Рішення

від 20.06.2024 по справі 754/3082/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2519/24

Справа №754/3082/24

РІШЕННЯ

Іменем України

20 червня 2024 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого - судді - Галась І.А.

при секретарі - Париста А.С.

за відсутності сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Відділ з питань реєстрації місця проживання /перебування фізичних осіб Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

29 лютого 2024 року до Деснянського районного суду міста Києва звернувся позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

До участі в справі в якості третьої особи позивачем було залучено Відділ з питань реєстрації місця проживання /перебування фізичних осіб Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (м. Київ, пр.. Червоної Калини, 29).

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що ОСОБА_1 , є сином ОСОБА_3 , якій видавався Ордер №43393 серія Б від 11.05.1984 р. на право зайняття трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Мати померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, в ордері як члени сім`ї зазначені його батько - ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та брат - ОСОБА_5 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Тобто крім нього всі хто зазначені в Ордері померли, він лишився сам. В подальшому хоче приватизувати квартиру.

Крім нього в зазначеній вище квартирі зареєстрована його неповнолітня донька - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 та його син - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 - Відповідач. Син з ними не проживає так як навчається за кордоном в Республіці Польщі з 2015 року. Останній раз був в Україні 07.01.2019 року після чого не повертався і не планує так як після навчання хоче там залишиться працювати та оформлює відповідні документи. Тобто не проживає по місцю реєстрації вже більше 5-ти років.

Про те що його син - Відповідач не проживає в зазначеній вище квартирі складено АКТ про проживаючих осіб в житловому приміщенні від 10.01.2024 р. який засвідчений сусідами та ЖЕД-305 та це видно з його паспорту для виїзду за кордон де відмітка що він вилетів з України 07.01.2019 року.

Згідно Витягу №106050480 від 25.01.2024 р. з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано три особи, заявник, його неповнолітня донька та син - Відповідач по справі.

Відповідач не проживає в зазначеній вище квартирі, зокрема не сплачує комунальні платежі в утриманні житла, особистих речей в квартирі не має.

Перешкод в користуванні жилим приміщенням він Відповідачу не чинив, підтримує гарні відносини.

Маючи на меті оформлення права власності на квартиру, яка видавалась його покійній матері та йому як члену родини, він 01.02.2024 р. звернувся до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» з листом та пакетом документів для зміни договору найму та визначення його - ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення - окремої квартири за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 84,1 м2 та житлова площа 44 м2) у зв`язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_3 . Отримавши від них відповідь вих. №46-26/2а від 07.02.2024 р. було зазначено що заяву про зміну договору найму мають підписати всі члени сім`ї, які зареєстровані в квартирі зокрема його син який більше 5-ти років за кордоном та не планує повертатись в зв`язку з чим він позбавлений в реалізації права на приватизацію так як в квартирі зареєстрований його син, який фактично там не проживає проте має приймати участь в приватизації та підписувати відповідні документи.

Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту мого порушеного права.

Враховуючи вищенаведене, вважає, що Відповідач втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 у зв`язку з тривалою, понад один рік без поважної причини відсутністю за місцем реєстрації, крім того не сплачує за комунальні послуги, не несе інших витрат по його утримання, а тому я ОСОБА_1 (Позивач), вимушений звернутися до суду з даною позовною заявою, оскільки Відповідач створює мені перешкоду у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном, переплата за комунальні послуги (які рахуються від кількості прописаних в житлі осіб) та намірами приватизації.

Ухвалою Деснянського районного суду м Києва від 04 березня 2024 року відкрито провадження в справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача - ОСОБА_7 до судового засідання не з`явився, подав заву про розгляд справи у його відсутності, вимоги позову підтримує та просить задовольнити. Не заперечував проти розгляду справи в порядку заочного провадження.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Відповідачу надіслана судова повістка відповідно до вимог ст.128-130 ЦПК України за місцем реєстрації, рекомендованим поштовим відправленням про час та місце розгляду справи. Причини неявки суду невідомі.

Відповідач не скористався процесуальним правом подачі Відзиву на позовну заяву, а також доказів на підтвердження своїх заперечень.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності Відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.

Представник 3-ї особи - Відділу з питань реєстрації місця проживання, перебування фізичних осіб Деснянської РДА до судового засідання не з`явився, представником подано заяву про розгляд справи за відсутності їх представника та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

Судом з матеріалів справи встановлено, що на підставі Ордер № 43393 серія Б на підставі рішення Московської районної ради народних депутатів від 11.05.1984 р. на право зайняття трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 виданого ОСОБА_3 та членам її сім`ї - ОСОБА_8 - чоловік, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_1 - син.

З матеріалів справи вбачається, відповідно до свідоцтва про народження виданого Московське б/ЗАГСУ 77 від 11жовтня 1972 року батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є: батько - ОСОБА_8 , мати - ОСОБА_3 , актовий запис № 2106.

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві від 12 грудня 2001 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, про що зроблений актовий запис №25.

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві від 12 грудня 2001 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, про що зроблений актовий запис №26.

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01 листопада 2021 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, про що зроблений актовий запис №23980.

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 від 11.12.1998 року виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Ватутунського району м. Києва батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_9 , актовий запис № 1981.

Згідно з Витягу Реєстру територіальної громади м. Києва № 106050480 від 25.01.2024 року за адресою АДРЕСА_1 зареєстрован відповідач.

Відповідно до Акту складеного начальником ЖЕЖ -305 М.Є.Мірута від 10 січня 2024 року підписаний мешканцями будинку АДРЕСА_1 підтверджується Факт не проживання ОСОБА_2 .

Відповідно до копії паспорту для виїзду за кордон які містяться в матеріалах справи вбачається, що Відповідач вибув 07.01.2019 року з України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У Рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

В свою чергу, відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Ст. 179 ЦПК України визначено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 67 ЖК УРСР, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до ст. 68 ЖК УРСР, наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово - комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово - комунальних послуг.

Відповідно дост. ст. 71, 72 ЖК УРСР особа, яка не проживає на житловій площі більше шести місяців без поважних причин, може бути визнана судом такою, що втратила право користування житловою площею.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійснені покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах. Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним.

У пунктах 40-44 рішення Європейського суду з прав людини ( далі- ЄСП) від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich V. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-ХІ (витяги).

Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється органом, уповноваженим на зняття з реєстрації, протягом семи днів на підставі, зокрема, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням).

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11.

Згідно зі ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Стаття 391 ЦК України визначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав", власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень ст.13, ч.3 ст.16, ст. 319 ЦК України, у разі вчинення, зокрема, наведених дій суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення.

Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі "Бочан проти України" від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки наявні підстави вважати, що позивач має перешкоди в користуванні жилим приміщенням, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

На підставі ст.ст. 9,156 ЖК УРСР,ст.ст. 43,49,259,263 ЦПК України, ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Відділ з питань реєстрації місця проживання /перебування фізичних осіб Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя: