Рішення

від 27.02.2024 по справі 911/1212/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2024 р. Справа № 911/1212/19

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Рженецької М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави

до 1. Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області

2. ОСОБА_1

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будагро компані"

про визнання недійсним наказу

за участю представників:

прокурор: Холоденко А.С. (посвідчення № 069058 від 01.03.2023)

представник відповідача 2: Шеховцев Є.С. (ордер серії АІ № 1461495 від 18.09.2023)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.05.2019 через канцелярію господарського суду Київської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави (далі - прокурор) до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у КО/відповідач 1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 /відповідач 2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будагро компані" (далі - ТОВ "Будагро компані"/відповідач 3) про:

- визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадстру у Київській області №10-18236/15-16-сг від 01.09.2016, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Паришківської сільської ради, Баришівського району, Київської області;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 05.12.2016 між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 га на території Паришківської сільської ради, Баришівського району, Київської області, з урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №17969887, та скасувати його державну реєстрацію;

- визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, укладеного 08.08.2017 між ОСОБА_1 та ТОВ "Будагро компані" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 га на території Паришківської сільської ради, Баришівського району, Київської області, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №22161364, та скасувати його державну реєстрацію.

Разом з позовною заявою прокурором подано клопотання про витребування доказів, а саме від ОСОБА_1 належним чином засвідчених копій: договору оренди земельної ділянки №29/57-16-ДО від 05.12.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 га на території Паришківської сільської ради, Баришівського району, Київської області, з урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №17969887; договору суборенди земельної ділянки від 08.08.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Будагро компані" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 га на території Паришківської сільської ради, Баришівського району, Київської області, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №22161364.

Вказане клопотання мотивовано тим, що ухвалою Господраського суду Київської області від 25.02.2019 у справі 911/466/19 залишено позовну заяву прокурора без руху у зв`язку з необхідністю надання копій спірних договорів та/або заявлення відповідного клопотання про їх витребування.

Водночас, за доводами прокурора, він позбавлений повноважень та можливості витребовувати копії документів у фізичних та юридичних осіб з метою встановлення наявності підстав для представництва держави у суді, оскільки згідно ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор має право звертатись із письмовими запитами до органів державної влади, місцевого самоврядування, установ та організацій.

До того ж прокурор зауважив, що на його запит №34-16621 від 12.12.2018 ГУ Держегеокадастру у Київській області не надано копій спірного договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього.

В підтвердження зазначеного прокурором надано копію власного листа №34-16621 від 12.12.2018, адресованого ГУ Держегеокадастру у Київській області, та листа відповідного органу №10-10-0.332-19255/2-18 від 19.12.2018, а також інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (земельна ділянка з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060) від 07.05.2019 за №165705936.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на дату звернення прокурора до суду - подання позову засобами поштового зв`язку 08.05.2019) передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції станом на дату звернення прокурора до суду - подання позову засобами поштового зв`язку 08.05.2019) виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення.

Однак, в порушення приписів ч. 2 ст. 81 ГПК України, прокурором до відповідного клопотання не додано доказів вжиття ним заходів для самостійного отримання спірних договорів оренди та суборенди і, відповідно, причини неможливості отримання таких документів.

Посилання ж прокурора на адресований ГУ Держегеокадастру у Київській області власний запит №34-16621 від 12.12.2018 та листа відповідного органу №10-10-0.332-19255/2-18 від 19.12.2018, як і відповідні документи судом відхиляються, оскільки їх зміст свідчить про звернення прокурора з вимогою надати інформацію та документи у порядку ч. 2 ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України з метою досудового розслідування у кримінальному провадженні, на щовідповідний орган, власне, надав відповідь в межах відповідного запиту та вимог кримінально-процесуальних норм.

Водночас запит прокурора №34-16621 від 12.12.2018 не містить відомостей про звернення прокурора з вимогами надати заявлені у клопотанні до витребування документи у порядку ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з метою встановлення наявності підстав для представництва держави у суді за вказаним позовом.

В розрізі зазначеного суд звертає увагу прокурора, що ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" містить широкий перелік осіб, право на звернення до яких має прокурор з метою з`ясування обставин, попри це прокурор, обмежившись посиланням на вказаний вище запит, поданий за відмінним від цієї норми порядком, не навів жодних обґрунтувань стосовно вжиття заходів з отримання документів саме у передбаченому законом порядку як від сторін спірних правочинів, так і від інших осіб, які можуть володіти такими документами, зокрема і у державних реєстраторів.

Враховуючи вказане, оскільки прокурором не дотримано відповідно передбаченого процесуальними приписами алгоритму дій для витребування доказів та доведення наявності підстав для вчинення відповідної процесуальної дії у розумінні наведених вище норм закону, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора про витребування доказів.

В розрізі зазначеного вище суд звертає увагу прокурора на те, що він, як учасник судового процесу, не звільнений від виконання процесуальних приписів закону та їх дотримання при звернені до суду із клопотаннями та заявами, що у зворотному свідчить не про надмірний формалізм суду, а саме про відповідне ставлення особи до власних процесуальних обов`язків, у тому числі щодо зібрання доказів, підготовки та подання суду клопотань.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.05.2019 у справі №911/1212/19 позовну заяву Першого заступника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області залишено без руху, виявлені недоліки постановлено усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

12.06.2019 через канцелярію господарського суду Київської області від прокурора надійшли письмові пояснення, відповідно до яких прокурор надав копії документів, а також пояснення стосовно виявлених судом недоліків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.07.2019 у справі №911/1212/19 прийнято до розгляду позовну заяву Першого заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави та відкрито провадження у справі, а також:

- призначено на 22.07.2019 підготовче засідання та викликано у нього представників учасників справи;

- надано прокурору та відповідачам строк для подання додаткових пояснень, доказів, клопотань, а також відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - до 02.08.2019.

19.07.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від ГУ Держгеокадастру у КО надійшов відзив на позовну заяву.

22.07.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та надання представнику відповідача 2 можливості ознайомитися з матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.07.2019 у справі №911/1212/19 відкладено підготовче засідання на 27.08.2019.

27.08.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшли:

- клопотання про закриття провадження у справі з огляду на непідвідомчість такого спору господарському суду;

- клопотання, згідно якого відповідачем 2 наведено обставини та причини неможливості подати у встановлений строк додаткові докази на спростування наведених у позові обставин та відзив на позов, відтак ОСОБА_1 просив суд, зокрема, визнати поважними причини неподання доказів і відзиву, встановити додатковий/поновити строк для вчинення таких дій. До такого клопотання додано копії адвокатських запитів до ГУ Держегеокадастру у Київській області.

У підготовчому засіданні 27.08.2019 ухвалами суду, занесеними до протоколу судового засідання від 27.08.2019 у справі №911/1212/19, задоволено клопотання відповідача про продовження строку на подання доказів та відзиву на позов, а також задоволено клопотання прокурора про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів і, відповідно:

- продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів;

- продовжено строк на подання доказів та відзиву на позов для ОСОБА_1 до 17.09.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.08.2019 у справі №911/1212/19 відкладено підготовче засідання на 17.09.2019.

17.09.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшли:

- відзив на позов, згідно якого відповідач 2 просив закрити провадження у справі з огляду на непідвідомчість такого спору господарському суду. Вказаний відзив прийнято судом до розгляду;

- заява про зупинення провадження в даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення в справі №587/430/16-ц, що стосується подібних правовідносин у даній справі.

17.09.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшла відповідь на відзив, яку судом прийнято до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.09.2019 у справі №911/1212/19 зупинено провадження в означеній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №587/430/16-ц.

09.12.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшло клопотання про поновлення провадження в даній справі з огляду на усунення обставин, що зумовили зупинення провадження справі №911/1212/19.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.12.2019 у справі №911/1212/19 поновлено провадження в означеній справі та призначено підготовче засідання на 24.12.2019.

23.12.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшла заява про зупинення провадження в даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішення в справі № 912/2385/18, що стосується подібних правовідносин у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2019 у справі №911/1212/19 зупинено провадження в означеній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 912/2385/18.

03.08.2020 через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження в даній справі з огляду на усунення обставин, що зумовили зупинення провадження справі №911/1212/19.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/1212/19 поновлено загальне позовне провадження в означеній справі та призначено підготовче засідання на 21.09.2020.

21.09.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі з огляду на непідвідомчість такого спору господарському суду. До вказаного клопотання долучено копію постанови Київського апеляційного суду від 26.06.2019 у справі №355/613/18.

Ухвалами Господарського суду Київської області від 21.09.2020 та 12.10.2020 у справі №911/1212/19 відкладено підготовче засідання на 12.10.2020 та 23.11.2020 відповідно.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.11.2020 у справі №911/1212/19 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.12.2020.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2020 у справі №911/1212/19, не розпочинаючи розгляд справи по суті, судом оголошено перерву у судовому засіданні до 12.01.2021, про що зазначено у протоколі судового засідання від 14.12.2020.

Водночас у судовому засіданні 12.01.2021 прокурор заявив клопотання про зупинення провадження у вказаній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №922/1830/19.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.01.2021 у справі №911/643/19 зупинено провадження у справі №911/1212/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №922/1830/19.

15.08.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у цій справі з огляду на усунення обставин, що викликали зупинення останнього.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.09.2023 у справі №911/1212/19 поновлено загальне позовне провадження та призначено розгляд справи на 19.09.2023, а також витребувано:

- від учасників справи письмові пояснення щодо врахування при розгляді спору у справі №911/643/19 позиції Великої Палати Верховного Суду згідно постанови від 05.10.2022 у справі №922/1830/19;

- від прокуратури письмові пояснення щодо процесуального статусу Бориспільської місцевої прокуратури Київської області та/або Бориспільської окружної прокуратури як учасників справи №911/643/19.

Також відповідно до змісту вказаної ухвали суд дійшов висновку, що надалі під час розгляду зазначеної справи найменуванням відповідача 1 є Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, оскільки згідно наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління Держгеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код 39817550) змінило своє найменування на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 39817550).

18.09.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшли пояснення щодо врахування при розгляді спору у справі №911/643/19 позиції Великої Палати Верховного Суду згідно постанови від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, а також клопотання про відкладення розгляду справи.

19.09.2023 електронною поштою через канцелярію Господарського суду Київської області від Бориспільської окружної прокуратури надійшли пояснення, які залишено судом без розгляду, оскільки такі пояснення не підписано з використанням електронного цифрового підпису.

Господарський суд Київської області ухвалою від 19.09.2023 у справі №911/643/19 оголосив перерву у судовому засіданні до 10.10.2023.

21.09.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від Бориспільської окружної прокуратури надійшли пояснення, згідно яких вказано що у зв`язку із законодавчими змінами з 15.03.2021 почала свою роботу Бориспільська окружна прокуратура, яка набула процесуального статусу учасника цієї справи.

Також вказаними поясненнями прокурор зауважив про необхідність врахування при розгляді спору у цій справі позиції Великої Палати Верховного Суду згідно постанови від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 в частині віднесення відповідного спору до юрисдикції господарських судів.

29.09.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття провадження у цій справі з підстав відсутністі предмета спору, оскільки право оренди відповідача 2 та право суборенди відповідача 3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 га припинено згідно судових рішень у справі №355/613/18, якими визнано недійсними відповідні договори оренди та суборенди.

До вказаного клопотання додано копії: постанови Київського апеляційного суду від 26.06.2019 та постанови Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №355/613/18, а також копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав за №347557433 від 21.09.2023.

10.10.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від Бориспільської окружної прокуратури надійшли пояснення, згідно яких прокурор не заперечив проти вказаного вище клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі з підстав п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а також просив суд вирішити питання про повернення Київській обласній прокуратурі 9 605,00 грн судового збору.

Господарський суд Київської області ухвалою від 10.10.2023 у справі №911/643/19 оголосив перерву у судовому засіданні до 31.10.2023.

Господарський суд Київської області ухвалами від 10.10.2023, 31.10.2023, 21.11.2023, 18.12.2023 та 30.01.2024 у справі №911/643/19 оголосив перерву у судовому засіданні до 31.10.2023, 21.11.2023, 18.12.2023, 30.01.2024 та 27.02.2024 відповідно.

22.02.2024. через канцелярію Господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшли пояснення з процесуальних питань, відповідно до змісту яких відповідач 2 виклав свою позицію щодо суті спору та заявлених вимог.

Приписами ст. 207 ГПК України унормовано, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Як слідує зі змісту протоколу судового засідання від 31.10.2023, судом за участю прокурора та представника відповідача 2, після з`ясування наявності у вказаних учасників заяв чи клопотань, які не були заявлені в поважних причин у підготовчому засіданні та отримання відповіді про відсутність таких заяв/клопотань, розпочато розгляд справи по суті.

Оскільки пояснення подано відповідачем 2 після початку розгляду справи по суті, без поважних причин, у судовому засіданні 27.02.2024 суд дійшов висновку про залишення без розгляду відповідних пояснень.

У судовому засіданні 27.02.2024 Господарський суд Київської області ухвалою закрив провадження у справі №911/1212/19 в частині позовних вимог заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будагро компані" про:

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 05.12.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 га на території Паришківської сільської ради, Баришківського району, Київської області, з урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №17969887, та скасування його державної реєстрації;

- визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, укладеного 08.08.2017 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будагро компані» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 га на території Паришківської сільської ради, Баришківського району, Київської області, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №22161364, та скасування його державної реєстрації, з підстав п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно ж поданих відповідачем 2 окремо і викладеного у відзиві клопотань про закриття провадження у справі з підстав непідвідомчість такого спору господарському суду, у тому числі і в частині вимоги про визнання недійсним наказу, з метою вирішення питання про перехід до розгляду справи по суті, у засіданні 27.02.2024 суд дійшов таких висновків.

Так, подані до суду 27.08.2019 та 21.09.2020 ОСОБА_1 заяви про закриття провадження у цій справі мотивовані тим, що:

- з 05.12.2016 внаслідок укладення між сторонами договору оренди оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01.09.2016 №10-18236/15-16-сг є реалізованим (виконаним) та таким, що вичерпав (припинив) свою дію, а подальше його оскарження не призведе до зміни прав та обов`язків у осіб, яких він стосується;

- на час звернення прокурора до суду із вказаним позовом відповідач 2 не реалізував свій намір на стовернення фермерського господарства, тоді як земельні ділянки отримано ним в оренду як громадянином фізичною особою, тобто стороною спору є не господарюючий суб`єкт;

- оскільки ОСОБА_1 реалізував передбачене законом право на отримання в оренду земельних ділянок як фізична особа - громадянин України, а не як господарюючий суб`єкт (фізична особа-підприємець), спір у даній справі виник щодо позбавлення фізичної особи права оренди земельною ділянкою до моменту створення фермерського господарства.

З огляду на вказане відповідач 2 у відповідних клопотаннях зауважив, що у цій справі спір, предмет у якому відсутній, підлягає розгляду цивільною юрисдикцією, а тому просив закрити провадження у справі №911/1212/19 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

У постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20) Велика Палата Верховного Суду, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики:

- відступила від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства;

- зазначала, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Так, згідно викладеної у зазначеній постанові позиції Великої Палати Верховного Суду у спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа), адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб- підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про відсутність підстав як для задоволення відповідних клопотань ОСОБА_1 , так і для закриття провадження у цій справі в частині вимоги про визнання недійсним наказу у порядку п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Також відсутні підстави для закриття провадження у цій справі в частині вимоги про визнання недійсним наказу і в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки вказаною нормою процесуального права передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, тодія як під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Водночас рішення органу державної влади або місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, відтак вимоги про визнання таких рішень недійсними/незаконними як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляд в судах.

З огляду на вказане суд висновує, що правова природа ненормативних актів органів державної влади та обставини вичерпання їх дії внаслідок реалізації не може розцінюватися на предмет відсутності таких актів як матеріально-правового об`єкту спору (предмету спору) та бути підставою для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Крім того у відзиві на позов відповідачем 2 зауважено про те, що в порушення ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор не навів та не долучив до матеріалів справи жодного доказу на підтвердження порушення інтересів держави, як і відсутній в матеріалах справи доказ повідомлення Держгеокадастру, як відповідного суб`єкта владних повноважень, про майбутнє звернення прокурора до суду із відповідним позовом.

Так, на переконання ОСОБА_1 , прокурор не долучив до матеріалів жодних доказів на підтвердження нездійснення Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка іменується як Держегеокадастр, передбачених Положенням "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015, повноважень у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства.

Також, за доводами відповідача 2, ГУ Держгеокадастру у Київській області має повноваження на скасування власних наказів, а прокурором не доведено, чому відповідний орган не може оскаржити до суду накази про затвердження проектів землеустрою та надання земельних ділянок в оренду.

Отже, ОСОБА_1 вважає, що прокурор штучно намагається створити підстави для пред`явлення такого позову, безпідставно перебираючи на себе повноваження інших суб`єктів, відтак прокурором необґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави щодо відповідного позову та не доведено обставин нездійснення уповноваженим органом - Держгеокадастром, наданих йому повноважень у сфері контролю за дотримання земельного законодавства.

З огляду на вказане ОСОБА_1 зауважив на наявності передбачених ч. 1 ст. 226 ГПК України підстав для залишення позову без розгляду, оскільки прокурор не надав доказів на підтвердження встановлення ним передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» умов представництва держави у суді.

Своєю чергою прокурор як у змісті позову, так і згідно відповіді на відзив, мотивуючи підстави звернення з позовом в інтересах держави, зазначив, що Положенням "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 та Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" Головне управління Держгеокадастру у Київській області та Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Так, за доводами прокурора, згідно підпункту 14 пункту 4 Положення «Про Головне управління Держгеокадастру у Київській області», затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, держава як власник спірних земель делегувала ГУ Держгеокадастру у Київській області повноваження щодо здійснення права власності від її імені та в її інтересах виключно у спосіб та у межах, передбачених законом, відтак цей орган, який допустив порушення вимог закону і не може самостійно скасовувати власні накази після їх реалізації, прокурором визначено у якості відповідача.

Зважаючи на вказане, прокурор зауважив, що на час звернненя до суду із вказаним позовом відсутній орган, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а тому прокурор пред`явив такий позов у інтересах держави самостійно як позивач.

Крім того прокурор вказав, що жоден інший орган державної влади, який наділений повноваженнями щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства при розпорядженні земельними ділянками, на захист порушених прав держави до суду не звертався, шо надає прокурору право на звернення до суду із таким позовом.

Оцінюючи вказані вище доводи в розрізі дотримання прокурором передбаченого законом порядку звернення до суду із цим позовом, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції станом на дату звернення прокурора до суду - подання позову засобами поштового зв`язку 08.05.2019) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Системне тлумачення вказаної норми з урахуванням ч. ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України дозволяє дійти висновку, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

Згідно викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 позиції, зокрема, якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Так, законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення:

- захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив таку відсутність, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу, відтак процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Тобто, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Незгода з наведеним у позовній заяві обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду.

Подібні висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №587/430/16 (провадження №14-104цс19), від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (провадження №14-350цс19) та від 11.02.2020 у справі №922/614/19.

Судом враховано, що відступів від наведених висновків станом на час розгляду спору та ухвалення рішення у цій справі не зроблено.

Зокрема у постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (провадження №14-350цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо ГУ Держгеокадастру є одним зі співвідповідачів, наказ якого оскаржується через недотримання вимог законодавства щодо передання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства, потрібно вважати, що прокурор належно обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.

Відступів від вказаної позиції станом на час розгляду спору та ухвалення рішення у цій справі не зроблено.

Враховуючи наведене та зазначення прокурором мотивів звернення до суду із вказаним позовом в інтересах держави у якості самостійного позивача, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача 2 стосовно недотримання прокурором порядку звернення до суду із вказаним позовом, зокрема ненадіслання повідомлення до уповноваженого органу.

Вказане свідчить про відсутність підстав для залишення поданого у даній справі позову без розгляду, тоді як перевірка обставин порушення інтересів держави у спірних правовідносинах та визначення відповідно уповноваженого на представництво органу або його відсутність здійснюється під час розгляду справи по суті, наслідком чого, у разі встановлення відсутності порушення інтересу держави, як і звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, є прийняття рішення про відмову у позові, а не залишення позову без розгляду.

Отже, доводи відповідача 2 про наявність підстав для залишення вказаного позову без розгляду є не обгрунтованми.

У судове засідання 27.02.2024 представник відповідача 3 не з`явився, як і не надало ТОВ "Будагро компані" відзиву на позовну заяву згідно ст. 165 ГПК України та жодних доказів у справі, хоча про про розгляд даної справи товариство було належним чином повідомлено, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення товариству, зокрема, ухвали про відкриття провадження у зазначеній справі.

У судовому засіданні 27.02.2024, закінчивши з`ясування обставин та перевірку їх доказами, суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд

ВСТАНОВИВ:

14.01.2016 громадянин України ОСОБА_1 (номер картки платника податків НОМЕР_1 ) (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із заявою за вхідним номером №К-723/0/5-16, якою просив відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 129,0164 га на території Паришківської сілької ради, Баришівського р-ну, Київської області.

В матеріалах справи наявна копія зазначеної заяви, а також копії доданих до цієї заяви: обґрунтування як розміру земельної ділянки, так і розміру орендної плати; додаткового обґрунтування з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства; схеами розташування земельної ділянки; паспорту, картки фізичної особи-платника податків та трудової книжки ОСОБА_1

14.03.2016 за результатами розгляду вказаної заяви ГУ Держгеокадастру у Київській області наказом за вихідним номером №10-3728/15-16-сг від 14.03.2016 надало ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, відповідно: орієнтовною площею 129,0164 га на території Паришківської сілької ради, Баришівського р-ну, Київської області. Копія зазначеного наказу наявна в матеріалах справи

Надалі, 01.09.2016 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області видано наказ №10-18236/15-16-сг, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та надано ОСОБА_1 в оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Паришківської сілької ради, Баришівського р-ну, Київської області (далі - наказ за номером №10-18236/15-16-сг/спірний наказ).

Також згідно спірного наказу, копію якого додано до позовної заяви, зокрема, встановлено річний розмір орендної плати за користування такою земельною ділянкою та доручено укласти договір оренди земельної ділянки.

Як зауважив у змісті позовної заяви прокурор, на виконання спірного наказу 05.12.2016 між між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 строком на 7 років та, надалі, додатковою угодою №11/57-17-ДО від 14.02.2017 до такого договору внесено зміни щодо збільшення строку оренди до 49 років та зменшення розміру орендної плати.

Також, за доводами прокурора, земельну ділянку з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 ОСОБА_1 08.08.2017 передав ТОВ "Будагро компані" у суборенду строком на 48 років, а відповідне право, як і право оренди ОСОБА_1 на таку земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

До позовної заяви прокурором додано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (фізична особа за РНОКПП НОМЕР_1 ) від 12.02.2019 за №155945789 (далі - інформаційна довідка №155945789).

Мотивуючи звернення до суду із відповідним позовом, прокурор зауважив на встановленні порушень вимог земельного законодавства під час оформлення права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060, а саме:

- повторна реалізація ОСОБА_1 права на отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства в позаконкурсному порядку - без проведення земельних торгів;

- ненадання ГУ Держгеокадастру у КО оцінки таким обставинам при вирішенні питання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою і, як наслідок, задоволення клопотань, що не відповідало ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство»;

- подальша передача ОСОБА_1 земельної ділянки в суборенду, що свідчить про те, що відповідний громадянин таку земельну ділянку не використовує для ведення фермерського господарства.

Так, в розрізі обставин повторної реалізації відповідачем 2 права на отримання земель для ведення фермерського господарства, посилаючись на ст.ст. 116, 124, ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», прокурор зазначив про те, що передача громадянину земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів (аукціону) здійснюється лише у разі надання таких земель для створення фермерського господарства, а не для розширення вже існуючого, яке своєю чергою, після його державної реєстрації, має право на отримання додаткової земельної ділянки/ділянок, але як юридична особа.

Зокрема прокурором у позовній заяві процитовано зміст ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, згідно якої не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Водночас, посилаючись на статті 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статті 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, прокурор зауважив, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати лише один раз, тоді як додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах шляхом участі у торгах.

Попри вказане, як зауважив прокурор, на час прийняття ГУ Держгеокадастру у КО спірного наказу про передачу для ведення фермерського господарства землі державної власності у користування ОСОБА_1 останній вже мав на праві оренди земельні ділянки, переданих йому у користування протягом 2012-2016 років для ведення фермерського господарства на територіях різних сільських рад та районів, зокрема у Тетіївському, Володарському та Баришівському районах Київській області.

Поряд з тим, згідно аргументів прокурора, з метою оформлення права оренди на вказані земельні ділянки 04.05.2012 відповідачем 2 створено Фермерське господарство «К-Агро», керівником якого і став сам ОСОБА_1 , який станом на момент звернення з клопотанням про надання земельної ділянки у користування був як засновником у 11 юридичних особах, що мають своїми основними видами діяльності підприємництво у сільському господарстві - вирощування зернових та овочів, так і керівником ще у 3 юридичних особах з основним видом діяльності - сільськогосподарська діяльність.

В підтвердження наведених обставин до позову прокурором долучено витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:

- від 12.02.2019 за №1004991432 станом на 12.02.2019 за критерієм пошуку - код ЄДРПОУ: 38207781;

- від 12.02.2019 за №1004992005 станом на 12.02.2019 за критерієм пошуку - код ЄДРПОУ: 34736210;

- від 12.02.2019 за №1004992053 станом на 12.02.2019 за критерієм пошуку - код ЄДРПОУ: 32535887;

- від 12.02.2019 за №1004992079 станом на 12.02.2019 за критерієм пошуку - код ЄДРПОУ: 00386152;

- від 12.02.2019 за №1004992097 станом на 12.02.2019 за критерієм пошуку - код ЄДРПОУ: 03798412;

- від 12.02.2019 за №1004991918 станом на 12.02.2019 за критерієм пошуку - реєстраційний номер облікової картки платника податків - керівника юридичної особи.

В розрізі наведеного прокурор зазначив, що у користуванні СТОВ «Цукровик», генеральним директором якого з 01.03.2001 є ОСОБА_1 , перебуває понад 3 000 земельних ділянок сільськогосподарського призначення загалом площею понад 10 000 га на території Чернігівської області, тоді як сам ОСОБА_1 на час звернення до ГУ Держгеокадастру у Київській області із заявою про отримання спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства вже був керівником ФГ «К-Агро» та мав у оренді отримані на позаконкурсній основі земельні ділянки загалом площею 196 га.

З огляду на вказані обставини прокурор зазначив, що ОСОБА_1 у поданих заявах виклав формальне обґрунтування на отримання спірної земельної ділянки, оскільки:

- не зазначив дані про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність;

- не обґрунтував розмірів земельної ділянки з урахуванням перспективи діяльності фермерського господарства, зокрема; не навів доказів наявності сільськогосподарської техніки та ніших засобів для обробітку землі, не обґрунтував необхідність таких великих площ землі;

- не конкретизував наявність матеріальних ресурсів, бізнес плану, що включав би характеристику підприємницької діяльності, управління, фінансове планування діяльності, рентабельність виробництва та оцінка можливих ризиків.

Вказуючи на відсутність у ОСОБА_1 та ФГ «К-Агро» будь-яких виробничих потужностей на території Баришівського району та сільськогосподарської техніки для ведення фермерського господарства, прокурор послався на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також долучив до позовної заяви копії листа Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області №10-03-10/8391 від 17.09.2018 та листа Баришівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області №7933/07 від 17.12.2018, згідно якого, як зауважив прокурор, ФГ «К-Агро» перебуває на обліку в м. Тетіїв.

Вказані вище обставини, за доводами прокурора, ГУ Держгеокадастру у Київській області не врахувало та не перевірило при вирішенні питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, тоді як згідно листа №10-10-0.332-19255/2-18 від 19.12.2018 вказаний орган повідомив, що торги стосовно наданої ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 не проводились.

За таких обставин прокурор вважає, що надання ОСОБА_1 на позаконкурсній основі земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 суперечить Закону України «Про фермерське господарство» та Земельному кодексу України, відтак, на переконання прокурора з посиланням на ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України, наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області не відповідає вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

З огляду на такі обставини прокурор зазначив, що незаконне надання в оренду ОСОБА_1 спірних земельних ділянок порушує інтереси держави в сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин, оскільки:

- надання у користування землі у такий спосіб фактично спрямовано на набуття прав на земельні ділянки у позаконкурентному порядку одним господарюючим суб`єктом для розширення вже існуючого фермерського господарства;

- не забезпечено застосування ринкових ставок орендної плати за землю, що завдає істотної шкоди інтересам держави.

Вказане, на переконання прокурора, безумовно становить суспільний інтерес, який також полягає у поверненні земельної ділянки у розпорядження держави, як умови реалізації функцій з підтримки фермерства та забезпечення рівності можливостей всіх суб`єктів набути право оренди земельних ділянок на конкурентних засадах, що явно переважає приватний інтерес ОСОБА_1 на використання такої земельної ділянки.

Так, посилаючись на ст.ст. 16, 1212 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. 34 Закону України «Про оренду землі», прокурор зауважив, що розташовані на територіях Переяславської, Ташанської та Ковалинської сільських рад Київської області спірні земельні ділянки повинні бути повернуті державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Беручи до уваги все викладене вище, а також те, що законним розпорядником спірних земельних ділянок - ГУ Держгеокадстру у Київській області, допущено порушення вимог закону, які самостійно усунути такий орган не має змоги, оскільки не скасовує власні накази, тоді як Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру і її територіальні органи не мають повноважень на пред`явлення позовів з метою усунення виявлених порушень та відновлення прав держави, а жодний інший уповноважений на те орган державної влади з такою метою до суду не звернувся, прокурор вважає, що наявні всі правові підстави для представництва у цьому спорі інтересів держави безпосередньо прокурорм як позивачем.

Вказане і стало підставою для заявлення прокурором згідно цього позову вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадстру у Київській області №10-18236/15-16-сг від 01.09.2016, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 га із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства на території Паришківської сільської ради, Баришівського району, Київської області.

Поряд з тим, усуваючи недоліки позовної заяви, зокрема, в частині спрямування вимоги про визнання недійсним наказу, прокурор зауважив, що оскільки таку вимогу заявлено окремо Головне управління Держгеокадстру у Київській області є відповідачем по справі.

Не погоджуючись із вказаними доводами прокурора та заявленою, відповідно, вимогою, ГУ Держгеокадастру у Київській області згідно поданого ним відзиву зазначило, що до заяви про надання дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 надано усі передбачені Земельним кодексом України та законом України «Про фермерське господарство» документи, тоді як закон не вимагає від заявника окремого письмового викладення конкретних перспектив діяльності фермерського господарства.

Посилаючись на статей 5, 7 Закону України «Про Фермерське господарство», відповідач 1 зауважив про те, що:

- позивачем не враховано, що можливість набуття членства у фермерському господарстві є правом, а не обов`язком родичів або членів сім`ї засновника фермерського господарства, як наслідок відомості про кількість членів ФГ зазначаються у випадку планування особою залучити до участі у фермерському господарстві відповідних громадян;

- якщо особою на момент подання заяви прийнято рішення про одноосібне створення та ведення фермерського господарства, то відсутні підстави вимагати від особи інформацію про ймовірних членів фермерського господарства;

- законом не встановлено обмежень, що одна фізична особа може створити лише одне фермерське господарство.

Водночас, за доводами відповідача 1, згідно приписів статті 123 Земельного кодексу України підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та іншої затвердженої у передбаченому законом порядку документації, тоді як на стадії надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та ГУ Держгеокадастру у Київській області не може та не зобов`язане перевіряти наявність/відсутність техніки у заявника, а вказане не визначено законом як підстава для відмови та не впливає на прийняття рішень розпорядником землі.

З огляду на вказане та відсутність підстав для відмови у передачі земельних ділянок ГУ Держгеокадастру у Київській області зауважило, що ним в межах наданих повноважень та з урахуванням вимог закону видано накази про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.

Також ГУ Держгеокадастру у Київській області зазначило, що прийнятий ним наказ про передачу земельної ділянки у користування є ненормативним актом, що вичерпав свою дію укладенням договору, а тому такий наказ не може бути скасований після його виконання.

Крім того, на переконання відповідача 1, самостійне звернення до суду прокурора як позивача не відповідає законодавчим вимогам, оскільки представництво інтересів держави у вказаному спорі здійснює Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, а прокурор при пред`явденні вказаного позову не навів підстав, відповідно до яких ним було здійснено контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності згідно вимог Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель».

З наведених доводів та аргументів відповідач 1 просить відмовити у задоволенні вимог прокурора повністю.

ОСОБА_1 заперечив проти позову прокурора з огляду на те, що він мав право на отримання спірної земельної ділянки без проведення торгів, оскільки станом на момент звернення його із заявою та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки чинне законодавство не передбачало можливості отримання громадянином земельних ділянок для ведення фермерського господарства на земельних торгах.

Як зауважив відповідач 2, аналіз норм Земельного кодексу України свідчить про те, що ними встановлено право громадянина на отримання в оренду земельних ділянок, а не однієї земельної ділянки, а тому є безпідставними припущення прокурора про можливість отримання в оренду лише однієї земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Так, ОСОБА_1 вважає, що законодавством не обмежено та не визначено граничних строків створення фермерського господарства, як і не обмежено законом громадянина України у кількості створених ним фермерських господарств, зареєстрованих у статусі юридичних осіб, тоді як під час звернення із з`явою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ним було зазначено про намір створити фермерське господарство після отримання необхідної для цього земельної ділянки.

В підтвердження вказаного та наявності дійсного наміру створити фермерське господарство у зв`язку з отриманням спірних земельних ділянок ОСОБА_1 додав до відзиву на позов відповідно іменовану довідку від 05.09.2019 за власним підписом.

В розрізі передбаченого законом порядку отримання землі для ведення фермерського господарства ОСОБА_1. зауважив, що ч. 4 ст. 116 ЗК України регулює безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян, відтак законодавець розрізняє передачу земельних ділянок у власність від передачі земельних ділянок в оренду.

Отже, відповідач 2 вважає, що законодавець зазначив застереження про одноразову безоплатну передачу земельних ділянок державної та комунальної власност лише у власність громадян, а не щодо передачі земельних ділянок в оренду громадянам.

Також, за доводами відповідача 2, згідно ч. 13 ст. 123 ЗК України підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів, обставин стосовно чого прокурор не навів у позові.

Водночас ОСОБА_1 зауважив, що:

- в основу заявлених вимог прокурором покладено приписи ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 7 та ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» в редакціях, що діяли до 30.04.2016, тобто втратили чинність на час спірних правовідносин - прийняття наказу про затвердження проекту землеустрою та укладення договору оренди землі;

- на час прийняття оскаржуваного наказу та укладення договору оренди землі вказані норми та їх зміст було змінено Законом України «Про внесення змін до Закону Укрїани «Про фермерське господарство», який набрав чинності 01.05.2016, і вказаним нормам закону спірні накази та договори повністю відповідають, а зворотного прокурор не довів.

За доводами відповідача 2 ним подано усі передбачені законом документи на підтвердження створення у майбутньому фермерського господарства, відтак відповідний орган державної влади перевірив такі документи та, не встановивши підстав для відмови, надав земельну ділянку саме громадянину, а не фермерському господарству, у тому числі для його розширення.

В підтвердження доводів про відповідність поданої заяви та доданих до неї документів з метою отримання дозволу на розробку технічної документації ОСОБА_1 надано суду копію відповіді ГУ Держегеокадастру у Київській області від 27.08.2019 №29-10-0.223-11041/2-19.

Стосовно ж обраного прокурором способу захисту та його ефективності відповідач 2 зазначив, що внаслідок визнання недійсним наказу обсяг прав та обов`язків щодо спірної земельної ділянки не зміниться, а становище держави не відновиться, що порушує мету господарського судочинства.

Крім того на переконання відповідач 2 суперечить меті судочинства і те, що прокурор звернувся з позовом до ГУ Держегеокадастру у Київській області щоб захистити порушені права держави шляхом повернення такому органу спірної земельної ділянки.

За таких обставин ОСОБА_1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Своєю чергою у відповіді на відзив прокурор виклав доводи та аргументи, тотожні обставинам та мотивам, наведеним у позовній заяві.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідачем 3 не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті в розрізі вимоги про визнання наказу недійсним, суд у відповідності до ст. 165 ГПК України здійснював розгляд даної справи у відповідній частині вимог до вказаного учасника справи за наявними у ній матеріалами.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово прокурора та представника відповідача 2, суд дійшов таких висновків.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на приписи ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права та охоронюваного законом інтересу, що здійснюється, зокрема, судом шляхом вчинення провадження у справах.

Попри вказане наявність права на пред`явлення позову ще не є безумовною підставою для здійснення такого судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації відповідного права, а тому для того, щоб особі було надано судовий захист, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує:

- чи існує у позивача право або законний інтерес;

- якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем;

- якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

З`ясуванню ж характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку, сприяють визначені у позові предмет і підстава позову, відтак оцінка предмету заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права особи, про яке зазначено в позовній заяві, здійснюється судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими обґрунтовано вимоги.

Звертаючись у даній справі до суду, прокурор, як самостійний позивач в інтересах держави, предметом позову обрав вимогу про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 01.09.2016, прийнятого за наслідками надання дозволу на розробку проектів землеустрою згідно наказу від 14.03.2016, щодо земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, переданої без проведення торгів в користування для фермерського господарства фізичній особі, яка вже використала відповідне право раніше.

Частинами 1, 2, 3 статті 22, статтею 31 Земельного кодексу України (тут і надалі норми кодексу - в редакції від 01.03.2016 згідно офіційного вебсайту Верховної Ради України за адресою https://zakon.rada.gov.ua) визначено, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частинами 1, 3, 4 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно приписів ч. 4 ст. 122, ч.ч. 2, 3 ст. 123, ч.ч. 1-3 ст. 124 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 134 Земельного кодексу України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Згідно із частинами 1, 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції від 06.11.2014 згідно офіційного вебсайту Верховної Ради України за адресою https://zakon.rada.gov.ua) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 7, ч. 1 ст. 8 та ст. 12 в редакції від 06.11.2014 згідно офіційного вебсайту Верховної Ради України за адресою https://zakon.rada.gov.ua) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

З системного аналізу вказаних вище норм права слідує, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відтак земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарств, в процесі чого його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки обов`язком засновника є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Подібну позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20).

Так, загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться, врегульовано статею 123 Земельного кодексу України, яка: визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Водночас Закон України "Про фермерське господарство", як спеціальний у спірних правовідносинах, визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відтак при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За таких обставин заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" відомостей і обставин, а тому, розглядаючи таку заяву по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20).

У розрізі обставин реалізації громадянином права на створення та ведення фермерського господарства, у тому числі і шляхом отримання у власність та/або користування земельної ділянки державної власності суд вважає за необхідне звернутись до послідовних та усталених висновків викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20) постановах Верховного Суду від від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, від 05.12.2023 у справі №927/84/19, від 10.01.2024 у справі №922/1130/23, згідно яких:

- особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана виключно фізичній особі на пільгових умовах поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, попри це таке право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати лише один раз;

- додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах;

- землі фермерського господарства мають особливий режим і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, при цьому недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами є об`єктом перевірки в кожному конкретному випадку відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Отже, повторна реалізація громадянином права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів є порушенням порядку, встановленого приписами статей 116, 123, 134 Земельного кодексу України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", як наслідок відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Приписами статей 73, 74, 76, 78, 79 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

В розрізі зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати що обов`язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як передбачений ст. 79 ГПК України стандарт доказування "вірогідність доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов`язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як слідує з матеріалів справи, Головне управління Держгеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код 39817550), перейменоване надалі у Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 39817550), керуючись ст.ст. 116, 122, 123, 124, 186 Земельного кодексу України:

- наказом від 14.03.2016 надало дозвіл ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою щодо відведення в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 129,0164 га на території Паришківської сілької ради, Баришівського р-ну, Київської області.

- спірним наказом від 01.09.2016 прийняло рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 площею 129,0164 га, про надання її в оренду ОСОБА_1 та про укладення відповідних договорів.

Сторонами вказаного спору не заперечено, що таке передання земельної ділянки державної власності в оренду ОСОБА_1 для фермерського господарства здійснено ГУ Держгеокадастру у Київській області без проведення земельних торгів.

Водночас зі змісту наявної в матеріалах справи інформаційної довідки №155945789 слідує, що за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди на земельні ділянки державної власності, передані протягом 2014, 2015 років та на початку 2016 року на підставі відповідних договорів для ведення фермерського господарства, у тому числі і на території Володарського, Тетіївського району Київської області, зокрема земельні ділянки за кадастровими номерами: 3221681600:05:004:0034, 3221681600:05:004:0033, 3224610100:06:012:0014, 3224610100:05:007:0023, 3224610100:06:019:0006, 3224610100:06:019:0007, 3224610100:05:002:0017, 3224610100:05:004:0020.

До того ж за змістом вказаної вище інформаційної довідки 13.02.2018 на підставі договору оренди землі від 28.12.2012 (видавник/орендодавець - Тетіївська РДА) за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 площею 41,7642 га для ведення фермерського господарства на території Тетіївського району Київської області, а також 13.02.2018 на вказану земельну ділянку зареєстровано право суборенди за Фермерським господарством «К-Агро» (ідентифікаційний код 38207781) на підставі договору суборенди від 01.12.2017 (видавник/орендодавець - ОСОБА_1 ).

За таких обставин, оскільки до моменту надання дозволу на розробку проекту землеустрою та відведення ГУ Держгеокадастру у Київській області на підставі спірного наказу у користування ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності за кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 вказаним громадянином вже отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення фермерського господарства, суд дійшов висновку про те, що звернення ОСОБА_1 з метою отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства за позаконкурсною процедурою (без проведення торгів) 14.01.2016 було повторним.

Вказані обставини отримання протягом 2014, 2015 років та на початку 2016 року земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності у користування для ведення фермерського господарства ОСОБА_1. не заперечив та не спростував у передбаченому процесуальним законом порядку, як і не надав відповідач 1 більш вірогідних доказів на спростування тих обставин, що таке відведення здійснювалось у пільговому порядку без проведення торгів.

До того ж ОСОБА_1 не заперечив та не спростував обставин створення ним Фермерського господарства «К-Агро» (ідентифікаційний код 38207781), як юридичної особи, та реєстрації такого фермерського господарства до повторного звернення 14.01.2016 із заявою про отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства за позаконкурсною процедурою (без проведення торгів).

Однак зазначеного ГУ Держгеокадастру у Київській області не враховано ані під час прийняття наказу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, ані на час затвердження проекту землеустрою спірним наказом, зокрема відповідач 1 не провів належну перевірку та не пересвідчився в дійсності обставин попереднього отримання ОСОБА_1 на позаконкурсній основі земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства, що дозволило такому громадянину повторно на пільгових умовах - без проведення торгів, отримати в оренду земельну ділянку за кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 за відсутності на те належних правових підстав.

Враховуючи наведене та те, що ГУ Держгеокадастру у Київській області не було дотримано порядку передачі ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки за кадастровим номером 3220285700:15:040:0060, суд доходить висновку, що отримання у користування ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів та, власне, спірний наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області не відповідає нормам законодавста, зокрема суперечать вимогам статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 123, 134 Земельного кодексу України.

Висновуючи вказане вище, судом враховано, що:

- на час прийняття відповідачем 1 оспорюваного наказу про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 3220285700:15:040:0060, Законом України від 18.02.2016 №1012-VIII "Про внесення змін до ЗК України щодо проведення земельних торгів", який набув чинності з 03.04.2016, внесено зміни до частини 2 статті 134 ЗК України, внаслідок чого земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах);

- пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.02.2016 №1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

З огляду наведеного та системного аналізу норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, зокрема стосовно неможливості повторної реалізації громадянином права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів, судом враховано, що приписи пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.02.2016 №1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" та передбачене ними право осіб на отримання земельних ділянок без проведення земельних торгів:

- не легітимізують повторне пільгове отримання громадянином земельної ділянки у користування для ведення фермерського господарства;

- не впливають на зроблений вище висновок про передачу ОСОБА_1 у користування земельної ділянки з порушенням порядку, встановленого нормами статей 116, 123, 134 ЗК України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство".

В розрізі вказаного суд вважає за необхідне зауважити на помилковому тлумаченні відповідачами 1, 2 законодавчих норм стосовно порядку отримання землі для ведення фермерського господарства, зокрема щодо передбаченого такими нормами права особи отримувати для ведення фермерського господарства земельні ділянки, а не одну земельну ділянку, позаяк:

- наведеними вище нормами права в редакції на момент виникнення спірних правовідносин не заборонено особі у реалізації її права на отримання більше ніж однієї земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства, попри те закон врегульовує порядок такого отримання, зокрема щодо отримання землі на пільговій (без проведення торгів) основі - один раз, та шляхом участі у торгах - всі решту разів;

- передбачений законом порядок реалізації права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства - без проведення торгів та навпаки, також не встановлює кількісних обмежень у реалізації особою права на створення фермерського господарства, але з урахуванням вказаної вище умови про отримання земельної ділянки повторно лише на торгах;

- згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тоді як наведені вище та враховані судом у цій справі висновки Верховного Суду щодо того, що додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах, зроблено за результатами системного тлумачення наведених судом норм Земельного кодексу України і Закону України «Про фермерське господарство», а відступів від таких висновків станом на дату ухвалення цього рішення не зроблено.

З урахуванням вказаного, у тому числі і висновків суду касаційної інстанції відхиляються судом і доводи відповідача 2 як про те, що законодавець зазначив застереження про одноразову безоплатну передачу земельних ділянок лише у власність громадян, а не в оренду, так і про те, що законом не визначено та/або не обмежено граничних строків на створення фермерського господарства.

Суд зауважує, що сама по собі обставина створення/нестворення фермерського господарства не впливає на те, що громадянин може отримати земельну ділянку з такою метою у пільговому порядку лише один раз, відтак цей громадянин не може створювати видимість легітимного отримання ним земельних ділянок для ведення фермерського господарства необмежену кількість разів тільки внаслідок тривалого нестворення фермерського господарства, позаяк фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, тоді як надана особі у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цієї особи.

Судом відхиляються доводи відповідача 2 про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 7 та ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» в редакціях, що діяли з 01.05.2016, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону Укрїани «Про фермерське господарство», яким власне змінено зміст вказаних норм закону, оскільки спірний наказ було прийнято саме під час дії вже нової редакції таких законодавчих приписів.

Так, Законом України «Про внесення змін до Закону Укрїани «Про фермерське господарство», який набрав чинності 01.05.2016, зокрема:

- внесено зміни та доповнення до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство», якою визначено поняття фермерського господарства, у тому числі з урахуванням видів його реєстрації як юридичної особи, а також змінено зміст та назви статей 7 та 8 цього закону щодо порядку надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства та його державної реєстрації;

- доповнено Закон України «Про фермерське господарство» статею 8-1. «Особливості створення та діяльності сімейного фермерського господарства без набуття статусу юридичної особи».

Тобто такі зміни та доповнення стосувались створення правових, економічних та соціальних передумов трансформації особистих селянських господарств в сімейні фермерські господарства з набуттям статусу юридичної особи чи фізичної особи - підприємця - виробника сільськогосподарської продукції, шляхом спрощення такого порядку і, відповідно, реєстрації та організації їх господарської діяльності.

Враховуючи вказане суд зауважує, що незважаючи на прийняття ГУ Держгеокадастру у Київській області спірного наказу про передачу у користування ОСОБА_1 земельної ділянки після 01.05.2016, процедуру отримання такої земельної ділянки розпочато до внесення відповідних змін, на підставі заяви ОСОБА_1 від 14.01.2016 та наказу про надання дозволу на розробку проектів землеустрою від 14.03.2016, як наслідок ціль та мета створення фермерського господарства та, власне, його порядок має оцінюватись, виходячи зі змісту саме тих норм закону, які були чинними станом на момент вчинення ОСОБА_1 юридично значимих дій щодо реалізації відповідного права.

Зокрема суд звертає увагу на те, що воля особи та спрямованість її дій щодо настання певних наслідків не може переоцінюватись та змінюватись за своєю суттю внаслідок зміни закону та наданого ним поняття певного виду правовідносин.

Отже, з урахуванням ретроспективного характеру спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають норми Закону України «Про фермерське господарство» в редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_1 до відповідного органу з метою реалізації права на отримання земельних ділянок у користування для фермерського господарства - 14.01.2016.

Суд вважає також за необхідне звернути увагу на те, що станом на момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Київській області спірного наказу про передачу у користування ОСОБА_1 земельної ділянки викладені вище та застосовані судом приписи статей 22, 31, 116, 122, 123 Земельного кодексу України не змінили редакцій, окрім ч. 2 ст. 134 ЗК України, висновок стосовно застосування якої до спірних правовідносин зроблено судом вище.

Крім того судом визнаються неспроможними посилання відповідача 1 на те, що ОСОБА_1 надано усі документи для отримання земельної ділянки, а також доводи обох відповідачів 1, 2 про неможливість витребування від заявника інших відомостей, окрім передбачених законом, і встановлені статтею 123 Земельного кодексу України виключні підстави для відмови у надані дозволу на розробку проекту землеустрою, позаяк згідно наведених вище норм права та системного аналізу їх застосування:

- статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться;

- встановлення обставин повторного звернення громадянина з метою отримати земельні ділянки державної власності у користування для ведення фермерського господарства унеможливлює застосування передбаченого ст. 123 Земельного кодексу України спрощеного порядку для отримання земельної ділянки.

Підсумовуючи наведене та передбачені процесуальними нормами принципи доказування «поза розумним сумнівом» та «вірогідність доказів», суд дійшов висновку про доведеність належними і достовірними доказами обставин порушення закону внаслідок прийняття відповідачем 1 спірного наказу про передачу у користування ОСОБА_1 за пільговою процедурою (без проведення торгів) земельної ділянки за кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 для ведення фермерського господарства.

Стосовно ж обставин порушення прав та інтересів держави внаслідок невідповідності наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області про передачу у користування ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 вимогам закону, а також можливість захисту/відновлення таких шляхом визнання недійсним наказу, обрані прокурором, суд зазначає таке.

Частина 1 статті 21 Цивільного кодексу України презюмує, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду наведеної норми закону та зазначеного вище порядку з`ясування та встановлення судом необхідних для надання особі захисту умов, зокрема наявність законного інтересу та його порушення невизнання або оспорювання відповідачем, слід зазначити, що:

- у разі звернення з вимогами про визнання незаконним (недійсним) виданого органом державної влади правового акта індивідуальної дії встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами;

- обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи, і таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення;

- порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушення закону, відтак саме ж лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи.

Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2021 у справі №910/6642/18 та від 31.01.2023 у справі №916/3508/21.

У цій справі прокурором як самостійним позивачем подано позов з метою захисту інтересів держави, з посиланням на те, що орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій щодо спірних відносин - Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи, не наділені повноваженнями звертатися до суду із відповідним позовом про визнання недійсним наказу.

Одним же із відповідачів прокурор визначив Головне управління Держгеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код 39817550), перейменоване надалі у Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 39817550), оскільки саме такий орган допустив порушення норм закону під час передання земельної ділянки у користування та прийняття спірного наказу.

Як слідує зі змісту спірних у даній справі правовідносин, за наслідками прийнятого Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області спірного наказу про надання у користування ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 укладено договір оренди від 05.12.2016, що став підставою для проведення реєстрації відповідного права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідні обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.05.2019 за №165705936, зі змісту якої слідує, зокрема, що за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060, про що реєстратором 09.12.2016 внесено відповідний реєстраційний запис за №17969887, а підставою виникнення вказаного речового права, з урахуванням внесених змін та виправлень, вказано договір оренди землі №29/57-16-ДО від 05.12.2016 (замість дати договору - 01.09.2016) та додаткову угоду до такого договору №11/57-17-ДО.

Водночас зі встановлених під час розгляду цієї справи обставин також слідує, що:

- постановою Київського апеляційного суду від 26.06.2019, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №355/613/18, зокрема, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 01.09.2016, укладений між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Київській області разом з додатковою угодою №11/57-17-ДО від 14.02.2017, та вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про відповідне речове право від 09.12.2016 за №17969887;

- 08.07.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено реєстраційний запис за №32362721 про інше речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060, зокрема право оренди ТОВ "Корм" на таку земельну ділянку, що виникло на підставі договору оренди землі від 27.05.2004 та рішення суду №911/2/17 від 16.03.2017.

З огляду на зазначені вище обставини прокурором не доведено та необґрунтовано того, що станом на час розгляду вказаної справи та ухвалення цього рішення права та охоронювані законом інтереси держави щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 порушуються безпосередньо як самим наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області, так і опосередковано діями відповідачів внаслідок використання/реалізації такого наказу у будь-який спосіб, який би свідчив про здійснення державі перешкод у володінні нею такою земельною ділянкою.

В розірізі зазначеного та відповідно встановлених обставин перебування земельної ділянки за кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 у користуванні іншої особи, правові підстави щодо чого не пов`язані зі спірним у цій справі наказом, суд висновує, що вимога про визнання незаконним (недійсним) прийнятого органом державної влади та вже реалізованого акту індивідуальної дії про передачу в оренду третій особі земельної ділянки, спір щодо усунення перешкод у володінні/користуванні якою між державою і цією особою відсутній, є безпідставною.

Крім того, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.06.2021 у справі №925/929/19 (провадження №12-11гс21), відступів від якої станом на час розгляду спору та ухвалення рішення у цій справі не зроблено, а також наведених у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №917/468/19, від 16.09.2020 у справі №922/708/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 висновків про неможливість збігу в одній особі позивача і відповідача у спорах за участю органів державної влади, зокрема ГУ Держгеокадастру, суд вважає за необхідне зазначити, що:

- безпідставними є доводи прокурора про неможливість звернення до суду із цим позовом Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, оскільки такий орган наділений правом звернення до суду з метою відновлення майнових прав держави щодо земельних ділянок;

- пред`явлення від імені держави прокурором позову про визнання недійсним наказу до самої ж держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області не відповідає положенням частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на викладені вище висновки, оскільки прокурор звернувся з позовом в інтересах держави як самостійний позивач та спрямував, зокрема, до самої ж держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області вимогу про визнання недійсним наказу, не довівши при цьому обставин порушення таким наказом прав та охоронюваних інтересів держави, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги прокурора про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-18236/15-16-сг від 01.09.2016.

Під час розгляд спору по суті у вказаній справі та прийняття цього рішення судом викладено та враховано/оцінено обставини і зміст доводів/ аргументів сторін в частині, що стосуються вимоги про визнання недійсним наказу, оскільки решта позицій сторін стосується вимог, провадження за якими у цій справі закрито.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати прокурора по сплаті судового збору у даній справі за вимогу про визнання недійсним наказу покладаються судом на прокурора з огляду на відмову у задоволенні такої позовної вимоги.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовної вимоги заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 39817550), ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будагро компані" (ідентифікаційний код 41231751) про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-18236/15-16-сг від 01.09.2016, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 129,0164 га з кадастровим номером 3220285700:15:040:0060 для ведення фермерського господарства, розташовану на території Паришківської сільської ради, Баришківського району, Київської області відмовити, повністю.

2. Понесені прокурором судові витрати в частині вимоги про визнання недійсними наказу покласти на прокурора.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24.06.2024.

Суддя В.А. Ярема