Ухвала

від 21.06.2024 по справі 465/4473/24

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/4473/24

2/465/2541/24

У х в а л а

про залишення без руху

"21" червня 2024 р. м. Львів

Суддя Франківськогорайонного судум.Львова МартинишинМ.О., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» в особі Львівської філії Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» «Західдіпрошлях» про визнання припиненими трудові відносини, зобов`язання видати наказ про звільнення, про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі копії наказу(розпорядження) про звільнення та стягнення моральної шкоди -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання при припиненими трудові відносини, зобов`язання видати наказ про звільнення, про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі копії наказу(розпорядження) про звільнення та стягнення моральної шкоди.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначено положеннями ст.ст.175,177 ЦПК України.

Згідно ч. 4ст. 177 ЦПК Українидо позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із частиною першою статті 3та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітноїплати визначенастаттею 2Закону України«Про оплатупраці»,за змістомякої заробітнаплата складаєтьсяз основноїта додатковоїзаробітної плати,а такожз іншихзаохочувальних такомпенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

З огляду на зазначене, якщо працівник не отримав чи невчасно отримав заробітну плату, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь такого працівника, у тому числі компенсація втрати працівником частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Ураховуючи викладене, виплата компенсації втрати працівником частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства компенсація втрати працівником частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою(винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), тобто компенсація втрати працівником частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже за цими вимогами позивачі не звільняються від сплати судового збору.

Аналогічні висновки про застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 18.07.2019 року у справі №766/16312/16-ц та від 30.05.2018 року у справі № 307/3251/16, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16.

Разом з тим, п. 1 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір»передбачає, що позивачі, у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються.

У постанові Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 6-1121цс16 зроблено висновок, що починаючи з 01.09.2015, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - в справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення компенсація за порушення строків виплати заробітної плати під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Отже,за змістомнаведеної нормизакону позивачмає пільгизі сплатисудового збору виключно за позовними вимогами, що стосуються стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. За іншими позовними вимогами у трудових спорах позивач не звільняються від сплати судового збору,

Таким чином, позивачу необхідно оплатити вимоги немайнового та майнового характеру.

Відтак, при вирішенні питання про відкриття провадження по справі встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам ст.177 ЦПК України, тобто позивачем при зверненні до суду не подано документ про сплату судового збору чи документи, що підтверджують підстави від його звільнення

Як встановлено судом, позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру - про визнання при припиненими трудові відносини, зобов`язання видати наказ про звільнення та дві вимоги майнового характеру - про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі копії наказу(розпорядження) про звільнення у розмірі 90140,79 грн. та моральної шкоди в сумі 5 000 грн.

Відповідно до ч. 2ст. 133 ЦПК Українирозмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2ст.4Закону України«Про судовийзбір» за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2ст.4Закону України«Про судовийзбір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зч.4ст.6Закону України«Про судовийзбір» заподання позовноїзаяви,що маєодночасно майновийі немайновийхарактер,судовий збірсплачується заставками,встановленими дляпозовних заявмайнового танемайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2024 року встановлений в розмірі 3 028 гривень.

Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір за дві вимоги немайнового характеру(про визнання припиненими трудові відносини, зобов`язання видати наказ про звільнення), що є самостійними вимогами немайнового характеру, які підлягають оплаті судовим збором за кожну вимогу окремо, а отже при поданні позову судовий збір підлягає сплаті в розмірі 2422,40 гривень(1211,20 грн.х 2),тобто за дві вимоги немайнового характеру та за вимогу майнового характеру(про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі копії наказу(розпорядження) про звільнення у розмірі 90140,79 грн. та моральної шкоди в сумі 5 000 грн.), що підлягає ще сплаті в розмірі 1211,20 гривень, а всього разом 3633,60 гривень.

Так, позивачу необхідно сплати судовий збір у розмірі 3633,60 гривень за наступними реквізитами: за наступними реквізитами: рахунок №UA168999980313141206000013953, отримувач: ГУК Львів/Франківський р-н/22030101, код ЄДРПОУ отримувача: 38008294, банк отримувача: Казначейство України(ел.адм.подат), код класифікації доходів бюджету - 22030101, найменування коду класифікації доходів бюджету судовий збір(Державна судова адміністрації України, 050).

Таким чином, оскільки позивачем не дотримані вищенаведені положенняЦПК України, позовна заява має бути залишена без руху відповідно з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

Суд наголошує, що згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи те, що позовна заява не відповідає вимогамст.177 ЦПК України, приходжу до переконання, що вона підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення її недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, встановивши спосіб усунення недоліків шляхомподання до суду документу про сплату судового збору у розмірі 3633,60 гривень.

Керуючись ст.ст. 175,177,185, 353, 355ЦПК України -

постановив:

позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» в особі Львівської філії Державного підприємства - Українського державного інституту з проектування об`єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор» «Західдіпрошлях» про визнання припиненими трудові відносини, зобов`язання видати наказ про звільнення, про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі копії наказу(розпорядження) про звільнення та стягнення моральної шкоди - залишити без руху та запропонувати позивачу, протягом п`яти днів з дня отримання ухвали, усунути вказані недоліки позовної заяви, попередивши, що у випадку невиконання даної ухвали заява буде вважатись неподаною та повернута позивачу.

Копію ухвали надіслати позивачу для відома.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Мартинишин М.О.