Рішення

від 27.05.2024 по справі 331/488/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 331/488/24

Провадження № 2/331/974/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Світлицької В.М.,

за участю секретаря -Солов`ян О.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення виплати середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом до ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення виплати середнього заробітку.

В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 з 2001 року працює в ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» та наразі перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відповідно до наказу ПрАТ «ЗЕРЗ» від 25.02.2022 № 248 «Про увільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» увільнено від роботи, серед інших, ОСОБА_1 слюсара-ремонтника, з 25.02.2022 у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження військової служби. Починаючи з 19.07.2022 р. відповідач перестав виплачувати позивачу середній заробіток, при цьому причина припинення таких виплат позивачу невідома, останній не отримував жодних наказів тощо. 26.12.2023 р. на адресу представника позивача надійшла відповідь від відповідача на адвокатський запит, з якого стало відомо, що наказом ПрАТ «ЗЕРЗ» від 18.07.2022 № 2532 «Щодо гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків», зокрема, але не виключно, припинено нарахування та виплату середнього заробітку працівникам ПрАТ «ЗЕРЗ», в.т. ОСОБА_1 , починаючи з 19.07.2022, а також вважати такими, що втратили чинність з 19.07.2022 в частині збереження середнього заробітку за працівниками, в т.ч. ОСОБА_1 , накази по товариству, зокрема, але не виключно, наказ від 25.02.2022 № 248. Позивач вважає вищезазначені накази незаконними та такими, що підлягають скасуванню з одночасним зобов`язанням відповідача поновити нарахування та сплату середнього заробітку ОСОБА_1 на період проходження військової служби, починаючи з 19.07.2022 р. Беручи до уваги правило щодо дії закону у часі, запровадження після вступу позивача до Збройних Сил іншого правового регулювання, яке виключає його право щодо отримання середнього заробітку за посадою, на якій він перебував до вступу на військову службу, має застосовуватись на правовідносини, які виникатимуть після уведення такої норми права в дію, і відтак на позивача нове правове регулювання не розповсюджується. Виплата військовослужбовцю додаткової винагороди не є постійною та її розмір залежить від певного переліку чинників на відміну від заробітної плати працівника, яка є щомісячною і гарантованою. Посилаючись на зазначені обставини, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» від 18.07.2022 № 2532 в частині припинення нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_1 , починаючи з 19.07.2022 та в частині визнання таким, що втратив чинність з 19.07.2022 в частині збереження середнього заробітку за ОСОБА_1 наказ по товариству від 25.02.2022 № 248; зобов`язати ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» поновити нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_1 на період проходження військової служби, починаючи з 19.07.2022 р.

Ухвалою суду від 29.01.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом з повідомленням сторін.

26.02.2024 року представником відповідача подано відзив на позов, в якому зазначено, що ОСОБА_1 є працівником ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод». Відповідно до наказу ПрАТ «ЗЕРЗ» від 25.02.2022 № 248 «Про увільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» увільнено від роботи, серед інших, ОСОБА_1 слюсара-ремонтника, з 25.02.2022 у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження військової служби. Відповідно до наказу ПрАТ «ЗЕРЗ» від 18.07.2022 № 2532, в зв`язку зі змінами норми ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками ПрАТ «ЗЕРЗ», призваними на військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігати місце роботи і посаду на товаристві. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Бухгалтерії ПрАТ «ЗЕРЗ» припинити нарахування та виплату середнього заробітку працівникам ПрАТ «ЗЕРЗ», зазначеним у п. 1 цього наказу, починаючи з 19.07.2022 р. Вважати таким, що втратили чинність з 19.07.2022 р. в частині збереження за працівниками середнього заробітку накази по товариству, у тому числі наказ від 25.02.2022 № 248. Так, на виконання норми КЗпП України відповідач прийняв наказ від 25.02.2022 № 248. У період після 19.07.2022 р. на виконання норми ч. 3 ст. 119 КЗпП України, відповідач прийняв наказ від 18.07.2022 р. № 2532, що обумовлено виконанням норм діючого законодавства. Позивачем пропущений тримісячний строк для звернення до суду, так як позивач перестав отримувати з 19.07.2022 середній заробіток. Посилаючись на зазначені обставини, просили суд в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

04.03.2024 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що ОСОБА_1 лише 26.12.2023 р. дізнався про порушення свого права та підставу припинення виплати середнього заробітку і в місячний строк, а саме 25.01.2024 р. звернувся до суду з позовною заявою. При цьому, спірний наказ не доводився до відома позивача, не надсилався йому засобами поштового зв`язку, та був отриманий лише 26.12.2023 р. і в межах строку позовної давності позивач звернувся до суду з позовом. Вважають, що проходження військової служби можуть свідчити про пропуск строку на звернення до суду з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених спеціальним законом України у зв`язку з чим позивач просить суд поновити йому строк на звернення до суду. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Після скасування збереження заробітної плати за позивачем останній за місцем проходження військової служби не отримує збільшене грошове забезпечення, тобто не отримує гарантоване державою компенсування свого доходу. Вважають позовні вимоги законними та такими, що підлягають задоволенню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, просив відмовити в їх задоволенні.

Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши думку сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимогст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.81,83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставіст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

Відповідно дост. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Устатті 234 КЗпП України, не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першійстатті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установленістаттею 233 КЗпП України, строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно достатті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установленийстаттею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Так, наказ по ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» № 2532 від 18.07.2022 р., який позивач просить визнати незаконним та скасувати, отримано представником позивача засобами поштового зв`язку 26.12.2023 р., а до суду з вищевказаною вимогою ОСОБА_1 звернувся 24.01.2024 року через систему «Електронний суд», тобто строк у три місяці позивачем не був порушений, а тому підстав для поновлення цього строку, не має.

Судом встановлено, що відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 30 від 25.02.2022 р., на підставі указу Президента України № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні», мобілізаційної директиви Головнокомандувача ЗСУ від 24.02.2022 р. № 32/321/501/13т, а також на підставі волевиявлення осбі з патріотичних мотивів, важати нижчеперелічених військовослужбовців призначеними та приступившими до виконання обов`язків по зазначених посадах з 25.02.2022 р.: солдата ОСОБА_1 на посаду сапер 1 саперного відділення інженерно-саперного взводу, шпк «солдат», тарифний розряд 3.

Згідно із наказом по ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» № 248 від 25.02.2022 р. «Про увільнення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відроботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» увільнено від роботи наступних робітників цеху механічного: 2510 ОСОБА_5 слюсара з механоскладальницьких робіт; 2546 ОСОБА_1 слюсара-ремонтника з 25.02.2022 року у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження військової служби.

Відповідно до наказу по ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» № 2532 від 18.07.2022 року «Щодо гарантій працівників на час виконання державних або громадських обов`язків» у зв`язку зі змінами норми ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками ПрАТ «ЗЕРЗ», призваними на військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігати місце роботи і посаду на товаристві. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Бухгалтерії ПрАТ «ЗЕРЗ» припинити нарахування та виплату середнього заробітку працівникам ПрАТ «ЗЕРЗ», зазначеним у п. 1 цього наказу, починаючи з 19.07.2022 р. Нарахований та не сплачений середній заробіток вище визначеним працівникам за період до 18.07.2022 р. (включно) підлягає сплаті у встановленому порядку. Вважати такими, що втратили чинність з 19.07.2022 р. в частині збереження середнього заробітку за працівниками, зазначеними у п. 1 цього наказу, зокрема, наказ по товариству № 248 від 25.02.2022 р.

За положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону ( ст. 65 Конституції України).

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу «встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Глава VII цього Закону врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Так, ч. 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції станом на дату наказу про увільнення позивача) визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни у частині третій статті 119: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022 р., набрав чинності 19.07.2022 р., отже саме з 19.07.2022 р. ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 р. включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р.

З урахуванням викладеного, при виданні наказу про припинення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку, відповідач діяв правомірно, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року не містить приписів щодо його застосування лише до осіб, які призвані після набрання ним чинності.

Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ був прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.»

У п. 3 вказаного рішення зазначене, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Аргументи позивача стосовно порушення принципу зворотної дії закону в часі, а саме ст. 58 Конституції України суд вважає помилковими.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз`яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».

Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Таким чином, при видачі ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» наказу № 2532 від 18.07.2022 р. про припиненняз 19.07.2022 р. нарахування та виплати середньої заробітної плати, зокрема ОСОБА_1 , на період проходження військової служби відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

За правилами ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги, що позивача звільнено від сплати судового збору, а у задоволенні позовних вимог судом відмовлено, то витрати по сплаті судового збору компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 274, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення виплати середнього заробітку - відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору віднести на рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31.05.2024 року.

Суддя: В.М. Світлицька