, сам заявник визнав у національному провадженні, що ці рішення були направлені на його адресу і потім були повернуті суду як недоставлені. Тому немає сумніву, що з метою повідомлення заявника була використана правильна адреса. У межах конкретної судової стадії провадження проти заявника сторонами не заперечувалося, що повідомлення про винесення рішення і власне рішення було надіслано на зареєстровану адресу заявника, що стосується поведінки національних органів влади у даній справі, суд зазначив, що вони діяли відповідно до законодавства, надсилаючи повідомлення на зареєстровану адресу проживання. Також інформація, яка стосується призначених слухань, була своєчасно та адекватно доступною через інтернет-сторінку (веб-сайт) суду. Таким чином, суд демонстрував достатню старанність, щоб дозволити заявнику, який повинен був знати правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень, які стосуються підприємців, визначитися з провадженням проти нього, а саме процедури оскарження у справі».

Згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року (провадження № 5-1кс15), «під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо)… Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство... При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку».

Наведена позиція була додатково підтверджена постановами Верховного Суду від 19 червня 2018 року по справі № 659/234/16-к та 30 травня 2019 року по справі № 639/793/17.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року (провадження № 51-9040км18) на підставі аналізу положень ч. 1 ст. 281 КПК колегія суддів дійшла висновку, що підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження».

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі № 242/3982/16-к зазначено, що «за таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, відповідно до яких органом досудового розслідування вичерпано всі можливі заходи для повідомлення ОСОБА_1 про підозру, та належним чином виконані вимоги закону щодо вручення письмового повідомлення про підозру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Виходячи з тих заходів, які були вжиті органом досудового розслідування для вручення повідомлення про підозру ОСОБА_1, Верховний Суд не знаходить підстав вважати, що останній не був повідомлений про наявність кримінального провадження відносно нього. У зв`язку з цим він мав можливість отримувати інформацію щодо часу і місця судового розгляду кримінального провадження, оскільки відповідні повістки публікувалися у засобах масової інформації загальнодержавного значення та на інтернет-порталі судової влади. Він також мав можливість взяти участь у судовому розгляді кримінального провадження як особисто, так і шляхом залучення захисника за власним вибором, якщо б мав таке бажання. Поряд з цим, для захисту інтересів ОСОБА_1 державою був залучений захисник, касаційна скарга якого є предметом розгляду суду касаційної інстанції».

Аналіз загального змісту наведеної судової практики, з урахуванням конкретних обставини цього провадження, дозволяє дійти висновку про можливість здійснювати подальший розгляд у формі спеціального судового провадження з дотриманням норм міжнародного законодавства в сфері захисту прав людини, у тому числі наведеної практики ЄСПЛ, практики Верховного Суду, та що такий розгляд не призводить до порушення ст. 6 Конвенції, положень Конституції України, та положень КПК України.

Право людини і громадянина на судовий захист належить до громадянських прав, причому, містить в собі юридичну гарантію від свавілля з боку як держави, так і окремих осіб. Держава має забезпечувати захист прав особи, у тому числі шляхом реалізації завдань кримінального судочинства.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Тобто, забезпечення гарантії того, що особа, якій у встановленому порядку висунуте обвинувачення у вчиненні злочину, має постати перед судом, спрямоване на захист не тільки інтересів усього суспільства, але й кожного окремого громадянина держави.

Можливість розглянути справу і прийняти у ній рішення за відсутності обвинуваченого відповідає загальним засадам демократичного суспільства. Необхідні критерії для такого розгляду закріплені у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи «Про критерії, що регламентують розгляд, що здійснюється за відсутності обвинуваченого» та Рекомендаціях № 6 R (87)18 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо спрощення кримінального судочинства».

Сумісність обмежень, передбачених національним законодавством, з правом доступу до суду, гарантованим статтею 6 Конвенції, має залежати від особливостей конкретного провадження. Право на участь у розгляді справи, гарантоване статтею 6 Конвенції, не є абсолютним, і має існувати розумна пропорційність між використовуваними засобами та метою, яку прагнуть досягти. Відповідні обмеження не повинні перешкоджати здійсненню права таким чином або до такої міри, що порушується сама суть права.

Отже, враховуючи вищенаведене та те, що обвинувачений ОСОБА_5 , жодного разу в підготовче судове засідання не з`явився, хоча в належний спосіб був повідомлений про час та місце його проведення, суд вважає, що є всі правові підстави для проведення спеціального судового провадження, у зв`язку з чим клопотання прокурора є таким, що підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу, що обвинувачений у подальшому має можливість у будь-який момент протягом судового провадження з`явитися до суду для особистої участі у розгляді кримінального провадження та має усі законні можливості для оскарження рішень, прийнятих судом у кримінальному провадженні №22022230000000253 від 15.07.2022 року, і на перегляд остаточного рішення суду у цьому провадженні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 27, 139, 297-1, 314, 315, 323, 369, 372 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про здійснення спеціальногосудового провадження задовольнити.

Здійснювати спеціальне судове провадження у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 22022230000000253 від 15.07.2022 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України.

Виклик обвинуваченого за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.111-1, ч.1 ст.111-2 КК України, в судові засідання здійснювати в порядку ч.3 ст.323 КПК України шляхом надіслання повістки про виклик за останнім відомим місцем його проживання. Процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилати захиснику. Інформацію про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур`єр» та на веб-сайті Херсонського міського суду Херсонської області.

З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті обвинувачений вважається належним чином ознайомлений з її змістом.

Ухвала оскарженню не підлягає, але заперечення проти неї можуть бути включенні до апеляційної скарги на вирок суду.

СуддяОСОБА_1