Рішення

від 21.06.2024 по справі 420/1520/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/1520/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» 11.01.2024 року надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому позивач просить суд:

1. Визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно непроведення компенсації втрати частини доходу - грошового забезпечення та виплат, належних при звільненні, виплачених в неповному розмірі у період з 29.01.2020 по 31.08.2021, у зв`язку з порушенням строків його виплати, за період 29.01.2020 року по 25.07.2023 року, протиправною;

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу - грошового забезпечення та виплат, належних при звільненні, виплачених в неповному розмірі у період з 29.01.2020 по 31.08.2021, у зв`язку з порушенням строків його виплати, за період 29.01.2020 року по 25.07.2023 року.

Ухвалою від 16.01.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час проведення розрахунків зі позивачем, ІНФОРМАЦІЯ_2 невірно було обраховане грошове забезпечення та що відповідач невчасно (лише 12.11.2021 року) виплатив позивачу компенсацію за неотримане речове майно і рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року по справі № 420/22875/21 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 виплатити позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці. Позивач вказує, що 25.07.2023 року на виконання зазначених Рішеннь Суду на рахунок позивача було зараховано 263215,51 грн. Разом з тим, зазначає позивач, враховуючи, що за позивач повинен був отримати зазначені виплати з 29.01.2020 по 31.08.2021 року, а фактично отримав 25.07.2023 року, він втратив частину цього доходу внаслідок його знецінення через інфляцію.

Позивач вважає бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів протиправною.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідача не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 . Представник відповідача вказує, що: 1) компенсація за невикористані дні додаткової відпустки (має компенсаційний характер), одноразова грошова допомога при звільненні, грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні (має компенсаційний характер) є доходом позивача, який не має постійного характеру в розуміння цього Закону, а тому підстави для виплати компенсації відсутні; 2) грошове забезпечення у сумі 136494, 95 грн., виплачене Інститутом на виконання рішення суду, не нараховувалася Інститутом, а тому, на думку командування Інституту, компенсація у цьому випадку не виплачується. Крім того, повідомляю, що позивач до звернення із цим позовом до суду не звертався із заявою до Інституту про виплату йому зазначеної компенсації, відмова у задоволенні якої є обов`язковою підставою для звернення до суду із цим позовом, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду у постанові від 18.08.2023 у справі № 460/4166/20.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем допущено порушення встановленого строку виплати грошового забезпечення, а тому у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходу за спірний період.

Ухвалою суду від 21.06.2024 року у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 у період з 21 червня 2019 року по 31 серпня 2021 року проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно витягу з наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) №230 від 18 червня 2021 року, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), а згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №165 від 31 серпня 2021 року, позивача з 31 серпня 2021 року виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення.

Як зазначено та вбачається з виписки з карткового рахунку від 26.07.2023 року та з довідок про виплати за рішенням суду:

1) Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 року у справі № 420/18407/22 здійснено перерахунок виплат, належних при звільненні:

- грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпеченя, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 року по 31.08.2021 року 136 494,95 грн.;

- компенсації відпустки (учасника бойових дій) за 2016-2021 роки - 21827,82 грн.;

- одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби - 100693,75 грн.;

2) Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 року у справі № 420/22875/21 виплачене грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за період з 31.08.2021 року по 12.11.2021 року, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці 8207.35 грн.

Разом нараховано 267223,87 грн.

Утримано ВЗ 1,5% - 4008,36 грн.

Перераховано на картковий рахунок 263215.51 грн.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно із статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. . Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною першою ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 3 Закону України від 19.10.2000 за № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон - №2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Стаття 4 Закону № 2050-ІІІ визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Із норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року за №159 випливає, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Відповідна позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 15.10.2020 у справі №240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачу виплачено:

- грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечения, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 року по 31.08.2021 року;

- компенсацію відпустки (учасника бойових дій) за 2016-2021 роки;

- одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби;

- середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).

Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога. Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

При цьому підпунктом «б» пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Отже, компенсація за невикористану додаткову відпустку та одноразова грошова допомога при звільненні не носять постійного характеру а є одноразовими виплатами, а відтак у зв`язку з їх несвоєчасною виплатою право на компенсацію втрати частини грошових доходів у позивача не виникає.

Водночас, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2022 року у справі № 420/24777/21 зобов`язано відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року до 31.08.2021 року, та виплат, належних йому при звільненні (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку), у відповідності до вимог відновленої початкової редакції п.4 Постанови №704, статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням решти положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.

Грошове забезпечення позивача за період з 29.01.2020 до 31.08.2021 на виконання зазначеного рішення було обчислено з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.

Тобто, таке грошове забезпечення не носить разового характеру, а виплачувалось щомісяця.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за несвоєчасну виплату перерахованого на підставі рішення суду грошового забезпечення є протиправною, відповідно, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непроведення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати перерахованого на виконання рішення суду по справі № 420/24777/21 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 31.08.2021;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати перерахованого на виконання рішення суду по справі № 420/24777/21 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 31.08.2021.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непроведення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати перерахованого на виконання рішення суду по справі № 420/24777/21 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 31.08.2021.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати перерахованого на виконання рішення суду по справі № 420/24777/21 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 31.08.2021.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2).

Суддя О.А. Вовченко