Рішення

від 11.06.2024 по справі 904/4939/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 904/4939/22

Провадження № 2/201/427/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Галко С.Д.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Державна інспекція архітектури та містобудування України про скасування державної реєстрації права власності,-

ВСТАНОВИВ:

06вересня 2022року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солостар», третя особа: Державна інспекція архітектури та містобудування України про скасування державної реєстрації права власності (т.1 а.с. 1-12).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 06 вересня 2022 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С. (т. 1 а.с. 14-15).

07 вересня 2022 року ухвалою судді Федоріщева С.С. відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства(т. 1 а.с. 16-18).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про відмову у відкриття провадження у справі скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 51-55).

18 листопада 2022 року ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщева С.С. позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення виявлених недоліків (т. 1 а.с. 59-60).

Ухвалою судді Федоріщева С.С. від 08 грудня 2022 року відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду (т. 1 а.с. 72-73).

27 березня 2023 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солостар», третя особа: Державна інспекція архітектури та містобудування України про скасування державної реєстрації права власності передано на розгляд Господарського суду Дніпропетровської області, в провадженні якого перебувала справа № 904/4939/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Солостар» (т. 1 а.с.167-169).

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17 квітня 2023 року указана справа була передана для розгляду судді Господарського суду Дніпропетровської області Соловйовій А.Є. (т. 1 а.с. 175).

Ухвалою судді Господарського суду Дніпропетровської області Соловйової А.Є. від 21 квітня 2023 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання (т. 1 а.с.176-177).

01 травня 2023 року ухвалою судді Господарського суду Дніпропетровської області Соловйової А.Є. позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення виявлених недоліків (т. 1 а.с. 184-185).

Ухвалою судді Господарського суду Дніпропетровської області Соловйової А.Є. від 16 травня 2023 року у справі призначено підготовче засідання (т. 1 а.с. 194-196).

29 червня 2023 року ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області замінено первісного відповідача ТОВ «Солостар» на належного відповідача ОСОБА_4 провадження у справі закрито (т. 2 а.с. 20-27).

10 липня 2023 року ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Державна інспекція архітектури та містобудування України про скасування державної реєстрації права власності направлено за територіальною юрисдикцією до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (т. 2 а.с. 31-35).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 06 вересня 2023 року указана справа передана для розгляду судді Демидовій С.О. (т. 1 а.с. 40-41).

08 вересня 2023 року ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Демидової С.О. справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче судове засідання (т. 2 а.с. 43-44).

28 листопада 2023 року представником позивача подано заяву про зміну предмету позову в якому останній просив суд задовольнити позовні вимоги та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_4 згідно з рішенням про державну реєстрації прав та їх обтяжень від 19.08.2022 року індексний номер 64549101 (т. 2 а.с. 98)

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що на підставі ордеру на житлову площу у гуртожитку від 11 липня 2003 року вона була вселена в гуртожиток по АДРЕСА_2 .

Розпорядженням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 22р від 10.01.1993 було зареєстровано орендне підприємство Дніпропетровська фірма «Мрія» та статут останнього.

28.04.1993 року Фондом державного майна України видано наказ № 172-ПК про створення комісії з приватизації державного майна Дніпропетровської фірми «Мрія».

30.04.1993 року Фондом державного майна України видано наказ № 33-ІК про створення інвентаризаційної комісії з проведення інвентаризації майна орендного підприємства Дніпропетровська фірма «Мрія».

Під час інвентаризації була складена зведена відомість по балансовому рахунку 01 по фірмі «Мрія» на 01.05.1993 рокі, яка містила в своєму переліку два гуртожитки.

12.07.1993 Фондом державного майна України розпорядженням № 169-РОМ затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу підприємства Дніпропетровська фірма «Мрія».

12.07.1993 року Фондом державного майна України видано наказ № 170-РПП про затвердження плану приватизації орендного підприємства Дніпропетровська фірма «Мрія».

02.09.1993 між Фондом державного майна України та організацією орендарів Дніпропетровської фірми «Мрія» укладений договір КП-140 від 02.09.1993, відповідно до якого Фонд державного майна України продав, а організація орендарів Дніпропетровської фірми «Мрія» придбала державну частку майна цілісного майнового комплексу-орендного підприємства «Дніпропетровської фірми «Мрія», яке знаходиться за адресою м. Дніпро, вул. Барикадна, 5/7.

20.09.1993 між Фондом державного майна України та організацією орендарів Дніпропетровської фірми «Мрія» підписано акт прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу-орендного підприємства «Дніпропетровської фірми «Мрія» до договору, в якому зазначено, що сума викупу за мінусом розрахунків приватизаційними сертифікатами, перерахована покупцем платіжним дорученням № 1 від 06.09.1993 (217577 тис.крб.). Решта суми буде сплачена майновими сертифікатами (81000 тис.крб.), що було здійснено протягом жовтня-грудня 1993 року.

У квітні між Фондом державного майна України та Колективним підприємством «Дніпропетровська фірма «Мрія» було підписано додаток до акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Дніпропетровської фірми «Мрія», у якому наведено перелік викуплених за договором об`єктів нерухомості, до яких увійшла будівля гуртожитку № 2 по пров. Добровольців, 10, інвентарний № НК 031.

ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» на підставі акту оцінки вартості та приймання - передачі об`єкта нерухомого майна від 15 лютого 2017 року зазначену будівлю гуртожитку літ А-9 загальною площею 10333,3 кв. м внесло до статутного капіталу ТОВ «Солостар» вже в якості житлового будинку.

Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до 1-11 категорії складності від 13.09.2016 рок ДП № 143162571411, зареєстрованої Департаментом державного архітектурно - будівельного контролю у Дніпропетровській області, зазначений гуртожиток введений в експлуатацію як багатоповерховий житловий будинок літ А-9 загальною площею 10333,3 кв. м.

Отже позивач проживаючи в зазначеному гуртожитку на підставі ордера мала право на приватизацію житлового приміщення, однак реєстрація права власності за відповідачем порушила її права. Окрім того зазначила, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до 1-11 категорії складності від 13.09.2016 рок ДП № 143162571411, якою було введено гуртожиток в експлуатацію була подана та оформлена з порушенням установлених вимог, що є підставою для її скасування. Тому просила скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем на частину будівлі гуртожитку будинку літ А-9, ас саме на право власності на кв. 617 площею 18 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 1-12, (т. 2 а.с. 98)

19жовтня 2023року представником відповідача надано судувідзив на позовну заяву в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог пославшись на наступне

Так, постановою Вищого господарського суду України від 02 червня 2011 року у справі № ПР 25/266-09 було встановлено законність приватизації будівлі гуртожитку орендним підприємством Дніпропетровської фірми «Мрія» (правонаступником ґк4ого є ТОВ «ТОВ Дніпропетровська фірма «Мрія»).

01 серпня 2014 року Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» видано свідоцтво про право власності на будівлю гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 10 333,3 кв. м.

25 серпня 2016 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області зареєстровано подану Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпропетровська фірма «Мрія» декларацію № ДП 083162380103 про початок виконання будівельних робіт «реконструкція будівлі гуртожитку під багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_2 .

13 вересня 2016 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області зареєстровано подану ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до 1-11 категорії складності № ДП 143162571411 від 13 вересня 2016, а саме дев`ятиповерхового житлового будинку з підвалом літ А-9 після реконструкції будівлі гуртожитку по АДРЕСА_2 .

01 жовтня 2016 року проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» на 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 10333,3 кв. М, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності: декларація про готовність об?єкта до експлуатації, який належить до 1-ІІ категорії складності, серія та номер: № ДП 143162571411, виданий 13 вересня 2016 Департаментом Державної архітектурно-будівельного інспекції у Дніпропетровській області; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, 25071153, виданий 01.08.2014 Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області.

В подальшому згідно акту оцінки вартості та приймання-передачі об`єкту нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Солостар» від 15.02.2017 ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» передано, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Солостар» отримало частину багатоквартирного житлового будинку літ. А-9, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 9865,1 кв.м.

17 лютого 2017 року проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Солостар» на частину квартирного (багатоповерхового) житлового будинку загальною площею 9865,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава виникнення права власності: декларація про готовність об?єкта до експлуатації, який належить до I-III категорії складності, серія та номер: № ДП 143162571411, виданий 13.09.2016 Департаментом Державної архітектурно-будівельного інспекції у Дніпропетровській області; акт оцінки вартості та приймання-передачі об?єкта нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Солостар», номер б/н, виданий 15.02.2017 року ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» та ТОВ «Солостар».

В грудні 2018 року Дніпровська міська рада звернулась з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія», ТОВ «СОЛОСТАР», ТОВ «ЛАРСУС», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, за участю Прокуратури Дніпропетровської області, про скасування реєстрації декларацій та прийняття рішення про передачу до комунальної власності приміщень у будівлі гуртожитку.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2018 року було відкрито провадження у справі № 904/5569/18 за позовом Дніпровської міської ради до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія», ТОВ «СОЛОСТАР», ТОВ «ЛАРСУС», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, за участю Прокуратури Дніпропетровської області, про скасування реєстрації декларацій та прийняття рішення про передачу до комунальної власності приміщень у будівлі гуртожитку.

В подальшому, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2020 року справу № 904/5569/18 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

15.05.2020 року ухвалою Господарського суду міста Києва було прийнято справу №904/5569/18 до провадження та призначено підготовче засідання.

Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 № 7-р(1I)/2021 у справі № з-181/2020 (440/20), положення пл. 6 п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», якими передбачалось передання гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у власність територіальних громад на безкомпенсаційній основі за рішенням суду без згоди власника гуртожитку, було визнано такими, що не відповідають Конституції України та вказані положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення від 20.10.2021.

За результатом тривалого розгляду вказаної справи Господарським судом міста Києва було ухвалено рішення від 18.01.2022 у справі № 904/5569/18, яким було відмовлено у задоволенні позову Дніпровської міської ради в повному обсязі.

Станом на теперішній час жодним з учасників справи рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 оскаржено не було та набрало законної сили.

У вказаній справі № 904/5569/18 ОСОБА_3 брала участь у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

У подальшому, а саме 19.08.2022 року ОСОБА_4 придала квартиру АДРЕСА_3 . Таким чином, в момент придбання зазначеної квартири, право власності ТОВ «Солостар» на зазначену квартиру не було оскаржене, а відтак укладений між ТОВ «Солостар» та ОСОБА_4 правочин щодо продажу на користь Відповідача квартири АДРЕСА_3 не підлягає скасуванню на підставі даної позовної заяви.

Окрім того зазначив що позивачем не доведено факту порушення її прав відповідачем та неефективність обраного позивачем способу захисту (т. 2 а.с. 64-77)

10листопада 2023року представником третьої особиподано пояснення у справі в, яких остання зазначає, що Відповідно до пункту 3.21 ДБН А.2.2-3:2014 «Cклад та зміст проектної документації на будівництво» реконструкція перебудова прийнятого в експлуатацію існуючого об`єкта, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (в редакції на час реєстрації оскаржуваних рішень, далі Закон № 3038-VI) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Форма декларації про готовність об`єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами 4-5 даної статті прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Частина 6 статті 39 Закону № 3038-VI зазначає, що орган державного архітектурнобудівельного контролю повертає декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Рішення про реєстрацію або повернення декларації про готовність об`єкта до експлуатації може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурнобудівельного контролю та нагляду (без права реєстрації декларації), або оскаржено до суду.

Відповідно до частини 10 даної статті замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів затверджений постановою КМУ від 13 квітня 2011 року № 461 (далі Порядок № 461). Відповідно до абзацу 8 та 9 пункту 22 даного порядку у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю наведених у зареєстрованій декларації недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без затвердженого в установленому порядку проекту або будівельного паспорта, а також набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю звертається до суду із позовом про скасування реєстрації декларації.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю скасовує реєстрацію декларації за рішенням суду про скасування реєстрації декларації, що набрало законної сили.

Таким чином, Закон № 3038-VI та Порядок № 461 зазначає, що суб`єктом звернення до суду із позовом про скасування реєстрації декларації є органи державного архітектурно-будівельного контролю. Крім того, дані нормативно-правові акти дають вичерпний перелік підстави такого звернення, серед яких: об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт збудований без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; об`єкт будований без затвердженого в установленому порядку проекту або будівельного паспорта; набрало законної сили судове рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень.

Зазначили що Декларація про готовність об`єкта до експлуатації є актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію в момент реєстрації права власності, як зазначено в п.5 рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009р.- акти одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.

Верховний Суд України визначив правову природу вводу об`єкта будівництва в експлуатацію та його взаємозв`язок із державною реєстрацією права власності на нерухоме майно: після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв`язку з чим, оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об`єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення (п. 44 постанови ВСУ № 916/1986/18 від 12.06.2019)/

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 804/1510/16, від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а та ві 11.11.2020 у справі № 640/10134/19.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності встановлено, що власником квартири АДРЕСА_4 , є ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Отже, оформлено право власності на спірний об`єкт. (т. 2 а.с.89-91).

28листопада 2023року представник позивачанадав відповідьна відзив в якому зазначив, що посилання відповідача що постановою Вищого господарського суду України від 02 червня 2011 року у справі № ПР 25/266-09, що на момент проведення приватизації орендного підприємства Дніпропетровської фірми «Мрія» гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних рад і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало» не є приюдиційно встановленим фактом, а лише правовою оцінкою наданого судом певному факту при розгляді іншої справи.

Щодо відсутності порушеного права зазначив, що позивач була заселена до гуртожитку де і проживала разом зі своєю родиною та реєстрація права власності на спірне приміщення в багатоквартирному будинку, який не є гуртожитком, не означає, що позов у даній справі не підлягає задоволенню (т. 2 а.с. 99-103).

04 грудня 2023 року представником відповідача надано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву в якому останній підтримав раніше поданні заперечення (т. 2 а.с. 108-115).

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Фактичні обставини встановленні судом

11 липня 2003 року на підставі ордеру ОСОБА_3 разом з сім`єю два чоловіка було вселено в житлове приміщення гуртожитку АДРЕСА_5 . Ордер видано на підставі спільного рішення адміністрації, профсоюзного комітету КП «ДФ Мрія» від 11 липня 2003 року (т. 1 а.с. 67).

13 вересня 2016 року зареєстровано Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до 1-11 категорії складності ДП № 143162571411, яка зареєстрована Департаментом державного архітектурно - будівельного контролю у Дніпропетровській області відповідно до якої проведено реконструкція будівлі гуртожитку під багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 65-71).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 серпня 2022 року право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано 19 серпня 2022 року за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі продажу від 19 серпня 2022 року (т. 2 а.с. 14)

Допита в судовому засіданні в якості свідка позивач пояснила, що в спірній кімнаті вона проживала на підставі виданого їй ордеру, та на разі порушено її право на приватизацію, ніякої реконструкції гуртожитку проведено не було, тому просила скасувати право власності за відповідачем на спірну кімнату.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Застосування ефективного способу захисту приводить до реального поновлення порушеного права (забезпечує припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняє неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного забезпечує отримання відповідного відшкодування.

Ефективний спосіб захисту спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Даний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20 та від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19

Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.п.2,3ч.1,ст.24Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» підстави для відмови в державній реєстрації прав є:заява продержавну реєстраціюправ подананеналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Згідно ч.2ст.24Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

На відміну від частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція (з 16.01.2020) з встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Розпорядженням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 22р від 10.01.1993 було зареєстровано орендне підприємство Дніпропетровська фірма «Мрія» та статут останнього.

Наказом Фонду державного майна України № 10-ДП від 05.03.1993 прийнято рішення про приватизацію державного майна орендного підприємства Дніпропетровська фірма «Мрія».

12.07.1993 Фондом державного майна України видано наказ № 170-РПП про затвердження плану приватизації орендного підприємства Дніпропетровська фірма «Мрія».

02.09.1993 між Фондом державного майна України та організацією орендарів Дніпропетровської фірми «Мрія» укладений договір КП-140 від 02.09.1993, відповідно до якого Фонд державного майна України продав, а організація орендарів Дніпропетровської фірми «Мрія» придбала державну частку майна цілісного майнового комплексу-орендного підприємства «Дніпропетровської фірми «Мрія».

20.09.1993 між Фондом державного майна України та організацією орендарів Дніпропетровської фірми «Мрія» підписано акт прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу-орендного підприємства «Дніпропетровської фірми «Мрія» до договору, в якому зазначено, що сума викупу за мінусом розрахунків приватизаційними сертифікатами, перерахована покупцем платіжним дорученням № 1 від 06.09.1993 (217577 тис.крб.). Решта суми буде сплачена майновими сертифікатами (81000 тис.крб.), що було здійснено протягом жовтня-грудня 1993 року.

07.04.1998 між Фондом державного майна України та Колективним підприємством «Дніпропетровська фірма «Мрія» підписано додаток до акту прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Дніпропетровської фірми «Мрія», у якому наведено перелік викуплених за договором об`єктів нерухомості, до яких увійшла будівля гуртожитку № 2 по пров. Добровольців, 10, інвентарний № НК 031.

Отже, до складу цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Дніпропетровська фірма «Мрія», який був відчужений за вказаним договором увійшла будівля гуртожитку, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, пров. Добровольців, 10.

В подальшому в процесі перетворення підприємства спірна будівля гуртожитку в якості внеску Колективного підприємства «Дніпропетровська фірма «Мрія» до статутного фонду перейшла у власність Закритого акціонерного товариства «Дніпропетровська фірма «Мрія».

07.11.2005 Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради було видано Закритому акціонерному товариству «Дніпропетровська фірма «Мрія» (правонаступником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма «Мрія» (відповідач-2)) свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_2 на будівлю гуртожитку за адресою: м. Дніпро, пров. Добровольців, буд. 10.

01.08.2014 Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма «Мрія» видано свідоцтво про право власності на будівлю гуртожитку за адресою: м. Дніпропетровськ, пров. Добровольців, 10, загальною площею 10333,3 кв. м.

25.08.2016 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області зареєстровано подану Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпропетровська фірма «Мрія» декларацію № ДП 083162380103 про початок виконання будівельних робіт «реконструкція будівлі гуртожитку під багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_2 .

13.09.2016 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області зареєстровано подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма «Мрія» декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності № ДП 143162571411 від 13.09.2016, а саме дев`ятиповерхового житлового будинку з підвалом літ. А-9 після реконструкції будівлі гуртожитку по АДРЕСА_2 .

01.10.2016 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» на 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок, загальною площею 10333,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Підстава виникнення права власності: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до І-ІІІ категорії складності, серія та номер: № ДП 143162571411, виданий 13.09.2016 Департаментом Державної архітектурно-будівельного інспекції у Дніпропетровській області; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер: 25071153, виданий 01.08.2014 Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області. Відповідні відомості підтверджуються Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

В подальшому згідно акту оцінки вартості та приймання-передачі об`єкта нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Солостар» (відповідач-3) від 15.02.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма «Мрія» передано, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Солостар» отримало частину багатоквартирного житлового будинку літ. А-9, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 9865,1 кв.м.

17.02.2017 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Солостар» на частину квартирного (багатоповерхового) житлового будинку загальною площею 9865,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Підстава виникнення права власності: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до І-ІІІ категорії складності, серія та номер: № ДП 143162571411, виданий 13.09.2016 Департаментом Державної архітектурно-будівельного інспекції у Дніпропетровській області; акт оцінки вартості та приймання-передачі об`єкта нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Солостар», номер б/н, виданий 15.02.2017 ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» та ТОВ «Солостар». Відповідні відомості підтверджуються Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до акту приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу Товариства з обмеженою квартирного «Ларсус» від 10.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Солостар» передало, а ТОВ «Ларсус» отримало частину квартирного (багатоповерхового) житлового будинку літ. А-9, загальною площею 631,4 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

10.05.2018 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Ларсус» на частину квартирного (багатоповерхового) житлового будинку загальною літ. А-9, загальною площею 631,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .

Підстава виникнення права власності: протокол загальних зборів учасників ТОВ «Солостар», серія та номер: 421, виданий 12.02.2018 ТОВ «Солостар»; акт приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу, сері та номер: 780,781, виданий 10.05.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «Солостар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларсус». Відповідні відомості підтверджуються Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Дані обставини встановлені Постановою Вищого господарського суду України від 02 червня 2011 року у справі № ПР25/266-09 за позовом Фонду державного майна України до ТОВ Дніпропетровська фірма Мрія,Колективного підприємства Дніпропетровська фірма Мрія, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДніпропетровська міська рада; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 про визнання права власності, вилучення майна з незаконного володіння

Окрім того даною постановою було встановлено законність приватизації будівлі гуртожитку орендним підприємством Дніпропетровської фірми «Мрія».

Зокрема зазначено: «Пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №891 від 6 листопада 1995 року, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду крім гуртожитків. Зміни до п.2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України №695 лише 26 травня 2004 року.

Отже, на момент проведення приватизації орендного підприємства Дніпропетровської фірми Мрія гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Тобто, обставини набуття у власність Заритим акціонерним товариством «Дніпропетровська фірма «Мрія» спірного гуртожитку вже досліджувались судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18 січня 2022 року в справі № 904/5569/18 відмовлено взадоволенні позову Дніпровської міської ради до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фірма «Мрія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Солостар», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларсус», за участю третіх осіб, які не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору за участю прокуратури Дніпропетровської області проскасування реєстрацію декларацій та прийняття рішення про передачу гуртожитку до комунальної власності.

Даним рішенням встановлено «Разом з цим, матеріали справи свідчать, що під час подання ТОВ «Дніпропетровська фірма «Мрія» для реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт № ДП 083162380103 від 25.08.2016 та про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 143162571411 від 13.09.2016 уповноваженим органом не було повернуто жодну з поданих декларацій, не було виявлено недоліків в оформленні та поданні таких декларацій, натомість було зареєстровано вказані декларації та введено в експлуатацію об`єкт: багатоповерховний житловий будинок з підвалом літ. А-9 за адресою: АДРЕСА_2 .»

«Суд відзначає, що вимоги позивача про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт № ДП 083162380103 від 25.08.2016 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 143162571411 від 13.09.2016 не є належним та ефективним способом захисту, оскільки такі декларації вичерпали свою дію фактом виконання»

Позивачем в позовній заяві зазначає про порушення її права на приватизацію кімнати в гуртожитку згідно із Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Разом з тим судом встановлено що спірне приміщення знаходиться в будівлі, що має статус квартирного (багатоповерхового) будинку розташованого за адресою АДРЕСА_2 , який не є гуртожитком, а позивачка не є власником приміщення або особою, з власності якої вибуло спірне приміщення вона лише мала право користування спіним приміщенням.

Право на приватизації позивачем приміщення у гуртожитку (яким не є спірне приміщення) відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» може бути реалізовано мешканцем кімнати виключно після набуття відповідною територіальною громадою права власності на будівлю гуртожитку, що є не можливим, оскільки пп. б п. 1 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» який передбачає процедуру передачі гуртожитку у власність територіальних громад без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2021 № 7-р(II)/2021).

Відповідно доч.1ст.1Закону України«Про забезпечення реалізаціїжитлових правмешканців гуртожитків» Сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Разом з тим ч. 3 ст. 1 Закону Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

Отже Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначає умови, за яких громадяни можуть реалізувати конституційне право на житло шляхом приватизації жилих приміщень в гуртожитках, а саме такою умовою є перебування останніх у комунальній власності (власності територіальної громади)

Витребування будівлі колишнього гуртожитку за адресою АДРЕСА_2 , було предметом спору в межах справи № 904/5569/18, де суд встановив неможливість витребування вказаної будівлі, у тому числі у зв`язку з неконституційністю відповідних положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Тому доводи позивача стосовно порушення її права на приватизації спростовується вищенаведеним.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушення права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Позивачем жодним чином не обґрунтовано, які її права порушенні реєстрацією права власності на спірне приміщення за відповідачем.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про скасування державної реєстрації права власності на спірне приміщення, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином державна реєстрації права власності порушує (зачіпає) її права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Окрім іншого, суд враховує висновки, викладені у п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити відновлення порушеного права, а в разі неможливості такого оновлення - гарантувати особі можливість отримати нею відповідне відшкодування, такий захист повинен бути повним та забезпечити таким чином здійснення правосуддя та принципової процесуальної економії (забезпечити необхідність звернення до суду для вживання додаткових засобів захисту)

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Даний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 916/1537/18 та від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають повністю.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати розподілити на підставі ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 4, 7, 10, 12, 76, 77, 141, 258, 259, 263, 265, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Державна інспекція архітектури та містобудування України про скасування державної реєстрації права власності залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 21 червня 2024 року

Суддя С.О. Демидова