Постанова від 20.06.2024 по справі 644/2222/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 644/2222/23

Номер провадження 22-ц/818/2217/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Березюк А.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Литочкіна І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 березня 2024 року в складі судді Черняка В.Г. у справі № 644/2222/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей по Індустріальному району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, Департамент служб у справах дітей Харківської міської, про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи Служба у справах дітей по Індустріальному району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що з 24 червня 2011 року сторони по справі перебували у шлюбі, від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2013 року шлюб було розірвано. 29 квітня 2017 року позивач вдруге вийшла заміж та змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 . Як в шлюбі так і після розірвання шлюбу й до теперішнього часу донька мешкає з матір?ю та знаходиться на повному її матеріальному забезпеченні та утриманні. Перебуваючи у шлюбі позивач була вимушена подати у 2014 році заяву до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини, у зв`язку з неотриманням от відповідача необхідного матеріального забезпечення дитини. Відповідно до Довідок наданих Відділом Держаної Виконавчої служби Хорольського РУЮ Полтавської області, позивач за весь період з 2014 по 2018 роки, та до теперішнього часу не отримала з боку відповідача жодних виплат, а ВДВС об`явив відповідача як боржника у розшук. Відповідач іще перебуваючи у шлюбі з позивачем, десь у травні 2015 року, виїхав на заробітки до Російської Федерації та став там постійно мешкати, де він знаходиться на даний час позивачу не відомо. Протягом всього цього часу відповідач не спілкувався з донькою, не цікавився її розвитком, не надавав матеріальної допомоги на утримання дитини. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно без будь якої участі та підтримки з боку відповідача.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення ним від виконання батьківських обов`язків відносно дитини або про порушення відповідачем прав дитини. Матеріали справи не містять в собі докази винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки.

24 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована доводами які є аналогічними доводам зазначеним у відзиві на позовну заяву. Крім того, протягом останніх майже десяти років відповідач не виконував та не виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до дочки, не вживає заходів щодо забезпечення своєї дитині достатнього життєвого рівня, повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку та захисту його законних прав і інтересів, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не цікавиться життям і навчанням своєї дитини, а також не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини. Також, вважає, що висновок Органу опіки та піклування, в особі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 23 лютого 2024 року є повністю обґрунтованим, враховує інтереси дитини та повинен бути врахований судом, а не мати рекомендаційний характер.

Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 та представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 20 червня 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради отримана 24 травня 2024 року через електронний кабінет (а.с. 140).

ОСОБА_2 повідомлений шляхом розміщення оголошення на сайті ХАС (а.с. 147).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Литочкіна І.О., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаними вимогам відповідає виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є - ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 05 жовтня 2011 року Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції (а.с. 13).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано (а.с. 10).

29 квітня 2017 року зареєстровано шлюб між позивачем ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_6 присвоєно прізвище - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 29 квітня 2017 року Виконавчим комітетом Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області (а.с. 11).

Згідно довідок про реєстрацію місця проживання особи № 03-41634-2020 від 07 грудня 2020 року дитина ОСОБА_3 зареєстрована разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9, 14).

Згідно інформації КНП Роганської селищної ради «Центр первинної медичної допомоги № 4 Харківського району» № 71 від 05 квітня 2023 року дитина малолітня ОСОБА_3 перебуває під наглядом фахівців закладу. Дитина на прийом приходить завжди у супроводі матері ОСОБА_1 , яка також здійснює догляд за дочкою під час хвороби (а.с. 16).

Згідно повідомлення директора та класного керівника Комунального закладу «Вільхівського ліцею Вільхівської сільської ради Харківського району Харківської області» № 21 від 20 березня 2023 року, де з першого класу навчається ОСОБА_3 , мати та бабуся піклуються про дитину, приділяють багато уваги її вихованню, цікавляться її справами. Мати регулярно відвідує батьківські збори та шкільні свята. За час навчання батько дівчинки жодного разу не відвідав закладу освіти, зв`язок зі школою не підтримує (а.с. 15).

Відповідно до інформації Хорольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області № 14.25-39/6431 від 06 липня 2018 року заборгованість ОСОБА_2 по виплаті аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_3 станом на 01 липня 2018 року складає 54 411,33 грн (а.с. 22).

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2014 року боржника ОСОБА_2 було оголошено у розшук (а.с. 62).

Відповідно до висновку Орган опіки та піклування, в особі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 23 лютого 2024 року, доцільним є позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с. 103-104).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частинами 1- 4 статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина 1 статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач тривалий час не бере участі у вихованні та утриманні доньки, не сплачує аліменти на дитину, не цікавиться їх життям.

Тлумачення змісту пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини 6 статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У справі, що переглядається, відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачкою докази не вказують на умисне нехтування відповідачам батьківськими обов`язками.

Наявність заборгованості по сплаті аліментів не може бути беззаперечною підставою для позбавлення батьківських прав.

Суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

У висновку Орган опіки та піклування, в особі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 23 лютого 2024 року вказано, що відповідач не з`явився до Департаменту служб на співбесіду, пояснень чи документів не надав.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що зазначений висновок не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, на підставі яких орган опіки та піклування зробив такий висновок (свідоме нехтування батьківськими обов`язками, яке має постійний характер, не проявлення інтересу до дитини, особа батька становить реальну загрозу для дитини). Висновок не містить мотивів, з яких орган опіки та піклування прийшов до висновку, що вказана дія буде відповідати інтересам дитини.

Отже, висновок органу опіки та піклування не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та необхідності застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції повинен був врахувати висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є безпідставним.

Достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька як особи, що становить реальну загрозу для доньки, її здоров`я та психічного розвитку суд першої інстанції не встановив, позивачка зворотного не довела.

Враховуючи вищезазначене, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, та зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 24 червня 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина