Ухвала

від 20.06.2024 по справі 910/6353/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"20" червня 2024 р. м. Київ Справа № 910/6353/24

Суддя Сокуренко Л.В., розглянувши

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «І.С.С.А.» (04077, м. Київ, вул. Дніпроводська, буд. 1-А)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будфінгруп» (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 19, прим. 4)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагма Трейд» (07400, Київська обл, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 22)

3) гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про визнання договорів недійсними.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «І.С.С.А.» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будфінгруп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагма Трейд» та гр. ОСОБА_1 , в якій просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 07.09.2015 укладений між ТОВ «Будфінгруп» та ТОВ «Вагма Трейд»;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22.06.2013 укладений між гр. ОСОБА_1 та ТОВ «Вагма Трейд».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним 10.08.2015 виграно аукціон з продажу майна боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпроміневстгруп» та придбав житловий будинок загальною площею 444,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці № 24.

07.12.2005 між ОСОБА_1 та ТОВ «Укрпромінвестгруп» було укладено інвестиційний договір № 24/1, відповідно до якого забудовник зобов`язується своїми або залученими силами і засобами побудувати, ввести в експлуатацію будинок, розташований на земельній ділянці № 24 , загальною площею 450 кв.м. згідно до умов договору, проектно-кошторисної документації, яка входить до складу будинків, що будуються на території АДРЕСА_2 та передати його замовнику/інвестору у власність на умовах даного договору.

22.06.2013 між ОСОБА_1 та ТОВ «Вагма Трейд» укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав та передав, а покупець купив майнові права в розмірі 100% вартістю 1 215 000 грн за Інвестиційним договором № 24/1 на будівництво житлового будинку від 07.12.2005, укладеного між продавцем та ТОВ «Укрпромінвестгруп» на будинок АДРЕСА_2 .

07.09.2015 між ТОВ «Вагма Трейд» та ТОВ «Будфінгруп» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого продавець продав та передав, а покупець купив та прийняв у власність майнові права на житловий будинок АДРЕСА_2 , в розмірі 100% вартістю 1 215 000,00 грн, які виникли на підставі інвестиційного договору № 24/1 на будівництво житлового будинку від 07.12.2015, укладеного між ТОВ «Укрпромінвестгруп» та ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що укладання вказаних вище договорів купівлі-продажу порушують його права.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі N 646/6644/17).

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

За змістом частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією ЄСПЛ процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження в судах із цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А N 18, пункти 28-36).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Великої Британії" Ashingdane v. the. UnitedKingdom). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" Bellet v. France).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України в чинній редакції встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.06.2013 укладеного між гр. ОСОБА_1 та ТОВ «Вагма Трейд» та визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 07.09.2015 укладеного між ТОВ «Вагма Трейд» та ТОВ «Будфінгруп».

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Суд дослідивши матеріали позовної заяви встановив, що у даній позовній заяві основною вимогу є вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.06.2013 укладений між гр. ОСОБА_1 та ТОВ «Вагма Трейд», а відповідно похідною вимогою, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 07.09.2015 укладений між ТОВ «Вагма Трейд» та ТОВ «Будфінгруп».

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до статті 48 Цивільного процесуального кодексу України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач у цивільному процесі - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

З наведених правових норм вбачається, що за загальним правилом господарські суди розглядають справи у спорах за участю юридичних осіб та громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності. Участь фізичних осіб, які не є суб`єктами підприємницької діяльності допускається лише у випадках, передбачених законодавчими актами України. Такий випадок передбачений, зокрема, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, яка відносить до підвідомчості господарських судів справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками господарських товариств, що пов`язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Таким чином, спір у справі, що розглядається, має бути вирішено в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а має бути вирішено в порядку цивільного судочинства загальним судом, то суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «І.С.С.А.» у відкритті провадження у справі.

2. Позовну заяву з доданими до неї документами повернути заявникові Товариству з обмеженою відповідальністю «І.С.С.А.».

3. Згідно з ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Дана ухвала може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Л.В. Сокуренко