Рішення

від 06.06.2024 по справі 367/3486/21

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/3486/21

Провадження №2/367/886/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

06 червня 2024 року Ірпінський міський суд Київської областів складі

судді Карабаза Н.Ф.,

за участю секретаря Сагайдачної І.А.,

заочно розглянувшиу відкритомусудовому засіданнів приміщеннісуду цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України « Укрпрофоздоровиця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області звернулася ОСОБА_1 до ДП «Санаторій Україна» ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.В позовнійзаяві зазначила,що з 12листопада 2015року по30жовтня 2020року працювалав ДП«Санаторій «Україна»ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»на посадізаступника головногобухгалтера.30жовтня 2020року булазвільнена зДП «Санаторій«Україна» ПрАТ«Укрпрофоздоровниця» завласним бажаннямвідповідно дост.38Кодексу законівпро працюУкраїни.За періодроботи навказаному підприємствізаробітна платавідповідачем виплачуваласьнерегулярно,у зв`язкуз чимутворилась заборгованість.Відповідно додовідки №6від 30.10.2020року виданоївідповідачем ,заборгованість позаробітній платіна деньзвільнення складала39532,05грн.Позивач вважаєтакі діївідповідача незаконними,оскільки відповіднодо вимогст.115КЗпП України,заробітна платавиплачується працівникамрегулярно уробочі дніу строки,встановлені колективнимдоговором,але не:рідше двохразів намісяць черезпроміжок часу,що неперевищує 16календарних днів.Крім того,позивач вказує,що малаправо наотримання невиплаченоїїй заробітноїплати удень свогозвільнення.З винивідповідача -ДП «Санаторій«Україна» ПрАТ«Укрпрофоздоровниця» вонане отрималасвою заробітнуплату урозмірі 39532,05грн.,у зв`язкуз чимвона маєправо настягнення звідповідача середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні здня,наступного заднем звільнення,тобто з31жовтня 2020року.Зазначає,що її середньоденна заробітнаплата відповіднодо довідки№ 7від 30.10.2020року становить:673,82грн.Отже,період простроченнярозпочався наступногопісля звільненнядня,тобто 31жовтня 2020року тавключно по18травня 2021року (зверненняз заявоюдо суду)становить 135робочих днів,з яких:у листопаді2020року 21день;у грудні2020року 22дня;у січні2021року 19днів;у лютому2021року 20днів;у березні2021року 22дні;у квітні2021року 22дня;до 18травня 2021року 9днів. Таким чином,сума середньогозаробітку позивачаза затримкурозрахунку призвільненні становить90965,70грн.,з розрахунку673,82грн. (середньоденназаробітна платня)х 135робочих днів. Крім того, внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільнені з позивачем ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» їй було заподіяно моральну шкоду такими діями, які вимагали від останньої додаткових зусиль для організації свого життя, а саме пошуку нової роботи та можливості прогодувати свою сім`ю. Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, позивач просить врахувати строк затримки розрахунку при звільненні, розмір заборгованості підприємства перед нею, глибину фізичних та моральних страждань позивача, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» у вигляді одноразового відшкодування в сумі 30 000,00 гривен. Просить суд стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», ЄДРПОУ 02649621 на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі - 39 532,05 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2020 року по 18.05.2021 рік у розмірі 90 965,70 грн.; моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. та судові витрати в розмірі сплати судового збору 1 209,66 грн.

Відзив та заперечення відповідачем до суду подано не було.

В судове засідання позивач не з`явилася, подала заяву в якій просила слухати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала просила задовольнити, не заперечувала щодо ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» в судове засідання не забезпечило явку свого представника. Заяву про слухання справи за його відсутності не надав, причини неявки суду не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову, виходячи із наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 11.11.2015 року по 30.10.2020 року ОСОБА_1 займала відповідні посади в Дочірньому підприємстві «Санаторій Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Згідно довідки № 6 від 30.10.2020 ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровиця» вбачається, що ОСОБА_1 працювала в ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровиця» з 12 листопада 2015 року на посаді заступника головного бухгалтера по 30 жовтня 2020 року. Заборгованість по заробітній платі за підприємством станом на 30 жовтня 2020 року становить 39532,05грн.

Згідно наказу (розпорядження) № 32-к від 30 жовтня 2020 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнена 30 жовтня 2020 року з посади заступника головного бухгалтера за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно із ст. 21, 43 Конституції України, ст. 94, 115 КЗпП України, ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі ст.116 КЗпП України, відповідачу належало провести повний розрахунок з працівником в день звільнення 30.10.2020 року, що зроблено не було.

Як встановлено судом відповідач в порушення ст.116 КЗпП не здійснив виплати належної позивачу заробітної плати в день його звільнення у зв`язку з чим до теперішнього часу має заборгованість перед позивачем в розмірі 39 532,05 грн. нарахована, але не виплачена заробітна плата.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 39 532,05 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 «Про застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

На підставі абз.4 ч.2. п.2 Постанови КМУ №100 від 08 лютого 1995 року про затвердження «Порядку обчислення середньої заробітної плати» передбачено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчисляється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки, позивач була звільнена 30.10.2020 року, тому розрахунковим періодом слід вважати два попередні повністю відпрацьовані місяці вересень та жовтень 2020 року.

Відповідно до довідки ДП «Санаторій Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» № 7 від 30.10.2020 року про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у вересні 22 роб. дні 11747,53грн., жовтень 22 роб. дні 17900,93грн.

Протягом останніх двох календарних місяців роботи ( вересень-жовтень 2020 року), що передували звільненню, було 44 робочих днів. Середньоденний заробіток становить 673,82грн.

Позивач також просив стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день звернення до суду з позовом, а саме: з 31.10.2020 року по 18.05.2021р. у розмірі 90965,70грн.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 11.11.19 р., непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені законом, є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Між тим, виходячи з наявних обставин справи, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, враховуючи таке.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у вказаній справі, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеніст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу.

Тим самим, при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір невиплаченої позивачу суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.

При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

При вирішенні цього спору, суд враховує застосований Верховним Судом у справі №806/2473/18 підхід та у даному випадку середній заробіток за час затримки розрахунку, який просить стягнути позивач, становить, станом на 18.05.2021р. 90965,706грн., а розмір заборгованості відповідача перед позивачем становив 39532,05грн. Отже, має місце знане нарахування середнього заробітку, який просить стягнути позивач, що значно перевищує суму заборгованості відповідача на час звільнення позивача, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки становить: 39 532,05грн.

Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 39 532,05грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги невиконання зобов`язань відповідачем, встановлення судом при розгляді даної справи обставин істотної більшості середнього заробітку, який необхідно стягнути на користь позивача, порівняно із розміром недоплаченої відповідачем суми, суд дійшов висновку про можливість зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 39 532,05грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як достовірно встановлено судом, внаслідок порушення відповідачем законних прав ОСОБА_1 , а саме невиплати їй заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останньої уклад життя, завдало їй моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, остання зазнала втрат немайнового характеру, тобто їй завдано моральну шкоду.

Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню частково з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню частково в розмірі 2000,00 грн.

Суд вважає, що в даній справі моральна шкода в розмірі 2 000,00грн, разом з розміром заборгованості по заробітній платі в сумі 39532,05грн., компенсаційними виплатами в порядку ст. 117 КЗпП України в сумі 39 532,05грн. є достатніми для сприяння відновлення порушених прав позивача.

Згідно ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи викладнене, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Суд звертає увагу, що за подання до суду позовної заяви про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивачем були понесені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 1209,70 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 38, 40, 116, 117, 232 КЗпП України, ст.4, 10, 76, 133, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 273, 281-282, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровиця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", код ЄДРПОУ: 02649621 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 39532,05грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2020 року по 18.05.2021 року у розмірі 39532,05грн.; моральну шкоду у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути із Дочірнього підприємства «Санаторій «Україна» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", код ЄДРПОУ: 02649621 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 сплачений судовий збір в розмірі 1209,70грн.

Допустити негайне виконання рішення в межах платежів за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуто Ірпінським міським судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Позивач має право оскаржити рішення до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: Н.Ф. Карабаза