Рішення

від 24.06.2024 по справі 922/1457/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2024 р. м. ХарківСправа № 922/1457/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № 922/1457/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-консультаційна фірма Довіра-М (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 47/49, кв. 23, код ЄДРПОУ 33605842)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Камєнєва Олега Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, 3% річних та інфляційних нарахувань у загальній сумі 7417,32 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-консультаційна фірма Довіра-М (далі по тексту - ТОВ «ТКФ Довіра-М) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою (вх. № 11457/24 від 25.04.2024) до відповідача - ФОП Камєнєва О.І., в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 7417,32 грн, з яких: 5403,33 - основний борг за електричну енергію; 348,63 грн - 3% річних; 1665,36 грн - інфляційні нарахування; а також просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 3028,00 грн, та просить розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу електроенергії від 16.12.2015 № 279/112 в частині оплати вартості електричної енергії, спожитої в лютому 2022 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30 квітня 2024 року у справі № 922/1457/24 прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив та встановлено відповідачу 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на відповідь на відзив.

Зазначену ухвалу відповідно до вимог ст. 122 ГПК України вчасно офіційно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копії в порядку ч. 2-4 ст. 120 та ч. 5 ст. 242 ГПК України направлено позивачу в електронному вигляді до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний Суд» ЄСІТС та відповідачу - в паперовому вигляді листом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на його адресу місцезнаходження (яка зазначена позивачем у позовній заяві та вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Позивач - ТОВ «ТКФ Довіра-М копію ухвали суду про відкриття провадження у справі № 922/1457/24 отримав 01.05.2024 (з урахуванням положень п. 2 ч. 6 та абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК), що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач - ФОП Камєнєв О.І. копію ухвали суду про відкриття провадження у справі № 922/1457/24 отримав 08.05.2024, що підтверджується наявним у матеріалах справи зворотним поштовим рекомендованим повідомленням № 0600263899129.

Таким чином, учасники справи належно повідомлені про розгляд даної судової справи, судом вчинено всі необхідні заходи для надання позивачу можливості надати додаткові пояснення чи докази в обґрунтування позовних вимог та відповідачу можливості висловити свою позицію щодо заявлених до нього позовних вимог і звернутись до суду із заявами по суті справи, а також із заявами чи клопотаннями з процесуальних питань.

Втім, учасники справи своїм правом не скористалися, після відкриття провадження у даній справі будь-яких заяв по суті справи або заяв чи клопотань з процедурних питань до суду станом на день прийняття судом цього рішення не подали, на зв`язок із судом будь-яким чином не виходили.

У відповідності до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Тобто, за змістом зазначених норм, подання відповідачем відзиву на позовну заяву є правом, а не обов`язком відповідача, а отже не може бути підставою для невиправданого затягування судового розгляду справи.

За приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом; учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

На підставі зазначеного, з огляду на закінчення встановленого ст. 248 ГПК України строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідач - ФОП Камєнєв О.І. належно повідомлений про розгляд даної судової справи, судом вчинено всіх необхідних заходів для надання йому можливості висловити свою позицію щодо заявлених до нього позовних вимог, та враховуючи, що подання відзиву на позовну заяву є правом (а не обов`язком) відповідача, і суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, а також враховуючи, що позивачем у позовній заяві висловлено свою позицію по суті заявлених ним позовних вимог, правом надати додаткові пояснення чи докази в обґрунтування своїх вимог позивач не скористався, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для прийняття об`єктивного, обґрунтованого рішення по даній справі, тому, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду спору впродовж розумного строку вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані позивачем до позовної заяви докази, суд встановив таке.

11.06.2017 набрав чинності Закон України Про ринок електричної енергії, який розмежовує діяльність суб`єкта господарювання з постачання та діяльність з розподілу електричної енергії.

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності, діяльність у сфері електроенергетики є ліцензованою та ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом про ринок.

Органом ліцензування діяльності у сфері електроенергетики є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП, Регулятор).

ТОВ «ТКФ Довіра-М у зв`язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії відповідно до Закону України Про ринок електричної енергії на підставі Ліцензії на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії, виданої відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 18.09.2018 № 1007, є постачальником електричної енергії споживачу.

АТ Харківобленерго відповідно до Постанови НКРЕКП від 16.11.2018 № 1446 є оператором системи розподілу (ОСР), який відповідно до п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії» з 01.01.2019 здійснює діяльність з розподілу електричної енергії на території міста Харкова та Харківської області в межах розташування системи розподілу електричної енергії.

Як свідчать матеріали справи, раніше між позивачем - ТОВ «ТКФ Довіра-М (Постачальником) та відповідачем - ФОП Камєнєвим О.І. (Споживачем), був укладений договір купівлі-продажу електроенергії № 279/12 від 16.12.2015 (далі по тексту - Договір № 279/12). Вказаний договір підписаний обома сторонами та засвідчений відбитками печаток обох сторін.

За умовами п. 1.1 Договору № 279/12, Постачальник здійснює продаж Споживачу електричної енергії в необхідних обсягах.

Транзит електроенергії до Споживача по електромережам АК Харківобленерго (зараз - АТ Харківобленерго) здійснюється на підставі договору на транспортування електроенергії між Постачальником та АК Харківобленерго (п. 1.3 Договору № 279/12).

Відповідно до пп. 2.2.2-2.2.3 Договору № 279/12, Постачальник зобов`язаний: поставляти електроенергію Споживачу по мережам АК Харківобленерго в період дії цього договору у відповідності до місячних заявок (додаткова угода № 1); щомісячно, до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, оформити акт приймання-передачи електроенергії на підставі наданих Споживачем даних про спожиту електроенергію.

Згідно з пп. 2.3.1-2.3.3 Договору № 279/12, Споживач зобов`язаний: щомісячно на підставі приладів обліку, не пізніше встановленої дати оформляти та надати Постачальнику дані про спожиту електроенергію; щомісячно, до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, підписати акт приймання-передачи електроенергії; здійснювати оплату за електроенергію відповідно до додаткової угоди № 2 до цього договору.

У відповідності до п. 3.1 Договору № 279/12, Споживач здійснює оплату електроенергії шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в порядку, передбаченому в додатковій угоді № 2 до цього договору.

Додатковою угодою № 1 від 16.12.2015 до Договору № 279/12

(яка згідно з п. 5 цієї додаткової угоди є невід`ємною частиною вказаного Договору) сторони визначили щомісячні обсяги поставки електроенергії на 2016 рік.

Згідно з п. 4 вказаної Додаткової угоди № 1, фактичний обсяг спожитої електричної енергії зазначається в акті приймання-передачи, який складається не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Додатковою угодою № 2 від 16.12.2015 до Договору № 279/12 (яка згідно з п. 6 цієї додаткової угоди є невід`ємною частиною вказаного Договору) сторони визначили умови оплати за електроенергію, згідно з якими Споживач здійснює передоплату електроенергії до 1-го числа місяця поставки в розмірі 50% від вартості заявленого обсягу; розрахунок за спожиту електроенергію здійснюється по тарифу: «тариф АК Харківобленерго + 4%»; остаточний розрахунок за спожиту електроенергію здійснюється до 30-го числа місяця поставки (п. 3, 4 Додаткової угоди № 2).

Вказані Додаткова угода № 1 та Додаткова угода № 2 Договору № 279/12 підписані обома сторонами та засвідчені відбитками печаток обох сторін.

За умовами п. 6.1 Договору № 279/12, цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2016. Уразі, якщо не менш, ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодною зі сторін не заявить про намір його розірвання, Договір вважається автоматично продовженим до 31 грудня наступного року.

Відповідно до п. 6.3 Договору № 279/12, припинення дії цього Договору не звільняє сторони від своєчасного та належного виконання зобов`язань, що виникли в період дії цього Договору.

Пунктом 7.1 Договору № 279/12 сторони домовились, що неподання Споживачем заявки на наступний місяць не припиняє, а призупиняє дію цього Договору в частині зобов`язань Постачальника щодо поставки електроенергії Споживачу.

Станом на день ухвалення судом даного рішення в матеріалах справи відсутні докази про припинення дії Договору чи його розірвання або про визнання Договору недійсним в судовому порядку, а отже вказаний Договір є діючим.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач у порушення умов Договору № 279/12 не виконав свої зобов`язання щодо здійснення оплати за спожиту електроенергію за лютий 2022 року, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також як наслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 ГК України).

Згідно з ч. 1-3 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами ч. 1 ст. 265 ГК України, ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про ринок електричної енергії, учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Згідно з ч. 2 ст. 56 зазначеного Закону, договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

На підставі викладеного, проаналізувавши правовідносини, які склались між позивачем - ТОВ «ТКФ Довіра-М та відповідачем - ФОП Камєнєвим О.І. на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу електроенергії № 279/12 від 16.12.2015, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором постачання електричної енергії, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, зазначений договір є обов`язковим для виконання обома сторонами.

Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним Договором в частині оплати за спожиту електроенергію позивач на підтвердження суми позовних вимог надає до позовної заяви Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.02.2022 за лютий 2022 року до Договору № 279/12 від 16.12.2015 та Акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.02.2022-23.04.2024, в яких зазначено, що заборгованість відповідача - ФОП Камєнєва О.І. з оплати електроенергії за договором № 279/12 від 16.12.2015 станом на 28.02.2022 становить 5403,33 грн.

Втім, надані позивачем примірники Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.02.2022 за лютий 2022 року до Договору № 279/12 від 16.12.2015 та Акту звіряння взаємних розрахунків за період 01.02.2022-23.04.2024 не містять підписів з боку Споживача - ФОП Камєнєва О.І., а отже не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості по Договору № 279/12 від 16.12.2015 за лютий 2022 року.

Стосовно наданої позивачем - ТОВ «ТКФ Довіра-М до позовної заяви довідки оператора системи розподілу - АТ Харківобленерго про фактичні обсяги електричної енергії споживачу - ФОП Камєнєву О.І. за лютий-квітень 2022 року, суд зазначає, що вказана довідка свідчить про обсяги споживання електричної енергії відповідачем - ФОП Камєнєвим О.І. у період з лютого 2022 року по квітень 2022 року зовсім за іншим договором, а саме: за договором № 61-712, а відтак, ця довідка не є належним та достатнім доказом в розумінні ст. 73, 74 ГПК України на підтвердження постачання позивачем електричної енергії відповідачу по договору № 279/12 від 16.12.2015.

Інших доказів на підтвердження споживання відповідачем - ФОП Камєнєвим О.І. електричної енергії на підставі договору № 279/12 від 16.12.2015, зокрема належної довідки оператора системи розподілу - АТ Харківобленерго про фактичні обсяги споживання ФОП Камєнєвим О.І. електричної енергії на підставі Договору № 279/12 від 16.12.2015 за лютий 2022 року або даних показів приладів обліку відповідача за вказаний період, позивачем до матеріалів справи не надано. Як не надано позивачем і доказів на підтвердження подання відповідачем замовлення про місячні обсяги постачання електроенергії на 2022 рік, зокрема на лютий 2022 року, а отже, з огляду на умови п. 7.1 Договору № 279/12 від 16.12.2015, враховуючи відсутність такого замовлення в матеріалах справи станом на день ухвалення судом даного рішення, дія зазначеного Договору у спірний період (лютий 2022 року) взагалі мав би бути призупинений в частині зобов`язань Постачальника щодо поставки електроенергії Споживачу.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищезазначені обставини, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, зважаючи на те, що станом на момент ухвалення судом даного рішення в матеріалах справи відсутні та позивачем - ТОВ «ТКФ Довіра-М всупереч ст. 73, 74 ГПК України не надано докази, які б свідчили про наявність у відповідача - ФОП Камєнєва О.І. заборгованості за спожиту електричну енергію на підставі договору № 279/12 від 16.12.2015, суд дійшов висновку, що позивачем не обґрунтовано та не доведено належними і допустимими доказами позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 5403,33 основного боргу за електричну енергію та нарахованих за порушення грошового зобов`язання 3% річних в розмірі 348,63 грн та інфляційних в розмірі 1665,36 грн, тому суд відмовляє в задоволенні зазначених позовних вимог у в повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, що складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів позову, позивачем у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України при поданні до суду позовної заяви було надано докази про сплату судового збору в розмірі 3028,00 грн, що становить 1,5 відсотка від ціни позову. Сплачений позивачем судовий збір зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується наявною в матеріалах справи Випискою про зарахування судового збору.

На підставі зазначеного, враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3028,00 грн покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 73-74, 76-79, 86, п. 2 ч. 1 ст. 129, ст. 236-242, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 24.06.2024.

СуддяН.А. Новікова